Контрольні питання

6. Визначте основні особливості міжнародного інвестування на сучасному етапі.

7. Охарактеризуйте економічні інтереси учасників міжнародного інвестиційного процесу.

8. У чому полягають відмінності участі у світовому ринку капіталів національної економіки трансформаційного типу?

9. Яку роль у процесах залучення іноземних інвестицій до трансформаційної економіки відіграє приватизація?

10. Назвіть основні практичні завдання оптимізації інвестиційного процесу в Україні.

Література

1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Див. сервер ВР України. www.rada.kiev.ua.

2. Закон України «Про режим іноземного інвестування». Див. сервер ВР України. www.rada.kiev.ua.

3. Киреев А. П. Международная экономика: В 2-х ч. — Ч. 1. Международная микроэкономика: движение товаров и факторов производ- ства: Учеб. пособие. — М.: Междунар. отношения, 2000. — 416 с.

4. Новицький В. Є., Плотніков О. В. Динаміка зовнішніх боргових зобов’язань України. — К.: Політична думка, 2000. — 332 с.

5. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. — К.: Лібра, 1998. — 392 с.

6. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навч. посібник / В. М. Сутор­міна, В. М. Федосов, Н. С. Рязанова; за ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 1993. — 247 с.

Розділ 2.15. Комерційні структури в процесах транснаціоналізації

2.15.1. Транснаціоналізація в підприємницькій сфері: суб’єкти та функціональна специфіка

Однією з ключових характеристик сучасного розвитку світогосподарських процесів є багатоаспектна інтернаціоналізація. Вона відбувається як на рівні інтеграції національних економічних комплексів, так і в комерційному середовищі. Причому в останньому випадку частіше йдеться про «транснаціоналізацію», тоді як терміном «інтернаціоналізація» частіше позначають процеси інтеграції на національному рівні, посилення глобальної взаємозалежності та утворення регіональних економічних угруповань.

Зазначені два терміни позначають різні «поверхи» інтеграції, її дихотомічну природу. Причому кожній із двох своєрідних підсистем властиві специфічні інструменти, форми, а також цілі співробітництва та економічної політики. Ці підсистеми взаємно пов’язані та функціонально зумовлюють одна одну. Адже транснаціоналізація на рівні відтворювальних комплексів країн має своїм результатом створення нових ринкових систем, більш широких можливостей для розвитку великомасштабного спеціалізованого виробництва.

Транснаціоналізація у господарській сфері може відбуватися у різні способи. Так, традиційним для останніх століть та історично першим інструментом створення міжнародних комерційних струк­тур є шлях акціонування. Засобами транснаціоналізації є процеси злиття та поглинання виробничих, комерційних структур. Ці процеси надзвичайно поширилися ще наприкінці ХІХ ст., але і пізніше, протягом 80—90-х років ХХ та на початку ХХІ ст., відбувалося укладання масштабних угод з поєднання економічніх потенціалів відомих гігантів індустрії та фінансової сфери, внаслідок чого утворювалися велетенські монополістичні угруповання. Дедалі більшою мірою поширюються процеси міжнародного прямого та портфельного інвестування, створення нових виробничих ланок, структур за кордоном та вкладання капіталів до вже діючих комерційних одиниць.

Усі зазначені форми транснаціоналізації (акціонування, злиття та поглинання) так або інакше пов’язані з процесами руху капіталів. Разом з тим у сучасних умовах особливо завдяки поширенню різноманітних форм торгівлі послугами та торговельно-коопера­ційної взаємодії (наприклад, під час міжнародної реалізації виробничо-будівельних інженерно-консалтингових проектів) відбувається так звана неакціонерна транснаціоналізація. Вона веде до утворення на постійній або тимчасовій основі угруповань, об’єднань та комерційних структур без попередньої купівлі акцій, поглинань тощо, а лише завдяки налагодженню сталих виробничо-коопераційних ланок між окремими, відособленими раніше контрагентами.

