61. Система показників оцінки фінансової безпеки держави

Система фінансової безпеки неможлива без критеріальних вимог до неї. Найважливішим інструментом її забезпечення служать граничні значення індикаторів фінансової безпеки.

Граничне значення фінансової безпеки – це граничний показник, значні відхилення від якого означають наявність тієї або іншої загрози фінансової безпеки. Іншими словами, граничне значення – це кількісний параметр, що окреслює границю між безпечною і небезпечними зонами у фінансово-кредитній сфері.

Думки вчених у питанні визначення гранично припустимих значень деяких показників розходяться. Наприклад, дефіцит бюджету не повинен перевищувати 5%, проте обсяг зовнішнього боргу коливається від 25% до 60%.

Граничні значення фінансової безпеки не отримують конкретного значення доти, поки вони не будуть співставлені з фактичними показниками, що характеризують фінансово-кредитну сферу. Наближення до їх гранично припустимої величини свідчить про наростання загроз економічної стабільності суспільства, а значне відхилення від граничних значень – про перехід суспільства з критичної зони в зону нестабільності фінансової системи і соціальних конфліктів, тобто про реальний підрив фінансової безпеки.

Отже, забезпечення фінансової безпеки регіону на сьогоднішній день є складною і важливою проблемою, вирішення якої дасть змогу жити в економічно розвиненому та фінансово стабільному регіоні. А для цього перш за все необхідно вивчити основи її забезпечення та критерії виявлення загроз, які можуть негативно відобразитися на економічному становищі.

62. Особливості функціонування фінансових систем країн, що розвиваються

Бюджетна система країн, що розвиваються, складається з центрального і місцевого бюджетів. Слід відзначити, що бюджетна система у країнах з федеральним адміністративним устроєм має три ланки: центральний, федеральні і місцеві бюджети.

З поточних бюджетів кошти виділяються на: управління, оборону, охорону суспільного порядку, деякі види соціальних витрат.

У “бюджетах розвитку” концентруються фінансові ресурси, що мобілізуються з внутрішніх і зовнішніх джерел і використовуються для фінансування заходів щодо виконання річних програм у рамках національних планів соціально-економічного розвитку. Що стосується автономних і приєднаних бюджетів, то темпи їхнього росту значно повільніше. Питома вага цих бюджетів у загальнодержавних ресурсах звичайно не перевищує 5-10 %.

Слід відмітити, що державні бюджети здійснюють фінансування знову створених промислових виробництв, насамперед, у галузях 1-го підрозділу, направляють ресурси на будівництво і модернізацію підприємств в обробній промисловості, розвідку корисних копалин і розширення їхнього видобутку і переробки, спорудження теплових і гідроелектростанцій, іригаційних і меліоративних систем, портів і аеродромів, на створення і зміцнення державного сектора в банківській сфері. Зазначені витрати відіграють вирішальну роль у формуванні національного господарчого комплексу, досягненні прогресивних структурних зрушень в економіці, розширенні робочих місць.

Витрати на соціальні потреби, як правило, недостатні, щоб забезпечити швидкі і вирішальні зрушення в цій сфері.

Ведуча роль держави в господарській діяльності в багатьох країнах, що розвиваються знаходить прояв у виділенні з бюджетів значних коштів на капіталовкладення. Їхня питома вага в загальних асигнуваннях коливається від 15 до 40 % і більше. Величина даного показника нерідко залежить від структурних особливостей бюджетної системи і масштабів державного підприємництва, принципів фінансування.

Звернемо увагу на те, що джерела бюджетних доходів підрозділяються на звичайні (податки, збори, доходи від державного майна і підприємств) і залучені у виді внутрішніх і зовнішніх позик.

Основним джерелом звичайних надходжень, що формують від 50 до 90% доходів державного бюджету, є податки. Податкова політика країн, що розвиваються спрямована на регулювання економічних і соціальних процесів. За допомогою податків уряди намагаються стимулювати і спрямовувати приватнокапіталістичне нагромадження, забезпечити більш рівномірний галузевий і територіальний розподіл капіталовкладень.

Основою податкових надходжень у бюджети країн, що розвиваються, як правило, залишаються непрямі податки, причому в багатьох країнах їх найважливішою складовою частиною є мита як імпортні, так і експортні. Це ставить стан бюджетних доходів у пряму залежність від обсягу й умов зовнішньої торгівлі. У той же час ряд факторів веде до поступового зниження фіскальної ролі мита. Серед них: зниження або навіть скасування митного обкладання на імпорт засобів виробництва, заходи щодо стимулювання експорту - основного каналу надходжень іноземної валюти, зокрема, звільнення його значної частини або навіть цілком від мита.

Розширення непрямого оподатковування відбувається головним чином за рахунок товарів широкого вжитку, що є одним з основних факторів зростання цін та вартості життя. Випереджальне зростання бюджетних видатків у порівнянні зі звичайними доходами приводить до збільшення дефіцитів, особливо в найменш розвитих країнах.