1. попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2. не виїжджати за межі України на постійне прожи­ вання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;

3. Повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

4. періодично з'являтися для реєстрації в органи кри­ мінально-виконавчої системи;

11 2-39

319

5) Пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

2. Контроль за поведінкою таких засуджених здійсню­ється органами виконання покарань за місцем прожи­вання засудженого, а щодо засуджених військовослужбов­ців — командирами військових частин.

* * *

1. Перелік обов'язків, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, встановлюється от. 76 і є вичерпним. Ці обов'язки суд не може ні звужувати, ні розши­ рювати.

2. Обов'язок просити пробачення у потерпілого покладається на засуджену особу. Вона може це зробити в публічній або іншій формі — письмовій чи усній. Тобто, пробачення може бути ви­ кладене засудженим усно (через радіо, телебачення, зал судового засідання та ін.) і письмово (через газету, журнал, лист).

3. На відміну від Кримінального кодексу 1960 року в чин­ ному Кодексі на засудженого покладається обов'язок не виїжд­ жати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої системи. Термін дії цього зобов'язання поширюється на весь іспитовий строк.

4. На засудженого покладається і обов'язок про обов'язкове повідомлення органів кримінально-виконавчої системи про зміну місця свого проживання, роботи або навчання. Термін цього зобов'язання також не може бути меншим призначеного судом іспитового строку.

5. До обов'язку, який покладається на засуджену особу, відноситься і періодична явка для реєстрації в органи криміналь­ но-виконавчої системи. Законодавець не визначає періодичності явки засудженого для реєстрації в органи кримінально-вико- навчої системи. Таку періодичність не може встановлювати і суд. Це питання має бути вирішено у новому кримінально-виконав­ чому законодавстві.

6. Зобов'язання про проходження курсу лікування від алко­ голізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, може бути призначене судом при умові, що особа страждає на вказані захворювання і потребує лікування від них. Підставою для лікування від алкоголізму і наркоманії має бути відповідний висновок медичної комісії. Підставою для призначення лікування інших захворювань є документ відпо­ відної лікувальної установи. Такими хворобами можуть бути венеричні захворювання, вірус імунодефіциту людини, тубер­ кульоз та ін. При цьому законодавець не вимагає, щоб злочин було вчинено на ґрунті вказаних захворювань.

7. Контроль за поведінкою засудженого з випробуванням щодо виконання призначених судом зобов'язань покладається на органи виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засудженого військовослужбовця — на командира вій­ ськової частини.

320

Стаття 77. Застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування основ­ного покарання а випробуванням

У разі звільнення від відбування покарання з випро­буванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення війсь­кового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікацій­ного класу.

* * *

1. Мета кримінального покарання — виправлення засудженої особи та запобігання вчиненню нею нових злочинів — досяга­ ється не тільки встановленням іспитового строку, протягом якого поведінка особи повинна знаходитись під пильним наглядом орга­ нів кримінально-виконавчої системи, а й можливістю реального застосування додаткових мір покарання при звільненні від від­ бування покарання з випробуванням.

2. Різноманітність видів додаткових покарань, що передба­ чені у ст. 77 і можуть бути призначені судом при звільненні особи від відбування покарання з випробуванням, дає можливість застосовування судом одночасно декількох. Наприклад, штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; позбавлення військового спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

3. Треба мати на увазі, що звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, призначення іспитового строку і на­ ступне остаточне звільнення від відбування покарання стосується лише основного покарання і не поширюється на додаткові.

4. Призначаючи штраф як додаткове покарання, суд визна­ чає його розмір у відповідності до ч. 2 ст. 53, тобто залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

5. Строк позбавлення права обіймати певні посади або займа­ тися певною діяльністю призначається судом у межах, перед­ бачених ст. 55, як для додаткового покарання, тобто від одного до трьох років.

6. Додаткове покарання у вигляді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу може бути призначене судом за ст. 77 лише у випадках, коли особа засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин (пп. 4, 5 ст. 12).

7. Звільняючи особу від відбування покарання з випробу­ ванням, суд повинен у вироку привести мотиви призначення того чи ївшого додаткового покарання або мотивувати їх незасто- сування. При цьому суд в резолютивній частині вироку спочатку призначає основне покарання, звільняє від його відбування з випробуванням, встановлює іспитовий строк, а потім, при наяв-

11* 321

ності відповідних підстав, в порядку ст. 77 застосовує додаткове покарання.

8. Звільнення від відбування додаткового покарання, призна­ченого у відповідності до ст. 77, можливе лише на підставі Закону України "Про амністію" від 5 липня 2001 р.

Стаття 78. Правові наслідки звільнення від відбу­вання покарання з випробуванням

1. Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання.

2. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд на­ правляє засудженого для відбування призначеного пока­ рання.

3. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Ко­ дексу.

* * *

1. Випробування осіб, звільнених від покарання, відбувається протягом встановленого судом іспитового строку. Контроль за виконанням обов'язків, які за ст. 76 суд покладає на звільнену особу, здійснюють органи кримінально-виконавчої системи або командири військових частин.

За наслідками контролю ці органи:

• або після закінчення іспитового строку звертаються до суду за місцем проживання засудженого з проханням звільнити засудженого від призначеного покарання;

• або упродовж іспитового строку направляють до цього ж суду відповідні матеріали з проханням винести рішення про відбування засудженим призначеного покарання.

