Терміни та поняття:

Міжнародний кредит — позичка в грошовій або товарній формі, яка надається кредитором однієї країни (країною, міжнародним кредитним інститутом) позичальникові з іншої країни (певній країні) на умовах терміновості, зворотності і сплати відсотків.

Упущена вигода (згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність») — дохід або прибуток, який міг би одержати суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності в разі здійснення зовнішньоекономічної операції і який він не одержав унаслідок дії обставин, що не залежать від нього, якщо розмір його передбачуваного доходу або прибутку можна обґрунтувати.

Контрольні питання

8. Визначте особливості участі в міжнародних валютно-фінансових відносинах країн трансформаційного типу.

9. Охарактеризуйте сучасну специфіку розвитку міжнародних валютно-фінансових відносин у світі.

10. У чому полягають завдання сучасної держави в ході регулювання валютно-фінансової сфери?

11. Охарактеризуйте ситуацію із зовнішніми борговими зобов’язаннями України.

Література

1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Див. сервер ВР України. www.rada.kiev.ua.

2. Закон України «Про режим іноземного інвестування». Див. сервер ВР України. www.rada.kiev.ua.

3. Киреев А. П. Международная экономика: В 2-х ч. — Ч. 1. Международная микроэкономика: движение товаров и факторов производ- ства: Учеб. пособие. — М.: Междунар. отношения, 2000. — 416 с.

4. Новицький В. Є., Плотніков О. В. Динаміка зовнішніх боргових зобов’язань України. — К.: Політична думка, 2000. — 332 с.

5. Новицький В. Є. Міжнародна кооперація праці: проблеми та моделі. — К., 1994. — 166 с.

6. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. — К.: Лібра, 1998. — 392 с.

7. Стігліц Дж. Е. Економіка державного сектора. — К.: Основи, 1988. — 854 с.

8. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навч. посібник / В. М. Сутор­міна, В. М. Федосов, Н. С. Рязанова; За ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 1993. — 247 с.

Розділ 2.14. Україна в процесах міжнародної міграції капіталів та господарської транснаціоналізації

2.14.1. Сучасні особливості міжнародного інвестиційного процесу

Міжнародний рух капіталів у вузькому розумінні репрезентує процеси у реальному секторі; його об’єктом є виробничі потужності, а сам цей рух забезпечується сукупністю мікроекономічних, приватних інвестиційних потенціалів (у широкому розумінні рух капіталів включає й переміщення фінансово-монетарних цінностей). Ці раніше створені та нагромаджені матеріальні ресурси та кошти, власне, і «перерозподіляються» між країнами у вигляді міжнародного руху капіталів. Щоправда, цей «перерозподіл» не є «остаточним», а являє собою своєрідну змінну величину, що залежить від комплексу правових, кон’юнктурних, психологічних та інших умов функціонування капіталу.

В економіко-матеріальному аспекті міжнародними інвестиціями є вкладення капіталу в підприємства різних галузей економіки, виробництва та послуг, у банківсько-кредитну систему, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Інакше кажучи, об’єктами міжнародного інвестування можуть бути усі види майнових та інтелектуальних цінностей, виробниче використання яких веде до формування прибутків (доходів) або інших соціальних ефектів.

Такими цінностями фізичної та інтелектуальної природи є:

• нерухоме та рухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);

• цінні папери, які «представляють» таке майно та фінансові зобов’язання;

• інформаційні та інтелектуальні цінності;

• майнові права, які є похідними від інтелектуальної діяльності та пов’язані з авторськими правами, — ліцензії, «ноу-хау» та ін.;

• активи банківсько-кредитних організацій;

• права володіння й оренди, користування землею та іншими природними ресурсами.

Проблематика міжнародного руху капіталів та оптимізації національної соціально-економічної сфери з метою максимізації надходжень капіталу ззовні та мінімізації його відпливу з країни є однією з найбільш актуальних для сучасної України, як і для інших країн трансформаційного типу. Особливості участі нашої держави, а також окремих вітчизняних суб’єктів комерційної діяльності в міжнародному русі капіталів значною мірою зумовлюються дефіцитністю фінансово-обігових коштів. Така дефіцитність призводить до односторонньої залежності національної економіки та господарських структур від зовнішніх джерел інвестування, переважної одновекторності легального руху капіталів — ззовні всередину країни.

