9.4. Акціонерний капітал і засновницький прибуток.
З розвитком економічної системи суспільства відбуваються певні зміни конкретно-історичних форм капіталу. Так, на основі руху позичкового капіталу та розвитку кредитних відносин виникає акціонерний капітал.
На рубежі ХІХ – ХХ ст. суспільство зіткнулося з проблемою, сутність якої полягала в тому, що індивідуальні капітали, якими б великими вони не були, виявилися недостатніми для організації великих підприємств та реалізації масштабних проектів, а саме: спорудження залізниць, будівництва велетенських фабрик і заводів, заснування великих банків, освоєння нових регіонів тощо. І можливість використання позичкового капіталу у вигляді банківських кредитів також не вирішувало цю проблему.
В той же час дрібне виробництво, основане на індивідуальній приватній власності, задовольнити зростаючи потреби людей вже не могло. Окрім того, приватна індивідуальна власність, відокремлюючи безпосереднього товаровиробника від засобів виробництва, стає гальмом у розвитку продуктивних сил суспільства.
Для подолання суперечності між зростаючими потребами суспільства і можливостями дрібного виробництва необхідно було шукати таку форму організації суспільного виробництва, яка, з одного боку, дала б можливість об’єднати невеликі індивідуальні капітали в єдиний великий капітал, а з іншого – зацікавити безпосередніх товаровиробників та власників індивідуальних капіталів в ефективному функціонуванні підприємства, основаного на таких засадах.
Вихід був знайдений у створенні акціонерних товариств з колективним, асоційованим капіталом. Отже, об’єднання багатьох індивідуальних капіталів у єдиний великий капітал, тобто централізація капіталу, здійснювалося шляхом створення акціонерних товариств.
Перші акціонерні товариства почали виникати у період первісного нагромадження капіталу на початку ХVІІ ст. Так, першими акціонерними товариствами були англійська і голландська Ост-Індійські компанії, засновані у 1600р. і 1602р. для ведення колоніальної торгівлі. Перший акціонерний банк був заснований у 1694р. в Англії. В ХVІІ – ХVІІІ ст. акціонерні товариства були створені в Німеччині, Франції, Данії та інших країнах. Проте, у той час помітної ролі в економіці подібні структури не відігравали. До 30-х років ХІХ ст. їх було дуже мало. «Акціонерний бум» розпочався у другій половині ХІХ ст. та був пов’язаний, передусім, з будівництвом залізничних доріг, яке вимагало значних капіталовкладень.
Перша економічна криза 1825р., а також процес переростання продуктивними силами вузьких меж індивідуальної капіталістичної власності зумовили розвиток акціонерних компаній та акціонерних банків. Цей процес об’єктивно став неминучим, оскільки індивідуальні капіталісти, як вже нами зазначалося, неспроможні були реалізовувати великі проекти, будувати великі об’єкти.
Так, у Німеччині наприкінці 70-х років ХІХ ст. налічувалося 459 акціонерних товариств, а на початку ХХ ст. – вже понад 5 тис. У Великобританії за період 1914 – 1937 рр. кількість акціонерних товариств зросла з 64,7 до 153,8 тис. У США за цей період кількість акціонерних товариств збільшилась з 300 до 500 тис., в Японії – з 7 до 23,3 тис.
У дореволюційній Росії перше акціонерне товариство виникло в 1757р. і мало назву «Російська у Константинополі торгівельна компанія». У 1861р. в Росії було 120 акціонерних товариств (без урахування залізничних), у 1881р. – 635, а к початку 20-х років ХХ ст. – приблизно 2,5 тис. таких компаній. К 1917р. їх було майже 3 тис. Причому, слід зазначити, що специфічними рисами російського акціонерного капіталу були суворий державний контроль над ними та значна участь іноземного капіталу. Статути акціонерних товариств затверджувалися самим монархом, а міністерство фінансів було зобов’язане слідкувати за тим, щоб фондові біржі на допускали сумнівні цінні папери. Крім того, на відміну від інших західноєвропейських країн, номінали російських акціонерних компаній були достатньо високі (від 250 руб.), що, певним чином, виключало залучення у біржову гру малозабезпечених верств населення. Всі ці обставини гарантували захист російського фондового ринку від непотрібних потрясінь.