Згідно зі ст. 408^і КПК України суд розглядає такі справи не тільки за поданням органу, що відає відбуванням покарань, а й за заявою засудженого або поданням прокурора, а щодо непов­нолітнього — за спільним поданням органу, який відає відбу­ванням покарання, та служби у справах неповнолітніх. Ця проце­суальна норма потребує змін відповідно до вимог чинного Кодексу.

2. Рішення суду про остаточне звільнення особи від пока­ рання виноситься, якщо протягом іспитового строку вона вико­ нувала всі покладеш на неї згідно зі ст. 76 обов'язки та не вчинила нового злочину, а також відбула повністю додаткове покарання або додержується умови його відбування. Звільнення особи від відбування основного покарання не звільняє її від

322

відбування додаткового покарання. Якщо суд впевниться, що засуджена особа не бажає стати на шлях виправлення, він направляє її для відбування призначеного покарання. За законом свідченнями такої впевненості є:

• невиконання засудженим покладених на нього у відпо­ відності до ст. 76 обов'язків;

• систематичне, тобто три і більше разів, вчинення право­ порушень, що потягли за собою адміністративні стягнення.

Вбачається, що несплата штрафу, призначеного судом як додаткове покарання, може свідчити про невиконання засудже­ним умов випробування і неможливість остаточного звільнення.

3. Якщо засудженому із звільненням від відбування пока­ рання з випробуванням призначене також додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк більший, ніж іспитовий, відбування додаткового покарання починається з дня вступу вироку у за­ конну силу і продовжується після звільнення засудженого у по­ рядку, передбаченому ч. 1 ст. 78, аж до закінчення строку додат­ кового покарання.

4. Якщо засуджений був направлений судом для відбування покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі, строк заборони обіймати певні посади або займатися певною діяльністю переривається, але поширюється на весь час відбування основного покарання, а перебіг строку поновлюється після звільнення засу­ дженого від основного покарання та продовжується до повного спливу. Наприклад, особа була засуджена до позбавлення волі на три роки, звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік. Одночасно їй було призначене до­ даткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк три роки. Через рік після вступу вироку суду в законну силу ця особа на підставі ч. 2 ст. 78 була направлена для відбування строку по­ карання. Зазначене додаткове покарання поширювалось на всі три роки, доки засуджений знаходився у виправно-трудовій уста­ нові. Після звільнення засуджений ще два роки позбавлений права займати ті посади або займатися тією діяльністю, що вказані у вироку.

5. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину будь-якої тяжкості суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими у ст. 71 та 72.

6. Порядок скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням передбачений ст. 408² КПК України.

Стаття 79. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жі­нок, які мають дітей віком до семи років

1. У разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до

323

позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуд­жених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звіль­нено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

2. У разі звільнення від відбування покарання з ви­ пробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, суд може покласти на засуджену обов'язки, передбачені у статті 76 цього Кодексу.

3. Контроль за поведінкою засуджених здійснюється органами кримінально-виконавчої системи.

4. Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання або на­ правляє для відбування покарання, призначеного вироком.

5. У разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухи­ ляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адмініст­ ративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого ор­ гану направляє засуджену для відбування покарання згід­ но з вироком суду.

6. Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

* * *

1. Положення от. 79 можуть застосовуватися до вагітних жінок (такими є жінки, що були вагітними на час постановлений вироку або стали вагітними під час відбування покарання) та жінок, які на момент застосування даної норми чинного Кодексу мають дітей віком до семи років (раніше йшла мова про макси­ мально можливий трирічний вік дитини). Слід звернути увагу на те, що застосування звільнення від відбування покарання з ви­ пробуванням до зазначеної в ст. 79 категорії засуджених жінок е правом ("суд може звільнити"), а не обов'язком ("суд зобов'яза­ ний звільнити") суду.

2. Суд може вирішити питання про звільнення від від­ бування покарання вагітних жінок або жінок, які мають дітей віком до семи років, тільки при призначенні покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі — відповідно за вироком суду.

324

Порядок застосування покарання і скасування відстрочки відбування покарання вагітним жінкам та жінкам, які мають дітей віком до трьох років, регулюється кримінально-процесуаль-ним законодавством.

3. Законом прямо передбачене певне обмеження застосування вимог ст. 79. Звільнення від відбування покарання з випробу­ ванням не допускається щодо жінок, засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини. Інших обмежень закон не зазначає, проте, на нашу думку, цей інститут ие повинен, як правило, застосовуватись і до осіб, засуджених за вчинення злочину невеликої чи середньої тяжкості, якщо вони раніше неодноразово вчиняли умисні зло­ чини. Також недоцільно звільняти від відбування покарання з випробуванням жінок, до яких уже застосовувалась відстрочка виконання вироку або умовне засудження, або яких було раніше звільнено від відбування покарання з випробуванням.

4. От. 79 застосовується не тільки для виправлення і пере­ виховання засуджених жінок без ізоляції від суспільства в умо­ вах постійного контролю за їх поведінкою, а також з метою створення нормальних умов для утримання і виховання дітей таких засуджених.

За умови досягнення вказаних цілей закон уможливлює на­ступне звільнення від покарання цих осіб або, за негативних наслідків, — передбачає направлення їх для відбування при­значеного судом строку позбавлення волі.

