6.4. Інфляція: сутність, причини, форми та соціально-економічні наслідки. Антиінфляційна політика держави.
Інфляція (від лат. «inflation» – здуття) – це одна з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економічної системи у багатьох країнах світу, яка негативно впливає на всі сфери життєдіяльності суспільства.
Нами вже визначено, що сутність законів грошового обігу полягає у тому, що випуск (емісія) грошей має дорівнювати тій їх кількості, яка необхідна для забезпечення нормального товарного обігу в економічній системі. Переповнення каналів обігу грошима неминуче призводить до їх знецінення, тобто до інфляції.
Проблема інфляції є складовою частиною теорії грошей. Інфляція – це проблема неповноцінних грошей, це «хвороба» саме паперово-кредитних грошей, вона має постійний характер і відрізняється лише глибиною та мірою її стримування.
Інфляція – це знецінення грошей, яке зумовлене їх надлишковою кількістю у сфері грошового обігу. Тобто інфляція – це стійке і безперервне зростання цін, викликане надмірною масою грошей по відношенню до обсягів випуску суспільного продукту. Іншою мовою, інфляція – це процес зростання загального рівня цін та зменшення купівельної спроможності грошей у країні внаслідок порушення законів грошового обігу. Отже, проявляється інфляція передусім у зростанні цін на товари та послуги.
Для розуміння сутності інфляції важливо враховувати такі основні моменти:
по-перше, інфляція – це макроекономічний процес, тобто процес, що охоплює всю економічну систему суспільства. Це означає, що інфляційне зростання цін слід відрізняти від маневрування цінами на окремих ринках у межах «боротьби» попиту й пропозиції, яка має на меті встановлення «рівноважної» ціни;
по-друге, інфляція – це не будь-яке зростання цін, а тільки те, що зменшує купівельну спроможність грошей, знецінює гроші. Ціни можуть підвищуватися в результаті поліпшення якості товарів, погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів, змінюватися під впливом сезонних коливань виробництва, стихійних лих тощо – це будуть, як правило, не інфляційні, а певною мірою природні періодичні зміни цін на окремі товари та послуги.
Насправді інфляція є результатом порушення економічної рівноваги у суспільстві, яка зумовлена певними внутрішніми i зовнішніми причинами. Тому для боротьби з інфляцією необхідно з’ясувати та усунути причини, які її зумовили, зокрема здійснювати державне регулювання сукупного попиту й сукупної пропозиції.
Основними внутрішніми причинами інфляції є:
порушення пропорцій суспільного виробництва (відтворення): між виробництвом й споживанням, нагромадженням й споживанням, попитом й пропозицією, грошовою масою в обігу й сумою товарних цін;
надмірна
емісія паперових грошей, яка порушує
закони грошового
обігу;зростання дефіциту державного бюджету та збільшення державного (внутрішнього і зовнішнього) боргу внаслідок непродуктивних державних витрат;
недосконалість податкової системи і збільшення податкового тягаря на товаровиробників;
високий ступінь монополізації виробництва;
випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці;
кризові явища у фінансово-кредитній сфері;
надмірна мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до недовиробництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит.
Основні зовнішні причини інфляції пов’язані з:
посиленням інтернаціоналізації господарських зв’язків між країнами, що супроводжується загостренням конкуренції на світових ринках капіталів, робочої сили, товарів та послуг;
загостренням міжнародних валютно-кредитних відносин;
виникненням структурних світових криз (фінансової, енергетичної, продовольчої та інших);
дією різноманітних зовнішньоекономічних факторів, зокрема формуванням негативних сальдо торгівельного і платіжного балансів.
В Україні інфляція об’єктивно зумовлюється структурою самої економіки. Так, основними причинами інфляції у вітчизняній економіці під час її незалежного існування стали:
гігантський розмір воєнного виробництва;
абсолютне панування інвестиційних галузей над споживчими;
значні обсяги незавершеного будівництва;
високий рівень монополізації великих підприємств;
штучно завищений рівень зайнятості населення у виробництві;
руйнування старої грошово-кредитної і фінансової систем та запізніле малоефективне формування нових;
економічно недостатньо обґрунтовані рішення органів державної влади, які збільшують дефіцит державного бюджету.
Таким чином, інфляція – це знецінення грошей, обумовлене диспропорціями у суспільному виробництві та порушенням законів грошового обігу, яке проявляється у стійкому й безперервному зростанні цін на товари та послуги.
Інфляція може набувати різноманітних форм.
За характером інфляційного процесу розрізняють такі основні форми інфляції:
- відкрита – це інфляція, при якій відбувається ніким не стримуване, вільне і тривале зростання цін на товари та послуги;
- прихована (подавлена) – це інфляція, при якій держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари та послуги, з одного боку, і доходів населення – з іншого, тобто це державний контроль над цінами в умовах товарного дефіциту;
- інфляційний шок – це інфляція, при якій має місце одночасне стрімке підвищення цін на всі товари та послуги.
