3. Підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину —

це будь-які дії по придбанню, отриманню, тимчасовому запо­зиченні, купівлі, пошуку, знайденні засобів чи знарядь для вчи­нення злочину. Спосіб підшукання засобів та знарядь вчинення злочину може бути як злочинним, так і незлочннним. Під засобами вчинення злочину слід розуміти предмети матеріального світу, які застосовуються при вчиненні злочину. Вони або необ­хідні для вчинення злочину, або полегшують чи прискорюють його здійснення. Наприклад, підроблені документи для шахрай­ства, одурманюючі речовини для зґвалтування та ін.

Знаряддя вчинення злочину — це предмети, призначені для безпосереднього виконання дій, що утворюють об'єктивну сторону складу закінченого злочину, наприклад: зброя, відмички тощо. Наприклад, під знаряддям злочину стосовно корисливих пося­гань на власність належить розуміти такі предмети чи технічні засоби, які умисно використовувались для викрадення майна чи заволодіння ним, а також для полегшення вчинення чи при­ховування злочину.

Засоби та знаряддя вчинення злочину можуть бути призна­чені тільки для злочинної мети (наприклад, виготовлена отрута для вбивства) або рівною мірою можуть використовуватись і для інших цілей (наприклад, папір та фарби — для фальшивомонет-ництва і для живопису).

4. Пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину — це будь-які дії по виготовленню або зміні предметів, внаслідок чого вони стають придатними, або більш зручними, або більш ефективними для відповідного застосування.

5. Підшукування співучасників — це будь-які дії по залу­ ченню (підбору) до вчинення злочину інших осіб: виконавця (співвиконавця), організатора, підмовника або пособника. Як го­ тування до злочину кваліфікуються і невдалі підмова та пособ- ництво, що мають місце в тих випадках, коли особа не сприймає, відкидає пропозицію підмовника чи пособника вчинити злочин. Наприклад, вона не дає згоду бути виконавцем вбивства. В цих ситуаціях немає згоди на спільне вчинення злочину, тому немає і співучасті. Тут діяльність підмовника чи пособника являє собою створення умов для вчинення злочину у вигляді підшукування співучасників.

6. Змова на вчинення злочину — це попередній зговір двох або більше осіб з метою спільного вчинення злочину (див. ко­ ментар до ч. 2 ст, 28).

7. Усунення перешкод — це усунення перепон, що заважа­ ють вчиненню злочину, здійсненню злочинного наміру.

8. Інше умисне створення умов для вчинення злочину — це найрізноманітніші, не перераховані в ч. 1 ст. 14, дії, що ство­ рюють можливість для вчинення злочину. Наприклад, підготовка місця здійснення злочину, дії особи щодо його приховування, попередження розкриття запланованого злочину, бо вони роблять можливим його вчинення.

Підшукування і пристосування засобів чи знарядь для вчи нення злочину, підшукування співучасників, змова на вчиненн. злочину, усунення перешкод також охоплюються поняттям ство-

158

рення умов для вчинення злочину. Але, враховуючи поширення таких готувань, законодавець виділяє їх у самостійні види.

9. Готування до злочину необхідно відмежовувати від прояву умислу, під яким слід розуміти прояв особою тим чи іншим способом (усно, письмово, іншим шляхом) наміру вчинити пев­ний злочин. Відповідно до ст. 11 злочином визнається перед­бачене чинним Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Воно посягає на об'єкт, який знаходиться під охороною закону. Тому і початкова стадія вчинення злочину може бути проявлена лише в суспільно небезпечній дії чи бездіяльності. При виявленні умислу відсутні самі дія чи бездіяльність, тому виявлення умислу не розгля­дається як стадія вчинення злочину і не тягне за собою кримі­нальної відповідальності. Наприклад, Верховний Суд України скасував вирок у справі засудженого за замах на дачу хабара і справу припинили з тих підстав, що пропозиція хабара за відсут­ності будь-яких дій, спрямованих на його дачу, не містить в собі складу злочину.

Від прояву умислу слід відрізняти такі самостійні злочини, як погроза вбивством, погроза знищення майна, заклики до вчи­нення дій, що загрожують громадському порядку тощо (на­приклад, ст. 129, 195, 295 та ін„). У цих випадках карається не самий умисел, а суспільно небезпечне діяння (погроза або за­клики), навіть якщо у особи і не було наміру в подальшому реалізувати погрозу або заклики, бо тут спричиняється безпо­середня шкода особистій чи громадській безпеці, громадському спокою тощо.

Наведене свідчить про те, що прояв умислу на вчинення злочину — з одного боку і погроза вчинити злочин або заклики до вчинення злочину — з другого — це різні поняття. В першому випадку кримінальна відповідальність відсутня, в другому вона має місце тоді, коли це передбачено спеціальною статтею.

