Тема 6. Гроші і грошовий обіг. Питання теми:

6.1. Походження, сутність і функції грошей.

6.2. Грошовий обіг. Закони грошового обігу.

6.3. Система грошового обігу: сутність, елементи, типи.

6.4. Інфляція: сутність, причини, форми та соціально-економічні наслідки. Антиінфляційна політика держави.

Гроші – це найважливіша категорія товарного виробництва. Вони мають багатотисячолітню історію. Визначення сутності грошей є предметом постійного інтересу вчених-економістів. Вперше наукове дослідження питання про походження і природу грошей проведено А. Смітом. Пізніше велику увагу цьому приділив К. Маркс.

У різних народів у якості грошей використовувались різноманітні обмінні предмети, цінність яких вважалась постійною. У розвиненому товарному виробництві всі товари прирівнюються до грошей, що виражають вартість всіх інших товарів. Але перед тим, як вартість того чи іншого товару знайшла свій вираз у грошовій формі, вона пройшла тривалий і складний шлях розвитку.

Отже, головними задачами вивчення даної теми є: по-перше, визначення теоретичних концепцій щодо історії виникнення та з’ясування сутності грошей; по-друге, аналіз сутності і структури грошової системи; по-третє, з’ясування законів грошового обігу.

6.1. Походження, сутність і функції грошей.

Гроші – це складна економічна категорія та найважливіший елемент ринкової економічної системи суспільства. Так, американський економіст М. Фрідмен зазначав: «Гроші всюди присутні, і якщо порушити грошовий обіг, порушиться нормальне функціонування усього господарського організму».

Вчені-економісти тривалий час не могли вирішити проблему походження і визначення сутності грошей. Зрозуміти економічну сутність грошей можна лише на основі всебічного розуміння причин їх виникнення та закономірностей розвитку.

Існує два основних підходи у дослідженні походження грошей – суб’єктивний і об’єктивний. Прихильники суб’єктивного підходу стверджують, що гроші – це результат угоди, свідомої домовленості між людьми. При об’єктивному підході доводиться, що гроші – це результат розвитку товарно-грошових відносин, у процесі котрих з маси товарів відокремився один, за яким закріпилася роль загального еквіваленту. У межах цих підходів в економічній теорії розроблено такі основні концепції грошей:

• еволюційна;

• раціоналістична;

• державна;

• функціональна.

Еволюційна концепція грошей вперше була сформульована засновниками класичної політичної економії: А. Смітом, Д. Рікардо, а потім розвинута К. Марксом. Згідно даної концепції, гроші є продуктом історичного розвитку суспільства. Вони мають товарне походження і виникли стихійно, незалежно від волі людей, внаслідок тривалого розвитку суспільного розподілу праці, обміну, товарного виробництва та його протиріч.

Раціоналістична концепція грошей панувала до кінця ХVІІІ ст. Згідно даної концепції, гроші є результатом домовленості людей, які дійшли взаємної згоди щодо застосування грошей для зручності обслуговування товарного обігу. Раціоналістична концепція має прихильників і серед сучасних вчених-економістів. Так, П. Самуельсон визначає гроші як «штучну соціальну умовність», а Дж. Гелбрейт вважає, що закріплення грошових функцій за благородними металами та іншими предметами – це «продукт угоди між людьми».

Державна концепція грошей визначає гроші як «продукт» правопорядку, як творіння державної влади. Тобто гроші – це встановлений законом засіб платежу, інструмент для виміру цін різноманітних товарів.

Функціональна концепція грошей визначає, що основними причинами виникнення грошей, передусім, є відсутність синхронізації надходжень і платежів, в результаті чого ускладнюється товарний обмін, а також здатність грошей виступати певним засобом мінімізації витрат та проміжною ланкою між сьогоденням і майбутніми господарськими перспективами.

Спроби пояснити походження грошей угодою між людьми або законодавчими актами держави, на наш погляд, є недостатньо переконливими. У реальній дійсності гроші не є результатом суб’єктивних дій людей і державних органів. Вони виникли у процесі об’єктивного багатовікового розвитку товарного виробництва, зокрема обміну, мінової вартості, що передбачало послідовну зміну форм вартості, що, у свою чергу, є теоретичними положеннями еволюційної концепції грошей.

У попередній темі нами визначено, що на відміну від споживчої вартості, яка являє собою по суті товарне тіло, вартість товару матеріально виявити неможливо. Вона є нематеріалізованою у товарі працею, історично суспільною формою праці. Виявити вартість можна лише у суспільному відношенні одного товару до іншого.

Формою прояву вартості товару на ринку є мінова вартість. У товарному виробництві всі товари прирівнюються до грошей, що виражають їх вартість. Але перед тим, як знайти свій вираз у грошовій формі, вартість (мінова вартість) пройшла тривалий і складний шлях розвитку, у якому вона набувала різноманітних таких форм:

• проста або випадкова форма вартості;

• повна або розгорнута форма вартості;

• загальна форма вартості;

• грошова форма вартості.