Такі процеси можуть розглядатися як об’єктивні передумови поглиблення міжнародної корпоратизації бізнесу, концентрації капіталів, технологічних потенціалів та інших видів ресурсів у межах підприємницьких утворень. Водночас транснаціоналізація за участі комерційних структур є тим економічним механізмом, який визначає нові пріоритети суспільного відтворення, цілі міжнародної політики держав, особливості та динаміку інтернаціоналізації господарського життя в глобальному та регіональному масштабах.

Якщо на макро- та мегарівні тенденції інтернаціоналізації ведуть до подальшої лібералізації торгівлі та валютно-фінансових відносин, то події на підприємницькому рівні транснаціоналізації характеризуються зростанням масштабів міжнародного за природою підприємництва. У сучасному світі досить поширеним явищем стають підприємницькі монстри, діяльності яких не заважає й антимонопольне законодавство. Крім того, сучасні складні процеси і тенденції монополістичної, взагалі ринково-підприєм­ницької, діяльності можна охарактеризувати і як дедалі видиміші зміни в кількісному співвідношенні етноцентричних і геоцентричних фірм, компаній, а також у якісних показниках господарської діяльності останніх.

Про що, власне, мова? Під етноцентричними (від грецького «ethnos» — «плем’я», «народ» і «центр») компаніями розуміють такі підприємницькі структури, які зосереджують свою діяльність переважно на внутрішньому ринку своєї країни і для яких міжнародно-торговельні операції (якщо вони мають місце) є разовими, нетиповими формами економічної активності. І, відповідно, під геоцентричними (від грецького «ge» — «земля» і «центр») — ті, які своєю ринково-збутовою політикою прагнуть охопити найбільш широкий спектр країн і регіонів світу.

Великі міжнародні корпорації, а також спільні підприємства можна розглядати як організаційно-підприємницьку форму усуспільнення виробничої діяльності. Адже вони концентрують значну масу капіталу — раніше створених суспільних цінностей виробничого призначення. Власний капітал корпорацій формується засобами акціонування, тобто залученням коштів інвесторів в обмін на реалізовані ним акції.

Крім того, міжнародні комерційні структури на ринковій арені є не просто суб’єктами підприємницької діяльності, а виконують суспільно регулюючі функції, впливають на перерозподіл виробленого продукту в світовому масштабі. Порівняно з іншими підприємницькими структурами на базовому рівні економічного життя великі корпорації являють собою найбільш повне матеріальне втілення ідей і цілей інтернаціонального усуспільнення у виробничій сфері, підвищення комерційної ефективності міжнародної економічної діяльності, передусім за рахунок структурної оптимізації відтворювального процесу. На відміну від цього невеликі комерційні структури відзначаються більшою гнучкістю, а стосовно спільних підприємств можна говорити про найбільшу структурну адаптованість мікроекономічних структур до потреб реалізації конкретних виробничо-технологічних проектів.

Основний напрям розвитку, домінуюча тенденція тут очевидні: відбувається значна активізація міжнародно-торговельної діяльності підприємницьких організацій. Дедалі більшою мірою великі компанії, а також фірми, які здійснюють спеціалізоване високотехнологічне виробництво, обирають об’єктами своєї діяльності зарубіжні ринки. Вони намагаються активно розширювати міжнародний маркетинг, здійснювати глобальну конкуренцію. І, природно, основною рушійною силою в здійсненні цих змін є розгалужені монополістичні об’єднання транснаціонального типу.

Важливим свідченням зростання ролі міжнародних фірм, і передусім ТНК, у сучасному світі є вражаюча динаміка обсягів прямих іноземних інвестицій. Відомо, що значна їх частина припадає саме на ТНК, і функціонально прямі іноземні інвестиції забезпечують контроль і механізми володіння закордонними виробничими об’єктами. Так, якщо в 1982 р. показник таких інвестицій становив 58 млрд дол., то в 2000 р., згідно з оцінками Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), він перевищив 1,1 трлн дол., що на 14 % більше показника 1999 р. Про динаміку процесу ще переконливіше свідчить те, що протягом трьох останніх років ХХ ст. сталося подвоєння рівня прямих іноземних інвестицій, а в 1990 р. він становив лише 200 млрд дол.

