Тема 8. Витрати виробництва і прибуток. Питання теми:

8.1. Вартість, витрати виробництва і прибуток.

8.2. Витрати виробництва: сутність і класифікація.

8.3. Сутність прибутку як економічної категорії: різноманіття поглядів.

8.4. Прибуток: функції, види, економічна роль та показники. Фактори, що впливають на прибуток.

Головною рушійною силою економічної діяльності підприємців є прибуток. Авансуючи капітал у виробництво матеріальних і нематеріальних благ та послуг, підприємця цікавить, насамперед, рівень приросту вкладеного капіталу. Формою руху авансованого (вкладеного) капіталу є витрати виробництва. Тобто будь-який вид економічної діяльності підприємця потребує певних витрат. Успішна реалізація результатів економічної діяльності забезпечує підприємцю одержання прибутку.

Отже, витрати виробництва і прибуток є найважливішими категоріями в економічній діяльності будь-якого підприємця. У зв’язку з цим, головними задачами даної теми є: по-перше, з’ясування сутності і структури витрат виробництва; по-друге, визначення сутності, видів, функцій та показників прибутку, а також факторів, що на нього впливають; по-третє, встановлення взаємозв’язку між витратами виробництва, ціною і прибутком.

8.1. Вартість, витрати виробництва і прибуток.

Результатом будь-якого виду виробничої діяльності в умовах ринкової системи господарювання є товар, який має вартість.

При виробництві товару розрізняють витрати суспільства і витрати підприємства (підприємця).

Вартість будь-якого товару (W) складається із трьох відомих нам елементів:

1. вартості спожитих засобів виробництва (с);

2. вартості робочої сили (v);

3. додаткової вартості (m).

Вартість (втілена у товарі праця) – це те, у що обходиться товар для суспільства. Для підприємця виробництво товару обходиться значно дешевше, оскільки він оплачує лише витрати капіталу на виробництво, а саме: витрати на купівлю засобів виробництва і робочої сили, тобто (с + v).

Іншою мовою, те, що коштує товар для підприємця (капіталіста) називається витратами виробництва.

витрати виробництва = с + v

Отже, те, у що товар обходиться для суспільства, вимірюється витратами праці i називається вартістю, а те, у що обходиться товар для підприємця, вимірюється витратами капіталу і називається витратами виробництва. Це якісна відмінність між цими категоріями, кількісно вони відрізняються величиною додаткової вартості (m).

витрати суспільства = вартість =

= витрати виробництва + додаткова вартість

Це означає, що витрати виробництва виражають не всю вартість, а тільки її частину, яка дорівнює вартості за вирахуванням додаткової вартості.

витрати виробництва = вартість – додаткова вартість

Тому додаткова вартість входить у вартість товару, але не входить у витрати виробництва, оскільки вона нічого не коштує підприємцю. Ця різниця i створює для підприємця можливість покривати витрати на виробництво та одержувати прибуток.

Як створюється додаткова вартість?

Підприємець (капіталіст), організовуючи виробництво певного товару, наймає робочу силу і купує необхідні засоби виробництва. Наймані працівники призводять до руху верстати, устаткування, переробляють сировину, створюють нові товари тощо.

Процес праці у виробництві має подвійний характер. З одного боку, це процес створення споживчих вартостей (наприклад, хліба, тканини, взуття, одягу, автомобілів тощо). Але промислового підприємця більш за все цікавить процес створення вартості. Адже у створеній працею найманих працівників вартості є частина, яка перевищує вартість робочої сили і привласнюється підприємцем безоплатно. Ця частина вартості, створена працею найманих працівників, але не сплачена підприємцем, і є додаткова вартість. Саме заради отримання додаткової вартості підприємець організує певну власну справу, це є суть його економічної діяльності.

Отже, додаткова вартість створюється лише у виробництві.