5. Закон прямо не пов'язує можливість застосування до осіб жіночої статі звільнення від відбування покарання з випробу­ ванням з наявністю певних умов. Оскільки цей інститут є особ­ ливою формою реалізації кримінальної відповідальності, то для його застосування необхідно брати до уваги характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, дані про особистість винної.

6. Згідно з вимогами ст. 79 суд повинен встановити особі жіночої статі, щодо якої прийнято рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, іспитовий строк. Його термін законодавець визначив у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

7. Нове кримінально-виконавче законодавство має визначити орган або органи, які здійснюватимуть контроль за поведінкою жінок, звільнених від покарання з випробуванням. Відповідно до вимог ст. 76 це органи за місцем проживання засуджених.

8. Ч. 5 ст. 79 змушує засуджену виконати ряд вимог: не відмовлятись від дитини, не передавати її в дитячий будинок, не зникати з місця проживання, не ухилятись від виховання дитини і догляду за нею, виконувати покладені на неї судом обов'язки (див. коментар до ст. 76), не допускати порушень громадського порядку, не вчинювати нового злочину.

У випадку порушення будь-якої з названих вимог суд за поданням органу, який контролюватиме поведінку засудженої, зобов'язаний направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком суду.

325

Отже, часто негативним наслідком застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням е недостовірність виправлення засудженої, про що можуть свідчити численні факти антигромадської поведінки; невиконання материнських обов'яз­ків, які дають суду право для прийняття рішення про направ­лення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком суду.

9. Суд і тільки суд може прийняти й інше рішення: звіль­ нити цю категорію осіб від відбування покарання з урахуванням їх зразкової поведінки, належного виконання ними своїх мате­ ринських обов'язків.

Прийняття кожного з цих рішень обумовлене поведінкою засудженої і досягненням в кожному разі позитивних чи не­гативних наслідків застосування звільнення від відбування пока­рання з випробуванням.

10. Слід зазначити, що ст. 79 не передбачає зарахування у строк відбування покарання, призначеного вироком, повністю або частково іспитового строку, протягом якого засуджена викону­ вала покладені судом на неї обов'язки. Тому в постанові про направлення засудженої для відбування покарання за вироком ^СУДУ слід зазначити повністю строк і вид покарання, призна­ ченого вироком.

11. Якщо засуджена в період іспитового строку вчинить новий злочин, суд призначає їй покарання за ст. 71 та 72 (див. коментар до цих статей).

Стаття 80. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків дав­ності виконання обвинувального ви­року

1. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

1. два роки — у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

2. три роки — у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3. п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4. десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення

326

волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п'ятнадцять років — у разі засудження до пока­рання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

2. Строки давності щодо додаткових покарань визнача­ ються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

3. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухи­ ляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1—3 частини першої цієї статті, подвоюються.

4. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяж­ кий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового зло­ чину.

5. Питання про застосування давності до особи, засуд­ женої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.

6. Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені стат­ тями 437—439 та частиною першою статті 442 цього Кодексу.

* * *

1. Інтересами невідворотності покарання обумовлена необхід­ність фактичної реалізації кримінальної відповідальності негайно після скоєння злочину. Саме цим, у першу чергу, зумовлюється ефективність покарання. Практика свідчить, що з плином часу переривається зв'язок між злочином і покаранням в очах як самого винного, так і його оточення, в результаті чого втра­чається така необхідна властивість кримінального покарання, як загальнопопереджувальне значення.

Факт нескоєння особою протягом тривалого часу нових зло­чинів може свідчити не тільки про менший ступінь його су­спільної небезпеки, але й взагалі про її втрату.

Саме виходячи з цих причин, кримінальний закон встанов­лює строки, по закінченні яких притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка скоїла злочин і засуджена за нього до певної міри покарання, є недоцільним. Ці строки тим триваліші, чим небезпечніший скоєний злочин і чим більший строк по­карання визначено судом конкретній особі за його скоєння.

327

На деякі злочини, що мають виключний характер суспільної небезпеки, строки давності не розповсюджуються.

2. Під звільненням від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку слід розуміти закінчення встановлених у законі строків з дня набрання обвинувальним вироком законної сили, в зв'язку з чим засуджений звільняється від виконання призначеної судом міри покарання.

Обвинувальний вирок — це рішення суду про визначення особи винною у вчиненні злочину і про застосування відносно неї в зв'язку з цим певної міри покарання.

У ст. 80 зазначено про обвинувальний вирок, який набрав законної сили (ст. 401 КПК України), але при цьому не направ­лений для виконання, або звернений до виконання, але не реалізований при цьому цілком або частково.

3. Чинний Кодекс, як і попередній, встановлює три умови звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (у поперед­ ньому Кодексі — "давність виконання обвинувального вироку"), а саме:

• закінчення зазначених у законі строків;

• відсутність факту ухилення засудженого від відбування покарання;

• нескоєння протягом встановлених законом строків нового злочину (середньої тяжкості; тяжкого або особливо тяжкого зло­ чину).

4. У ст. 80 встановлено п'ять строків давності: два роки, три роки, п'ять років, десять років, п'ятнадцять років.

Тривалість строків звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності обвинувального вироку встановлюється в залежності від тяжкості покарання, встанов­леного судом конкретній особі за конкретне, здійснене нею су­спільне небезпечне діяння, а не в залежності від максимального покарання, передбаченого санкцією статті чинного Кодексу.

