1. Умисел поділяється на прямий і непрямий.

2. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала сусігіль- но небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяль­ ності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання.

3. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або без­ діяльності), передбачала його суспільно небезпечні на­ слідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

1. У відповідності до ст. 24 злочин визнається вчиненим умисно, якщо особа, що його скоїла:

— усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності;

186

— передбачувала суспільне небезпечні наслідки свого діяння і бажала їх настання (прямий умисел) або не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків (непрямий умисел).

Отже, інтелектуальний момент умислу характеризується та­кими ознаками:

— усвідомлення особою суспільне небезпечного характеру своєї дії або бездіяльності;

— передбачення суспільне небезпечних наслідків свого діян­ня; вольовий момент проявляє себе у бажанні настання суспільне небезпечних наслідків абе небажанні, але свідомому допущенні їх настання.

Тобто в залежності від характеру саме вольового відношення особи до суспільне небезпечних наслідків свого діяння визна­чається два види умислу: прямий, при якому особа, перед­бачаючи суспільне небезпечні наслідки своєї дії або бездіяльності, бажає їх настання, і непрямий (евентуальний), коли особа, перед­бачаючи суспільне небезпечні наслідки свого діяння, прямо їх не бажає, але свідомо допускає настання. Зміст інтелектуального моменту умислу, тобто усвідомлення суспільне небезпечного ха­рактеру свого діяння і передбачення його суспільне небезпечних наслідків, є однаковим і необхідним для обох видів умислу.

2. Усвідомлення суб'єктом суспільне небезпечного характеру свого діяння означає: по-перше, що суб'єкт усвідомлює всі фак­тичні обставини скоєного діяння, які відповідають ознакам скла­ду інкримінованого злочину; по-друге, він розуміє, що вчинене ним діяння є соціально-осуджуваним, шкідливим для суспіль­ства.

Обсяг фактичних обставин скоєння злочину, що охоплю­ються свідомістю суб'єкта при умислі, відповідає ознакам, які характеризують склад злочину. Ці ознаки відносяться до об'єкта, об'єктивної сторони та іноді до суб'єкта. Виходячи з цього, зміст умислу розрізняється в залежності від того, чи є склад даного злочину формальним або матеріальним. При умисному здійсненні злочинів з формальними складами свідомістю винного охоплю­ється розуміння суспільне небезпечного характеру своєї дії або бездіяльності. При умисному скоєнні злочинів з матеріальними складами свідомістю винного охоплюється не тільки розуміння суспільне небезпечного характеру свого діяння, але і передба­чення настання суспільне небезпечних наслідків.

Передбачення особою суспільне небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності характерно як для прямого, так і для непрямого умислу. Особа передбачає наслідки своєї дії як у випадку, коли вона достовірно знає про неминучість їх настання, так і в тому випадку, коли передбачає лише можливість їх настання.

Окремі склади умисних злочинів розрізнюються між собою по тяжкості наслідків — ухилення від сплати податків у значних розмірах (ч. 1 ст. 212), ухилення від сплати податків у великих розмірах (ч. 2 ст. 212), ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах (ч. З ст. 212). У цих випадках (так звані делікти, кваліфіковані за наслідком) суб'єкт передбачає саме ті наслідки свого діяння, які слугують кваліфікуючими ознаками.

187

При невідповідності передбачуваної та дійсної тяжкості наслідків питання про відповідальність винного вирішується в залежності від спрямованості умислу. Якщо особа передбачала настання більш тяжких наслідків, ніж ті, що настали насправді, то це дає під­ставу говорити про умисел на заподіяння більш тяжких наслідків і скоєне в такому випадку кваліфікується як замах на злочин.

При вчиненні злочинів, в складах яких точно визначений об'єкт або предмет злочинного посягання, свідомістю винного охоплюються відповідні ознаки об'єкта як елемента складу зло­чину. Наприклад, особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності згідно з ст. 209 за відмивання грошових коштів лише в тому випадку, коли вона достовірно знала, що ці кошти добуті злочинним шляхом. У разі відсутності у особи такого усвідомлення кримінальна відповідальність виключається.

Умисел включає також знання тих властивостей спеціального суб'єкта, які є необхідними ознаками злочину. Наприклад, умис­не вчинення злочину, передбаченого ст. 212, вимагає усвідом­лення "будь-якою іншою особою" того, що вона зобов'язана сплачувати податки, збори, інттті обов'язкові платежі.

3. Злочин, до складу якого входить як необхідна ознака мета або мотив, може скоюватись тільки з прямим умислом (на­ приклад, злочини, передбачені ст. 187, 296). Тільки з прямим умислом здійснюються і ті злочини, склади яких хоч безпо­ середньо і не передбачають спеціальної мети або мотиву, однак їх наявність витікає з самого характеру діяння. Так, мотивом роз­ крадання (єдиним чи альтернативним, наприклад, поряд з помс­ тою) завжди є користь, хоч прямої вказівки на корисливі мотиви у відповідних статтях чинного Кодексу немає.

4. При непрямому (евентуальному) умислі особа:

• усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї дії або бездіяльності;

• передбачає суспільне небезпечні наслідки;

— не бажає, але свідомо припускає настання цих наслідків. Інтелектуальна ознака, що виражається в передбаченні су-

спільно небезпечного наслідку, у кожному вигляді умислу вира­жається своєрідно. Якщо при прямому умислі винний передбачає не тільки можливість, але і неминучість, невідворотність на­стання суспільне небезпечних наслідків, то при непрямому — лише імовірність їх настання. В останньому випадку у нього відсутнє бажання настання таких наслідків. Отже, зміст не­прямого умислу полягає в тому, що особа, передбачаючи мож­ливість настання внаслідок свого діяння суспільне небезпечного результату, який, в принципі, йому не потрібний, здійснює це діяння, виявляючи при цьому байдуже відношення до соціальних цінностей.