Після жовтневої революції в Росії акціонерні компанії були ліквідовані. Їх відродження почалося у часи НЕПу. Так, у 1922р. налічувалося 20 акціонерних товариств, але наприкінці 20-х років ХХ ст. вони знову були ліквідовані. У колишньому СРСР такі компанії почали утворюватися наприкінці 80-х років ХХ ст. Перше акціонерне товариство в Україні виникло у 1988р.
У сучасних умовах господарювання акціонерна форма організації капіталу є пануючою. Відповідно акціонерне товариство стає домінуючою організаційно-економічною формою підприємницької діяльності, про що мова піде у наступних темах.
Отже, стає зрозумілим, що об’єднання багатьох індивідуальних капіталів, перетворення їх на один великий капітал здійснюється шляхом його централізації, зокрема шляхом створення акціонерних товариств.
Централізація капіталу може відбуватися на основі об’єднань підприємств, на основі їх поглинання іншими великими підприємствами і т.д. Особливість акціонерної форми господарювання полягає в тому, що злиття, як правило, має добровільний характер та надає можливість перетворити багаточисельні недіючі кошти на активно функціонуючий капітал, здатний реалізовувати великі проекти не тільки у межах однієї країни, але і на рівні усього світового господарства.
Акціонерне товариство (корпорація) – це підприємство, власність якого формується внаслідок злиття індивідуальних капіталів його засновників шляхом випуску цінних паперів (акцій, облігацій) та їх продажу для отримання прибутків.
Іншою мовою, акціонерне товариство (корпорація) – це підприємство, капітал якого утворюється за рахунок внесків його учасників (акціонерів) шляхом придбання ними акцій. Капітал, утворений таким чином, називається акціонерним капіталом.
Акціонерне товариство – це підприємство, що засноване на пайовій (частковій) основі коштів учасників (акціонерів). В основі акціонерного товариства знаходиться акціонерна власність.
Акціонерна власність – це власність багатьох фізичних і юридичних осіб на єдиний процес привласнення з нерівномірно розподіленими правами. Одні фізичні особи мають право на користування майном (засобами виробництва) і на доход у формі заробітної плати. Інші фізичні і юридичні особи мають право на доход у формі дивіденду. Треті мають право на доход та участь в управлінні акціонерним товариством.
Акціонерна власність має реальні ознаки асоційованої власності багатьох учасників з делегуванням прав щодо управління та розпорядження цією власністю особам, які володіють контрольним пакетом акцій (теоретично це 50% всіх акцій плюс 1 акція). Але у реальній господарській практиці через значну «дисперсію» акцій контрольний пакет може складати навіть 5-7%.
Отже, акціонерне товариство – це товариство, капітал якого централізується шляхом емісії (випуску) цінних паперів (перш за все акцій).
Акції випускаються засновниками акціонерного товариства та продаються всім бажаючим (в залежності від виду акціонерного товариства).
Зібраний від продажу акцій капітал є власністю акціонерного товариства в цілому, а не окремих його членів.
Власниками акціонерного капіталу вважаються акціонери, які несуть обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. До того ж, акціонер не може вилучити з акціонерного товариства вкладений ним капітал, повернути свій капітал він може тільки шляхом продажу своїх акцій.
Акціонерні товариства існують у двох видах:
закриті акціонерні товариства (ЗАТ) – це товариства, акції яких розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися за підпискою, вільно купуватися й продаватися на ринку цінних паперів;
відкриті акціонерні товариства (ВАТ) – це товариства, акції яких вільно розповсюджуються за підпискою, купуються й продаються на ринку цінних паперів (в деяких країнах їх називають публічними).
Акціонерні товариства (закриті і відкриті) мають певні переваги і недоліки, свої сильні та слабкі сторони, про що детальніше мова піде далі.
До речі, відкрите акціонерне товариство відзначається масштабністю об’єднаного капіталу, значними можливостями здійснення особливо великих проектів, економічним контролем над діяльністю підприємства з боку різних соціальних сил, але його акціонери не є звичайними працівниками. Вони привласнюють доход, який часто створений не ними. Тому у багатьох країнах світу закриті акціонерні товариства періодично перетворюються у відкриті, а відкриті – у закриті.
Акціонерний капітал складається із власного, залученого і позиченого капіталів.
Власний капітал утворюється за рахунок відрахувань від прибутку на інвестування у виробництво та створення резервного фонду. Залучений капітал утворюється за рахунок випуску та продажу цінних паперів – акцій. Позичений капітал утворюється за рахунок випуску та продажу облігацій, а також за рахунок отримання банківського кредиту.
