1.2.7. Міжнародне співробітництво у виробничих, науково-технічних сферах

Значного поширення набуло міжнародне співробітництво в окремих галузях виробництва, соціально-економічного життя, науково-технічного прогресу. Така кооперація не обо­в’язково відбувається в рамках тих або інших організаційних структур. Вона може мати місце під час виконання державами погоджених ними програм, зокрема проектів спільного науково-технічного розвитку.

Подібне співробітництво, як правило, сприяє всебічному розширенню торгівлі, взаємному інвестуванню національних виробничих комплексів, широкомасштабній інтеграції. Особливо слід відзначити зростання масштабів та інколи безальтернативність міжнародної кооперації в науково-технічній сфері. У сучасному світі розробляються такі складні та капіталомісткі технології, що навіть країни, які є лідерами за рівнем індустріального розвитку та обсягом капіталу, об’єднують свої зусилля з іншими. Тим більше таку потребу відчуває Україна: адже з об’єктивних причин, після колапсу Східного блоку та Союзу РСР відбулося значне звуження технологічного простору, в якому відбувалася господарська діяльність її підприємств.

У цьому зв’язку великий інтерес для України становить деталізоване та масштабне співробітництво, що ведеться країнами Євросоюзу. Зокрема, таке співробітництво відбувається в рамках комплексу проектів «Еврика», складовими елементами якого є численні галузеві програми співробітництва. Прикладом масштабного міжнародного проекту, в котрому бере участь наша держава, є «Sea Launch» («Морський старт»), що був ініційований передусім Сполученими Штатами Америки. Ще одним його учас­ником є Росія, а на початковому етапі в ньому брала участь і Норвегія. Метою проекту стало спільне створення платформи морського базування та мобільних транспортних потужностей для запуску космічних кораблів з екваторіальної зони. Основним «внеском» у проект України є ракети типу «Зеніт», причому передбачається щорічне проведення до восьми запусків.

Узагальнюючи викладене з погляду національних інтересів України, можна зробити висновок, що основними цілями міжнародного науково-технічного співробітництва для неї є збільшення обсягів виробництва, розширення надходження до країни передових технологій, ноу-хау, раціоналізація експорту, зокрема нарощування зовнішніх продажів складних виробів з високим ступенем перероблення, забезпечення додаткової зайнятості та підвищення доходів передусім висококваліфікованих кадрів.

1.2.8. Спільне розв’язання економічними засобами глобальних проблем розвитку

Міжнародна економічна діяльність не вичерпується акціями, спрямованими на отримання прибутків та розв’язання завдань виключно виробничо-технологічного характеру. Нині світове співтовариство дедалі більшу увагу концентрує на спільному розв’я­занні економічними засобами глобальних проблем розвитку. Особливо значущою такою проблемою є екологічна. Це пов’я­зано з виникненням реальних загроз деградації екосистем, знищення багатьох видів рослинного та тваринного світів, глобального потепління, забруднення атмосфери та Світового океану. Такі проблеми неможливо розв’язати без участі всіх або принаймні більшості країн.

Прикладом спільних міжнародних зусиль, спрямованих на подолання глобальної загрози, є спільні дії багатьох країн щодо зниження викидів в атмосферу газів, які руйнують озоновий шар, відповідно до конкретних рішень, прийнятих у грудні 1997 р. в Кіото (Японія). Серед інших глобальних проблем, які стають предметом широкого міжнародного співробітництва, — подолання голоду, протидія поширенню СНІДу, інших небезпечних захворювань.

Розвиваючи ідею про умовність класифікації форм міжнародної економічної діяльності, відзначимо, що в багатьох випадках видається неможливим та недоцільним провести чітке розмежування між масштабними технологічними проектами, спрямованими на розвиток технологій майбутнього, та спробами розв’язання глобальних проблем позаекономічного характеру. Наприклад, у 1996 р. у Хараре (столиці Зімбабве) проводився Всесвітній Сонячний саміт, на якому вирішувалися практичні питання впровадження Всесвітньої програми використання сонячної енергії до 2005 р.

Резюме

Міжнародна економічна діяльність — синтетичне поняття. Його наповненням є конкретні форми співробітни- цтва, виникнення та розвиток яких обумовлюються характером соціально-економічного поступу, реальними завдан­нями та проблемами, які постають перед людством, окремими країнами в їх багатогранному житті.

Класифікація форм міжнародної економічної діяльності є справою досить умовною і залежить від історичних та сучасних національних особливостей. В Україні основним нормативним джерелом щодо цього є Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність», ст. 4 якого містить відповідну кла­сифікацію.

Україна є членом ООН (як держава-засновник), Ради Північноатлантичного співробітництва, РБСЄ, ЄБРР, МВФ, спостерігачем у ГАТТ/СОТ. Тісні контакти здійснюються в рамках інших міжнародних організацій. Крім дипломатичних представництв іноземних держав і ООН, у Києві діють представництва Світового банку, Комісії ЄС.

Сучасні міжнародні економічні відносини є диверсифікованим механізмом отримання приватних прибутків та реалізації національних інтересів окремих країн у конкурентних, а інколи й антагоністичних, умовах. Разом з тим дедалі більшого значення набувають інтереси неекономічного характеру, такі, від розв’язання яких залежить доля людства як єдиної спільноти.