Кожна наступна форма характеризує вищий ступінь розвитку товарного виробництва. Розглянемо їх докладніше.

Проста або випадкова форма вартості.

На ранньому етапі розвитку людського суспільства появі грошей передувала епоха натурального (бартерного) товарообміну. Історично перші акти обміну виступали у вигляді обміну одного товару на інший. Спочатку це був випадковий, епізодичний обмін у первісних людей. Але вже в цій формі вираження вартості товари у процесу обміну відіграють різну роль. Товар, який виражає свою вартість по відношенню до іншого товару, знаходиться в активній відносній формі вартості (товар А). Товар, споживна вартість якого служить засобом вираження вартості першого товару, знаходиться в пасивній еквівалентній формі вартості (товар Б).

Товар А = Товар Б

відносна еквівалентна

форма форма

вартості вартості

Слід зауважити, що еквівалентна роль товару „Б” не є його природною властивістю. Помінявши товари місцями, товар „А” почне виконувати роль еквіваленту. Отже, на цій стадії розвитку відносин обміну роль еквівалента не закріплюється за якимось певним товаром. Все вирішує місце, яке займає товар у міновому відношенні. Звідси випливає дуже важливий висновок: товар-еквівалент – це не породження природи, не продукт домовленості між людьми, не винайдений державною владою інструмент. Він є результатом стихійних дій товаровиробників.

Як бачимо, відносна і еквівалентна форми вартості взаємно обумовлюють й одночасно виключають одна одну, тобто є полюсами одного і того ж виразу вартості. Причому, відносна форма вартості характеризує як якісну сторону обмінюваних товарів (внутрішню однорідність згустків абстрактної праці), так і кількісну сторону (відповідну кількість предметів, які містять у собі рівні кількості абстрактної праці). Еквівалентна форма вартості товару характеризується такими основними особливостями:

• споживча вартість товару-еквіваленту „Б” стає матеріалом для виразу вартості товару „А”, тобто іншої споживчої вартості;

• конкретна праця як творець еквівалента виступає формою прояву абстрактної праці;

• індивідуальна праця, що втілена у товарі-еквіваленті, стає формою виразу своєї протилежності – суспільної праці.

Оскільки в умовах існування простої форми вартості важливо було безпосередньо визначити однорідність багатьох товарів, а кількісні пропорції складалися випадково, остільки ця форма вартості задовольняла економічні потреби суспільства до того часу, поки сам обмін мав випадковий характер.

Повна або розгорнута форма вартості.

У міру подальшого розвитку товарного виробництва, обміну, поглиблення суспільного розподілу праці, що супроводжувалося зростанням її продуктивності, на зміну простої форми вартості приходить повна або розгорнута. В ній товару, що знаходиться у відносній формі вартості, протистоять багато інших товарів-еквівалентів, через які він може виразити свою вартість:

Товар Б1

Товар Б2

Товар А = ................

Товар Бn

відносна еквівалентна

форма форма

вартості вартості

Велика кількість товарів-еквівалентів свідчить про розширення сфери обміну. Характерним для цієї форми обміну є те, що вартість одного товару може бути виражена у багатьох інших товарах, а кількість випадкових пропорцій скорочується. Обмін стає регулярним явищем. Разом з тим мінові пропорції все більшою мірою починають визначатися вартостями товарів, тому що обмін перестає бути обміном подарунками, як переважно при простій формі вартості, а набуває характеру ділових господарських зв’язків, в основу яких закладається витрачена праця. Проте, коли в обмін систематично у великих кількостях стала надходити велика кількість різноманітних продуктів праці, виникли певні труднощі, які, у свою чергу, обумовили значне ускладнення самого обміну.

Загальна форма вартості.

Отже, внаслідок регулярного обміну мінові пропорції набували стійкішого характеру. Причому, обмін одного товару на інший нерідко ставав неможливий, вартість кожного товару не набувала кінцевого, загальноприйнятого вираження. Для цього необхідний був товар, який би мав споживчу вартість для всіх членів суспільства та існував у достатньої для здійснення обміну кількості. У цьому випадку із загальної маси товарів виділяються головні товари (товари-посередники), до яких прирівнюються всі інші товари.

Товар, за яким закріплюється властивість, безпосередньо, обмінюватися на будь-який інший товар, отримав назву загального еквіваленту. Поява загального еквівалента вирішила протиріччя розгорнутої форми обміну тою мірою, що кожен власник певного товару вже мав можливість обміняти свій товар на будь-який інший за допомогою товару-еквіваленту, що значно стимулювало обмін товарів, а через нього і розвиток суспільного виробництва.