Стаття 15. Замах на злочин

1. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спря­ мованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьо­ му злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

2. Замах на вчинення злочину е закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

3. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо осо­ ба з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

6 2-39 159

1. Замах на злочин є другою стадією його вчинення. Об'єктивні ознаки замаху на злочин:

— вчинення діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину;

• злочин не доведено до кінця;

• причини недоведення злочину до кінця не залежать від волі винного.

Під діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення зло­чину, слід розуміти діяння, що безпосередньо посягає на об'єкт, який знаходиться під охороною закону, створює безпосередню небезпеку спричинення йому шкоди. Тут вже починається вико­нання об'єктивної сторони злочину і найчастіше вчиняються діяння, передбачені диспозицією певної статті Особливої частини Кодексу як обов'язкові ознаки об'єктивної сторони складу зло­чину (наприклад, проникнення в житло з метою крадіжки майна, спроба запустити мотор з метою заволодіння автомобілем та ін.). У конкретних злочинах обсяг виконання об'єктивної сторони складу злочину може бути різним.

Законодавець прямо вказав на наявність діяння, яке вчи­нюється з прямим умислом. Підкреслимо, раніше діюче законо­давство спеціально не передбачало, що при цьому має місце прямий умисел. Мова йшла про умисні дії без конкретизації виду умислу.

Недоведення злочину до кінця вказує на незавершеність об'єктивної сторони злочину. Вона не одержує свого повного розвитку, тобто повною мірою не здійснена. Особа або не виконує всі дії, що утворюють об'єктивну сторону (наприклад, вбивця не встиг нанести удар потерпілому чи натиснути на курок), або не настають наслідки, вказані у відповідній статті чинного Кодексу (наприклад, смерть потерпілого не настала, бо вбивця промах­нувся чи наніс лише незначне поранення). Наприклад, В. у приміщенні районного суду вчинила спробу дати судді хабара, але суддя хабар не взяла, і В. була затримана на місці злочину з вилученням у неї предмета хабара.

Замах на злочин — це невдала спроба посягання на об'єкт, коли діяння винного не спричинили шкоди об'єкту. Замах на злочин характеризується недоведенням злочину до кінця з при­чин, які не залежали від волі винного. Злочин припиняється, переривається, не завершується всупереч бажанню особи довести його до кінця.

Причини недоведення злочину до кінця можуть бути різно­манітними (опір жертви, невміння користуватися зброєю, за­тримання злочинця тощо). Якщо злочин не доведено до кінця з власної волі особи, кримінально-караного замаху на злочин немає внаслідок добровільної відмови (ст. 17). Причини, з яких злочин не було доведено до кінця, повинні бути виявлені та вказані у вироку суду.

2. З суб'єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. Якщо особа не бажала вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільне

160

небезпечні наслідки і бажає доведення початого нею злочину до кінця та настання вказаних наслідків. Пленум Верховного Суду України в постанові "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" від 1 квітня 1994 р. № 1 роз'яснив, що суди повинні враховувати, що замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин.

3. Відповідальність за замах на злочин можлива лише при умислі на вчиненая певного конкретного злочину. Так, Пленум Верховного Суду України в постанові "Про судову практику в справах про зґвалтування та інші статеві злочини" від 27 березня 1992 р. зазначив, що у справах про замах на зґвалтування суди повинні встановлювати, чи діяв підсудний з метою вчинення статевого акту і чи було застосовано фізичне насильство або погрозу з метою подолання опору потерпілої та з яких причин злочин не було доведено до кінця. В зв'язку з цим потрібно відрізняти замах на зґвалтування від інших злочинних посягань на честь, гідність і недоторканність особи жінки (задоволення статевої пристрасті неприродним способом, заподіяння тілесних ушкоджень тощо).

4. Поділ замаху на злочин проведено законодавцем за суб'єк­ тивним критерієм на закінчений і незакінчений, тобто за став­ ленням самого винного до вчинених ним діянь, за власним уяв­ ленням про ступінь виконання діяння у вчиненні злочину. Закін­ чений замах на злочин називають невдалим. Наприклад, К., коли був викритий в підробці документа, запропонував слідчому, в провадженні якого знаходилась справа, хабара і поклав на стіл конверт з грошима. Слідчий конверт не взяла, а запросила до кабінету свого співробітника і склала протокол огляду конверта, в якому були гроші. Або ще приклад: винний з метою вбивства зробив постріл у потерпілого, але промахнувся чи лише його поранив. Тут він зробив усе, щоб вбити потерпілого, однак смерть не настала з обставин, що не залежали від його волі, тому злочин (вбивство) не був доведений до кінця.

Незакінчений замах на злочин називають перерваним. На­приклад, злодій був затриманий, як тільки проник у житло, або при нападі для вбивства з рук винного було вибито зброю.