5. Виходячи зі змісту ст. 80, строк звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку в разі призначення основної міри пока­ рання, у виді службового обмеження військовослужбовців, штра­ фу або позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю становить два роки, оскільки це покарання е менш суворим, ніж позбавлення волі.

Такий висновок випливає з положення п. 1 ч. 1 ст. 80.

Встановлені ч. 1 ст. 80 (пп. 1—5) строки давності пов'язані як з класифікаційною характеристикою злочину, що міститься в ст. 12, так і з покаранням, призначеним конкретній особі за конкретний скоєний нею злочин.

Наприклад, десятирічний строк звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку застосовується у разі засудження до по­карання у вигляді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

328

П'ятнадцятирічний строк давності застосовується у випадках засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин, тобто за злочин, за який відповідно до ч. 5 ст. 12 передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років або довічне позбавлення волі.

Строк давності виконання обвинувального вироку починаєть­ся з дня набрання законної сили вироком суду.

Строки давності відносно додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

6. Відповідно до ч. З ст. 80 перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання.

Ухиленням від відбування покарання е дії засудженого, спрямовані на те, щоб запобігти приведенню обвинувального вироку до виконання (виїзд з місця проживання у невідомому напрямку; проживання за фіктивними документами та ін.). Не можна відносити до ухилення від відбування покарання випадки, коли вирок не був приведений у виконання з причин, що не залежать від волі і поведінки засудженого (втрата документів внаслідок стихійного лиха; відсрочка виконання вироку та ін.).

У випадках ухилення засудженого від відбування покарання строк давності поновлюється з дня явки засудженого для відбу­вання покарання або з дня його затримання. У цих випадках строки давності, передбачені пп. 1—3 ч. 1 ст. 80, подвоюються.

7. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення стро­ ків, зазначених в ч. І—3 ст. 80, засуджений вчинив новий серед­ ньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин.

Дане положення означає, що з моменту скоєння нового злочину (його закінчення або присікання) строк давності по першому злочину починається ніби-то спочатку.

За іншим вироком строк давності обчислюється в загальному порядку.

Питання про застосування строків давності до особи, засуд­женої до довічного позбавлення волі, як зазначено в ч. 5 ст. 80, вирішується судом.

З логічного аналізу положень, що містяться в ст. 80, мова йде про випадки, коли строк, що минув після винесення вироку про довічне позбавлення волі, перевищує п'ятнадцять років.

У такому разі, якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі замінюється позбавленням волі.

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 63 позбавлення волі встанов­люється на строк від одного до п'ятнадцяти років, строк, що визначається судом в таких випадках не може перевищувати п'ятнадцяти років.

8. Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені ст. 437—439 (пла­ нування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни; порушення законів та звичаїв війни; застосування зброї масового знищення) та ч. 1 ст. 442 (геноцид).

329

Статтяві. Умовно-дострокове звільнення від від­бування покарання

1. До осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обме­ ження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні вій­ ськовослужбовців або позбавлення волі, може бути засто­ соване умовно-дострокове звільнення від відбування пока­ рання. Особу може бути умовно-достроково звільнено пов­ ністю або частково і від відбування додаткового покарання.

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування пока­ рання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

3. Умовно-дострокове звільнення від відбування пока­ рання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

1. не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2. не менше двох третин строку покарання, призна­ ченого судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3. не менше трьох чвертей строку покарання, призна­ ченого судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звіль­ нялася умовно-достроково і знову вчинила умисний зло­ чин протягом невідбутої частини покарання.

4. У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.

* * *

1. З огляду на принцип гуманізму, закон надає суду право умовно-достроково звільняти від подальшого відбування пока­рання осіб, які показали, що для їх виправлення не має потреби у повному відбуванні ними покарання. Юридична природа умов­но-дострокового звільнення полягає у звільненні засудженого від подальшого відбування покарання, якщо встановлено, що за період фактичного відбуття строку призначеного судом покарання він довів своє виправлення.

330

2. Умовно-дострокове звільнення — найпоширеніший вид звільнення від покарання, що може застосовуватися за чинним Кодексом до більшості основних видів покарання при вчиненні будь-яких злочинів і до всіх категорій засуджених.

Що стосується видів покарань, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання поширюється ва засуджених до стро­кових видів покарань, за виключенням позбавлення права обій­мати певні посади або займатися певною діяльністю та арешту.

3. Згідно зі ст. 81 умовно-дострокове звільнення застосову­ ється до відбуваючих покарання у вигляді:

• виправних робіт;

• службового обмеження для військовослужбовців;

• обмеження волі;

• тримання в дисциплінарному батальйоні військовослуж­ бовців;

• позбавлення волі на певний строк.

Одночасно особа повністю або частково може бути звільнена і від додаткового покарання.

4. Основними умовами умовно-дострокового звільнення від покарання є:

• доведення засудженим свого виправлення сумлінною по­ ведінкою і ставленням до праці;

• фактичне відбуття засудженим певної частини покарання, передбаченої даною статтею.

5. Критерієм сумлінної поведінки є неухильне дотримання всіх вимог режиму місця відбування покарання та всіх покла­ дених на засудженого судом обов'язків, дотримання правил гро­ мадського порядку, правил людського співжиття, етичних норм тощо.

Чесним ставленням до праці є постійна старанність у роботі, прагнення до якомога кращого виконання дорученої роботи, до підвищення професійної кваліфікації, бережливе використання обладнання, матеріалів тощо.

