Тема 9. Основні форми капіталу і доходів. Питання теми:

9.1. Торгівельний капітал і торгівельний прибуток.

9.2. Позичковий капітал і позичковий процент.

9.3. Кредит: сутність і форми. Банки: сутність, види, операції, функції. Банківський прибуток.

9.4. Акціонерний капітал і засновницький прибуток.

9.5. Аграрні відносини. Земельна рента: сутність, причини виникнення, форми. Ціна землі.

У попередніх темах ми з’ясували, що на ранніх стадіях розвитку капіталістичної економічної системи промислові підприємці займалися і виробництвом, і реалізацією свого продукту. Проте, в міру розвитку виробництва, зокрема його ускладнення та зростання масштабів, процес обігу капіталу став набагато складнішим. Зрозуміло, що в умовах поєднання «в одних руках» виробництва та реалізації товарів суттєво уповільнювалась швидкість руху капіталу. Це негативно впливало на загальну норму прибутку та об’єктивно призвело до виділення із промислового капіталу, а саме з його товарної форми, торгівельного капіталу.

Як відомо, значну роль у становленні капіталізму відіграв позичковий капітал. Об’єктивна необхідність появи особливої групи підприємців, що виконують специфічні функції перетворення грошей у капітал, диктується самою природою капіталу як самозростаючої вартості. Специфічна природа позичкового капіталу знаходить безпосереднє вираження у формі його руху, яка якісно відрізняється від форми руху промислового і торгівельного капіталів.

Згодом, із розвитком економічної системи суспільства відбувається зміна конкретно-історичних форм капіталу. Зокрема, на основі руху позичкового капіталу та розвитку кредиту виникає акціонерний капітал та створюються акціонерні товариства як форми його мобілізації.

Існування різноманітних форм капіталу зумовлює появлення і відповідних форм доходів. Основою для привласнення цих доходів виступає власність на промисловий, торгівельний і грошовий капітали. З виникненням власності на землю виникає й відповідна їй форма доходу – земельна рента.

Отже, головними задачами даної теми є: по-перше, визначення сутності та особливостей основних (конкретно-історичних) форм капіталу; по-друге, встановлення історичних передумов виникнення кожної з них; по-третє, з’ясування основних форм доходів відповідно до кожної форми капіталу.

9.1. Торгівельний капітал і торгівельний прибуток.

У попередніх темах нами розглянуто сутність, структуру та особливості руху капіталу у сфері виробництва. Проте, історично набагато раніше капітал підкорив собі сферу обігу. Саме торгівельний капітал являє собою історично першу вільну форму існування капіталу. Він виник, у формі купецького капіталу, задовго до появи промислового капіталу, ще за часів рабовласницького суспільства, та зіграв значну роль у становленні капіталізму (первісне нагромадження капіталу).

Іншою мовою, слід розрізняти торгівельний (купецький) капітал докапіталістичної епохи і торгівельний капітал капіталізму.

Купецький капітал суттєво зміцнив власні позиції у середньовіччі за допомогою гільдій та їхніх широких зв’язків у різних країнах Європи. Крім того, він часто спирався на підтримку державної влади. Це створювало певні переваги для купецького капіталу у порівнянні з промисловим капіталом, що народжувався. Це також дозволяло диктувати свої умови ремісникам та володарям перших мануфактур при закупівлі сировини, збуті готової продукції тощо. Торгівельний прибуток одержувався, головним чином, з нееквівалентного обміну.

Водночас купецький капітал виступив у якості важливого фактору первісного нагромадження капіталу. Він створював умови для становлення капіталістичного способу виробництва:

• по-перше, шляхом розорення дрібних підприємців та перетворення їх у найманих працівників;

• по-друге, шляхом нагромадження «у руках» купців значних грошових коштів, які найчастіше стали вкладатися у промислове виробництво.

Купецький капітал сприяв розпаду рабовласництва й феодалізму, концентрації та нагромадженню грошових коштів «в руках» небагатьох осіб, розширенню товарно-грошових відносин, посиленню диференціації товаровиробників, формуванню світового ринку.

З іншого боку, купецький капітал підривав економічні засади існування товаровиробників та, певним чином, гальмував розвиток суспільства.

Зміцнення базису капіталістичної економіки, завоювання промисловістю ринків збуту, розвиток масового характеру виробництва призвели до того, що купецький капітал підкорився закономірностям функціонування промислового капіталу та відособився, перетворився у торговий капітал.

Так, на ранніх стадіях розвитку капіталізму промислові підприємці самі займалися і виробництвом, і реалізацією своєї продукції. В міру розвитку суспільного виробництва (ускладнення та зростання його масштабів) процес обігу капіталу став складнішим, що в умовах поєднання «в одних руках» виробництва і реалізації товарів значно уповільнювало швидкість руху капіталу й негативно впливало на загальну норму прибутку. Це згодом призвело до виділення з промислового капіталу, а саме з його товарної форми, торгівельного капіталу, який починає функціонувати автономно.