5. Деякі криміналісти пропонують для розподілу замаху на злочин закінчений і незакінчений використовувати об'єктивний критерій, тобто ступінь виконання об'єктивної сторони. Вони вважають незакінченим той замах, в якому не були виконані всі дії, необхідні для закінчення злочину, а закінченим замахом на злочин — виконання всіх дій, які були необхідні для закінчення злочину. Але об'єктивний критерій непридатний для розмежу­ вання незакінченого і закінченого замаху, бо в тих випадках, коли злочинні наслідки не настали, об'єктивно не було виконано все те, що необхідно для їх настання. Таким чином, тут завжди слід констатувати незакінчений замах на злочин і не зали­ шається місця для закінченого замаху на злочин, бо завжди якихось дій винного було недостатньо для доведення злочину до кінця. Отже, не все було зроблено, що необхідно, для спри­ чинення наслідків.

6* 161

6. Не можна використовувати для поділу замаху на закін­ чений і незакінчений змішаний критерій, тобто одночасне засто­ сування об'єктивного і суб'єктивного критеріїв. Формула зміша­ ного (об'єктивно-суб'єктивного) критерію, яка пропонує визна­ вати закінчений замах на злочин там, де зроблено все, що можливо на думку винного для вчинення злочину, невдала тому, що ставить поняття закінченого замаху в повну залежність від розсуду суддів.

7. Залежно від придатності об'єкта і засобів посягань розріз­ няють придатний і непридатний замах на злочин. Останній, в свою чергу, поділяється на такі: замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами. Таким же може бути і непри­ датне готування до злочину.

8. Замах на непридатний об'єкт (він може бути закінченим або незакінченим) має місце тоді, коли об'єкт не володіє необхід­ ними властивостями (ознаками) або зовсім відсутній, внаслідок чого винний і не може довести злочин до кінця. Особа тут допускає фактичну помилку, що і позбавляє її можливості довес­ ти злочин до кінця. Наприклад, спроба крадіжки з порожнього сейфа чи порожньої кишені; постріл у труп, помилково прий­ нятий за живу людину; викрадення предмета, помилково прий­ нятого за бойові принаси чи наркотичні засоби.

9. Замах з непридатними засобами (він також може бути як закінченим, так і незакінченим) є тоді, коли винний застосовує помилково чи через незнання такі засоби, за допомогою яких через їх об'єктивні властивості неможливо вчинити злочинне діяння. При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними для спричинення шкоди. Абсолютно не­ придатними вважаються засоби, використання яких за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочину, зо­ крема настання суспільне небезпечних наслідків (наприклад, спро­ ба отруїти людину речовиною, помилково прийнятою за отруту).

Відносно непридатні ті засоби, які лише за даних кон­кретних обставин не можуть привести до виконання задуманого (наприклад, спроба вчинити вбивство з вогнепальної зброї, яка виявилась несправною (зіпсованою). Наявність непридатного за­маху визнається нашою судовою практикою. Так, Пленум Вер­ховного Суду України в постанові "Про судову практику в справах про незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами" від 8 липня 1994 р. № 6 роз'яснив, що якщо винна особа викрала непридатні до використання вогне­пальну зброю, бойові припаси або вибухову речовину, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призна­ченням, вчинене належить розцінювати як замах на викрадання вказаних предметів.

10. Поділ замаху на злочин на види має значення для призначення покарання. Закінчений замах на злочин за ступенем реалізації умислу, за своїми ознаками ближче до закінченого злочину і тому він завжди більш небезпечний, ніж незакінчений замах на злочин. Між закінченим і незакінченим замахом на злочин існує різниця в ступені реалізації умислу і, виходячи з цього, у виконанні об'єктивної сторони злочину. В закінченому замаху на злочин суб'єкт виконав (закінчив) усі заплановані ним

162

дії, зробив усе, що вважав необхідним для доведення злочину до кінця. А при незакінченому замаху на злочин винний не зробив всього, що він вважав необхідним, для доведення злочину до кінця. У злочинах із матеріальним складом у закінченому замаху на злочин відсутня лише одна ознака об'єктивної сторони — суспільне небезпечний наслідок, хоча суб'єктом вже повністю здійснено діяння, якого достатньо для спричинення наслідку. При незакінченому ж замаху на злочин у злочинах з матері­альним складом не тільки відсутній суспільно небезпечний на­слідок, але й не завершене, повністю не виконане саме діяння, яке може його спричинити.

При незакінченому і закінченому замахах на злочин су­спільно небезпечний наслідок не настає з різних причин. При незакінченому замаху на злочин він взагалі не міг настати, бо винний не закінчив саме діяння, яке є необхідним для спри­чинення наслідку, а при закінченому замаху на злочин суспільно небезпечний наслідок міг настати, бо винним виконані всі дії для його спричинення.

