2. Підстави виникнення цивільно-правових зобов’язань.

Зобов’язання можуть виникати:

1) з договорів та інші правочинів;

2) зі створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) внаслідок завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) з адміністративних актів (ордер на житлове приміщення);

5) на підставі інших юридичних фактів.

3. Система цивільно-правових зобов’язань.

Класифікація цивільно-правових зобов’язань здійснюється за різними критеріями.

1. Залежно від підстав виникнення зобов’язання поділяються на:

   • договірні;

   • зобов’язання із односторонніх правомірних дій;

   • зобов’язання із заподіяння шкоди;

   • зобов’язання, що виникають із адміністративних актів.

2. Залежно від спрямованості мети зобов’язання вони поділяються на основні чотири групи:

а) зобов’язання, спрямовані на передачу майна:

• зобов’язання, спрямовані на оплатну передачу майна у власність;

• зобов’язання, спрямовані на безоплатну передачу майна у власність;

• зобов’язання, спрямовані на оплатну передачу майна у користування;

• зобов’язання, спрямовані на безоплатну передачу майна у користування;

б) зобов’язання, спрямовані на виконання робіт;

в) зобов’язання, спрямовані на надання послуг;

г) зобов’язання, спрямовані на оплату грошей.

3. Залежно від визначеності змісту зобов’язання поділяються на:

а) альтернативні – боржник вибирає спосіб виконання, якщо інше не передбачено законом або договором;

б) факультативні – боржник зобов’язаний здійснити на користь кредитора конкретні дії, але може замінити їх іншим, завчасно передбаченим предметом.

4. Зобов’язання поділяються на

а) основні;

б) додаткові.

4. Поняття та значення договору.

Договір – один із найстаріших і найбільш важливих інструментів цивільно-правового регулювання. У римському приватному праві юристи під договором розуміли двосторонню угоду, у якій виражена воля двох сторін, спрямована на досягнення або припинення правового результату – виникнення, зміну чи припинення прав і обов’язків.

Вважається, що з часу своєї появи договір означав:

1. підставу виникнення зобов’язання;

2. зобов’язальне правовідношення;

3. форму відповідного зобов’язання.

Як підстава виникнення зобов’язання договір розглядається як різновид юридичних фактів, якими в теорії цивільного права визнаються обставини, з якими чинне законодавство пов’язує виникнення, зміну чи припинення цивільних прав і обов’язків.

Договір, як правовідношення, розглядається в літературі як правова конструкція, яка охоплює сторони правовідношення, їх права та обов’язки, а також умови договору.

Договір, як форма відповідного зобов’язання, зобов’язана своєю появою побутовому слововживанню. Дане значення стосується тільки договорів укладених у письмовій формі.

У ЦК України вперше дано законодавче визначення поняття договору. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином. Категорії «правочин» і «договір» співвідносяться між собою як загальне і окреме: будь-який договір є право чином, але не всякий правочин є договором. Договорами є лише дво- чи багатосторонні правочини, тоді як до правочинів належать також і дії однієї особи, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав і обов’язків – односторонні правочини.

У цивілістичній науці сформувалася також концепція договору як особливого виду нормативного акта, якщо цей договір має форму типового договору.

Бервено С.М. визначає договір як правомірний правочин взаємо узгодженої волі двох і більше сторін, спрямованої на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків у формі зобов’язального правовідношення та на врегулювання відносин між цими сторонами шляхом закріплення цих прав та обов’язків у визначеній законом формі.

Договір є найбільш поширеним видом правочинів. Договір є вольовим актом, в якому виражається взаємна воля сторін, що втілюється в договорі. Втілення спільного волевиявлення сторін договору можливе лише за умови забезпечення свободи договору як принципу, що гарантує відсутність зовнішнього впливу на його учасників.

Свобода договору передбачена ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору включає декілька аспектів:

1. свобода договору передбачає свободу в укладенні договору, неприпустимість примусу щодо вступу у договірні відносини;

2. свобода договору передбачає можливість вільного вибору особою, яка бажає укласти договір, майбутнього контрагента;

3. свобода договору включає можливість сторін вільно визначати характер договору, який вони укладають;

4. свобода договору означає можливість сторін вільно визначати умови договору, який вони укладають.

Значення договору полягає у тому, що через нього забезпечується товарно-грошовий оборот у суспільстві, він втілює динаміку цивільно-правових відносин. Через договір забезпечується задоволення інтересів учасників обороту. Договір забезпечує розвиток цивільного обороту та економіки. Виконання договору забезпечується примусовою силою держави.

Дедалі більшого поширення набуває договірний порядок утворення юридичних осіб.

Підвищується роль ліцензійних договорів як основної правової форми передачі права на використання результатів технічної творчості.

Договір виконує такі функції:

• ініціативна – полягає в тому, що як результат погодження волі сторін договір є одночасно актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності учасників договору;

• програмно-координаційна – з одного боку договір є програмою поведінки його учасників, а з другого – засобом координації цієї поведінки сторін на засадах рівності, диспозитивності та ініціативності;

• інформаційна – умови договору містять інформацію про права та обов’язки сторін;

• гарантійна – стимулює належне виконання зобов’язань завдяки застосуванню системи забезпечувальних засобів;

• захисна – завдяки договору включається механізм захисту порушених прав шляхом примусу до виконання обов’язку в натурі, відшкодування збитків, застосування заходів оперативного впливу.