Процес збільшення кумулятивних обсягів прямих інвестицій відповідає тенденції зростання вартості світових ринків капіталу. За прогнозними оцінками експертів компанії Pricewaterhouse Coopers, менш ніж через десять років сукупна оцінка таких ринків може зрости з 20 до 200 трлн дол. США.

Інвестиційна активність корпоративних суб’єктів інвестицій не обмежується прямим інвестуванням, створенням нових виробничих об’єктів або взяттям під свій контроль тих, що вже існують. Значну активність ТНК та інші міжнародні інвестори проявляють і в галузі портфельного інвестування, причому співвід­ношення моделей їх участі в механізмі глобального руху капіталів залежить від конкретних господарських цілей, кон’юнктури, характерних конкретних пріоритетів підприємницької діяльності. Так, у другій половині 90-х років у діяльності корпорації Ford Motors роль і вага портфельних інвестицій значно зросли, тоді як обсяги прямого інвестування скоротилися і не перевищували третини від загальних інвестицій.

Для діяльності корпорації Daimler Chrysler також типовою є «спеціалізація» на портфельних інвестиціях (протягом 1996—1998 рр. обсяг портфельних інвестицій цієї ТНК становив 35 млрд німецьких марок, а інвестицій прямих — 10 млрд німецьких марок). Водночас протягом того самого періоду інвестиційну стратегію General Motors характеризував акцент на прямі інвестиції, які реалізовувалися у фінансуванні конкретних проектів, а також опосередковувалися операціями злиття та поглинання. Прямі іноземні інвестиції у виробництво переважають у структурі інвестиційної діяльності японських ТНК. Причому тенденцією останніх років є подальше збільшення саме такого інвестування, яке передбачає підприємницький контроль за господарською діяльністю закордонних об’єктів. І таке збільшення має не тільки абсолютний, а й відносний вимір, якщо йдеться про порівняння з портфельним інвестуванням.

Під час прийняття рішення щодо здійснення як прямого, так і портфельного інвестування, береться до уваги значна кількість факторів, котрі стосуються стану, внутрішнього та зовнішнього середовища функціонування об’єкта-реципієнта. Такими факторами у ситуації з підприємствами у країні з транзитивною економікою є:

• стан виробничих фондів та їх ринкова перспективність;

• ступінь ефективності менеджменту;

• наявність експортного потенціалу чи унікальної продукції;

• наявність стабільного попиту на типову для підприємства продукцію на внутрішньому ринку;

• можливість реструктуризації об’єкта та його пристосування до вимог ринку, споживачів;

• наявність конструктивних відносин із урядом та владними структурами;

• прозорість компанії;

• організаційно-правова форма об’єктної фірми;

• ведення бухгалтерського обліку відповідно до західних стандартів.

У ряді індустріально розвинутих країн, зокрема у США, протягом останніх десятиліть до участі на ринках капіталів широко залучалися різноманітні верстви населення, яке, відповідно до традиційних уявлень про соціальну структуру суспільства, не належить до кола підприємців-капіталістів. Ідеться про робітників підприємств, учителів, лікарів, фермерів та людей інших професій, які купують акції та отримують на них прибуток. Тільки за період з 1983 до 1999 р. кількість американців, які вклали свій капітал в акції, зросла на 86 %, або до 78,7 млн. Наприкінці 90-х років близько половини сімей у США брали участь у роботі фондового ринку, тоді як на початку декади — тільки близько третини. Цей процес супроводжувався зростанням «паперового багатства» Америки у зв’язку зі зростанням фондових коефіцієнтів на 8 трлн дол. за останніх п’ять років.