11. Поділ замаху на злочин на закінчений і незакінчений має значення і при вирішенні питання про добровільну відмову від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова при неза- кіиченому замаху на злочин можлива завжди, а при закінченому замаху на злочин — лише в окремих випадках (див. коментар до ст. 17). Специфічні особливості непридатного замаху інколи можуть бути підставою для пом'якшення покарання чи для пов­ ного звільнення від кримінальної відповідальності згідно з ч. 2 ст. 11. Наприклад, у зв'язку з відсутністю суспільної небезпеки не тягнуть за собою кримінальної відповідальності замахи з марнозвісними (забобонними) засобами та замахи з використан­ ням абсолютно непридатних засобів із-за крайньої неосвіченості (неуцтва, невігластва) винного. Перші з них полягають у здійс­ ненні таких дій, які, на думку особи, повинні через потойбічні сили спричинити шкоду конкретній людині чи предмету (на­ приклад, закляття, ворожба). Другі, тобто замахи з абсолютно непридатними засобами, застосованими винним із-за своєї край­ ньої неосвіченості, полягають у тому, що ця особа внаслідок вказаних обставин застосовує для спричинення шкоди абсолютно нешкідливі засоби (наприклад, спроба отруїти висушеним м'ясом гадюки тощо).

12. Замах на злочин відрізняється від закінченого злочину об'єктивною стороною. При замаху на злочин вона не завершена, відсутні деякі її ознаки (або не доведено до кінця діяння, яке утворює об'єктивну сторону складу злочину, або відсутній не- спричинений суспільно небезпечний наслідок), а при закінченому злочині об'єктивна сторона повністю виконана. Визнання здійс­ неного діяння замахом чи закінченим злочином залежить від опису об'єктивної сторони злочину в диспозиції закону.

13. Замах на злочин відрізняється від готування до злочину характером вчинених діянь, а в злочинах з матеріальним скла­ дом — і близькістю настання суспільно небезпечних наслідків. При замаху на злочин діяння безпосередньо спрямоване на вчи­ нення злочину, а при готуванні до злочину лише створюються умови для вчинення злочину. При замаху на злочин створюється

163

безпосередня небезпека спричинення шкоди об'єкту, бо здійс­нюється діяння, яке безпосередньо може привести до закінчення злочину, в тому числі і до настання наслідків у матеріальному складі злочинів. При готуванні до злочину створюється опосе­редкована небезпека, тому що дії при готуванні до злочину ніколи не можуть самі по собі, без вчинення інших дій, спри­чинити шкоду об'єкту, привести до закінчення злочину і на­стання, зокрема, суспільне небезпечних наслідків у злочинах з матеріальним складом. У зв'язку з цим замах на злочин у порівнянні з готуванням до злочину за інших однакових умов має більший рівень суспільної небезпеки, володіє більшим сту­пенем тяжкості.

Стаття 16. Кримінальна відповідальність за не-закінчений злочин

Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

* * *

1. Поняттям злочину охоплюється не лише закінчений зло­ чин, але й готування до нього і замах на нього як суспільне небезпечні винні діяння (див. коментар до ст. 11). Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14). Коли замах на злочин невеликої тяжкості також позбавлений суспільної небезпеки, відповідаль­ ність за нього не виникає відповідно до ч. 2 ст. 11. Якщо не є злочином закінчене діяння, що формально і містить ознаки будь-якого злочину, воно в силу малозначності не має суспільної небезпеки, не тягне кримінальної відповідальності.

Не є злочином і замах, який не містить суспільної небезпеки (наприклад, замах на знищення чи пошкодження майна, яке не має цінності, при усвідомленні винним цього).

2. Підставою відповідальності за готування до злочину та за замах на злочин може бути лише встановлення в діянні особи складу злочину. При готуванні до злочину та замаху на злочин є склад незакінченого злочину, відповідно — склад готування до злочину чи склад замаху на злочин.

3. На відміну від положень чинного Кримінального кодексу України, питання про кваліфікацію дій осіб, винних в готуванні або замаху на злочин, в законодавчому порядку раніше чітко не визначалось.

Як випливає із ст. 16, при кваліфікації незакінченого зло­чину (готування до злочину і замаху на злочин) необхідно по­силатися на ст. 14 або 15 і статтю Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин, до якого суб'єкт готувався чи на який зробив замах. Наприклад, готу­вання до умисного вбивства кваліфікується за ст. 14 і 115, а замах на вбивство — за ст. 15 і 115. Або інший приклад. Коли

164

обман покупців вчинено не у значних розмірах, але матеріалами справи встановлено, що умисел винного був спрямований на обман покупців у значних розмірах і не був здійснений з не залежних від винного обставин, вчинений злочин слід кваліфі­кувати як замах на обман покупців у значних розмірах, тобто за ст. 15 і ч. 1 ст. 225.

