Тема 7. Капітал. Кругообіг і обіг капіталу. Питання теми:

7.1. Капітал як категорія товарного виробництва. Структура авансованого капіталу.

7.2. Нагромадження капіталу: сутність і форми. Первісне нагромадження капіталу.

7.3. Наймана праця. Заробітна плата: сутність, функції, форми.

7.4. Кругообіг і обіг промислового капіталу.

Капітал – це одна з провідних економічних категорій політичної економії, категорія історична, оскільки її поява обумовлена тим періодом розвитку товарної форми організації суспільного виробництва, коли з’являється товар особливого роду – товар «робоча сила» і просте товарне виробництво перетворюється на капіталістичне (розвинене).

Першу спробу теоретичного аналізу капіталу зробив Аристотель. Із становленням та розвитком політичної економії як науки відбувалася певна еволюція поглядів вчених відносно визначення соціально-економічного змісту цієї категорії.

Серед проблем сучасної економічної теорії одне з центральних місць займає дослідження еволюції капіталізму як соціально-економічної системи, основною категорією якого є капітал.

Отже, головними задачами даної теми є: по-перше, з’ясування сутності капіталу як економічної категорії; по-друге, визначення його структури та форм з урахуванням сучасних умов розвитку суспільного виробництва; по-третє, розглядання процесів кругообігу і обігу капіталу.

7.1. Капітал як категорія товарного виробництва. Структура авансованого капіталу.

Тривалий час Україна, як і інші країни Східної Європи, намагалася побудувати соціалізм. Однак, після невдалої спроби зробити це, вона повернулася на шлях відродження капіталізму. Тому зрозуміло, що для ефективного функціонування та розвитку сучасної (так званої «інверсійної») економічної системи України, слід визначити основні закономірності становлення, функціонування та перспективи розвитку капіталізму.

Основною категорією капіталістичної системи є капітал (від лат. «сapitalis» – головний). Історично економічна теорія та представники різних її напрямів, шкіл, концепцій вважали, що капіталом є все, чим володіє людина. У буденному житті капіталом часто називають гроші. Але це не зовсім так. Виконуючи свої звичайні функції, гроші виступають лише в ролі загального еквіваленту вартості товарів, опосередковуючи мінові відносини між людьми. Проте, за певних умов, гроші можуть стати й стають капіталом.

Історичними передумовами виникнення капіталу, як це було визначено у попередньому розділі, є, по-перше, товарне виробництво і, по-друге, розвинений товарно-грошовий обіг. Так, при простому товарному виробництві дрібні товаровиробники (ремісники, селяни) продають вироблені товари за гроші для того, щоб купити інші товари. Формула товарного обігу при простому товарному виробництві має такий вигляд:

Т1 – Г – Т2

(продаж заради купівлі)

У даному випадку гроші виконують свою природну функцію засобу обігу і не є капіталом. Вони виступають лише посередником в обміні однієї споживчої вартості (Т1) на іншу споживчу вартість (Т2), потрібну конкретному товаровиробникові.

На певному історичному етапі розвитку економічного життя суспільства, в міру розвитку його продуктивних сил, просте товарне виробництво набуває підприємницького характеру. За цих умов товаровиробник починає продавати свій товар не заради того, щоб купити якийсь інший, потрібний для споживання, а з метою пустити гроші знову в обіг та отримати прибуток.

Г – Т – Г'

(купівля заради продажу)

У цій формулі вихідним і кінцевим пунктами виступають гроші, а товар відіграє роль посередника. Але рух Г – Т – Г був би безглуздим, якби початкові гроші (Г) і кінцеві гроші (Г) були кількісно однаковими. Сутність цього руху полягає в прирості грошей (Г), у перетворенні їх в Г ' (гроші, що зросли), де ΔГ – це сума приросту грошей над початковими грошима (Г):

Г' = Г +ΔГ

Приріст грошей, який отримується у кінці цього руху (ΔГ), називається додатковою вартістю (позначається літерою «m» – від лат. слова «mehrwert» – додаткова вартість). Отже, додаткова вартість – це надлишок над первісно авансованою (вкладеною) сумою грошей (Г ' – Г = ΔГ). А первісна сума грошей, яка принесла додаткову вартість, перетворилася на капітал.

Історія розвитку економічної науки засвідчує існування різноманітних підходів до визначення сутності і структури капіталу. Першу спробу аналізу капіталу зробив Аристотель. Як нам вже відомо, він запровадив поняття «хремастика», розуміючи під нею мистецтво забезпечення достатку або діяльність, спрямовану на накопичення багатства, на вкладання і нагромадження капіталу.

