1. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до пога­ шення або зняття судимості.

2. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.

3. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбу­ ли покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають, суди­ мості.

4. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.

* * *

1. Судимість — це особливіш правовий стан особи, який виникає у зв'язку а постановленням обвинувального вироку і призначенням покарання та тягне певні, несприятливі для засу­ дженого, правові наслідки, що виходять за межі покарання.

На відміну від ст. 55 Кримінального кодексу 1960 року, в ч. 1 ст. 88 чинного Кодексу визначаються межі такого правового стану особи: з дня набрання законної сили обвинувальним виро­ком і до погашення або зняття судимості.

Лише протягом цього періоду, на який засуджений визна­ється судимим, і лите в передбачених заковом випадках діють несприятливі наслідки судимості, які мають як кримінально-нравовий, так і загально-правовий характер.

2. Згідно з ч. 2 ст. 88 судимість має правове значення у випадку вчинення судимою особою нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.

При наявності в особи не погашеної і не знятої судимості та вчиненні нового злочину для неї настають певні кримшальио-правові наслідки, які полягають у наступному:

• наявність судимості при призначенні покарання за новий злочин, як правило, визнається обставиною, яка обтяжує пока­ рання (п. 1 ч. 1 ст. 67);

• у передбачених законом випадках судимість при вчиненні однорідного злочину перетворює основний (простий) його вид у кваліфікований (наприклад, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 189).

Таким чином, наявність судимості в разі вчинення особою нового злочину має правове значення для кваліфікації злочинних дій цієї особи, а також може впливати на міру покарання, яку визначає суд за вчинений новий злочин.

345

3. Судимість має правове значення і в інших випадках, передбачених законом.

Так, наявність попередньої судимості може збільшувати міні­мальну частину покарання, що підлягає обов'язковому відбу­ванню, при вирішенні питань про умовно-дострокове звільнення особи від покарання та заміну невідбутої частини покарання більш м'яким (п. 2 ч. З ст. 81, п. 2 ч. 4 ст. 82).

Судимість також впливає на розмір застави як запобіжного заходу, передбаченого п. 3^і ст. 149 КПК України. Цей розмір не може бути меншим п'ятисот неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян (ч. 2 ст. 154 КПК України).

4. Крім зазначеного, наявність судимості тягне за собою і такі загально-правові наслідки, як неможливість займатися пев­ ними видами професійної діяльності.

Зокрема, особа, яка має судимість, не може бути суддею (ч. 6 ст. 7 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 р.); адвокатом (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р.); нотаріусом (ч. 1 ст. З Закону України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р.); судовим експертом (ч. 2 ст. 11 Закону України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 р.).

Особи, які раніше засуджувалися за вчинення злочину, не приймаються і на службу в міліцію (ч. З ст. 17 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р.). Такі особи не можуть бути прийняті на посаду прокурора або слідчого прокуратури (ч. 6 ст. 46 Закону України "Про прокуратури" від 5 листопада 1991 р.); не можуть бути обраними або призначеними на посаду в держав­ному органі або його апараті (ст. 12 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р.), оскільки судимість "несумісна з заняттям посади".

Не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємств незалежно від форми власності, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з мате­ріальною відповідальністю, особи, які мають непогашену суди­мість за крадіжку, хабарництво та інші корисливі злочини. Такі обмеження передбачені ч. 5 ст. 2 Закону України "Про під­приємництво" від 7 лютого 1991 р. Відповідно до ч. З ст. 76 Конституції України не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встанов­леному законом порядку.

5. Крім того, наслідком судимості може бути позбавлення за­ судженої особи певних пільг. Зокрема це передбачено ч. 6 ст. 31 Закону України "Про державну службу".

6. Ч. З ст. 88 визначає коло осіб, які вважаються такими, що не мають судимості.

До них відносяться:

а) особи, засуджені за вироком суду без призначення пока­ рання;

б) особи, звільнені від покарання;

в) особи, що відбули покарання, злочинність і караність яко­ го усунута законом.