Отже, з розвитком капіталізму вже промисловий капітал підкорив собі торгівлю та перетворив торгівельний капітал на свого агента у сфері обігу. При цьому, основна маса нового торгівельного капіталу стала формуватися з відособленої у процесі кругообігу частини промислового капіталу, яка постійно була зайнята у сфері реалізації готової продукції.

Слід звернути увагу на те, що необхідно розрізняти товарний капітал і торгівельний капітал. Як ми вже визначали, товарний капітал – це одна з функціональних форм промислового капіталу. Він виступає у вигляді певної суми товарів, тобто втіленої в них вартості (додаткової вартості). Торгівельний капітал – це капітал, який обслуговує процес перетворення товарної вартості на грошову у сфері обігу.

Таким чином, сутність торгівельного капіталу полягає в тому, що він:

• по-перше, виступає як відокремлена частина промислового капіталу;

• по-друге, виконує функцію реалізації товарів, тим самим перетворюючи товарний капітал на грошовий.

З цього стає зрозумілим, що торгівельний капітал виконує функцію промислового капіталу у сфері обігу. Він постійно перебуває у сфері обігу та виступає лише у двох формах: грошовій і товарній.

Формулу руху торгівельного капіталу можна представити таким чином:

Г – Т – Г' ,

де: Г – гроші, які йдуть на закупівлю товарів торгівельним підприємцем у промисловця;

Т – товар, що купується-продається торгівельним підприємцем;

Г' – гроші, які одержує торгівельний підприємець від реалізації товарів кінцевим споживачам.

Об’єктивна необхідність виділення торгівельного капіталу з промислового капіталу полягає в тому, що це суттєво прискорює обіг останнього, зменшує час та витрати обігу, раціоналізує як сферу обігу, так і сферу виробництва. В кінцевому результаті забезпечується більш висока прибутковість як підприємцям, зайнятим у сфері виробництва, так і підприємцям, зайнятим у сфері обігу (торгівлі).

Інакше кажучи, відокремлення торгівельного капіталу у самостійну форму на певному етапі розвитку суспільного виробництва створило умови для прискорення процесу обігу промислового капіталу та зростання його прибутковості. В сучасних умовах господарювання спостерігаються певні зворотні процеси. Так, з метою пристосування виробництва до суспільного попиту, вимог ринку та забезпечення високих прибутків великі промислові підприємства, з одного боку, почали створювати власні збутові мережі, прагнучи тримати під контролем реалізацію та споживання своїх товарів. З іншого боку, великі торгівельні підприємства самі почали відкривати власні промислові виробництва. В результаті відбувається переплетіння у русі промислового і торгівельного капіталів на основі кооперації виробництва і торгівлі.

В результаті такого взаємопроникнення торгівельного капіталу у промисловість, а промислового капіталу у торгівлю відбувається зрощування промислових і торгівельних капіталів та виникнення торгівельно-промислових компаній. Разом з тим подібне зрощування зовсім не відміняє спеціалізації капіталів, яка дотепер зберігається в рамках певних організаційно-економічних об’єднань, але вже під єдиним контролем.

Як відомо, торгівля не створює продукту, не створює вартості. Її функцією є реалізація товарів, створених в інших галузях економіки. У той же час основною метою функціонування торгівельного капіталу, як і будь-якого іншого, є одержання прибутку.

У конкурентній ринковій економіці одержання прибутку підкоряється такому основному принципу: рівний прибуток на рівновеликий капітал. Як наслідок, торгівельні підприємці (капіталісти) повинні отримувати прибуток, не менший за прибуток підприємців (капіталістів) в інших галузях економіки, на однакові за розміром капітали. Якщо середня норма прибутку у промисловості була б вище, ніж у торгівлі, це зумовило б перетік частини капіталів торговців у промисловість. Це призвело б до збільшення пропозиції промислових товарів, що, у свою чергу, обумовило поштовх до зменшення цін на них і, як наслідок, падіння норми прибутку у промисловості. Навпаки, якщо норма прибутку промислового капіталу стала б нижче, ніж у торгівлі, то розпочався б стихійний процес зворотного переливу капіталу із промисловості у торгівлю з відповідною зміною норми прибутку. Отже, торгівельний капітал приймає активну участь в процесі міжгалузевого переливу капіталу та вирівнюванні середньої норми прибутку.

Оскільки у сфері обігу товари (матеріальні носії вартості) не створюються, виникає питання: яким чином відшкодовується авансований торгівельний капітал і що є джерелом торговельного прибутку?

Для того, щоб відповісти на це питання, необхідно знати, що торгівельний капітал за своїм складом неоднорідний. Він складається з двох основних частин:

• по-перше, капіталу обігу, авансованого на купівлю товару;

• по-друге, капіталу, авансованого на обслуговування процесу продажу товару – витрати обігу.

Отже, структуру торгівельного капіталу можна представити таким чином:

Торгівельний капітал = Капітал обігу + Витрати обігу

Основну і визначальну масу торгівельного капіталу складає капітал обігу. Спосіб його відшкодування обумовлюється характером обігу торгівельного капіталу: Г – Т – Г'. На першій стадії цього руху (Г – Т) торговець купує товар у промислового підприємця. При цьому торгівельний капітал переходить з грошової форми у товарну, не залишаючи сферу обігу. У даному випадку відбувається лише зміна власника товару: промисловий підприємець – торгівельний підприємець.