4. Якщо діяння, скоєні особою при готуванні до одного злочину чи замаху на нього, містять у собі одночасно ознаки іншого (другого) закінченого злочину, все вчинене слід ква­ ліфікувати за сукупністю як незакінчений злочин за ст. 14 або за ст. 15 та відповідною статтею Особливої частини Кодексу як закінчений злочин. Тут закінчений склад одного злочину одно­ часно є готуванням до іншого злочину чи замахом на нього. Наприклад, незаконна купівля пістолета для вбивства кваліфі­ кується як незаконне придбання вогнепальної зброї за ч. 1 ст. 263 і як готування до вбивства за ст. 14 і 115.

Пленум Верховного Суду України в постанові "Про судову практику в справах про незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами" від 8 липня 1994 р. зазначив, що у випадку встановлення факту викрадання вогне­пальної зброї, бойових припасів або вибухових речовин чи їх незаконного носіння, зберігання, придбання, виготовлення з ме­тою вчинення іншого злочину скоєне слід кваліфікувати як сукупність закінченого злочину та як готування до вчинення іншого злочину.

5. Про обставини, які підлягають врахуванню при призна­ ченні покарання за незакінчений злочин (за готування до зло­ чину та за замах на злочин) див. коментар до ст. 68.

Як правило, суспільна небезпечність замаху на злочин, а тим більше готування до злочину менша, ніж такого ж закінченого злочину. Тому за замах на злочин і особливо за готування до злочину в судовій практиці призначається звичайно менше по­карання, аніж за закінчений злочин. У свою чергу, готування до злочину карається, як правило, м'якше, ніж замах на злочин.

Стаття 17. Добровільна відмова при незакінче-ному злочині

1. Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала мож­ ливість доведення злочину до кінця.

2. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

* * *

1. У порівнянні з раніше діючим законодавством поняття добро­вільної відмови дещо уточнено. Замість однієї частини ст. 18

165

Кримінального кодексу 1960 року ст. 17 чинного Кодексу склада­ється з двох частин. При цьому в ч. 1 ст. 17 передбачені важливі положення, які містились в наукових розробках, а в законі не були відображені.

Ознаками добровільної відмови від злочину є:

• остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин;

• відмова від злочину з волі самої особи;

— наявність у особи усвідомлення можливості доведення злочину до кінця.

Остаточне припинення готування до злочину чи замаху на злочин означає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тобто дійсну і безповоротну відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність наміру продовжити його в майбутньому. Перерва у вчиненні злочину, його зупинення, тим­часова відмова від доведення його до кінця не створюють до­бровільної відмови від злочину, бо не припиняється погроза, небезпечність спричинення шкоди об'єкту, який охороняється кримінальним законом. Наприклад, злодій, який усвідомлює, що лише з великими зусиллями зможе відкрити сейф з грошима тим інструментом, який у нього є, і призупиняє початий злочин, щоб принести інший інструмент, не може бути визнаний особою, яка добровільно відмовилася від крадіжки. Лише остаточне припи­нення доведення злочину до кінця свідчить про добровільну відмову від вчинення злочину.

2. Не є добровільною відмовою від злочину і відмова від повторення посягання, невдала спроба вчинення злочину, оскіль­ ки винним зроблено все, що він вважав за необхідне для вчи­ нення злочину, але з не залежних від нього причин злочин не був доведений до кінця і, зокрема, не настали суспільне небез­ печні наслідки в злочинах з матеріальним складом. Наприклад, немає добровільної відмови від доведення злочину до кінця при відмові винного від спроби повторного пострілу в потерпілого у зв'язку з осічкою чи промахом, і винний підлягає кримінальній відповідальності за замах на вбивство. Тут уже перший постріл становить закінчений замах на вбивство, тому добровільна від­ мова повністю виключається. Відмова від повторення замаху може бути врахована лише при призначенні покарання. Так, Пле­ нум Верховного Суду України в постанові "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" від 1 квіт­ ня 1994 р. роз'яснив, що особа, яка добровільно відмовилася від убивства потерпілого або заподіяння йому тілесних ушкоджень, підлягає кримінальній відповідальності лише за фактично вчи­ нене діяння, якщо воно утворює інший склад злочину. Це не стосується тих випадків, коли відмова сталася вже після за­ кінчення здійснення всіх дій, які винний вважав за необхідне виконати, але злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від його волі. Таке діяння належить кваліфікувати як закінчений замах на той злочин, котрий винний бажав вчинити.

3. Друга ознака добровільної відмови — це недоведення злочину до кінця з власної (своєї) волі особи. Про зміст цієї ознаки свідчить не тільки назва самої відмови (добра воля), але й

166

текст ст. 15, де замах на злочин визначається як діяння, яке не було доведено до кінця з причин, що не залежали від винного. З цих же причин не доводиться до кінця злочин і при вчиненні готування до нього. При добровільній відмові від злочину особа свідомо, з власної (своєї) волі припиняє злочинну діяльність. Ініціатива добровільної відмови (прохання, умовляння або навіть погрози) може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але остаточне рішення про припинення злочинної діяльності приймає самостгйно особа, яка добровільно відмовля­ється від доведення злочину до кінця.