Меркантилісти ототожнювали капітал з грошима (золотом, сріблом). Фізіократи розглядали капітал у якості засобів сільськогосподарського виробництва, поєднання яких з природою (землею) забезпечує приріст чистого продукту. «Класики» політичної економії ототожнювали капітал з накопиченою працею, запасом (машин, інструментів, сировини, одягу, харчів, грошей тощо). Щоправда, А. Сміт до капіталу відносив лише частину запасів, яка призначена для наступного виробництва і забезпечує отримання доходу. Водночас він стверджував, що праця – це єдине джерело вартості лише в умовах простого товарного виробництва, а за капіталізму таким джерелом є й інші фактори виробництва, зокрема капітал. Ця думка набула свого логічного завершення в теорії «трьох факторів виробництва» Ж.-Б. Сея, який розглядав капітал як фактор виробництва (уречевлені матеріальні блага, засоби виробництва), що сприяє створенню і розподілу національного доходу. У К. Маркса капітал визначається як вартість, яка внаслідок використання робочої сили приносить додаткову вартість. Причому, К. Маркс, розглядаючи матеріально-речову структуру капіталу (засоби праці, сировина, засоби до існування, матеріальні продукти, певна сума товарів, мінових вартостей), передусім характеризував капітал як певні суспільно-виробничі відносини капіталістичного способу виробництва, засновані на експлуатації та монопольному привласненні капіталістами неоплаченої праці найманих робітників.

Однак, сьогодні необхідно враховувати, що розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки, поширення колективних форм приватної власності, акціонування, демократизація управління капіталом змінюють його соціально-економічну природу. Спостерігається зростання взаємозалежності й взаємозумовленості мотиваційних пріоритетів найманих робітників та підприємців на основі «соціалізації» капіталу та «капіталізації» праці. Зближенню економічних інтересів різних суб’єктів сучасної ринкової економіки також сприяє подальший розвиток співробітництва праці і капіталу.

У визначенні категоріальної сутності капіталу серед економістів ХХ ст. також є певні розбіжності. Так, капітал ототожнюється з часом. Причому, час розглядається як окремий фактор виробництва, що створює доход. Наприклад, Е. Бем-Баверк розглядає капітал як сукупність проміжних продуктів, що створюються на окремих стадіях «непрямого шляху» виробництва. Акцент тут робиться на зв’язку доходності капіталу з властивостями часу. Згідно з цим підходом цінність теперішніх благ (за інших незмінних умов) завжди перевищує цінність таких самих благ у майбутньому. Відтак доход на капітал має місце за умови обміну товарів поточного і майбутнього споживання.

Деякі західні економісти ототожнюють капітал з грошима, з фінансовими ресурсами. Так, монетаристи визначають капітал як гроші, які приносять своєму власникові доход у формі процента. Дж. Робінсон вважає, що коли капітал втілений в неінвестованих фінансах, він є грошима.

Загалом, західні економісти у тлумаченні капіталу єдині в тому, що розглядають його як певну цінність, благо, що приносить його власнику доход впродовж тривалого часу незалежно від сфери застосування. Важливим у їхніх поглядах щодо сутності капіталу є те, що всі вчені всебічно розкривають матеріально-речовий зміст цієї категорії, пов’язують капітал з різними факторами виробництва, з процесом отримання доходу. Наприклад, А. Маршалл розглядає капітал як сукупність речей, що формують передумови виробництва. Причому, головною властивістю капіталу визначається здатність приносити доход, який залежить від продуктивності факторів виробництва та відносної рідкості, що випливає з тягаря утримання. Дж. М. Кейнс характеризує капітал як багатство, здатне приносити доход. І перетворення багатства на капітал зумовлено перевищенням доходу від капіталовкладень над банківським відсотком. Й. Шумпетер визначає капітал як «фонд купівельної сили», що служить для придбання засобів виробництва, здатних забезпечити НТП. І. Фішер трактує капітал як дисконтований доход, будь-яке благо, яке приносить своєму власникові доход незалежно від характеру діяльності.

Сучасні економісти, розкриваючи сутність капіталу, значно розширили межі запасів, види накопиченої праці за рахунок виробничих фондів (споруд, обладнання, доріг, мостів, комп’ютерів тощо), так званих капітальних благ. Проте, отримання доходу пов’язується не лише з переліченими речовими факторами виробництва («фізичним капіталом»), а й з «людським капіталом» (набуті знання, навички, вміння, енергія, досвід людей, зайнятих у суспільному виробництві).

Таким чином, можна дійти висновку, що у різних економічних школах, теоріях, концепціях капітал трактується по-різному. Головними є такі концепції:

• натуралістична (речова) концепція: капітал – це засоби виробництва або готові товари, які призначені для продажу;

• марксистська концепція: капітал – це вартість, яка приносить додаткову вартість, тобто самозростаюча вартість;

• монетаристська концепція: капітал – це гроші, які приносять процент;

• часова концепція капіталу: капітал – це сукупність проміжних товарів, що створюються на окремих стадіях «непрямого шляху» виробництва;

• теорія «людського капіталу»: капітал – це набуті знання, навички, вміння, енергія людей, особиста чесність у ділових контактах тощо.

