2.16.8. Обмеження монополізації

Як правило, такі зміни, що пов’язані з перетворенням однонаціональних господарських структур та виробничих циклів на міжнародні, сприймаються суспільством та урядовими органами як природні. Причому таке «конструктивне» ставлення є безальтернативним тоді, коли відповідні процеси органічно випливають з природи НТП, коли їх причиною є практична потреба в концентрації великих ресурсів для реалізації великомасштабних виробничо-технологічних проектів. Аргументацією «за» розвиток комерційної транснаціоналізації є розуміння того, що вона є інструментом конкурентної боротьби в контексті глобалізації.

Водночас саме в діяльності великих ТНК найбільшою мірою проявляються численні ускладнення для ефективного конкурентного середовища та наслідки надмірної монополізації, концентрації виробництва та капіталу. Безпосередніми причинами таких негативних явищ є так звані антиконкурентні дії — спроби використати на практиці інструментарій нечесної конкуренції, тиску на конкурентів, спотворення цінових механізмів, що утворюються в результаті вільної гри попиту та пропозиції.

Вітчизняне законодавство трактує подібну практику (конкретно — в Законі України «Про захист економічної конкуренції») таким чином.

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:

1) установлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-техноло­гічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподіл ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід із ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців;

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших су­б’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин.

Антимонопольний комітет України трактує такі ситуації як наявність у господарського суб’єкта «ринкової влади». Ознаками такої влади називаються:

• здатність суб’єкта господарювання, який не є єдиним виробником (постачальником) відповідного товару, диктувати свої умови під час продажу товару, укладення договору про поставки, нав’язувати споживачеві невигідні умови;

• здатність суб’єкта господарювання через монополізацію ринку постачання виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти із ринку інших суб’єктів господарювання, які виробляють відповідні товари із застосуванням цих виробничих ресурсів, або створювати бар’єри вступу на ринок;

• здатність суб’єкта господарювання скорочувати або обмежувати випуск товарів і поставки їх на ринок збуту з метою отримання однобічної користі, купуючи або продаючи товари, укладаючи договори й угоди про поставки товарів, а інші су­б’єкти господарювання, які є його конкурентами, не здатні компенсувати утворений дефіцит товарів;

• здатність суб’єкта господарювання підвищувати ціни на товари і підтримувати їх на рівні, що перевищують рівень, обумовлений конкуренцією на ринку.

У зв’язку з цим трапляються ситуації, коли органи публічної влади втручаються в економічні відносини з метою попередження транснаціоналізаційних тенденцій та приймають рішення примусового характеру щодо обмеження діяльності великих монополій відповідно до діючих у відповідних країнах законодавчих обмежень. У цьому зв’язку слід враховувати, що міжнародний рівень комерційної діяльності інколи є таким полем госпо­дарської діяльності, на якому існують сприятливі умови саме для великих та надвеликих структур, що пов’язано з більшим потенціалом спеціалізації, наднаціональними масштабами виробництва. Метою таких обмежень є забезпечення рівних та справедливих умов комерційної діяльності, прав споживачів, попередження тиску з боку монополій на конкурентів, сприяння розвитку конкурентного середовища.

Практичним втіленням антимонопольної ідеології на рівні державної регулюючої політики є антимонопольне законодавство. Прийнята у США доктрина антимонопольного регулювання (а в цій країні таке законодавство називається антитрестівським і є особливо розгалуженим) трактує як незаконні цінову дискримінацію, монопольне лідерство у цінах, обмежувальну практику організації збуту тощо. При цьому якщо ринок монополізується більше як на 60 %, можливою є ліквідація фірми-монополіста.

Антитрестівське регулювання в США має давню історію. Ще в 1890 р. було прийнято перший у цій сфері закон Шермана, який забороняє монополізацію ринків у різних виявах цього явища. Пізніше до цього вносилися доповнення та поправки, причому в 1974 р. такі, які значно посилили персональну кримінальну відповідальність за порушення антимонопольних принципів. Закон Клейтона, прийнятий в 1914 р., заборонив угоди про обмеження кількості контрагентів, що діють на ринку, а також поглинання фірм з метою монополізації ринку. Закон Робінсона—Патмана від 1936 р., який є поправкою закону Клейтона, посилив контроль за недобросовісною ціновою політикою монополістів на ринку. Закон Селлера—Кефовера від 1950 р. додав положень, які спрямовано на попередження злиття корпорацій через купівлю активів. За цим законом будь-яке злиття стає об’єктом урядової експертизи та, у разі необхідності, відповідних обмежувальних або заборонних санкцій. Наприклад, було заборонено злиття компаній Кока-Кола та Доктор Пеппер.

