6.2. Грошовий обіг. Закони грошового обігу.
Гроші виступають основним інструментом функціонування ринкової економіки. Це обумовлюється тим, що вони опосередковують всі економічні (виробничі) відносини між людьми з приводу купівлі-продажу результатів їхньої економічної діяльності. Свої функції гроші виконують в результаті безперервного руху у сфері обігу. Тому безперервний рух грошей, які виконають, передусім, функції засобу обігу і засобу платежу, утворює грошовий обіг.
Грошовий обіг – це рух грошей у процесі виробництва, розподілу і обміну суспільного продукту. Він здійснюється через обіг готівки та шляхом безготівкових розрахунків. Іншою мовою, грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів та послуг і всі нетоварні платежі в економіці.
Різноманітність грошових коштів, які функціонують у сучасній ринковій економіці, потребує виміру грошової маси.
Грошова маса – це сукупність всіх грошових коштів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів та послуг і всі нетоварні платежі в економіці.
Грошова маса має певну структуру, яка є неоднорідною. У зв’язку з цим для її характеристики застосовуються різні підходи і показники.
По-перше, існують такі основні форми грошей:
повноцінні гроші – це гроші, які виготовлені з дорогоцінних металів (золоті або срібні монети);
неповноцінні гроші – це гроші, а саме грошові знаки, які є замінниками золотих або срібних монет (наприклад, паперові гроші, розмінні білонні монети, кредитні, депозитні, електронні гроші тощо).
Зазначимо, що еволюція форм грошей відбувалася і відбувається у напрямі руху від повноцінних грошей, що мали власну реальну вартість, до неповноцінних і дематеріалізованих грошей, які набувають вартості опосередковано, виключно через сферу обігу.
У повноцінних грошей номінальна вартість переважно відповідає вартості металу, що в них міститься, а самі вони виконують всі функції грошей. Для обслуговування роздрібного товарообігу у багатьох країнах практикувалося і нині практикується карбування неповноцінних (білонних) монет із міді, алюмінію, нікелю, цинку та різних сплавів металів, що належать державі. Номінальна вартість таких монет перевищує вартість металу, який в них міститься, та витрати на їх карбування. Це, у свою чергу, підготувало відповідне підґрунтя для заміни металевих грошей паперовими, які почали вперше випускати (емітувати) в ХІІ ст. у Китаї. Тому у сучасних умовах, гроші вже не мають власної внутрішньої вартості, внаслідок чого певні свої функції виконують лише частково, у певному ступені.
Монета – це зливок грошового металу певної форми, ваги, проби і номіналу, що використовується як засіб обігу і засіб платежу. Назву, форму, вагу і цінність монети встановлює держава. Монета, що виготовлена з дорогоцінних металів, виявилася найдосконалішою формою повноцінних грошей, тобто тих, які функціонують у сфері обігу з власною субстанціональною вартістю. Вона обслуговувала економічні (виробничі) відносини між людьми протягом кількох тисячоліть. Сучасна білонна монета – це розмінна монета, яка виготовлена з недорогоцінних металів. Тобто це монета, в якій вартість металу, витраченого на карбування, набагато менше позначеного на ній номіналу.
Паперові гроші – це лише символи вартості, тобто грошові знаки, представники повноцінних (золотих, срібних) грошей у сфері обігу, які наділені державною владою примусовим курсом. Паперові гроші не мають власної вартості, оскільки витрати на їх виготовлення незначні, проте, вони мають купівельну спроможність.
Купівельна спроможність грошей показує, яку кількість товарів та послуг можна придбати за одиницю грошей. Цей показник виражає реальну вартість грошей на відміну від їх номінальної вартості.
Отже, сьогодні функції засобу обігу і засобу платежу гроші виконують у формі монет і паперових грошей. Тому грошову масу можна розглядати, перш за все, як сукупність випущених у обіг паперових грошей і металевих монет.
По-друге, грошовий обіг, як вже зазначалося, здійснюється у готівковій і безготівковій формах.
Готівкові гроші – це паперові гроші (білети державної скарбниці), білонні монети, банкноти.
Спочатку паперові гроші виступали у вигляді казначейських білетів, тобто грошових знаків, які випускалися державним казначейством для власних потреб і наділялися примусовою купівельною спроможністю. Починаючи з ХVІІ ст., паперовий обіг поповнюється банківськими білетами – банкнотами.
Банкнота – це вексель банку. Спочатку банкноти випускалися комерційними банками і були розмінними на золото. З середини ХІХ ст. з’являються нерозмінні банкноти, випуск (емісія) яких доручається державою центральним банкам. Основою для емісії банкнот є: вартість товарної маси, яка виробляється в країні; боргові зобов’язання держави перед центральним банком у вигляді урядових цінних паперів; запаси іноземної вільноконвертованої валюти.
Безготівкові гроші – це кошти на рахунках у банках, різноманітні вклади (депозити) у банках, депозитні сертифікати, чекові внески, державні цінні папери тощо.
Безготівкові (депозитні) гроші – це найбільш розповсюджений вид кредитних грошей, на які припадає до 90% всієї грошової маси країни. Основою цієї форми кредитних грошей є депозит – тимчасово вільний грошовий капітал, поміщений на поточний рахунок банку. Тому нормальне їх функціонування можливе лише у тій економіці, в якій широко розвинені кредитна і банківська справа. Рух безготівкових грошей здійснюється за допомогою певних кредитних засобів. Це векселі, чеки, кредитні картки, електронні гроші тощо.
По-третє, грошову масу можна поділити на дві частини: активні гроші, які постійно використовуються у готівковому і безготівковому обігу, і пасивні гроші («квазігроші»), які потенційно можуть бути використані як гроші за певних умов (вексель, депозитний сертифікат тощо).