У традиційному політекономічному визначенні капітал має такі основні властивості:

ВЛАСТИВОСТІ КАПІТАЛУ
обмеженість	здатність до нагромадження	ліквідність	здатність до конвертації	самозростання

Отже, капітал є складною динамічною субстанцією, яка постійно змінює свої форми. У сучасній науковій економічній літературі відповідно до теперішніх умов розвитку суспільства і суспільного виробництва особливого поширення набули такі категорії:

• фізичний капітал – наявні засоби виробництва (споруди, машини, верстати, сировина, енергія тощо);

• людський капітал – природні і творчі здібності, знання, вміння, навички, професійний досвід і моральні цінності людей як учасників економічної діяльності;

• інтелектуальний капітал – нагромаджені в процесі інтелектуальної діяльності знання, досвід, здібності і взаємовідносини, зв’язки та інформація, що мають економічну цінність та використовуються з метою отримання доходу;

• соціальний капітал – капітал, втілений у якості соціальних зв’язків та відносин, заснованих на довірі як концентрації очікувань і зобов’язань, що спонукають людей до ефективніших дій з метою досягнення спільних цілей.

Соціальний капітал на відміну від фізичного капіталу та невіддільного від індивіда людського капіталу існує лише у взаємовідносинах між людьми. Його об’єктивною основою є мережі соціальних зв’язків, які використовуються для отримання інформації, навчання, формування правил поведінки та репутації, заснованих на порядності, надійності, послідовності, лояльності, чесності, відкритості, дотриманні загальновизнаних морально-етичних цінностей. Стверджуючи, що соціальний капітал включає як певну мережу зв’язків, так і певні активи, які можуть бути мобілізовані через цю мережу, західні дослідники виокремлюють такі його форми:

1. зобов’язання та очікування, які залежать від надійності соціального середовища;

2. інформаційні можливості – здатність соціальної структури до передачі інформаційних потоків і норм;

3. соціальні норми та етичні принципи поведінки.

Інакше кажучи, згідно із сучасними науковими підходами капітал може набувати не лише уречевлених, але й неуречевлених (втілених у окремих людях або відносинах між ними) форм. Так, на думку французького вченого П. Бурдьє, постіндустріальні перетворення сприяють розвитку таких основних станів капіталу:

• інкорпоративного – сукупності відносно стійких, відтворюваних диспозицій і здібностей, якими наділений власник тієї чи іншої форми капіталу;

• об’єктивованого – уречевлених форм капіталу, доступних безпосередньому сприйняттю та передачі у фізичній, предметній формі;

• інституціоналізованого – визнання певного виду капіталу як ресурсу, який може бути неформалізованим або формалізованим у вигляді прав власності, сертифікатів тощо.

Водночас людський, інтелектуальний і соціальний капітали не є відокремленими і незалежними активами. Вони формуються та розвиваються в органічній єдності, взаємодії та взаємозв’язку, взаємопроникаючи та доповнюючи один одного. З урахуванням теперішніх тенденцій розвитку сучасного суспільства, його економічної системи, особливого значення набуває розглядання та визначення саме цих форм капіталу.

Багатоаспектність категорії «капітал» проявляється у різноманітних формах його існування. Так, у сучасній економічній теорії визначаються такі основні форми капіталу.

1. За сферою використання:

• капітал сфери виробництва (промисловий);

• капітал сфери обігу (торгівельний, позичковий).

1. За напрямом інвестування:

• фізичний (матеріально-речовий);

• людський;

• інтелектуальний;

• соціальний.

1. За масштабом функціонування:

• локальний (місцевий);

• регіональний;

• національний;

• міжнародний (транснаціональний).

1. За значенням у створенні та перерозподілу доходу:

• реальний (матеріально-речові, грошові, духовні цінності);

• фіктивний (акції, облігації).

1. За джерелами формування:

• власний;

• позичковий;

• залучений.

1. За формою функціонування:

• індивідуальний;

• колективний;

• суспільний.

1. За інноваційною спрямованістю:

• неризиковий;

• венчурний (ризиковий).

1. За здатністю створювати додаткову вартість:

• постійний;

• змінний.

1. За характером переносу своєї вартості на вартість виробленого продукту:

• основний;

• оборотний.

Кожний капітал починає свій шлях у вигляді певної суми грошей. Отже, капітал – це авансована вартість, яка в процесі свого руху приносить вартість більшу, ніж первинно вкладена.

Виходячи з форми участі у створенні нової (додаткової) вартості, авансований капітал поділяється і включає дві складові частини:

• постійний капітал (засоби виробництва);

• змінний капітал (робоча сила).

Постійний капітал – це частина авансованого капіталу, що перетворюється на засоби виробництва і в процесі виробництва не змінює величини своєї вартості. Він позначається літерою «с» (від лат. «constant» – постійний).

Змінний капітал – це частина авансованого капіталу, що перетворюється на робочу силу і в процесі виробництва змінює величину своєї вартості. Він позначається літерою «v» (від лат. «variable» – змінний). Його вартість зростає на величину додаткової вартості «m».

Структуру авансованого капіталу можна представити таким чином:

Кав = с + v

Тому вартість будь-якого товару (W) складається із старої вартості (с) і нової вартості (v + m):

W = с + v + m.

Тобто вартість будь-якого товару складається з вартості постійного, змінного капіталів і додаткової вартості.

Формою руху авансованого капіталу є витрати виробництва, про що мова буде йти у наступній темі.