Інституційно контроль за небажаними для суспільства виявами монополізації в США здійснюють Антитрестівське управління міністерства юстиції, Федеральна торговельна комісія, юридичні служби Конгресу, а також юридичні органи на рівні штатів.

Найвідоміший у світі приклад антимонопольного регулювання наприкінці 90-х років дали ті ж самі США. Ідеться про судові рішення, які зобов’язували провідну компанію у сфері програмних інформаційних розробок «Microsoft» поділити статутний фонд відповідно до двох основних своїх напрямів діяльності. (Аналогічна процедура передбачена й українським законодавством. Зокрема, в статті 53 «Примусовий поділ» Закону України «Про захист економічної конкуренції» відзначається, що якщо суб’єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету Украї­ни мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб’єк­та господарювання, що має монопольне (домінуюче) становище.)

У Німеччині компанія, яка контролює третину обігу на ринку, вважається монополією, до якої можуть застосовуватися суворі санкції (відповідні контрольні функції здійснює Федеральне управління картелями). В Японії критичний індикатор — 50 % для однієї або 75 % — для двох компаній.

Приклади ретельного регулювання з метою забезпечення ефективного конкурентного середовища методологічно значущі для посттоталітарних країн, які формують ринкову систему і в яких інституційна структура національного господарства, місце су­б’єктів економічного життя на ринку не достатньо чітко визначені. Антимонопольне законодавство Польщі, Угорщини, Чехії та інших країн регіону Центральної та Східної Європи набуло розгалужених форм. Процес його формування розпочався у 80-х та інтенсивно розвивався протягом 90-х років.

Уже на початковому етапі формування економіки України як самостійної системної цілісності було ухвалено закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992 р.), який спрямовувався на демонополізацію економіки, всебічну (фінансову, матеріально-технічну, інформаційну, консультативну тощо) підтримку під­приємств, які сприяють розвитку конкурентного середовища. Пізніше цей Закон втратив чинність, а роль базового правового джерела антимонопольного регулювання став виконувати Закон «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. № 2210-III. Він «визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин».

Цей закон трактує становище суб’єкта господарювання як монопольне у випадках, коли на ринку у нього немає жодного конкурента; коли він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб’єкта господарювання, коли його частка на ринку перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним вважається також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

• сукупна частка не більше ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 %;

• сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 %.

Закон «Про захист конкуренції», як і інші акти вітчизняного антимонопольного законодавства та регулювання, методологічно ґрунтуються на нормах, установлених Конституцією України. Серед інших законодавчих та нормативних актів передусім слід відзначити закони України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Відповідно до цих законів прийнято ряд інших нормативно-правових актів, відомчих документів. Це, зокрема, ухвалена Антимонопольним комітетом Методика визначення монопольного становища підприємців на ринку, Положення Кабінету Міністрів України «Про порядок сплати зборів за подання заяви про надання згоди на створення, реорганізацію та ліквідацію суб’єктів господарювання», Розпорядження Антимонопольного комітету «Про затвердження Положення про порядок одержання згоди Антимонопольного комітету України на створення холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації» та Положення цього ж органу «Про контроль за економічною концентрацією», а також багато інших документів, які регулюють окремі технічні аспекти проблеми.

В інституційному аспекті провідним органом, який реалізує цілі антимонопольної політики в державі, є Антимонопольний комітет України. У його структурі функціонують (згідно з Законом України «Про захист економічної конкуренції») постійно діючі та тимчасові адміністративні колегії Антимонопольного комітету України, державний уповноважений Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України.

Резюме

ТНК є не тільки інтегральною складовою сучасної системи міжнародних економічних відносин, а й чинником її подальшого перетворення відповідно до властивих їм самим моделей господарської діяльності.

Фактор конкуренції з боку ТНК, обсяги діяльності яких інколи є зіставними з обсягом ВВП, примушує шукати баланс інтересів суб’єктів економічного життя в країні, які заінтересовані в доступі на немонополізовані іншими національними агентами ринки, та цілей забезпечення конкурентоспроможності українських виробників у міжнародному масштабі.

Процеси глобалізації, що відбуваються в сучасному світі, відповідають органічним принципам транснаціоналізації бізнесу, найбільш повним вираженням яких є ТНК. Провідні міжнародні корпорації опосередковують значну частину світового товарного обміну, трансферту технологій та інвестиційних потоків та значною мірою сприяють перетворенню світового господарства на системну цілісність із внутрішньо узгодженими механізмами монетарного та речовинного балансування.