ПОЗАЛЕКЦІЙНИЙ БЛОК

Теоретичні паралелі

Механізм руху золота Д. Юма

Однією зі сфер докладання багатогранного таланту Д. Юма були найбільш гостра для його часу проблематика економічної теорії. У центрі уваги дослідників тоді були питання поширення ліберальних ідей замість девальвованих цінностей меркантилізму. І саме Д. Юм поставив під сумнів базове припущення меркантилізму про обмеженість багатств людства, які держави нібито прагнуть перерозподіляти між собою, нарощуючи запаси золота та срібла.

На заміну вульгарному прагматизму було запропоновано такий функціональний механізм зовнішньої торгівлі, який ґрунтувався на системі зворотних зв’язків, що взагалі було принципово новим явищем в економічній науці.

Економічна модель Д. Юма інтегрувала характерні для класичної школи припущення. Власне, йдеться про наукові абстракції, які відкидають «нечисті» з точки зору пропонованої концепції елементи або нетипові відносини, котрі не є домінуючими у системі. Інакше кажучи, модель Д. Юма, як і інші економічні моделі, визначає характер співвідношення між ендогенними чинниками, «відсікаючи» дію факторів екзогенних. А найбільш властивими ефективному ринковому механізму рисами Д. Юм вважав наявність дійового зв’язку між кількістю грошей та рівнем цін, чисту конкуренцію товарів та факторів виробництва, здатність економіки достатньо ефективно забезпечувати зайнятість, еластичність товарного попиту по ціні, конвертованість валют у золото.

Наявності цих умов, вважав Д. Юм, достатньо для автоматичного урівноваження торговельного балансу між двома країнами. Причому англійський класик показав це по етапах, запропонувавши модель «ціни—золото—товаропотоки». Ця модель дістала назву «чотиризубчатого механізму руху золота».

Стартова ситуація	Країна А	Країна Б
	Х > Im	X < Im
1-й етап	Чистий приплив золота	Чистий відплив золота
2-й етап	Збільшення грошової маси	Зменшення грошової маси
3-й етап	Збільшення цін та доходів	Зниження цін та доходів
4-й етап	Збільшення Im та скорочення Х	Зростання Х та скорочення Im
Результат	Х = Im	X = Im

Терміни та поняття

Ендогенний — такий, що зумовлений внутрішніми причинами, логікою саморозвитку.

Екзогенний — такий, що зумовлений зовнішніми факторами, дія яких не укладається в логіку тієї або іншої системи відносин, концепції, теорії, наукової побудови.

Міжнародний кредит — надання грошово-матеріальних ресурсів країнами-кредиторами та фінансовими організаціями країнам-боржникам у тимчасове користування на умовах повернення та сплати процентів. Виділяються приватні кредити — фірмові та банківські, а також урядові кредити, що надаються офіційними кредитними установами держав.

Малий та середній підприємець (згідно з Законом України «Про захист економічної конкуренції») — суб’єкт господарювання, дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній фінансовий рік чи вартість активів якого не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро, визначеної за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року, якщо на ринках, на яких функціонує цей підприємець, є конкуренти зі значно більшою ринковою часткою.

«Гарячі гроші» — вільні фінансові активи, які швидко переводяться через кордони з метою отримання прибутків від змін валютних курсів, ставок процента, а також попередження втрат від погіршення економічної кон’юнктури чи негативного перебігу політичних подій.

Контрольні питання

1. Назвіть основні форми міжнародної економічної діяльності.

2. Як трактуються основні види міжнародної економічної діяльності в Україні згідно з базовим спеціалізованим нормативним джерелом?

3. Визначте основні особливості участі України в системі міжнародної торгівлі.

4. У чому полягає регулююча роль держави стосовно міжнародної торгівлі?

5. У чому причина того, що рух капіталів і торгівлю інколи розглядають як альтернативні моделі розвитку міжнародного співробітництва?

6. Якими є основні засоби залучення державою фінансових ресурсів?

7. Визначте основні функціональні риси міжнародних валютно-фі­нансових відносин.

8. Назвіть основну специфіку участі України в процесах міжнародної міграції робочої сили.

9. Якими є основні умови та цілі міжнародного науково-технічного співробітництва для України?

Література

1. Зрушення до ринкової економіки. Реформи в Україні: погляд зсередини / За ред. Л. Гоффмана і А. Зіденберга. — К.: Фенікс, 1997. — 288 с.

2. Лук’яненко Д. Г., Поручник А. М., Циганкова Т. М. Міжнародна економіка: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 73 с.

3. Управление внешнеэкономической деятельностью: Учеб. пособие / Под общ. ред. А. И. Кредисова. — К.: Феникс, 1996. — 420 с.

4. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навч. посібник / В. М. Суторміна, В. М. Федосов, Н. С. Рязанова; за ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 1993. — 247 с.

5. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. — К.: Лібра, 1998. — 392 с.

6. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения. — М.: Прогресс; Универс, 1994. — 496 с.