67. Основні аспекти створення і розвитку єс

Європейська економічна інтеграція у своєму розвитку включає кілька етапів.

1. Зона вільної торгівлі (50-60-і рр. XX ст.) - найпростіша форма, у рамках якої відзначаються торгові обмеження між країнами, насамперед мита. Відносно третіх країн кожна держава проводить самостійну торгову політику.

2. Митний союз (70-80-і рр. XX ст.) - встановлюється єдиний зовнішньоторговельний бар'єр (тариф) і проведення єдиної зовнішньоторговельної політики відносно третіх країн. Він доповнюється платіжним союзом, що дозволяє забезпечити взаємну конвертованість валют і функціонування єдиної розрахункової грошової одиниці (ЕКЮ, з 1999 р. - євро).

3. Загальний ринок (80- 90-і рр. XX ст.) забезпечує поряд з вільною взаємною торгівлею і єдиним зовнішньоторговельним тарифом переміщення капіталу і робочої сили, а також узгодження економічної політики.

4. Економічний, політичний і валютний союз (90-і рр. - теперішній час) - вища форма інтеграції, що поєднує всі перераховані вище форми з проведенням загальної економічної і валютно-фінансової політики, зі створенням системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів.

Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) - найбільш розвинуте регіональне інтеграційне угруповання країн Західної Європи; функціонує з 1 січня 1958 р. на основі Римського договору, підписаного в березні 1957 р. шістьма країнами - ФРГ, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом. З 1973 р. у ЄЕС увійшли Великобританія, Ірландія, Данія, з 1981 р. - Греція; з 1986 р. - Португалія та Іспанія.

Створенню «Загального ринку» передувало утворення країнами ЄЕС інтеграційного угруповання Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) у 1951 р. Європейське співтовариство з атомної енергії створено одночасно з ЄЕС (1985 р.).

У той же час з ініціативи Великобританії на противагу ЄЕС у 1960 р., згідно з підписанням у Стокгольмі відповідної конвенції, було створене регіональне торгово-економічне угруповання ряду європейських країн - Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) - Друга європейська організація з полегшення і розширення торгівлі.

На відміну від Європейського Союзу, ЄАВТ є «малою зоною вільної торгівлі», у якій країни-члени частково не відмовляються від свого суверенітету. В ЄАВТ не існує наднаціональних органів, що мають право видавати закони.

В міру зростання значимості Європейського Союзу значення ЄАВТ поступово стало зменшуватися, і тому, починаючи з 70-х рр. Великобританія, Данія, Португалія вийшли з ЄАВТ і вступили в ЄС. Нині ЄАВТ включає: Ісландію, Норвегію, Швейцарію. За особливим протоколом договір ЄАВТ поширюється і на Ліхтенштейн, що пов'язаний митною унією зі Швейцарією.

90-і рр. XX ст. ознаменувалися новим розширенням ЄС, насамперед, за рахунок країн Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). З 1994 р. діє Європейський економічний простір ЄС - ЄАВТ.

Маастрихтський договір обґрунтував основні принципи кредитно-грошової і бюджетної політики в ЄС і зобов'язав національні уряди слідувати твердим критеріям фінансової конвергенції. Він передбачає поетапне просування до економічного і валютного союзу, а також здійснення загальної політики в ряді нових галузей - дипломатії, юстиції, поліції, оборони.

Отже, ЄС пройшов шлях від загального ринку вугілля і сталі 6 країн до інтегрованого господарського комплексу і політичного союзу 15 держав. У 1995 р. до Союзу приєдналися Австрія, Швеція і Фінляндія.

Слід відмітити, що інституціональна структура ЄС наближена до структури держави і включає такі органи.

Європейська рада з 1974 р. стала верховним органом ЄС. Наради глав держав і урядів країн-членів проходять не менше двох разів на рік під головуванням держави-члена ЄС (у 2002-2003 р. - Греція, у II півріччі 2003 р. - Італія).

Рада міністрів - законодавчий орган (принцип консенсусу з липня 1987 р. замінений принципом кваліфікованої більшості із вступом у силу Єдиного європейського акта; у 50 комітетах працюють посли країн-членів). Останнім часом звичайними стали засідання галузевих міністерств. Рада у своїй діяльності спирається на Комітет постійних представників, що готує матеріал до засідання Ради і координує попередню роботу робочих груп. Великобританія, ФРН, Італія і Франція мають у Раді по 10 голосів, Іспанія - 8, Бельгія, Греція, Нідерланди, Португалія - 5, Австрія і Швеція - 4, Ірландія і Фінляндія - 3, Люксембург - 2 голоси.

Комісія ЄС (КЄС) - виконавчий орган, складається з 20 членів (Великобританія, ФРН, Італія, Франція - по 2 чол.) і голови, які призначаються 15 представництвами за спільною згодою і за схваленням Європейського парламенту. Тільки Комісія має право подавати на затвердження Раді міністрів проекти законів.

Європейська комісія була реформована 2004 р. План її голови Романо Проді, представлений у Брюсселі 18 червня 2001 р., передбачає значну зміну принципу роботи виконавчого органу ЄС з метою забезпечення більшої її ефективності перед розширенням ЄС на схід.

Європейський парламент - консультативний орган, контролює діяльність КЄС і Ради міністрів, затверджує бюджет ЄС, його повноваження розширені відповідно до Маастрихтського договору. Депутати Європейського парламенту (626 депутатів) обираються в ході прямих виборів на п'ятирічний термін, засідання парламенту проходять один раз на місяць у Страсбурзі в Палаці Європи.

Суд ЄС - вищий судовий орган за дотриманням правових норм, складається з 15 суддів. Він стежить за дотриманням права з інтерпретації і застосуванням норм договорів. Суд дозволяє суперечки між державами-членами, між органами, співтовариствами і приватними особами, готує експертні висновки і відповідає за попередні рішення (за клопотанням національного суду).

Так, за останні 5 років у Європейський суд з прав людини в Страсбурзі звернулися 7 тис. фізичних і юридичних осіб з України. Найбільшу кількість скарг із вимогами повернути заборгованості по заробітній платі за кілька років подали донецькі шахтарі. Такі скарги найчастіше не приймають, однак з цього регіону їх надійшло дуже багато, тому вони будуть розглянуті.

Економічний і соціальний комітет - консультативний орган у складі представників підприємців, профспілок. Наприклад, Загальний комітет сільськогосподарського співробітництва, Федерація союзів фермерів, Комітет постійних представників та ін.

В даний час у рамках ЄС працює приблизно 20 тис. службовців з різних країн відповідно до так званої національної пропорції. Іншими словами, кожна країна-член має право вводити в штат Союзу цілком визначене число своїх співробітників.