Висновок про виправлення засудженого має ґрунтуватися на аналізі даних про його поведінку за весь період відбування пока­рання, а не за час, що безпосередньо передує розгляду питання про можливість застосування умовно-дострокового звільнення від покарання.

6. Обов'язковою умовою є фактичне відбуття певної частини призначеного судом покарання.

Обсяг цієї частини жорстко пов'язаний з категоріями зло­чинів, визначених ст. 12:

а) не менше половини строку призначеного судом покаран­ ня за:

• злочин невеликої або середньої тяжкості;

• необережний тяжкий;

б) не менше двох третин призначеного судом покарання за злочин:

• умисний тяжкий;

• необережний особливо тяжкий;

331

в) не менше трьох чвертей призначеного судом покарання:

— за умисний особливо тяжкий злочин.

За законом фактично відбута частина покарання, призначе­ного судом, пов'язується з особою засудженого у двох випадках;

• за умисний злочин із засудженням до позбавлення волі, вчинений особою до погашення або зняття судимості за по­ передній умисний злочин, за який вона відбувала покарання у вигляді позбавлення волі. Право на умовно-дострокове звільнення для такої особи настає після відбуття не менше двох третин призначеного судом строку покарання;

• щодо особи, яка раніше звільнялась умовно-дрстроково і протягом невідбутої частини покарання знову вчинила умисний злочин. Право на умовно-дострокове звільнення для такої особи настає після відбуття не менше трьох чвертей призначеного судом покарання.

Необережним тяжким злочином є, наприклад, вбивство двох і більше осіб, вчинене через необережність (ч. 2 ст. 119), що передбачає позбавлення волі від п'яти до восьми років.

Необережним особливо тяжким злочином є, наприклад, пору­шення правил ядерної або радіаційної безпеки із спричиненням загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 274), що передбачає позбавлення волі від трьох до дванадцяти років.

7. Якщо особа відбуває покарання за вчинення двох або більше злочинів, умовно-дрстрокове звільнення по яких перед­ бачає фактичне відбуття різних частин призначеного строку по­ карання, необхідно виходити із найбільшої з таких частин від загального строку покарання, призначеного за сукупністю зло­ чинів або вироків. Наприклад, згідно з вироком засуджений до 10 років позбавлення волі за сукупністю вчинених злочинів, пе­ редбачених ч. З ст. 187 (розбій) та ч. З ст. 185 (крадіжка), буде мати право на умовно-дострокове звільнення після відбуття трьох чвертей від 10 років, тобто після відбуття строку 7 років в мі­ сяців позбавлення волі.

8. При вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення засудженого від відбуття частини основного покарання суд по­ винен розглянути можливість частково або повністю звільнити його і від додаткового покарання, якщо воно було призначене. "У тих випадках, коли питання про умовно-дострокове звільнення від додаткового покарання засудженого, який повністю відбув основне покарання, виникло під час відбування ним додаткового покарання, суд може звільнити його і від цього покарання після фактичного відбуття встановленої законом частини додаткового покарання і за наявності інших умов, що вказані в законі" (див. п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 1975 р. № 10 "Про практику застосування судами України законо­ давства про умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну покарання більш м'яким" із змінами від 4 червня 1993 р. № 3).

9. Якщо призначене судом покарання засудженому було пом'якшене на підставі рішення суду, закону про амністію або акту про помилування, при обчисленні фактично відбутого строку покарання для застосування умовно-дострокового звільнення не­ обхідно виходити з покарання, що встановлене останнім рішен-

332

ням суду, внаслідок застосування закону про амністію або на підставі акту про помилування.

10. Якщо умовно-достроково звільнена особа упродовж час­ тини невідбутого покарання не вчинить нового злочину, то з моменту закінчення строку невідбутої частини починається пе­ ребіг строку погашення судимості, який буде обчислюватися з урахуванням фактично відбутого строку покарання. У разі якщо засуджений не був звільнений або був лише частково звільнений від відбування додаткового покарання, такий строк обчислюється З моменту відбуття додаткового покарання.

11. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання є безумовним. Заков не ставить в залежність будь-яку поведінку звільненого з поверненням його до відбування невідбутої частини покарання. Якщо особа, до якої застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої час­ тини покарання вчинить новий злочин, суд призначає їй по­ карання за правилами, передбаченими ст. 71 і 72.

12. Умовно-дострокове звільнення від відбування частини покарання за злочин, вчинений неповнолітнім, регламентується ст. 107.

13. Порядок умовно-дострокового звільнення від відбування покарання передбачений ст. 407 КІІК України.

С т а т т я 82. Заміна І невідбутої частини покарання більш м'яким

1. Особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

2. У разі заміни невідбутої частини основного пока­ рання більш м'яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяль­ ністю.

3. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.

4. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

333

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особ­ ливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчи­ нила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призна­ ченого судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звіль­ нялася умовно-достроково і вчинила новий умисний зло­ чин протягом невідбутої частини покарання.

5. До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81 цього Кодексу.

