13. Економічні та організаційні засади створення фінансової системи держави

Фінансова система – це сукупність різних сфер фінансових відносин в ході яких створюються та використовуються фонди грошових засобів. Або іншими словами, фінансова система – це система форм та методів створення, розподілу та використання фондів грошових засобів держави та підприємств.

Фінансова система – це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки, певних фінансових інструментів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних та соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян. Іноді термін “фінансова система” може вживатися і в іншому значенні, а саме, як сукупність фінансових установ країни, але це не точне визначення.

Основна відміна поняття “фінансова система” від фінансів полягає в розподілі сукупності фінансових відносин на ланки.

В країнах ринкової економіки розрізняють державні та приватні фінанси, які в свою чергу розподіляються на: загальнодержавні,фінанси державних підприємств,фінанси приватних підприємств,фінанси домогосподарств.

Фінансові системи держав з розвиненою економікою включають до свого складу лише державні фінанси.

Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси охоплюють: державний та місцевий бюджети, централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, фінанси підприємств та організацій державної та комунальної форм власності, державний кредит, держане , особисте та майнове страхування.

Фінансова система України в сучасному вигляді істотно відрізняється від фінансових систем інших країн:

5. У розподілі фінансових ресурсів пріоритет віддається загальнодержавним фінансам,

6. Фінансова діяльність державних підприємств не завжди відповідає принципам підприємництва,

7. Недержавний сектор економіки знаходиться на стадії розвитку,

8. Фінанси домашніх господарств до останнього часу не виокремлювались.

14. Принципи побудови та структурні компоненти фінансової системи

Побудова фінансової системи держави будується на принципах:

1. Розподілу фінансових ресурсів на централізовані та децентралізовані, тобто ресурси, що належать всій державі та окремим товаровиробникам.

2. Незалежності, тобто держава сама формує свою незалежну фінансову систему, що спирається на централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів.

3. Принцип самостійності кожної ланки фінансової системи.

+12

15. Фінансова політика. Форми та методи реалізації фінансової політики держави

Фінансова політика – це комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень.

Фінансова політика відображає суб’єктивну сторону функціонування фінансів. Своє конкретне вираження фінансова політика знаходить в чинній системі мобілізації фінансових ресурсів та їх використання для задоволення різноманітних потреб держави, підприємницьких структур і населення.

Правову основу і конкретні напрямки реалізації фінансової політики в демократичній державі становить фінансове законодавство. У ньому повинна бути точно визначена компетенція всіх суб’єктів економічної системи щодо повноважень і відповідальності в фінансовій сфері. На основі чинного законодавства органи виконавчої влади видають нормативні акти для успішного втілення фінансової політики.

Суб’єктом вироблення фінансової політики є держава в особі вищих органів влади та управління та основних фінансових органів.

Складовими фінансової політики є :

• Монетарна (грошова) політика, яка являє собою комплекс дій та засобів у сфері грошового ринку;

• Фіскальна політика, яка характеризує дії держави щодо централізації тієї частини вартості ВВП, яка буде розподілена через бюджетну систему та її суспільне використання.

• Податкова політика характеризує дії держави у сфері оподаткування. Вона охоплює установлення видів і співвідношення податків, визначення платників, встановлення ставок оподаткування, надання податкових пільг тощо. Вона відображає як потреби держави у коштах так і вплив податків на діяльність підприємств і громадян.

• Бюджетна політика являє собою діяльність щодо формування бюджету держави, його збалансування, розподілу бюджетних коштів залежно від структури бюджетних видатків ця політика може мати соціальне, економічне чи інше спрямування.

Визначають також фінансову політику у сферах фондового, страхового ринків, міжнародних фінансів, боргову політику держави.

Основними завданнями і принципами фінансової політики є :

• підвищення суспільного добробуту.

• мобілізація та використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій.

• раціональне використання природних ресурсів, заборона технологій, що загрожують здоров’ю людини.

Фінансова політика залежно від тривалості періоду, на який вона розрахована і характеру завдань, що вирішуються, включає фінансову стратегію і тактику.

Фінансова стратегія – це політика, що розрахована на довготермінову перспективу і вирішення глобальних завдань соціально-економічного розвитку. Фінансова тактика являє собою поточну політику, спрямовану на вирішення конкретних завдань відповідного періоду, що впливають з розробленої фінансової стратегії.

Фінансова політика реалізується за двома напрямками:

1. регламентування фінансових відносин у суспільстві;

2. здійснення поточної фінансової діяльності.

Регламентування фінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, а поточна діяльність – її тактику.

Регламентування фінансових відносин здійснюється через законодавче регламентування, яке ставить фінансову діяльність на стабільну правову основу та адміністративне регламентування, яке передбачає надання прав регулювання фінансових відносин органам державного управління.

Залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного регламентування фінансових відносин, який характеризується тією часткою доходу, що розподіляється і споживається відповідно до чинних законів чи адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики :

• жорстка регламентація передбачає, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою, їй властивий досить високий рівень бюджетної централізації ВВП. Ця політика проводиться в умовах адміністративної економіки або в умовах обмеженості фінансових ресурсів. Така політика малоефективна, оскільки підриває стимули до продуктивної діяльності, адже фінансовим продуктом діяльності – доходом – більше розпоряджається держава, ніж його власники – юридичні та фізичні особи.

• помірна регламентація здійснюється у законодавчій формі та охоплює обмежену частину фінансових відносин. Вона має врівноважувати інтереси держави та суспільства, інтереси окремих юридичних та фізичних осіб, забезпечувати достатні стимули для продуктивної діяльності і водночас давати змогу державі впливати на соціально-економічний розвиток суспільства.

• політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної зацікавленості суб’єктів підприємництва і громадян в ефективному господарюванні. У даному разі в основному регламентуються тільки взаємовідносини з державою, які до того ж зводяться до мінімуму.

Поточна фінансова діяльність держави відображає тактику реалізації фінансової політики, її основними знаряддям є бюджет. Його структуризація за джерелами формування доходів і напрямами видатків характеризує ту чи іншу фінансову політику. Наприклад , залежно від завдань, на розв’язання яких направлена фінансова політика, вона поділяється на такі види :

• політика стабілізації;

• політика економічного зростання;

• політика стримування ділової активності.

Дієздатність фінансової політики залежить від ефективності діяльності держави на кожному етапі та правильності прийнятих рішень. Її формування починається з чіткого визначення цілей та постановки обґрунтованих завдань. Виходячи з цього здійснюється вибір типу фінансової політики - жорстка чи помірна регламентація, або політика мінімальних обмежень; дискреційна чи вбудованих стабілізаторів. На цій основі вибираються напрями реалізації (вирішується, які завдання забезпечуються засобами монетарної, а які фіскальної політики) та інструменти реалізації і способи забезпечення координованості їх дій.