4. Дефіцит державного бюджету: причини, види, джерела фінансування.

Державний бюджет, як фінансовий план може мати три види стану:

1. Збалансований бюджет

2. Профіцитний бюджет

3. Дефіцитний бюджет

Дефіцитним бюджетом визначається бюджет, в якому різниці між доходами та видатками не перевищує обсяг бюджету розвитку.

Профіцитний бюджет затверджується виключно з ціллю погашення основної суми державного боргу.

Причини дефіциту бюджету:

1. економічна нестабільність та зниження обсягів виробництва,

2. нераціональна структура економіки, тому значні видатки бюджету на дотації та субсидії нерентабельним та збитковим підприємством та галузям економіки,

3. значна частка тіньового сектору в економіці,

4. недосконалість і нестабільність податкової системи

5. значні видатки за окремими напрямами (на оборону, на соціальні заходи, на економіку),

6. наявність державного боргу та необхідність його обслуговування.

Шляхи подолання дефіциту бюджету:

1. перехід від фінансування економіки до кредитування,

2. зменшення дотацій збитковим підприємствам,

3. зменшення витрат на управління,

4. реформування податкової системи, з ціллю зниження податкового процесу на фізичних та юридичних осіб,

5. підвищення ролі місцевих бюджетів у фінансуванні соціально – економічних програм.

6. формування раціональної структури економіки

Основними джерелами фінансування бюджетного дефіциту є внутрішні та зовнішні державні залучення.

Тема 8: Податки та податкова система.

План

1. Економічна сутність та види податків.

2. Основи побудови податкової системи та організація оподаткування.

3. Податкова система україни. Принципи побудови оптимальної податкової системи. Податкова політика.

1. Економічна сутність та види податків.

Податкова система – важлива складова система державних фінансів, хоча і не виділяється в їх окрему ланку. Вона відігране провідну роль у формуванні державних доходів, відчутно впливаючи на доходи юридичних та фізичних осіб. При цьому податкову систему можна розглядати у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні вона охоплює всі обов’язкові платежі, за допомогою яких здійснюється перерозподіл доходів на користь держави і які концентруються в бюджеті на фондах цільового призначення. У вузькому розумінні це сукупність тільки податків яке особливої форми мобілізації доходів бюджету.

За економічним змістом податки відображають фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавних централізованих фонді грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів загалом ці взаємовідносини мають односторонній характер – від платників до держави. Податок – це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

У фінансовій термінології вживаються п’ять термінів, що відображають платежі державі, - плата, відрахування і внески, податок, збір. Незважаючи на певні особливості, ці платежі характеризуються спільними ознаками, що дають змогу об’єднувати їх в одну групу як податки й обов’язкові платежі податкового характеру.

Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Податки безпосередньо пов’язані з розподільчою функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичним та фізичними особами. Вони є методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи у такий спосіб фіскальну функцію. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не тільки достатньо податків, а й головне, надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися за регіонами.

Постійність означає, що податки повинні надходити до бюджету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки.

Стабільність надходжень визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені Законом про бюджет на поточний рік доходи будуть отримані у повному обсязі.

Рівномірність розподілу податків за територією необхідна для забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджетної системи.

У сутності кожного податку закладена регулююча функція. Вона, як і фіскальна функція, характеризує суспільне призначення податків. Сутність регулюючої функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників.

Елементи системи оподаткування. Справляння податків ґрунтується на виділенні таких елементів системи оподаткування: суб’єкт і носій податку, об’єкт і одиниця оподаткування, джерело сплати, податкова ставка і квота.

Суб’єкт, або платник податку – це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує та відповідає за зобов’язання перед державою. Суб’єкт оподаткування не стільки сплачує податок, скільки перераховує до бюджету частину отриманих доходів. Реальним платником, або носієм, кожного податку є кінцевий споживач.

Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Це другий за черговістю елемент оподаткування, бо, визначивши платника, необхідно встановити, що саме у нього оподатковується.

Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об’єкта оподаткування.

Джерело сплати податку – це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов’язане з об’єктом оподаткування. Загальним джерелом сплати є виручка від реалізації. Однак, залежно від того, з якого її елемента сплачується податок, визначається його вплив на фінансові інтереси підприємства.

Податкова ставка – е законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. При універсальному підході встановлюється єдина для всіх платників ставка, при диференційованому – кілька.

Установлення податкових ставок є найважливішою і найскладнішою проблемою оподаткування. Саме недосконалість ставок може порушити як фіскальну значущість, так і регулюючу дію того чи іншого податку. За побудовою податкові ставки поділяються та тверді та процентні.

Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. Вони можуть бути двох видів: фіксовані – установлені в конкретних сумах, відносні – визначені відносно певної величини (наприклад, у процентах до мінімальної заробітної плати).

Процентні ставки встановлюються тільки щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вираз (адже сума податку має тільки грошовий вираз, за винятком натуральних податків). Вони поділяються на три види: пропорційні, прогресивні й регресивні.

Пропорційні – це єдині ставки, що не залежать від розміру об’єкта оподаткування. Вони спрощують податкову роботу, найбільшою мірою відповідають принципу рівності платників.

Прогресивні – це такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об’єкта оподаткування.

Регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об’єкта оподаткування.

Податкова квота – це частка податку в доході платника. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування. З погляду соціальної справедливості механізм оподаткування обов’язково має включати податкову квоту.

Класифікація податків проводиться за кількома ознаками: за формою оподаткування, за економічним змістом об’єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють, за способом стягнення.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об’єкта оподаткування.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг і сплачуються за рахунок іншої надбавки, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Загальнодержавні податки поділяються на три групи: доходи центрального бюджету, доходи місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються в певних пропорціях між центральним та місцевими бюджетами.