За місцем поширення розрізняють такі основні форми інфляції:
- локальна – це інфляція, яка розповсюджена у межах економічної системи певної країни;
- світова – це інфляція, яка охоплює певну групу країн або всю глобальну економічну систему суспільства.
За темпами підвищення цін на товари та послуги розрізняють такі основні форми інфляції:
- повзуча – це інфляція, при якій відбувається зростання цін на товари та послуги приблизно 10% на рік;
- галопуюча – інфляція, при якій відбувається зростання цін на товари та послуги на 10% – 200% щорічно;
- гіперінфляція – інфляція, при якій відбувається астрономічне зростання цін на товари та послуги: 500% – 1000% і більше на рік.
Причому, слід зауважити, що деякі вчені-економісти вважають, що помірна інфляція (до 5% на рік) не є серйозною загрозою, оскільки піддається контролю та в умовах ринкової економіки виступає важливим важелем збалансування сукупного попиту й сукупної пропозиції. Тобто, така інфляція стимулює розвиток ринкової економіки, надає їй необхідного динамізму. Галопуюча інфляція супроводжується стрімким зростанням цін і викликає серйозні негативні соціально-економічні наслідки у ринковій економіці: спад виробництва, скорочення товарообігу, втрачання стимулів до інвестицій, відтік капіталу з виробничої сфери у сферу обігу, зменшення реальних доходів населення тощо. Гіперінфляція призводить до економічного колапсу, виникнення гострих соціальних конфліктів та непередбачуваних катаклізмів у різних сферах життєдіяльності суспільства.
За ступенем прогнозування розрізняють такі основні форми інфляції:
очікувана – це помірна інфляція, при якій можна спрогнозувати зростання цін на товари та послуги на будь-який період;
неочікувана – це інфляція, яка характеризується раптовим стрибким зростанням цін на товари та послуги під впливом інфляційних очікувань сукупного попиту населення на споживчі товари, а також сукупного попиту товаровиробників – на засоби виробництва.
За співвідношенням темпів зростання цін на різні товари та послуги розрізняють такі основні форми інфляції:
збалансована інфляція – це інфляція, при якій ціни підвищуються достатньо повільно і одночасно на більшість товарів та послуг, причому ціни товарів різних товарних груп відносно один одного не змінюються;
незбалансована інфляція – це інфляція, при якій співвідношення цін у різних товарних трупах змінюється на різні відсотки i по-різному на кожний певний вид товару.
Залежно від переважаючого впливу факторів розрізняють такі основні форми інфляції:
інфляція попиту – це інфляція, яка зумовлена порушенням рівноваги між сукупним попитом й сукупною пропозицією з боку попиту. Тобто це зменшення товарної маси у порівнянні з грошовою масою, що призводить до перевищення попиту над пропозицією і зумовлює зростання цін на товари та послуги (основні причини цього – це зростання державних замовлень, попиту підприємців в умовах повної завантаженості виробничих потужностей, зростання купівельної спроможності населення тощо);
інфляція пропозиції (витрат) – це інфляція, яка характеризується зростанням цін на товари та послуги внаслідок підвищення витрат виробництва або скорочення сукупної пропозиції. Тобто це збільшення кількості грошей у порівнянні з товарною масою, яке також призводить до перевищення попиту над пропозицією, але причина тут знаходиться у виробництві (основні причини цього – це зростання цін на сировину, енергоносії, підвищення заробітної плати, олігополістична політика ціноутворення тощо). Збільшення витрат виробництва на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки та обсяг виробництва, який підприємці готові запропонувати за наявного рівня цін. Внаслідок чого зменшується сукупна пропозиція товарів та послуг, що, у свою чергу, підвищує рівень цін.
Отже, сучасна інфляція породжується такими основними причинами:
по-перше, це постійне зростання витрат держави на соціальні і загальнонаціональні економічні програми, що породжує інфляцію попиту;
по-друге, це постійне зростання попиту на гроші з боку товаровиробників, оскільки об’єктивне зростання цін на товари та послуги починає розкручувати інфляційну спіраль «ціни – заробітна плата»: чим вище ціни, тим вище повинна бути заробітна плата, а чим вище заробітна плата, тим вище витрати виробництва, що і є інфляцією витрат.
Загалом інфляція є руйнівним явищем у сучасній ринковій економіці, оскільки вона має глибинні негативні соціально-економічні наслідки.