Весь прибуток акціонерного капіталу належить його акціонерам. Причому, відокремлюють дві основні частини прибутку акціонерного товариства:
по-перше, частина, яка розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів;
по-друге, нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування.
Зазначимо, що первісний капітал акціонерного товариства формується як з капіталу засновників (внутрішнє джерело), так і шляхом продажу цінних паперів (передусім, акцій, а також облігацій) іншим фізичним або юридичним особам (зовнішнє джерело).
Існування акціонерного товариства забезпечує випуск та обіг, перш за все, акцій.
Акція – це цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про внесення її власником (фізичною або юридичною особою) певної частки у капітал акціонерного товариства та надає право на одержання у відповідності з цим внеском певного доходу у формі дивіденду, право на участь в управлінні товариством, право на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.
Отже, акція – це документ, який дає її власнику певні права по відношенню до акціонерного товариства. Комплекс таких прав формує соціально-економічні функції акцій, а саме:
акція є свідоцтвом про внесення певною фізичною або юридичною особою певної суми грошей до сукупного капіталу акціонерного товариства;
акція є титулом власності й безпосередньо самою власністю;
акція дає її власнику право на отримання доходу (дивіденду) пропорційно вартості акції та величині отриманого акціонерним товариством прибутку;
акція виступає джерелом здійснення інвестиційного процесу, фінансування капіталовкладень, пов’язаних з технічним розвитком акціонерного товариства;
акція надає можливість її власнику прямо або безпосередньо контролювати та приймати участь у справах акціонерного товариства.
Дивіденд – це та частина прибутку акціонерного товариства, яка виплачується власникам акцій згідно з розмірами вкладеного ними капіталу.
Дивіденди розраховуються таким чином: спочатку із загальної суми прибутку акціонерного товариства вираховують видатки на розвиток і модернізацію виробництва, виплати процентів за кредитами, премії менеджерам (керівникам) за успішну діяльність. Потім сума прибутку, що залишилась, ділиться на кількість акцій даного випуску. Крім того, дивіденди можуть перевищувати розміри, оголошені при випуску акцій, а можуть і зовсім на виплачуватись. Все залежить від рівня ефективності, прибутковості акціонерного товариства.
Акціонерні товариства випускають акції різного номіналу (10, 50, 100 грн. і т.д.).
Сума, що позначена на акції, складає її номінальну вартість (номінал). Але продається акція по фактичній (ринковій) ціні, яка називається курсом акції і перебуває у прямій залежності від розміру виплачуваного дивіденду та у зворотній – від рівня позичкового процента.
Ціна (курс) акції є, певним чином, капіталізованим доходом. Вона коливається навколо своєї номінальної вартості в залежності від попиту й пропозиції. Під час зростання виробництва курс акцій росте, та, навпаки, у період спаду в економіці падає. Ціна акцій залежить також від інфляції.
На сучасному етапі розвитку акціонерних товариств існує певне різноманіття акцій.
Основними видами акцій є:
прості і привілейовані;
іменні і на пред’явника.
Прості акції дають право участі їх власнику у справах акціонерного товариства: брати участь у загальних зборах акціонерів, бути обраним до складу правління, спостережницької ради або ревізійної комісії. На прості акції виплачують дивіденди залежно від величини прибутку акціонерного товариства у поточному (звітному) році. Тому із зростанням прибутків акціонерного товариства власники основної кількості таких акцій отримують великі дивіденди.
Прості акції набули поширення серед населення розвинених країн світу. Так, у Швеції тримачем акцій є кожна друга людина, а продаж акцій працівникам на пільгових умовах практикують 50% всіх відкритих акціонерних товариств.
Привілейовані акції гарантують своїм власникам першочергову виплату дивідендів у формі стабільного, заздалегідь фіксованого відсотка незалежно від поточного прибутку акціонерної компанії. Вони забезпечують своїм власникам також пріоритетну участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства. Водночас власники привілейованих акцій не мають права голосу на зборах акціонерів, а отже, не мають формального права брати участь в управлінні акціонерним товариством.
Відповідно до чинного законодавства України акціонерне товариство може випустити до 10% привілейованих акцій від загальної кількості акцій або від вартості статутного фонду товариства.