Разом з тим роль ТНК у сучасному світі багато в чому суперечлива. Зокрема, можна відзначити той негативний факт, що своєю діяльністю вони закріплюють перерозподіл світового продукту на користь провідних ринкових країн за вкрай низьких показників споживання в найбідніших країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Водночас саме ТНК є джерелом та рушійною силою НТП у країнах, що розвиваються. ТНК відіграють важливу роль у забезпеченні зайнятості та надходженні капіталів до країн, що розвиваються.

Особливу роль ТНК відіграють для економік трансформаційного типу, оскільки здійснюють активний вплив на процеси приватизації, реструктуризації виробництва, оновлення технологічної бази, на базисні механізми формування відносин між соціумом та бізнесом. Причому за умов геоекономічної реструктуризації моделей національної спеціалізації відносини транзитивних економік з ТНК формують перспективні моделі участі держав у процесах міжнародної кооперації та поділу праці.

Існує багато сценаріїв та організаційних моделей, згідно з якими відбувається утворення великих монопольних об’єд­нань, а на їх базі — ще масштабніших альянсів. Метою такої інтеграції є оптимізація адміністративно-організацій­ної політики, кращий доступ до факторів виробництва, монопольний контроль за ринками збуту. Разом з тим сам факт виникнення потужних інституцій породжує нові реалії господарських, політичних відносин між суб’єктами економічного життя та суспільного управління, причому не тільки національного, а й міжнародного рівня. Отже, прагнення монополій до максимізації прибутків інколи суперечить національним інтересам держав, які є периферійними об’єктами для ТНК. Причому незадовільні параметри розвитку багатьох країн Азії, Африки, Латинської Америки зумовлюють виникнення питання про перегляд стандартів і принципів взаємин між ними та ТНК, про створення нової, справедливішої моделі міжнародних економічних відносин.

ПОЗАЛЕКЦІЙНИЙ БЛОК

Теоретичні паралелі

Два формальні підходи до класифікації міжнародного руху приватного капіталу

Класифікація форм міжнародного руху капіталів як спроба спрощеної формалізації реальних відносин передбачає відразу кілька підходів відповідно до того, який бік зазначеного процесу нас цікавить та який критерій береться за базовий.

Серед найбільш загальних підходів до класифікаційного завдання виділимо такі два: по-перше, залежно від того, яка міра особистої участі та управлінської відповідальності за долю інвестованого об’єкта його задовольняє найбільшою мірою, а по-друге, — відповідно до уявлення інвестора, як швидко він має отримати зиск.

Спочатку наведемо перший, функціональний підхід.

Рис. 2.2. Рух капіталу відповідно до функціонального критерію (альтернатива «рантьє-реальний власник»)

Другий, часовий класифікаційний підхід, котрий, як і перший, вже сам по собі дає відповіді щодо того, які форми інвестування пов’язані з тією або іншою загальною моделлю.

Рис. 2.3. Рух капіталу відповідно до часового критерію

Терміни та поняття

Економічна конкуренція (конкуренція) (згідно з Законом України «Про захист економічної конкуренції») — змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Монополізація (згідно з Законом України «Про захист економічної конкуренції») — досягнення суб’єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.

Антимонопольне законодавство — система державних правових актів, метою якої є захист конкурентного ринкового середовища та попередження таких ситуацій, коли фірма-монополіст або учасники картельних угод установлюють ціновий диктат. В Україні в 1992 р. при- йнято Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросо­вісної конкуренції у підприємницькій діяльності», згідно з яким монопольним вважається становище, коли частка ринку, що контролюється певним підприємцем, перевищує 35 %.

Контрольні питання

1. Яке місце в сучасних міжнародних економічних відносинах посідають ТНК?

2. Назвіть причини поширення міжнародних корпорацій як форми господарювання.

3. Охарактеризуйте міжнародну природу господарської діяльно- сті ТНК.

4. У чому полягають об’єктивні конкурентні переваги ТНК?

5. Назвіть типи та принципи структурної побудови корпорацій.

6. Визначте специфічні форми підприємницької транснаціоналізації в трансформаційних умовах.

7. Охарактеризуйте наслідки господарсько-інвестиційної діяльно- сті ТНК.

8. У чому полягає необхідність та об’єктивність обмежень процесів монополізації?

Література

1. Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие: В 2-х ч. — Ч. 1. Международная микроэкономика: движение товаров и факторов производства. — М.: Междунар. отношения. — 416 с.

2. Новицкий В. Е. Внешнеэкономическая деятельность и международный маркетинг. — К.: Либра, 1994. — 191 с.

3. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. — К.: Лібра, 1998. — 392 с.

4. Транснаціональні корпорації: Навч. посібник / В. Рокоча, О. Плотніков, В. Новицький та ін. — К.: Таксон, 2001. — 304 с.