4. Нарешті, останньою ознакою добровільної відмови є наяв­ ність у особи усвідомленая можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що відсутні причини (обставини), які вона не в змозі подолати для закінчення початого нею злочину, і їй вдасть­ ся в даних конкретних умовах його завершити. Наприклад, винний з метою зґвалтування потерпілої довів її до безпорадного стану, застосувавши алкогольні напої чи наркотики, і, усвідом­ люючи, що він може довести злочин до кінця і ніхто йому не перешкодить це зробити, пожалів жертву і відмовився від зґвал­ тування.

Пленум Верховного Суду України в постанові "Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини" від 27 березня 1992 р. № 4 зазначив, що для визнання відмови від зґвалтування добровільною потрібно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмо­вилася від цього й з власної волі припинила злочинні дії. В та­ких випадках особа може нести відповідальність за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншого злочину. Разом з тим суди повинні мати на увазі, що не може визнаватися добровільною відмова від зґвалтування, котра викликана немож­ливістю дальшого продовження злочинних дій з причин, не залежних від волі винного (наприклад, коли цьому перешкодили інші особи або насильник не зміг подолати опору чи не міг закінчити злочин з фізіологічних причин тощо).

Якщо ж особа припиняє злочинне діяння, відмовляється від доведення злочину до кінця, переконавшись у фактичній немож­ливості його успішного здійснення, — це не добровільна, а вимушена відмова, невдале злочинне посягання (наприклад, злодій намагався зламати сейф з коштовностями та не зміг).

Усвідомлення можливості доведення злочину до кінця визна­чається суб'єктивним критерієм, тобто уявленням про це самої особи. Тому не має значення, чи існувала в дійсності така можливість. Наприклад, якщо суб'єкт з метою крадіжки грошей проник у приміщення каси, але, злякався відповідальності, сейф зламувати не став і залишив касу, не знаючи, що в сейфі не було грошей. Це є добровільна відмова, хоча в даній ситуації відсутня реальна можливість вчинення крадіжки.

5. Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кінця можуть бути різні: усвідомлення аморальності діяння, розкаяття, бажання виправитись, страх перед відповідальністю, жалість, невигідність скоєння злочину тощо. Вони (мотиви) не мають значення для визначення добровільної відмови від злочину і в цьому розумінні рівнозначні. Наприклад, В. мав намір вчи-

167

нити крадіжку, але, дійшовши до прилавка, злякався відповідаль­ності і вийшов з магазину.

6. Добровільна відмова від злочину можлива тільки в неза- кінченому злочині, лише до моменту закінчення злочину, бо тільки в цьому випадку особа може ліквідувати (припинити) створену нею небезпеку спричинення шкоди об'єкту, який охо­ роняється кримінальним законом. Добровільна відмова не має місця на стадії закінченого злочину, бо є всі елементи та ознаки складу злочину і відмовитись від завершеного посягання вже неможливо, воно незворотне.

Таким чином, поняття закінченого злочину й добровільної відмови від злочину є взаємовиключними. Так, добровільна від­мова від отримання хабара може мати місце лише до його прийняття. Тому наступне повернення хабара незалежно від мо­тивів не звільняє службову особу від кримінальної відповідаль­ності за цей злочин.

7. На стадії готування до злочину добровільна відмова мож­ лива в усіх випадках, причому в формі простої (чистої) бездіяль­ ності.

Утримання від подальших дій по створенню умов для вчи­нення злочину припиняє небезпеку для об'єкта, який охоро­няється кримінальним законом, і виключає можливість вчинення злочину. При цьому можуть бути вчинені дії по ліквідації створених умов для скоєння злочину. Вони не обов'язкові й не мають значення для встановлення добровільної відмови (напри­клад, особа знищує придбану зброю чи пристосований засіб або знаряддя злочину).

8. На стадії незакінченого замаху на злочин добровільна відмова, як і при готуванні до злочину, можлива завжди. Тут також достатньо утримання від подальших дій, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину.

9. На стадії закінченого замаху на злочин добровільна від­ мова можлива лише в тих випадках, коли між здійсненим діянням і ймовірним настанням суспільне небезпечних наслідків є деякий проміжок часу, в перебігу якого особа зберігає пану­ вання над розвитком причинного зв'язку, може втрутитись і запобігти настанню суспільне) небезпечного наслідку. Наприклад, особа штовхнула потерпілого у водоймище з метою позбавлення життя, а потім врятувала його; суб'єкт залишив включену електро­ плитку з метою викликати пожежу або підпалити дім, а потім, як тільки загорілося, загасив вогонь. Добровільна відмова в цих випадках можлива лише шляхом активних дій.