6. Якщо особа, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд до покарання за знову вчи­ нений злочин приєднує невідбуту частину більш м'якого покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

* * *

1. Підставою для заміни невідбутої частини покарання більш м'яким е такий ступінь виправлення засудженого, при якому подальше його виправлення стає можливим при застосуванні більш м'якого виду покарання ніж те, яке йому призначене судом. Така можливість зумовлюється тим, що особистість засу­ дженого, його відношення до виконання обов'язків свідчать про успішний перебіг процесу виправлення, який може продовжува­ тися і в умовах відбування покарання з меншим змістом кара­ ного елементу. Можна сказати, що виправлення засудженого як мета покарання ще не досягнута, але її досягнення можливе при застосуванні карано-виховного впливу меншої інтенсивності, ніж зазначено у вироку.

2. На відміну від умовно-дострокового звільнення від відбу­ вання покарання, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може застосовуватись до осіб, що відбувають два види покарання — обмеження та позбавлення волі.

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким не засто­совується до неповнолітніх (ч. 4 ст. 107).

3. Ст. 82 передбачає також можливість одночасного з замі­ ною невідбутої частини покарання більш м'яким звільнення за­ судженого від додаткового покарання у вигляді позбавлення пра­ ва обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

4. Закон передбачає дві умови, необхідні для заміни невід­ бутої частини покарання більш м'яким: впевненість, що засуд­ жений став на шлях виправлення, та фактичне відбуття ним певної частини строку покарання, передбаченого цією статтею.

334

5. На відміну від умовно-дострокового звільнення, заміна невідбутого покарання більш м'яким передбачає менші частини фактично відбутого покарання (від третини до двох третин), але так само як і умовно-дострокове звільнення, ставить їх у залеж­ ність від класифікації злочинів та особистості засудженого:

• не менше третини призначеного судом строку покарання за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також необереж­ ний тяжкий злочин;

• не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який засуджена до позбавлення волі;

• не менше двох третин призначеного судом покарання за умисний особливо тяжкий злочин, а також призначеного пока­ рання особі, яка раніше звільнялась умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

6. Вибір більш м'якого покарання здійснюється відповідно до системи покарань, передбачених ст. 51. Для відбуваючих пока­ рання у вигляді обмеження волі це можуть бути громадські або виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців або арешт. Для засуджених до позбавлення волі крім перелі­ чених, також обмеження волі та тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.

7. При заміні невідбутого покарання більш м'яким є останнє призначення на строк, рівний яевідбутій частині покарання, призначеного за вироком суду. Однак цей строк не може пере­ більшувати верхню межу, встановлену заковом для відповідного виду покарання. Так, тривалість виправних робіт та тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців не може пере­ вищувати двох років (ч. 1 ст. 57 та ч. 1 ст. 62), громадських робіт — не більше 240 годин (ч. 2 ст. 56), арешту — не більше 6 місяців (ч. 1 ст. 60), обмеження волі — не більше 5 років (ч. 2 ст. 61). Навіть якщо невідбута частина обмеження або позбавлення волі за вироком перевищує ці строки, їх збільшення є недопустимим.

8. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким, як і умовно-дрстрокове звільнення, є факультативним видом звільнен­ ня від відбування частини покарання. Це не обов'язок, а право суду. Звільнення у вигляді заміни покарання більш м'яким є безумовним та остаточним, воно не може бути скасоване на підставі неналежної поведінки звільненого. У випадку якщо осо­ ба, якій замінена частина покарання більш м'яким, під час його відбування вчинить новий злочин, до призначення за нього покарання суд на підставі ст. 71 і 72 приєднує невідбуту частину більш м'якого покарання, а не того, що було призначене ви­ роком.

9. Особи, котрим призначене вироком суду обмеження або позбавлення волі було замінене на більш м'який вид покарання, в подальшому на підставі та за умов, передбачених ст. 81, можуть бути звільнені умовно-достроково від відбування частини цього нового покарання (ч. 5 ст. 82).

335

10. Строк погашення судимості особам, яким невідбута час­ тина покарання замінена більш м'яким, обчислюється з дня відбуття м'якого покарання (основного і додаткового), виходячи з розміру фактично відбутої частини основного покарання.

11. Порядок заміни невідбутої частини покарання більш м'яким аналогічний порядку умовно-дострокового звільнення від відбування покарання і передбачений ст. 407 КПК Укарїни.

С т а т т я 83. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

1. Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбав­ лення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбу­ вання покарання в межах строку, на який згідно з зако­ ном жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

2. Звільнення від відбування покарання застосовується до засудженої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість само­ стійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

3. Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється органом кримінально-виконавчої системи за місцем про­ живання.

4. Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м'я­ ким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк відбуван­ ня покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

5. Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитя­ чий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністра­ тивні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого орга­ ну направити засуджену для відбування покарання, при­ значеного за вироком.

336

6. Якщо в період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила новий злочин, суд призначає їй по­карання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

* * *

1. У Кримінальному кодексі 1960 року ст. 46² регулювала питання відстрочки відбування покарання вагітним жінкам та жінкам, які мають дітей віком до трьох років. З урахуванням того, що відстрочка відбування покарання такими жінками є їх умовним звільненням від подальшого відбування покарання у вигляді позбавлення волі, основні положення цієї норми від­ творені у статті чинного Кодексу.

2. За змістом ст. 83, звільнення від відбування покарання зазначених категорій жінок може застосовуватися судом лише після вступу вироку, щодо жінки, в законну силу і з моменту фактичного початку відбування жінкою покарання.