Власниками іменних акцій, як правило, мають право бути індивідуальні громадяни як фізичні особи. При продажу іменних акцій до книги реєстрації вносять відомості про кожну таку акцію (інформація про власника, час придбання, кількість у кожного акціонера і т.д.). Ці акції випускають здебільшого великим номіналом.
При реєстрації акцій на пред’явника до книги реєстрації вносять лише відомості про їх загальну кількість. Акції на пред’явника випускають переважно з незначним номіналом.
Щодо участі в управлінні акціонерним товариством та прийнятті відповідних рішень акції поділяють на: «одноголосні», «багатоголосні», «безголосні», в залежності від номіналу акції. Серед населення розповсюджуються переважно «одноголосні» акції, а керівництво акціонерними товариствами зосереджено в руках власників крупних пакетів акцій.
Власники простих акцій найбільше ризикують в разі погіршення економічної кон’юнктури або банкрутства відповідної акціонерної компанії. За втрату акціонерами акцій внаслідок їх знецінення держава жодної відповідальності не несе.
В Україні чисельність акціонерів становить декілька десятків мільйонів осіб. Проте, переважна більшість їх не стали реальними співвласниками, залишаючись суто формальними власниками.
Сьогодні зі збільшенням чисельності акціонерів у різних країнах та зростанням могутності акціонерних компаній для придбання контрольного пакету акцій потрібна все менша їх частка. Контрольним пакетом акцій переважно володіє вузьке коло найбагатших осіб або фінансових інститутів – комерційних банків, страхових компаній тощо. За його допомогою встановлюється багатоступінчата система залежності та контролю однієї могутньої компанії над іншими меншими компаніями, або «система участі». Тобто «система участі» – це володіння одними акціонерними компаніями контрольними пакетами акцій інших акціонерних компаній. Це дозволяє фінансовим капіталістам суттєво розширювати сферу свого панування над чужими капіталами та викачувати з підконтрольних підприємств великі прибутки, формально не несучи відповідальності за їх діяльність.
Одним з головних наслідків формування так званої «системи участі» стало виникнення та розповсюдження холдингів.
Холдинг (від англ. «holding» – володіння) – це компанія, яка створюється передусім з метою скуповування контрольних пакетів акцій інших дрібних акціонерних товариств.
Концентрація контрольних пакетів акцій різних компаній дає можливість холдингу контролювати ці компанії та використовувати їх господарську діяльність у власних економічних інтересах.
Отже, сутність «системи участі» полягає в тому, що головна компанія – «мати» (холдинг) скуповує контрольні пакети акцій інших компаній «дочірніх», які, у свою чергу, підпорядковують собі ще дрібніші акціонерні товариства – «онуків». Так створюється розгалужена система фінансової залежності, при якій, володіючи власним відносно невеликим капіталом, можна контролювати в декілька разів більший капітал, скеровуючи його функціонування у русло власних економічних інтересів.
Поряд з акціями акціонерні товариства можуть випускати і такий вид цінного паперу, як облігації.
Облігація – це цінний папір, що підтверджує боргове зобов’язання (у даному випадку) акціонерного товариства перед її власником (фізичною або юридичною особою) стосовно запозичення певної грошової суми, вказаної у номіналі.
Облігація, на відміну від акції, випускається на певний строк. Вона підтверджує право її власника на отримання від емітента (акціонерного товариства) регулярного фіксованого доходу у формі процента протягом встановленого терміну та повернення її номінальної вартості наприкінці цього терміну (погашення облігації).
Власник облігації, на відміну від акціонера, є не співвласником акціонерного товариства, а є лише його кредитором.
Проте, облігація, як і акція має певну ціну (курс).
Визначення ринкового курсу будь-якого цінного паперу має назву котирування. Як правило, котирування відбувається на фондовій біржі.
З курсовою ціною акцій пов’язаний засновницький прибуток, який привласнюється засновниками акціонерного товариства.
Безумовно, основною метою функціонування акціонерного товариства є одержання прибутку. Після сплати податків чистий прибуток акціонерного товариства розподіляється. Рішення стосовно цього приймає рада директорів, а затверджується воно на загальних зборах акціонерів.
Розподіл прибутку акціонерного товариства здійснюється у наступному порядку: певна частина прибутку спрямовується на розширення виробництва, формування резервного фонду, виплату окладів та премій керівництву акціонерного товариства і лише та частина, що залишається, йде на сплату доходів по цінним паперам: дивідендів за акціями та процентів за облігаціями.