По-четверте, в сучасних умовах господарювання грошова маса є неоднорідною. Так, залежно від рівня ліквідності грошові кошти ранжіруються і зводяться у певні грошові агрегати М (англ. «money»): М0, М1, М2, М3, L. Згідно з цим, загальна грошова маса (М) визначається таким чином:
М = М0 + М1 + М2 + М3 + L,
де: М0 – це готівка: металеві і паперові гроші, що перебувають у обігу;
М1 = М0 + гроші на поточних рахунках у комерційних банках та інші безстрокові чекові депозити;
М2 = М1 + заощаджувальні і невеликі строкові внески (депозити) у комерційних банках;
М3 = М2 + внески у небанківські спеціалізовані установи (наприклад, пенсійні фонди) і великі строкові внески (депозити) у комерційних банках;
L = М3 + облігації та інші аналогічні кредитні інструменти.
Загалом розрізняють біля десяти грошових агрегатів. У кожній країні існує власна методика їх формування. Причому, кожна з форм має свої переваги та різний ступінь ризикованості. Так, у Франції розраховують і використовують два агрегати, у Німеччині і Швейцарії – три, у США – чотири, в Англії – п’ять. В Україні обсяг грошової маси розраховується за допомогою чотирьох агрегатів (М0, М1, М2, М3).
З цього випливає характерна риса сучасних грошей – їх ліквідність, тобто здатність будь-якої матеріальної цінності виступити у якості платіжного засобу. Як зауважує американський економіст П. Хейне, чим більш ліквіднішою є річ, тим вона ближче до грошей.
Виходячи із специфічної природи грошей (золотих, паперових, кредитних) і тих функцій, які вони виконують, організація грошового обігу відбувається з урахуванням дії певних економічних законів. Вилучення грошей із сфери обігу можливе лише у разі зменшення в ній маси товарів або значного збільшення швидкості обігу грошової одиниці.
Грошовий обіг здійснюється на основі дії особливих економічних законів, які його регулюють, – законів грошового обігу.
Закон грошового обігу виражає стійкий причинно-наслідковий зв’язок між кількістю грошей, що знаходяться в обігу, і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обігу грошей.
Згідно з цим, основними елементами грошового обігу є:
по-перше, обсяг товарної маси, яка перебуває в обігу;
по-друге, рівень цін товарів, які знаходяться в обігу;
по-третє, швидкість обігу грошей.
Отже, закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об’єктивно зумовлена грошова маса.
Загальний закон кількості грошей у обігу з урахуванням перших двох функцій виражається формулою, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів (що, у свою чергу, визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний з них) і швидкості обігу однойменної грошової одиниці:
Р
Г = ------- ,
О
де: Г – кількість грошей, необхідних для обігу у певному році;
Р – сума цін товарів, реалізованих протягом року;
О – кількість оборотів однієї грошової одиниці за рік.
З розвитком функції грошей як засобу платежу ця формула набуває складнішого вигляду.
Так, в умовах паралельного обігу золота, а також паперових, кредитних грошей при їх вільному обміні на золото кількість грошей, яка необхідна для обігу, визначається за формулою (класичний підхід):
де: Г – кількість грошей, необхідних для обігу у певному році;
Р – сума цін товарів, реалізованих протягом року;
К – сума цін товарів, проданих у кредит;
П – сума платежів за кредити минулого року;
ВП – сума платежів, які взаємнопогашаються;
О – кількість оборотів однієї грошової одиниці за рік.
Згідно даної формули, кількість грошей в обігу визначається сумою цін товарів, які реалізуються у певному році та середньою кількістю оборотів грошової одиниці за певний рік, а також іншими факторами. Річ у тому, що частину товарів продають у кредит та оплачують за межами певного періоду. Тому, на відповідну частину зменшується потрібна кількість грошових одиниць. Крім того, значну частину боргових зобов’язань погашають не сплатою готівки, а їх взаємним зарахуванням. Причому, слід також враховувати у певний період суму платежів за товари, продані у кредит раніше.
Відповідно до сучасної кількісної теорії грошей і цін, основоположником якої є американський економіст І. Фішер, кількість грошей в обігу визначається за формулою (неокласичний підхід):
Рівняння Фішера
M V = P Q ,
де: М – грошова маса;
V – швидкість обігу грошей;
Р – рівень товарних цін;
Q – кількість товарів, що перебувають в обігу.
Порушення даного рівняння призводить до інфляційних процесів в економіці.
Отже:
Р*Q
М = ------- .
V
Із сформульованих законів можна вивести важливий принцип грошового обігу, а саме: у підтриманні рівноваги в економіці, тобто збалансованості попиту й пропозиції важливу роль відіграє грошова маса. У свою чергу, стабільність грошового обігу, насамперед, залежить від стану економіки. У суспільстві, де збалансовані процеси відтворення у народному господарстві, підтримується і стабільний грошовий обіг. Там же, де виникли диспропорції у відтворювальному процесі, де спостерігається падіння виробництва суспільного продукту (ВНП), а держава не може збалансувати надходження та видатки, грошовий обіг підривається інфляційними процесами.
Для відновлення рівноваги в економіці, згідно законів грошового обігу, необхідно відкоригувати один з показників (можливо і всі водночас): збільшити виробництво або імпорт товарів, прискорити швидкість обертання грошей, скоротити грошову масу і, нарешті, підвищити ціни. Безумовно, найкращий спосіб підтримування збалансованості в економіці – це швидке розширення якісної товарної маси, що нагально необхідно здійснювати в Україні, особливо за допомогою роздержавлення і приватизації, підтримки соціально значущих галузей суспільного виробництва, розбудови економіки відкритого типу, інтегрованої у європейський та світовий простір.