3. Вимоги ст. 83 можуть бути застосовані судом тільки до жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбу­ вання покарання. Пряма заборона застосування ст. 83 — засудження жінки на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини. Проте, як і у випадках розгляду питання щодо застосування вимог ст. 79, застосовуючи ст. 83, суд зобов'язаний враховувати не тільки ступінь суспільної небез­ пеки злочину, за вчинення якого було засуджено жінку, а й дані про її особистість.

4. Ст. 83 передбачає кілька умов звільнення засудженої жін­ ки від відбування покарання:

— наявність сім'ї або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання;

— наявність можливості самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

Для застосування статті достатньо наявності хоча б однієї з умов.

Наявність умов, зазначених у ч. 2 ст. 83, обов'язково під­тверджується відповідними документами, достовірність яких суд зобов'язаний перевірити в судовому засіданні, зокрема шляхом допиту свідків.

5. На відміну від звільнення від покарання з випробуванням (ст. 79), при звільненні від покарання вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83) суд не покладає на жінку жодних обов'язків, передбачених ст. 76.

6. За законом вагітні жінки та жінки, які мають дітей, що не досягли трирічного віку, можуть бути звільнені від відбування покарання лише в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

На відміну від умов ст. 79, після виповнення дитині трьох років або в разі смерті дитини суд може прийняти одне з таких рішень:

— звільнити засуджену від відбування покарання;

337

• замінити призначене вироком суду покарання більш м'я­ ким;

• направити засуджену до відповідної установи для відбу­ вання покарання, призначеного за вироком.

7. Рішення про звільнення засудженої від відбування пока­ рання або про заміну призначеного вироком суду покарання більш м'яким суд приймає, виходячи з сукупності обставин, які характеризують засуджену за час, коли вона не відбувала по­ карання.

8. Рішення про направлення засудженої для відбування при­ значеного вироком суду покарання суд може прийняти в разі невиконання засудженою умов, зазначених в ч. 5 коментованої статті.

При цьому, направляючи засуджену для відбування покаран­ня, суд може (знову ж таки на відміну від вимог ст. 79) повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

9. Питання щодо органу кримінально-виконавчої системи за місцем проживання засудженої та порядку розгляду судом справ про застосування звільнення від покарання на підставі ст. 83 мають бути вирішені додатково шляхом прийняття нового кри- мінально-виконавчого законодавства та нової редакції (принайм­ ні) ст. 408³ КПК України, що регулює порядок застосування і скасування відстрочки відбування покарання вагітним жінкам та жінкам, які мають дітей віком до трьох років.

10. У разі вчинення нового злочину засудженою, до якої застосовано вимоги ст. 83, покарання призначається за сукуп­ ністю вироків з урахуванням вимог ст. 71 і 72.

С т а т т я 84. Звільнення від покарання за хворо­бою

1. Звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або ке­ рувати ними. До такої особи можуть застосовуватися при­ мусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92—95 цього Кодексу.

2. Особа, яка після вчинення злочину або постанов- лення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що пе­ решкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

3. Військовослужбовці, засуджені до службового обме­ ження, арешту або тримання в дисциплінарному баталь-

338

йоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я звільняються від покарання.

4. У разі одужання осіб, зазначених у частинах пер­шій та другій цієї статті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 цього Кодексу, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в частині п'ятій статті 72 цього Кодексу, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових за­ходів медичного характеру.

* * *

1. Підставою для звільненая від покарання згідно з ч. 1 ст. 84 е психічна хвороба. Сучасна Міжнародна класифікація хвороб 10-го перегляду (МКХ-10) користується широким поняттям "пси­ хічні розлади", під яким розуміються практично всі можливі види психічної патології з психопатологічними або поведінко- вими проявами, які у своїй більшості завдають страждань і перешкоджають функціонуванню особистості. Поняття "психічні хвороби" більш вузьке і ним позначаються виражені форми порушень психіки, які супроводжуються розладом самосвідомості і усвідомлення дійсності, дезорганізацією поведінки, порушен­ нями критики. До таких психічних хвороб, які є підставою для звільнення від покарання, належать хронічні психічні захво­ рювання, які виникли під час відбування покарання і досягають такої глибини, яка перешкоджає особі розуміти мету покарання і позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними.

2. Особа, яка під час відбуття покарання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, звільняється від його подальшого відбу­ вання.

Звільнення від покарання в зв'язку з розвитком психічної хвороби є обов'язковим і не залежить від розсуду суду. Лише у разі розгляду питання про звільнення від покарання через "іншу тяжку хворобу" (ч. 2 ст. 86) суд повинен брати до уваги тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого та інші обставини справи. Постанову про звільнення такої особи від покарання суд виносить на підставі висновку лікарської комісії у вигляді акту пси­хіатричного обстеження засудженого.

До осіб, які звільняються від покарання через психічну хворобу, можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру (ч. З ст. 93, ч. 1 ст. 94). Обираючи вид примусових заходів медичного характеру, суд повинен враховувати характер та тяжкість психічного стану засудженого, тяжкість вчиненого діяння, потенціальну небезпечність особи. У випадку коли суд ие застосовує примусові заходи медичного характеру, він може пере-

339

дати особу на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.

У разі визнання психічного розладу в особи, яка відбуває покарання, як тимчасового розладу психічної діяльності, її ліку­вання проводиться в психіатричних лікарнях (відділеннях) пе­нітенціарної системи. Після проведення необхідних терапевтич­них заходів і одужання така особа повертається для подальшого відбуття покарання (ч. 4 ст. 84). Час, проведений у стаціонарі, зараховується в строк покарання.