Зазначимо, що заснування акціонерного товариства пов’язане з появою особливого виду прибутку – засновницького.
Засновницький прибуток – це різниця між сумою курсових цін акцій, проданих засновниками при утворенні акціонерного товариства або при додаткових випусках акцій, і сумою капіталу, реально вкладеного в акціонерне товариство.
Засновницький прибуток – це специфічний вид прибутку, який існує тільки на базі акціонерного товариства. Він привласнюється як би достроково, ще до початку функціонування акціонерного товариства, в момент продажу акцій. Його механізмом є перерозподіл коштів акціонерів на користь засновників.
Виникнення акціонерних товариств і випуск цінних паперів ведуть до утворення фіктивного капіталу.
Фіктивний капітал – це капітал, який існує у вигляді цінних паперів. На відміну від реального капіталу (промислового капіталу у всіх його формах: грошовій, продуктивній, товарній), тобто капіталу дійсно вкладеного у виробництво, цінні папери є капіталом лише у тому смислі, що надають їх власникам право на привласнення певного доходу. При цьому самі цінні папери на відміну від машин, устаткування , сировини і т.д. у жодне виробництво не можуть бути безпосередньо вкладеними. Виникнувши на основі реального капіталу, фіктивний капітал відривається від нього, потрапляє на фондову біржу та стає там об’єктом купівлі-продажу.
Фіктивний капітал живе самостійним життям і має свій власний напрям руху. Якщо реальний капітал представ у трьох своїх формах (грошовій, продуктивній, товарній), рухаючись від однієї до іншої, то фіктивний капітал завжди існує лише у вигляді цінних паперів, рух якого здійснюється за такою формулою: гроші – цінні папери – гроші.
Підвищується курс цінних паперів або зменшується, реальний капітал від цього не змінюється. Причини коливання (зміни) цього курсу знаходяться поза самих цінних паперів, які набувають певної ціни, не маючи внутрішньої вартості. Ілюзорність фіктивного капіталу особливо яскраво виявляється у періоди біржових потрясінь, коли в одну миттєвість різко знижуються курси цінних паперів і, як наслідок, розміри фіктивного капіталу «стискаються», а реальний капітал не змінюється.
Величина фіктивного капіталу зазвичай у декілька разів перевищує обсяг реального капіталу. Це пов’язане з тим, що після утворення акціонерного товариства кошти, отримані від випуску цінних паперів, починають функціонувати як реальний капітал. Самі ж цінні папери попадають на фондовий ринок, де продаються-купуються десятки разів незалежно від істинного ходу виробничого процесу в акціонерному товаристві. Саме тут зв’язок між реальним і фіктивним капіталами фактично втрачається.
У сучасних умовах фіктивний капітал зростає значно швидше, ніж капітал реальний. Зумовлено це рядом факторів. По-перше, існуванням загальної тенденції зміни норми процента. Чим нижча норма банківського процента, тим вищий курс акцій і облігацій, отже, тим більший фіктивний капітал. По-друге, перетворенням все більшої кількості підприємств на акціонерні, що означає випуск нових акцій і, відповідно, збільшення фіктивного капіталу без збільшення реального капіталу. По-третє, зростанням державних боргів, інтенсивною емісією облігацій державних позик, які утворюють значну частину фіктивного капіталу.
Бурхливий процес акціонування, який тепер проходить в Україні на основі приватизації державної власності, а також невпинне зростання державного як внутрішнього, так і зовнішнього боргу, породили початок формування вітчизняного фіктивного капіталу.
Слід особливо зазначити, що зростання фіктивного капіталу та збільшення чисельності людей, що живуть на доходи від цінних паперів, не займаючись ніякою продуктивною підприємницькою або трудовою діяльністю, – це яскравий показник посилення паразитизму в економічній системі суспільства. Тому наявність та подальше зростання фіктивного капіталу в Україні, по-перше, стає головною перешкодою стабілізації економіки; по-друге, виступає найважливішим фактором загострення соціальних конфліктів в країні.
Проте, в цілому акціонерні товариства, акціонерна форма власності відкрили широкі можливості для переплетіння, зрощування капіталів різних галузей економіки, а також утворення та зміцнення фінансового капіталу. Одним із сучасних напрямків цього процесу є розвиток трастових (довірчих) операцій банків, страхових товариств, пенсійних та інших фондів, які зберігають та управляють за дорученням цінними паперами, що належать різним фізичним або юридичним особам.