7. Види договору.

1. Консенсуальні та реальні;

2. Оплатні та безоплатні;

3. Абстрактні та каузальні.

За ознакою розподілу прав та обов’язків між сторонами у зобов’язанні, що виникло з договору, виділяють односторонні та двосторонні договори. До односторонніх належать: договір позики, договір дарування, безоплатне користування майном. Переважна більшість договорів є двосторонніми.

Залежно від змісту діяльності, яку регулюють договори, вони поділяються на: майнові та організаційні. До майнових належать договори, спрямовані на регулювання діяльності осіб із приводу певного майнового блага. Їх відмітна риса полягає в спрямованості на одержання майна або блага, яке досягається виконанням зобов’язання.

Специфіка організаційних договорів полягає в тому, що вони призначені створювати передумови для наступної підприємницької діяльності. До організаційних договорів належать засновницькі договори зі створення господарських товариств.

Залежно від послідовності досягнення цілей, які ставлять перед собою сторони, вступаючи у договірні зв’язки, договори поділяються на попередні та основні.

Відповідно до ст. 635 ЦК України попереднім договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного часу укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір належить до числа організаційних договорів, спрямованих не на товарообмін, а на його організацію, тобто на встановлення взаємозв’язків учасників майбутнього договору. Укладення попереднього договору буде доцільним, коли річ, яка буде предметом основного договору, ще не існує, або хоча й існує, але ще не належить на праві власності продавцю, або належить продавцю, але обтяжена правами на неї третіх осіб тощо.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, — у письмовій формі.

Основним вважається такий договір, укладення якого передбачене попереднім договором. Істотні умови договору мають бути узгоджені стороні при укладенні основного договору. Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов’язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Залежно від того, на чию користь обумовлено виконання зобовязань за договором – на користь сторін за договором чи третіх осіб, які не беруть участі в укладенні договорів, останні можна поділити на дві групи:

• договори, в яких виконання здійснюють взаємно самі сторони без участі третіх осіб;

• договори, в яких зобовязання обумовлюються на користь третьої особи.

Відповідно до ст. 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Залежно від підстав укладення договори поділяються на вільні та обов’язкові. Обов’язкові договори – це договори, якладені на підставі правового акту органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Серед обов'язкових договорів особливе місце належить публічним договорам. Згідно зі ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необгрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов’язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов’язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Певні ознаки обовязкових договорів притаманні договорам приєднання. Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов’язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред’явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв’язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

Залежно від визначеності предмета виконання відрізняються договірні зобов’язання однооб’єктні та альтернативні. В однооб’єктних договорах предмет становить цілком визначена дія. В альтернативних договорах боржнику надається право вибору однієї з декількох дій або передачі одного з кількох об'єктів.

На даний час зростає значення нетрадиційних або нетипових груп договорів.

Ризикові (алеаторні) договори – це правочини, на момент укладення яких неможливо визначити загальний обсяг або можливість існування зустрічного надання. В алеаторному договорі невідомі точний рівень, обсяг та характер взаємних зобов’язань або невідомо, яка із сторін матиме право, а яка – обов’язок, оскільки це поставлено в залежність від події або іншої обставини, про настання яких сторонам при укладенні угоди нічого невідомо. Наприклад, договори страхування, довічного утримання.

Фідуціарні договори грунтуються на особливих особисто довірчих відносинах сторін (договір управління майном, договір доручення).

Додаткові договори є правочинами, які виникають із приводу заснованих на угоді сторін способів забезпечення зобов’язань.

Змішані та комплексні договори. Змішаним вважається договір, в якому поєднуються елементи різних договорів, який слугує підставою виникнення єдиного зобов’язання, поєднує риси договорів різного виду (агентський договір – придбання агентом акцій в інтересах довірителя від власного імені та управління ними від імені довірителя). Комплексні договори – це договори, які породжують два або більше різних зобов’язань, які мають єдину господарську мету і групуються навколо одного з них, яке є основним (договір підряду, який включає виконання підрядних робіт, оренду будівель, зберігання будівельних матеріалів тощо).

Господарський договір – договір, в якому обома сторонами або хоч би однією з них є юридичні чи фізичні особи – підприємці і за яким передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або для інших цілей, не пов’язаних з особистим споживанням.

Біржовий договір (біржова операція) – це угода, яка відповідає сукупності таких умов: а) якщо вона яляє собою купівлю-продаж, поставку або обмін товарів, допущених до обороту на товарній біржі; 2) якщо її учасниками є члени біржі; 3) якщо вона подана до реєстрації і зареєстрована на біржі не пізніше наступного за її вчиненням дня.

Біржові угоди поділяються на такі види: форвардний контракт, фючерсний контракт, опціон.

Форвардний контракт – це двостороння угода за стандартною формою, яка засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) базовий актив (товари, цінні папери) у певний час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін під час укладення форвардного контракту.

Фючерсний контракт – стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) базовий актив у певний час і на певних умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов’язань сторонами контракту.

Опціон – стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) базовий актив на певних умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.