Коли особа не передбачувала можливості настання суспільне небезпечних наслідків або коли, навпаки, особа однозначно пе­редбачала їх неминуче настання, наявність непрямого умислу ви­ключається. У першому випадку можна ставити питання про здійс­нення злочину з необережності, у другому — з прямим умислом.

5. Готування до злочину та замах на злочин не можуть бути вчинені з непрямим умислом, а передбачають наявність лише пря-

188

мого умислу. Щодо замаху, то на це прямо вказується у ст. 15. При здійсненні злочину з непрямим умислом у особи відсутній як твердий намір, так і спрямованість діяльності на досягнення злочинного результату. Отже, при непрямому умислі відповідаль­ність визначається не за готування або замах, а за наслідок, що фактично настав.

6. Теорія кримінального права виділяє також наступні різно­види умислу:

• заздалегідь обміркований;

• раптовий;

• афектований;

• неконкретизований (невизначений);

• конкретизований (визначений) та ін.

Заздалегідь обміркований умисел характеризується тим, що намір здійснити злочин і сам злочин відділені один від одного певним (іноді — досить значним) проміжком часу, протягом якого особа обмірковує істотні обставини і умови своєї майбут­ньої злочинної діяльності: обирає об'єкт посягання, визначає способи дії, підшукує співучасників, намічає способи приховання слідів злочину, реалізації здобутого злочинним шляхом. Здійс­нення злочину із заздалегідь обміркованим умислом свідчить, як правило, про більшу суспільну небезпеку злочинця в порівнянні з особою, що здійснила аналогічний злочин внаслідок умислу, що раптово виник.

Умисел, що раптово виник (раптовий), характеризується від­сутністю розриву в часі між його виникненням і реалізацією. Він властивий передусім злочинам, що посягають на громадський порядок, суспільну безпеку і народне здоров'я, хоча, звичайно, вказані злочини можуть бути вчинені й із заздалегідь обмір­кованим умислом.

Афектований умисел, будучи різновидом раптового умиселу, виникає під впливом сильного душевного хвилювання (фізіоло­гічного афекту), зумовленого, в свою чергу, впливом на винного яких-небудь особливих обставин, частіше за все насильства або інших неправомірних дій. Згідно з п. 7 ст. 66 здійснення зло­чину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, є обста­виною, яка пом'якшує покарання. Ст. 116 і 123, враховуючи це, встановлюють більш м'яке покарання.

Неконкретизований (невизначений) умисел характеризується тим, що винний, здійснюючи злочин, хоч і передбачає можли­вість настання різних шкідливих наслідків, але до кінця не усвідомлює їх характер та тяжкість. Оскільки особа при не-визначеному умислі одночасно передбачає різні за характером та тяжкістю наслідки, хоча фактично реалізується лише один з них, кримінальна відповідальність наступає за наслідки, що фактично настали.

Конкретизований (визначений) умисел може бути простим або альтернативним. Простий конкретизований умисел харак­теризується тим, що особа чітко уявляє небезпечний характер свого діяння, прагне досягнути одного конкретного злочинного результату, а при альтернативному умислі — передбачає мож-

189

ливість настання двох або більше визначених злочинних ре­зультатів свого діяння, однаково бажаючи чи свідомо допускаючи настання будь-якого з них. Якщо нри здійсненні злочину з альтернативним умислом (прямим) більш тажкі наслідки не на­ступили з причин, що не залежали від волі винного, то від­повідальність наступає за замах на заподіяння більш тяжких наслідків.

Стаття25. Необережність та її види

1. Необережність поділяється на злочинну самовпев­ неність та злочинну недбалість.

2. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небез­ печних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

3. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпеч­ них наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

* * *

1. Необережна форма вини поділяється на два види: зло­ чинну самовпевненість та злочинну недбалість.

2. Самовпевненість як вид вини полягає у тому, що суб'єкт у момент вчинення ним злочину усвідомлює можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно чи, власне, самовпевнено розраховує на те, що ці наслідки не настануть через дію третіх факторів (сил природи, збігу обставин, діяльності інших осіб, власних досвіду, навичок, вмінь тощо).

Таким чином, інтелектуальний момент злочинної самовпев­неності характеризується тим, що особа у момент скоєння зло­чину передбачає (усвідомлює) можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, а вольовий момент полягає в тому, що особа не бажає настання цих наслідків і легковажно розраховує на їх відвернення.

3. Найбільші складнощі на практиці виникають при відріз- ненні самовпевненості від евентуального умислу. Дійсно, ці два види вини подібні за інтелектуальним моментом — в обох ви­ падках особа усвідомлює можливість настання суспільно небез­ печних наслідків свого діяння. Але, діючи злочинне самовпев­ нено, суб'єкт не бажає настання негативних наслідків, в той час коли при непрямому умислі вольовий момент характеризується байдужим ставленням до суспільно небезпечних наслідків діяння.

4. Згідно з ч. З коментованої статті вина у вигляді злочинної недбалості характеризується трьома ознаками:

— у особи відсутнє передбачення можливості настання су­спільно небезпечних наслідків свого діяння;

190

• особа повинна була передбачити ці наслідки;

• особа могла їх передбачити.

Зазначені ознаки є нероздільними, адже вони визначають єдине, цілісне психічне відношення — відношення суб'єкта до злочину, тобто вину.