346

7. До зазначених у пункті "а" відносяться особи, які на підставі ст. 49 звільняються від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення ними злочину і до дня набрання вироком законної сили минули строки, наведені у вказаній статті..

8. Такими, що не мають судимості, визнаються і особи, які звільнені від кримінальної відповідальності на підставі: ст. 45 — у зв'язку з дійовим каяттям; ст. 46 — у зв'язку з примиренням винного з потерпілим; ст. 47 — у зв'язку з передачею особи на поруки, але за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру, не ухилятиметься від заходів ви­ ховного характеру та не порушуватиме громадського порядку; ст. 48 — у зв'язку зі зміною обстановки.

Такими, що не мають судимості, вважаються особи, звільнені від покарання на підставі ст. 80 — у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, ст. 84 — за хворобою (пункт "б").

9. До зазначених у пункті "в" осіб відносяться особи, які звільнені від відбування покарання або ті, що відбули покарання за діяння, караність яких законом усунуто.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень на під­ставі ч. 2 ст. 74 звільняються від покарання (основного і додат­кового) особи, засуджені за Кримінальним кодексом 1960 року за діяння, відповідальність за які не передбачена новим Кодексом.

Такі особи відповідно до ч. З ст. 88 визнаються такими, що не мають судимості.

Чинним Кодексом не передбачена кримінальна відповідаль­ність за ряд злочинів, а тому особи, засуджені за ст. 108^і, 110, 134^і, 125, 126, 147², 147³, 149, 154, 155², 155⁸, 155⁵, 155^е, 159, 169, 176³, 183², 183⁴, 187, 187⁷, 187⁸, 189, 189^і, 193^і, 199, 202, 206 (ч. 1), 208^і, 208², 229⁸, 237 Кримінального кодексу 1960 ро­ку, підлягають звільненню від покарання на підставі ч. 2 ст. 74 чинного Кодексу і визнаються такими, що не мають судимості.

10. Відповідно до ч 4 ст. 88 такими, що не мають судимості, визнаються особи, що були реабілітовані відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Ук­ раїні" від 17 квітня 1991 р.

С т а т т я 89. Строки погашення судимості

Такими, що не мають судимості, визнаються: 1) особи, засуджені відповідно до ст. 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;

347

2) жінки, засуджені відповідно до ст. 79 цього Кодек­ су, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка ви­ знається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;

3. особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю після вико­ нання цього покарання;

4. особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців або тримання в дис­ циплінарному батальйоні військовослужбовців чи достро­ ково звільнені від цих покарань, а також військовослужбов­ ці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;

5. особи, засуджені до штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

6) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуд­ жені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

7. особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

8. особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

9. особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.

* * *

1. Стан судимості для особи, засудженої за вчинення зло­чину, не є довічним. Він має свій початок і свій кінець, коли вичерпуються всі аспекти правових, у тому числі криміналь­но-правових, відносин.

У пп. 1—4 ст. 89 перелічені особи, які визнаються такими, що не мають судимості з моменту відбуття ними призначеного покарання або сприятливого закінчення іспитового строку.

348

2. Такими, що не мають судимості, визнаються особи:

• засуджені відповідно до ст. 75 за умови, що вони про­ тягом іспитового строку не вчинять нового злочину, або рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням про­ тягом зазначеного строку не буде скасоване з інших, перед­ бачених законом підстав, тобто, якщо суд відповідно до вимог ст. 78 не направить засудженого для відбування призначеного покарання в зв'язку з невиконанням ним покладених на нього обов'язків або систематичним вчиненням правопорушень, що по­ тягли за собою адміністративне стягнення і свідчать про неба­ жання стати на шлях виправлення;

• жінки, засуджені відповідно до ст. 79, за умови, що вони протягом іспитового строку не вчинять нового злочину і що після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направ­ лення для відбування покарання, призначеного вироком суду.