Якщо вказаного проміжку часу між діянням і наслідком немає чи розвиток причинного зв'язку вже закінчився, добро­вільна відмова на стадії закінченого замаху неможлива; тут може мати місце лише відмова від поновлення (повторення) спроби вчинити злочин. Наприклад, суб'єкт, бажаючи вбити, зробив постріл у потерпілого, але промахнувся. Тут від замаху на вбивство вже відмовитись не можна; можлива лише відмова від замаху повторно позбавити життя потерпілого.

10. Підставами виключення кримінальної відповідальності при добровільній відмові від злочину вважають або відсутність,

168

або малозначність в цих випадках суспільної небезпеки, винності тощо. Згідно зі ст. 17 добровільна відмова від злочину є само­стійною підставою для виключення кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, бо шляхом добровільної відмови особа припиняє створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися, пе­ретворитися в фактичне спричинення шкоди об'єкту, запобігає закінченню злочину.

11. З ч. 2 ст. 17 випливає, що особа, яка добровільно відмо­ вилася від доведення злочину до кінця, не підлягає кримінальній відповідальності за вчинені нею готування до злочину чи дії, спрямовані безпосередньо на вчинення злочину (замах на зло­ чин). У зв'язку з цим дана норма має велике значення в попередженні закінчення злочинів, бо сприяє відмові від про­ довження і завершення розпочатого особою злочину. Положення вказаної норми про добровільну відмову можуть бути використані й іншими особами для попередження злочинів.

12. Якщо в діянні (діях чи бездіяльності, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, чи в готуванні до злочину), вчиненому особою до добровільної відмови, вже міститься склад іншого закінченого злочину, настає кримінальна відповідальність за це посягання, а за добровільно припинений злочин відпо­ відальність виключається. Наприклад, особа, яка незаконно виго­ товила зброю для вбивства і добровільно відмовилася від вбив­ ства, але не здала зброю органам влади, не підлягає відпові­ дальності за готування до вбивства, але буде відповідати за ст. 263 за незаконне виготовлення зброї. Або інший приклад: особа, яка спричинила потерпілій тілесне ушкодження з метою зґвалту­ вання й добровільно відмовилася від доведення цього злочину до кінця, не підлягає відповідальності за замах на зґвалтування, але буде нести відповідальність за спричинення тілесних ушкоджень.

Пленум Верховного Суду України в поставові "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" від 1 квітня 1994 р. № 1 роз'яснив, що особа, яка добровільно відмовилася від вбивства потерпілого або заподіяння йому тілес­них ушкоджень, підлягає кримінальній відповідальності лише за фактично вчинене діяння, коли воно утворює інший склад зло­чину.

Пленум Верховного Суду України в постанові "Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини" від 27 березня 1992 року № 4 зазначив, що добровільна відмова від зґвалтування виключає відповідальність за замах на' даний злочин. У таких випадках особа може нести відповідальність за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншого злочину.

13. Добровільна відмова від злочину відрізняється від дійо­ вого каяття в здійсненні злочину. Під дійовим каяттям слід розуміти такі дії особи, які свідчать про щире засудження нею вчиненого злочину і про прагнення згладити його наслідки.

Об'єктивною ознакою дійового каяття є певна активна по­ведінка особи, яка вчинила злочин, а суб'єктивною ознакою — засудження нею своїх дій (тому ці дії і мають таку назву).

169

Дійове каяття може виявитися в діях, а саме:

• відверненні шкідливих наслідків вчиненого злочину;

• відшкодуванні завданого збиту або усуненні заподіяної шкоди;

• активному сприянні розкриттю злочину;

• з'явленні зі зізнанням;

• інших подібних діях, що пом'якшують наслідки здійсне­ ного злочину і відповідальність за нього.

14. Добровільна відмова можлива лише при незакінченому злочині. Дійове каяття має місце як при незакінченому, так і при закінченому злочині. Добровільна відмова може виявлятись і у бездіяльності, в простому (чистому) утриманні від подальшого здійснення злочину, а дійове каяття завжди припускає лише активну поведінку. Добровільна відмова можлива лише від зло­чинів, вчинених з прямим умислом. Дійове каяття може бути як в умисних, у тому числі скоєних з непрямим умислом, так і в необережних злочинах.

При добровільній відмові виключається кримінальна відпо­відальність у зв'язку з відсутністю в діянні особи складу зло­чину. При дійовому каятті склад злочину має місце, і воно, як правило, розглядається як обставина, що лише пом'якшує від­повідальність. Навіть якщо особа в деяких випадках при' дійо­вому каятті і звільняється від кримінальної відповідальності (див. коментар до ст. 45 і 48), то не у зв'язку з відсутністю в її діянні складу злочину, а з інших обставин, вказаних у законі.

170

Розділ IV

ОСОБА, ЯКА ПІДЛЯГАЄ КРИМІНАЛЬНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ (СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ)

С т а т т я 18. Суб'єкт злочину

1. Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Ко­ дексу може наставати кримінальна відповідальність.

2. Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кри­ мінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.