З цього приводу слід зазначити, що робочий день на підприємстві поділяється на дві частини: необхідний робочий час і додатковий робочий час, а праця найманого робітника відповідно – на необхідну і додаткову працю. На протязі необхідного робочого часу найманий робітник відтворює вартість своєї робочої сили, а на протязі додаткового робочого часу – створює додаткову вартість.

Таким чином, додаткова вартість створюється найманою працею і по суті є приростом змінного капіталу. Але для підприємця немає суттєвого значення, в який капітал він вкладає кошти – постійний (с) чи змінний (v). Зрозуміло, що без засобів виробництва (постійний капітал) і певної кількості робочої сили (змінний капітал) виробництво товару не відбудеться. Тому у витратах виробництва постійний і змінний капітали об’єднуються в одну величину витрат, на яку підприємець і очікує одержання прибутку. Тобто, отриманий надлишок вирученої суми грошей за реалізований товар він порівнює не лише із витратами на змінний капітал (хоча саме тут знаходиться джерело цього надлишку), а й із витратами виробництва в цілому (витратами постійного і змінного капіталів). За таких умов додаткова вартість у реальних виробничих відносинах виступає не як приріст змінного капіталу, а як приріст усього авансованого капіталу.

Інакше кажучи, додаткова вартість, представлена не як приріст змінного капіталу, а як породження усього авансованого капіталу набуває форми прибутку. Таким чином, прибуток – це та ж сама додаткова вартість, але виражена у реальній ринковій формі.

Оскільки підприємець одержує прибуток після реалізації товарів, виникає видимість, що він утворюється у сфері обігу, народжується на ринку в процесі купівлі-продажу. Проте, це не так. Джерелом прибутку є лише додаткова вартість, яка створюється у виробництві. Однак, це не означає, що прибуток i додаткова вартість у реальному житті постійно збігаються. Буде величина прибутку дорівнювати величині додаткової вартості або ні – залежить від того, продаються товари за вартістю, вище або нижче вартості.

Фактична величина прибутку дорівнює різниці між продажною ціною товарів i витратами на їх виробництво. Тому, якщо ціна дорівнює вартості, прибуток i додаткова вартість збігаються. Якщо ж ціна відхиляється від вартості, величина прибутку відповідно відхиляється від величини додаткової вартості у більшу або меншу сторону (надприбуток, збиток).

Отже, між витратами виробництва i вартістю може бути цілий ряд цін, за якими підприємець може продавати свої товари нижче вартості i водночас одержувати прибуток. Це надає підприємцю можливість, з метою забезпечення комерційного успіху у конкурентній боротьбі, тимчасово знижувати ціни на свої товари, продавати їх за цінами, нижчими вартості, не втрачаючи при цьому прибутку. Наведене дає підстави дійти висновку, що прибуток – це реалізована частина додаткової вартості.

Як було з’ясовано, в процесі виробництва відбувається самозростання не всього авансованого капіталу (с + v) і не постійної його частини (с), а лише змінного капіталу (v). Тому, визначаючи рівень додаткової вартості, її слід зіставляти саме з ним.

Відношення додаткової вартості до змінного капіталу (її джерела), виражене у процентах, називається нормою додаткової вартості (m'):

m

m' = ------ * 100%

v

де: m' – норма додаткової вартості;

m – додаткова вартість;

v – змінний капітал (вартість однієї робочої сили).

Норма додаткової вартості показує, в який пропорції нова вартість (v + m) розподіляється між підприємцем і найманим працівником, яку частину робочого дня працівник працює на себе (відробляючи заробітну плату) і яку на підприємця (створюючи додаткову вартість).

Змінний капітал відтворюється необхідною працею впродовж необхідного робочого часу. Додаткова вартість створюється додатковою працею впродовж додаткового робочого часу. Звідси зрозуміло, що відношення додаткової вартості до змінного капіталу дорівнює відношенню додаткової праці до необхідної праці:

m додаткова праця

------ = ---------------------------