Разом з тим несприятлива кон’юнктура в українській економіці, висока криміногенність у суспільстві є причинами масового нелегального відпливу національного капіталу за кордон, переважно на персональні рахунки в закордонних банках та на купівлю нерухомості за кордоном. За деякими підрахунками, середні щомісячні обсяги нелегального відпливу капіталу з України становлять 300 млн дол. (Щоправда, Україна є не єдиною країною на пострадянському просторі, яка потерпає через невідрегульованість цього блоку проблем кон’юнктурного та криміногенного характеру. У Росії, до економіки якої «вливаються» величезні обсяги нафтодоларів, що могли б стати ключовим інвестиційним фактором піднесення економіки цієї країни, щорічний відплив капіталів, за даними МВД цієї країни, оцінюється в 12—18 млрд дол., а ряд аналітичних агентств наводить цифру в 20 млрд дол.) «Нелегальність» такого відпливу зумовлюється не тільки «тіньовим» походженням таких капіталів, а й нетиповими для розвинутої ринкової економіки обмеженнями інвестування за кордоном для українських резидентів, які існують у вітчизняному законодавстві.

У глобальному масштабі рух капіталів є інструментом оптимізації факторного розподілу у світі: адже сам факт міграції капіталів свідчить про те, що вони «знаходять» більш сприятливі «ніші» функціонування, ті національні економіки та сектори цих економік, де на одиницю капіталу припадає відносно більша маса інших факторів виробництва.

Світова динаміка руху капіталів значною мірою залежить від динаміки сукупного світового продукту, стану ринків грошово-фінансових ресурсів та умов розвитку окремих країн та їх угруповань. На зламі століть у світі відбуваються складні та суперечливі процеси, які зумовлюються значним приростом сукупного виробництва, який є найвищим, починаючи з середини 80-х років (у 2001 р. приріст становив 4,2 %, тоді як у 2000 р. він був ще вищим — 4,7 %).

Разом з тим ситуація набула рис малопрогнозованості та нестабільності, а погіршення ситуації на провідних фондових біржах світу, в перспективах окремих країн та цілих регіонів призводить до порушень сталих міжнародних капіталопотоків, інколи до їх радикального зменшення. І найбільш відчутна така невизначеність тенденцій руху капіталів для країн, що розвиваються та проводять ринкові реформи. Адже саме їхні ринки є найбільш «проблемними», ризикованими для інвесторів, отже, погіршення міжнародної кон’юнктури спричиняє масову втечу капіталів саме з них, переважно до найбільш стабільних країн-метрополій. На такі країни, власне, і припадає основна маса здійснюваних інвестицій. У другій половині 90-х років від 2/3 до 4/5 світового обсягу прямих іноземних інвестицій припадало на провідні індустріальні держави, 25—30 % — на країни, що розвиваються, і 2—5 % — на постсоціалістичні країни, що здійснюють ринкову трансформацію.

Серед країн, які не входять до числа провідних індустріальних, наприкінці 90-х років найбільш помітними реципієнтами інвестицій стали Китай, Південна Корея, Сінгапур та Тайвань, тобто ті, які найбільш вдало проводили макроекономічну політику та здійснювали широку товарну експансію на міжнародних ринках. Серед країн Центральної та Східної Європи, які є близькими Україні географічно та за характером історичного розвитку, лідерами у залученні іноземних капіталів є передусім Польща, Угорщина та Чехія, а також Росія, яка хоча і має незначні показники інвестування на душу населення, проте забезпечує порівняно високий валовий показник. Сукупна маса інвестицій по регіону в 2000 р. дорівнювала 23 млрд дол. Дещо в іншій «ваговій категорії» та у відмінних умовах розвитку опинилися східнонімецькі землі — території, які входили до колишнього Радянського блоку. Перебуваючи у складі єдиної Німеччини, ці землі протягом кількох років отримували близько 150 млрд німецьких марок щорічно від західнонімецьких інвесторів та центрального уряду.

Джерелами ж інвестиційних потоків є передусім провідні індустріальні держави — з них походять майже 3/4 загальної маси інвестицій. Найбільшу активність тут виявляють країни Євросоюзу, передусім Велика Британія, а також США та Японія. Причому основний вектор інвестиційного потоку з країн Європи та Японії припадає на США.

Згідно з оцінками Міністерства фінансів Японії, ця країна є найбагатшим власником зарубіжного майна. Вважається, що сукупна вартість японської власності за кордоном становить 133 трлн єн (понад 1 трлн дол.), у тому числі приватні та урядові багатства. Причому за оцінками того самого відомства, цього показника було досягнуто значною мірою завдяки помітному приросту інвестування за кордоном в останні роки, тільки у 2000 р. приріст становив 57 %.

Отже, за Країною Східного Сонця закріпилося впевнене лідерство у такій неформальній першості, оскільки Швейцарія, яка посідає друге місце, володіє «тільки» 296 млрд дол.

(ИТАР-ТАСС, 25.05.01)