3. До особи, яка після вчинення злочину або постановленая вироку захворіла не психічною, а іншою тяжкою хворобою, також може бути застосоване звільнення від покарання або від подальшого його відбуття.

Перелік захворювань, які є підставою для звільнення від покарання, затверджено Міністерством охорони здоров'я України 21 квітня 1992 р., Порядок представлення до суду матеріалів про звільнення від подальшого відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу, затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 травня 1992 р. № 256.

Медичне обстеження таких засуджених здійснюють спеціаль­ні медичні комісії. Огляд хворого і розгляд матеріалів медичного обстеження здійснюються комісією після його обов'язкового ліку­вання і ретельного обстеження в стаціонарних умовах, після чого комісія робить висновок про відсутність чи наявність у огля­нутого захворювання, зазначеного у переліку.

Наявність тяжкої хвороби у засудженого не є обставиною, обов'язковою для звільнення його від покарання. Розглядаючи це питання, суд враховує характер і тяжкість вчиненого злочину, ступінь виправлення засудженого, строк відбутого покарання, дані про поведінку засудженого під час відбуття покарання, ступінь перешкодження хвороби відбуванню призначеного пока­рання, а також інші обставини.

4. Звільнення від покарання в зв'язку з психічною хворобою або іншою тяжкою хворобою не є остаточним. Згідно з ч. 4 ст. 84 звільнені від покарання особи у разі одужання повинні бути направлені для подальшого відбування покарання, якщо відсутні інші підстави звільнення від покарання. Виключенням є закін­ чення строків давності (ст. 49 та 80).

5. У п. 4 ст. 84 регламентується порядок заліку строку за­ стосування примусових заходів медичного характеру до осіб, вказаних у ч. 1, 2 ст. 84, у разі їх одужання і повернення для подальшого відбування покарання. Він грунтується на приписах ст. 72, причому один день застосування примусових заходів медичного характеру дорівнює одному дню позбавлення волі.

6. Військовослужбовці у разі захворювань, внаслідок яких вони визнаються непридатними до військової служби, підлягають обов'язковому звільненню від покарання, якщо воно призначено у вигляді службового обмеження, арешту або тримання у дис­ циплінарному батальйоні. У даному випадку за законом прово­ диться зв'язок між станом здоров'я військовослужбовця і необ­ хідністю виконання ним військових обов'язків, до яких його ви­ знано непридатним.

340

Стаття85. Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування

На підставі закону України про амністію або акта про помилування засуджений може бути повністю або част­ково звільнений від основного і додаткового покарання, а також засудженому може бути замінено покарання або невідбуту його частину більш м'яким покаранням.

* * *

1. Різновидами звільнення від покарання є застосування до засуджених осіб закону України про амністію або акта про помилування, як прояв гуманізму, милосердя і водночас довіри до осіб, до яких вони застосовуються.

2. Амністія і помилування не змінюють кримінальний закон чи судове рішення, але мають кримінально-правове значення. В Ук­ раїні загальні положення про амністію та помилування знаходять відображення в окремих нормативних актах, зокрема в Законі України "Про застосування амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 р. та у Положенні про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України, затвердженому Указом Пре­ зидента України від 31 грудня 1991 р. № 22.

3. Відповідно до ч. З ст. 92 Конституції України видання акта (закону) про амністію належить до компетенції Верховної Ради Ук­ раїни як вищого органу законодавчої влади. П. 27 ч. 1 ст. 106 Конс­ титуції України надає право помилування президенту держави.

4. Як правило, закони про амністію видаються у зв'язку з відзначенням певних дат у житті держави і суспільства (до дня Конституції, у зв'язку з святкуванням Дня незалежності). Так звана персоніфікована амністія, тобто акт глави держави про помилування, стосується певної конкретної особи.

5. Якщо прийнятий Верховною Радою України закон про амністію кожний раз встановлює межі її застосування у відпо­ відності з терміном призначеного покарання, кваліфікацією вчи­ неного злочину, характеристикою засуджених або умовами вчи­ неного злочину, то за актом про помилування коло осіб, до яких може бути застосоване помилування, необмежене.

6. На відміну від застосування закову про амністію, на підставі якого стосовно кожної конкретної особи має-бути прий­ няте рішення про звільнення від покарання, при застосуванні помилування сам Указ е підставою для звільнення, оскільки він проголошений відносно певної особи.

7. Згідно із ст. 85 чинного Кодексу та ч. 1 ст. 1, 5 Закону України "Про застосування амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 р. особа може бути звільнена:

• повністю або частково від основного покарання;

• повністю або частково від додаткового покарання.

8. Крім повного або часткового звільнення засуджених від призначеного судом основного і додаткового покарання, комен­ тована стаття передбачає можливість заміни невідбутої частини

341

покарання більш м'яким за законом України про амністію або у відповідності з актом про помилування. Якщо при амністії така заміна може застосовуватися тільки у відповідності до ст. 82, то дія акту про помилування поширюється і на осіб, які відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі, яке може бути замінене на позбавлення волі на строк не більше 25 років.

9. Звільнення від покарання за законом про амністію та актом про помилування необхідно відрізняти від реабілітації, тобто проголошення невинуватості несправедливо репресованих осіб з поновленням їх у правах згідно із Законом УРСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р.

С т а т т я 86. Амністія