3. Якщо особі, засудженій відповідно до ст. 75, або жінці, засудженій відповідно до ст. 79, було призначене додаткове по­ карання, від яких вони звільнені не були, а строк цього пока­ рання перевищує тривалість іспитового строку, то зазначені особи визнаються такими, що не мають судимості, лише після відбуття додаткового покарання.

4. З моменту відбуття призначеного покарання такими, що не мають судимості, визнаються також:

• особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, — після виконання цього покарання;

• особи, які відбули покарання у виді службового обме­ ження для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту.

5. У пп. 5—9 ст. 89 містяться положення, згідно з якими особа вважається такою, що не має судимості, лише за сшшвом певного часу після відбуття нею покарання, в тому числі і додаткового, тобто після закінчення строку погашення судимості.

Наприклад, особи, засуджені до штрафу, виправних робіт або арешту, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину (п. 5 ст. 89).

Такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуд­жені до обмеження волі, а також засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину (п. 6 ст. 89).

Особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину (п. 7 ст. 89).

Якщо протягом шести років з дня відбуття основного і додаткового покарання, особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, не вчинять нового злочину, вони визнаються такими, що не мають судимості (п. 8 ст. 89).

349

Особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття основного і додаткового покарання не вчинять нового злочину (п. 9 ст. 89).

6. У зазначених вище випадках судимість погашається авто­матично, але за наявності таких умов:

• особа відбула основне і додаткове покараная;

• минув визначений законом строк погашення судимості, диференційований залежно від виду покарання та тяжкості вчи­ неного злочину;

• до закінчення строку погашення судимості засуджений не вчинив нового злочину.

Стаття 90. Обчислення строків погашення суди­мості

1. Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання.

2. До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку.

3. Якщо особу було достроково звільнено від відбуван­ ня покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового).

4. Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м'якого покарання (основного та додаткового).

5. Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості, переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчис­ люються окремо за кожний злочин після фактичного від­ буття покарання (основного та додаткового) за останній злочин.

1. Цією статтею передбачені умови і порядок обчислення строків погашення судимості.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 строки погашення судимості обчис­люються з дня відбуття основного і додаткового покарання.

При цьому слід зазначити, що на відміну від положень ст. 55 Кримінального кодексу 1960 року, за якою строк погашення судимості залежав від строку призначеного і фактично відбутого

350

покарання, за ст. 90 чинного Кодексу строк погашення судимості залежить від виду покарання та тяжкості вчиненого особою зло­чину.

2. Якщо вирок суду певний час не виконувався і при цьому давність виконання вироку не переривалась, то цей час зара­ ховується до строку погашення судимості і в разі, якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку (ст. 80).

3. Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від покарання (основного і додат­ кового). При цьому строк погашення судимості визначається в залежності від тяжкості вчиненого злочину та виду покарання.

4. У разі заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням строк погашення судимості обчислюється з дня від­ буття більш м'якого покарання (основного та додаткового).

5. Перебіг строку погашення судимості переривається в разі вчинення особою, яка має судимість, нового злочину і обчис­ люється заново після відбуття основного і додаткового покарання за останній злочин. При цьому строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин.

Наприклад, якщо особа була засуджена до позбавлення волі або до обмеження волі за вчинення злочину невеликої тяжкості, і протягом двох років з дня відбуття покарання вчинила новий злочин, який віднесений до категорії середньої тяжкості, то строк погашення судимості за обидва злочини обчислюється з дня відбуття покарання за останній злочин, тобто два і три роки. Якщо особа в цей період, але до спливу двох років з дня відбуття покарання, вчиняє новий злочин, то перебіг строку погашення судимостей переривається і особа вважається судимою за обидва злочини. Якщо особа вчинила новий злочин після двох років, але до спливу трьох років, то вона вважається судимою лише за другий злочин, за яким не сплинули строки погашення суди­мості, оскільки дворічний строк не переривався вчиненням но­вого злочину.

Стаття91. Зняття судимості