Остаточна реалізація товару, перетворення товарного капіталу на грошовий відбувається на другій стадії кругообігу торгівельного капіталу: Т – Г'. При цьому товар зі сфери обігу переходить або у сферу виробництва (якщо це засіб виробництва), або у сферу споживання (якщо це предмет споживання). Зрозуміло, що на другій стадії (Т – Г') торгівельний підприємець не тільки повертає раніше авансований ним на купівлю товару капітал, але і отримує торгівельний прибуток.

Як бачимо, торгівельний капітал, авансований на купівлю товару, не залишає сфери обігу. Він зайнятий лише двома операціями: купівлею товару (Г – Т) і продажем цього ж товару (Т – Г'). Звідси, очевидно: єдиним інструментом одержання торгівельного прибутку є ціна товару, реалізацією котрого зайнятий торгівельний капітал.

Торгівельний підприємець купує у промисловця товар за однією ціною, а продає за іншою, більш високою. Різниця між продажною і купівельною цінами і буде складати торгівельний прибуток.

На перший погляд, складається враження, що торгівельний прибуток виникає в процесі купівлі-продажу товару як результат різниці в цінах. Торгівельний підприємець купує товари у виробника дешевше, продає дорожче і звідси має свій прибуток. Насправді ж ці процеси опосередковують лише реалізацію та привласнення, але не виникнення торгівельного прибутку. Як відомо, у сфері обігу відбувається лише зміна форми вартості (товарної на грошову або навпаки), а не її утворення. Отже, і прибуток, як форма прояву додаткової вартості, джерелом свого виникнення не може мати сферу обігу (торгівлю).

Таким джерелом може бути лише додаткова вартість, створена в процесі виробництва. Нами вже зазначено, що основною функцією торгівельного капіталу є обслуговування промислового капіталу у сфері обігу шляхом реалізації товарів, створених у виробництві. Тобто, промисловий підприємець поступається цією функцією торгівельному підприємцю, за що останній вимагає певної участі в розподілі додаткової вартості, яку має привласнити товаровиробник. Іншою мовою, промисловці виділяють частину додаткової вартості торговцям за те, що вони реалізують їхні товари. Отже, в умовах автономного існування торгівельного капіталу додаткова вартість розподіляється між промисловим і торгівельним підприємцями.

Як було визначено вище, торгівельні підприємці авансують капітал не тільки на купівлю товарів у промисловців (капітал обігу), але й на організацію їх реалізації (витрати обігу).

Витрати обігу – це витрати, що пов’язані з організацією реалізації товарів, доведенням їх до кінцевого споживача.

Витрати обігу, у свою чергу, поділяються на дві групи:

• по-перше, чисті витрати обігу;

• по-друге, додаткові витрати обігу.

Чисті витрати обігу – це витрати, що пов’язані з процесом обігу, зі зміною форми вартості, тобто з перетворенням грошей у товари. Інакше кажучи, чисті витрати обігу – це витрати, що пов’язані безпосередньо з продажем товарів. Вони мають таку назву тому, що самі по собі не створюють вартості, мають непродуктивний характер. Наприклад, це витрати на оплату праці торгівельних працівників, утримання торгівельних приміщень, витрати на адміністративно-управлінську діяльність, витрати на рекламу і т.д.

Додаткові витрати обігу – це витрати, що пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу. Вони мають таку назву тому, що додаються до вартості, створеної у процесі виробництва, оскільки мають продуктивний характер. Наприклад, це витрати на транспортування товарів, їх сортування, фасування, пакування, зберігання і т.д.

Відшкодування витрат обігу забезпечується за рахунок торгівельної націнки. Вона повинна покривати витрати товарного обігу торгівельного підприємця та забезпечувати йому отримання торгівельного прибутку. Отже,

Торгівельна націнка = Витрати обігу + Торгівельний прибуток

Ціни, за якими торгівельні підприємці купують товари у промисловців називаються оптовими цінами. Вони відшкодовують промисловому підприємцю витрати виробництва та забезпечують одержання промислового прибутку. Роздрібні ціни – це ціни, за якими торгівельні підприємці продають товари кінцевим споживачам (населенню). Вони відшкодовують торгівельному підприємцю витрати обігу та забезпечують одержання торгівельного прибутку.

Відповідно до сучасних ринкових умов господарювання, слід зазначити, що успішна реалізація будь-якого товару, а також взагалі визначення потреби у ньому може бути забезпечена лише на основі ретельного дослідження ринкової ситуації. У зв’язку з цим необхідні з’ясування загальних запитів споживачів, аналіз величини платоспроможного попиту та динаміки обсягів реалізації, прогнозування майбутніх продажів тощо. На вирішення цих та інших питань повинна бути націлена маркетингова стратегія, що розробляється підприємцями, незалежно від сфери прикладання капіталу.