* * *

1. Суб'єкт злочину — один з чотирьох елементів складу злочину, без наявності якого (як і без кожного з інших трьох елементів) певна дія або бездіяльність не можуть бути визнані злочином, а отже не може наставати кримінальна відповідаль­ ність.

2. Законодавець встановлює три обов'язкові ознаки суб'єкта злочину, які характеризують його в сукупності, а саме суб'єктом злочину може бути лише:

• фізична особа;

• осудна особа;

• особа, котра досягла віку, з якого за даний злочин настає кримінальна відповідальність.

3. В юридичній літературі трапляється думка щодо можли­ вості визнання суб'єктом злочину юридичної особи. Безпідстав­ ність такої точки зору доведена незаперечне, що знайшло своє відображення і у волі законодавця. В той же час не можна не звернути увагу на рішення Міжнародного воєнного трибуналу, який у Нюрнберзі 1 жовтня 1946 р. оголосив злочинними орга­ нізаціями керівний склад фашистської націонал-соціалістичної партії, гестапо, СД та СС. На перший погляд, може здатися, що суб'єктом злочину була визнана не фізична особа. Проте і у даному разі домінуючий у всіх правових системах світу принцип не було порушено, адже визнання певних організацій злочин­ ними стало лише підставою для кримінальної відповідальності конкретних фізичних осіб, які були членами цих організацій, що вже само по собі було визнано злочином. Міра ж відповідальності і покарання у таких випадках повинна вирішуватись (і вирі­ шувалась) щодо кожної особи виключно індивідуально за фак­ тично вчинене нею.

4. На підставі правил щодо дії кримінального закону у просторі за злочини, вчинені на території України, відповідаль­ ність несуть громадяни України, іноземці та особи без гро­ мадянства (суб'єкти злочину). Цілком логічно, що таку відпо­ відальність нестимуть також громадяни з подвійним і більше громадянством.

171

5. Особи, наділені дипломатичним, парламентським чи яки­ мось іншим імунітетом, є суб'єктами скоєного ними злочину, але до кримінальної відповідальності вони можуть бути притягнуті за спеціальними процедурами.

6. Суб'єктом злочину може бути осудна чи обмежено осудна особа, тобто, яка є достатньо психічно здоровою, щоб усвідом­ лювати свої дії (або бездіяльність) і керувати ними. Формальної межі між цими двома станами законодавець не проводить.

7. Обов'язковою ознакою суб'єкта злочину є вік, з досяг­ ненням якого настає кримінальна відповідальність. Як загальне правило, він становить шістнадцять років, а у окремих випадках, точно визначених у законі, відповідальність настає з 14 років (більш детально про це йдеться у коментарі до ст. 22).

8. У деяких випадках, зафіксованих у законі, суб'єктами злочину визнаються особи, які мають, крім зазначених загальних обов'язкових ознак (фізична особа, осудність, певний вік), ще й специфічні ознаки, що відносять цих суб'єктів до рангу особли­ вих, спеціальних. Без наявності у суб'єкта такої спеціальної ознаки він не може бути визнаний суб'єктом саме даного зло­ чину.

Наприклад:

— суб'єктом державної зради (ст. 111) може бути лише гро­ мадянин України, в той час як суб'єктом шпигунства (ст. 114) не є громадянин України, оскільки шпигунство, скоєне громадяни­ ном України, охоплюється ст. 111 або 330;

• суб'єктом ненадання допомоги хворому (ст. 139) або неналежного виконання професійних обов'язків (ст. 140) може бути лише медичний чи фармацевтичний працівник;

• особливу небезпеку у перешкоджанні здійсненню вибор­ чого права становить ситуація, коли ці діяння вчиняє член виборчої комісії, який є спеціальним суб'єктом злочину, перед­ баченого ч. 2 ст. 157.

У чинному Кодексі містяться цілі розділи, майже всі статті яких присвячені відповідальності за злочини, вчинені спеці­альними суб'єктами: розд. XI — про злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту (працівники транспорту), розд. XVII — про злочини у сфері службової діяльності (службові особи), розд. XIX — про злочини проти встановленого порядку несення війсь­кової служби (військовослужбовці).

У багатьох випадках суб'єкти злочинів визначаються за по­бічними ознаками або ознаками, які треба доводити. Наприклад, вчинення злочину представником влади (ч. З ст. 109; ч. 2 ст. 110), скоєння вбивства особою, яка раніше вчинила вбивство (п.13 ч. 2 ст. 115) тощо.

Іноді специфічність суб'єкта випливає з самого тексту статті, хоча про суб'єкта в ній зовсім нічого не говориться. Наприклад, немає сумніву, що суб'єктом планування, підготовки, розв'язу­вання та ведення агресивної війни можуть бути особи, що нале­жать до дуже вузького кола, хоча хто саме — у статті не зга­дується.

172

Стаття 19. Осудність