Основними негативними економічними наслідками інфляції є:
інфляція руйнує нормальні господарські зв’язки, посилює хаос i диспропорції в економіці, дезорганізує інвестиційний процес, оскільки при нестримному зростанні цін на товари та послуги основна мета виробництва (прибуток) може бути досягнута i без зростання виробництва;
внаслідок інфляції зупиняються підприємства з тривалим виробничим циклом, оскільки знецінена виручка не може відшкодувати витрати виробництва;
інфляція сприяє переливу капіталів із сфери виробництва у сферу обігу, насамперед, у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються i приносять величезні прибутки, а також переміщенню капіталів за кордон у пошуках більш прибутковішого застосування та отримання гарантованого прибутку. Внаслідок чого в економіці зростають тіньовий сектор, спекуляція, корупція;
інфляція зумовлює порушення нормального функціонування кредитно-грошової системи. Знецінення грошей підриває стимули до їх заощадження, породжуючи таке явище як «втеча від грошей», коли підприємці і населення надають перевагу вкладанню грошових заощаджень у споживчі товари, нерухомість та інші матеріальні цінності, що підсилює попит і ще більше зростання цін. Розриваються кредитні угоди, оскільки при інфляції невигідно надавати довгострокові кредити під невеликі проценти, оскільки кредиторові доведеться отримувати борги у знецінених грошах;
зменшення внаслідок інфляції обсягу кредитування призводить до скорочення інвестицій, а отже і обсягів виробництва, і далі – скорочення зайнятості населення;
при інфляції поступово згортаються товарно-грошові відносини і розширюється прямий продуктообмін на основі бартерних угод. Це призводить до втрати грошима своїх економічних функцій, i відносини обміну повертаються назад – до простої, або випадкової, форми вартості;
інфляція призводить до зменшення реальних доходів різних економічних суб’єктів;
інфляція негативно впливає i на міжнародне економічне і валютно-кредитне становище країни, оскільки підриває конкурентоспроможність i експорт вітчизняних товарів, водночас стимулює імпорт товарів із-за кордону, оскільки на внутрішньому ринку вони продаються за вищими цінами. Інфляція стримує надходження іноземного капіталу, знижує офіційний i ринковий курси національної валюти через її знецінення.
Основними негативними соціальними наслідками інфляції є:
по-перше, інфляція підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, підвищує безробіття, посилює соціальну диференціацію населення та соціальну напругу у суспільстві;
по-друге, інфляція знижує життєвий рівень різних верств населення, особливо тих, які мають фіксовані доходи, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари та послуги;
по-третє, інфляція знецінює попередні грошові заощадження різних економічних суб’єктів у банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю.
Отже, інфляційні процеси у сучасній ринковій економіці призводять до падіння економічної, зокрема підприємницької, активності; зменшення обсягу інвестицій і обсягу виробництва; зниження реальних доходів різних суб’єктів господарювання та негативно впливають на курс національної грошової одиниці.
Інфляція, яка супроводжується стагнацією виробництва і одночасно зростанням цін та безробіття називається стагфляцією.
Світовий досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить про існування двох основних шляхів регулювання інфляційних процесів: по-перше, кейнсіанського і, по-друге, монетаристського.
Кейнсіанський метод передбачає розширення впливу держави на економіку, підвищення її регулюючої ролі у кредитно-відсотковій політиці. Кейнсіанська антиінфляційна політика передбачає: зростання державних витрат та здешевлення кредиту, що, у свою чергу, зумовлює зростання інвестицій, зростання пропозиції, тим самим призводить до зменшення товарних цін.
Монетаристський метод передбачає впровадження таких дій, як самоусунення держави з економічного життя суспільства, відмова від дотацій на соціальні та інші потреби. Монетарна антиінфляційна політика передбачає: зменшення державного дефіциту та подорожчання кредиту, що зумовлює зменшення споживчого і інвестиційного попиту, а це, у свою чергу, призводить до банкрутства неефективних виробництв і разом із зменшенням податкових ставок забезпечує зростання інвестицій, зростання пропозиції, тим самим зменшення товарних цін.
Отже, для боротьби з інфляцією держава проводить певну антиінфляційну політику, яка передбачає здійснення певних тактичних (короткострокових) заходів щодо зниження рівня наявної інфляції та стратегічних (довгострокових) заходів, спрямованих на недопущення інфляції у тривалій перспективі.
Так, до основних заходів антиінфляційної державної політики належать такі:
стимулювання виробництва i насичення ринку товарами та послугами;
обмеження емісії грошей;
подолання дефіциту державного бюджету;
стимулювання нагромаджень і інвестицій;
проведення обґрунтованої кредитної політики;
скорочення ставок податків;
проведення приватизації та стимулювання розвитку середнього і малого бізнесу;
збільшення безготівкового обігу;
регулювання валютного курсу;
розвиток ринку цінних паперів;
широке впровадження електронної системи розрахунків;
скорочення бартерних операцій;
протидія інфляційним очікуванням населення.
Таким чином, проведення ефективної довгострокової антиінфляційної політики є важливою складовою економічної політики держави та важливим фактором стабілізації грошового обігу в економіці будь-якої країни.