80. Права і обовязки покупця і продавця.

Договір купівлі-продажу належить до типових двосторонніх договорів. Обов'язки продавця: - передати товар покупцеві у власність. Передача може здійснюватися або шляхом безпосереднього вручення, або здачею товару для перевезення чи пересиланням органам транспорту або пошти; - передати покупцеві необхідні документи на товар, які передбачені законом чи договором; - забезпечити виникнення у покупця права власності на товар; - інформувати покупця про недоліки речі; - попередити покупця про права третіх осіб, тобто про так звані юридичні недоліки речі; - зберігати продану річ в тих випадках, коли право власності переходить до покупця до її передачі; - виступити на боці покупця, якщо треті особи звернулися до покупця з позовом про витребування речі. Обов'язки покупця: - сплатити обумовлену грошову суму за товар; - вчинити дії, необхідні для забезпечення передачі товару (надати відвантажувальні реквізити, оформити довіреність представнику тощо); - прийняти товар або забезпечити зберігання товару, який покупець відмовився прийняти; - оглянути товар і перевірити його якісні і кількісні характеристики; - притягнути продавця до справи, якщо треті особи звернулися з позовом про витребування речі. Спільними обов'язками сторін є відшкодування збитків, які виникли у контрагента у зв'язку з неналежним виконанням договору, затримкою виконання або відмовою.

81. Роздрібна купівля – продаж.

За договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що зазвичай призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.    Цей договір належить до публічних договорів, оскільки повинен укладатися на однакових умовах з будь-якою особою, яка забажає укласти його з підприємством роздрібної торгівлі.    Головна особливість цього договору полягає в тому, що він укладається за правилами публічної оферти, тобто підприємства роздрібної торгівлі пропонують укласти цей договір будь-якій особі.    Крім окремих статей ЦК, цей договір регулюються Законом України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів".    Крім загальних обов'язків, продавець зобов'язаний надати інформацію стосовно найменування і ціни товару, його споживчих властивостей, умов набуття, правил і способів використання і зберігання, гарантійних зобов'язань і порядку пред'явлення претензій. Продавець, який не надав покупцеві можливості одержати повну і достовірну інформацію про товар, несе відповідальність за недоліки товару, які виникли після його передачі, якщо покупець доведе, що вони виникли у зв'язку з відсутністю у нього такої інформації.    Істотна умова договору роздрібної купівлі-продажу — ціна, яка є однаковою для всіх покупців.    В роздрібній торгівлі як виняток покупцеві надається право протягом 14 днів з дня продажу обміняти непродовольчий товар на аналогічний товар іншого розміру, фасону, кольору чи комплектації.    У разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, покупець має право на свій вибір:    - вимагати безоплатного усунення недоліків або відшкодування витрат, здійснених покупцем на їх виправлення;    - замінити товар на аналогічний належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні;    - вимагати зменшення ціни товару;    - розірвати договір і вимагати повернення сплаченої суми.    При розірванні договору розрахунки з покупцем у випадку підвищення ціни на товар проводяться виходячи із його вартості на момент звернення, у разі зниження ціни на товар — виходячи із ціни, яка була сплачена на момент купівлі (ст. 14 Закону "Про захист прав споживачів").

82. Договір дарування. Поняття, види, загальна характеристика.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ст. 717 ЦК). Правове регулювання договору здійснюється главою 55 ЦК та іншими актами. Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний або консенсуальний, безоплатний. Сторонами договору є дарувальник та обдаровуваний. Істотною умовою договору є умова про предмет, яким є майно (дарунок). Форма договору — усна або письмова. Згідно ст. 719 ЦК договір дарування укладають так: • дарування предметів особистого користування та побутового призначення — усно; • дарування нерухомої речі — у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню; • дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, — у письмовій формі. Зміст договору становлять права та обов'язки сторін. Як правило, реальний договір дарування не породжує ніяких зобов'язальних відносин. Тому мова може йти лише про зобов'язання, яке виникає із консенсуального договору дарування. ЦК України виділяє такі різновиди договору дарування: • договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому; • договір пожертви. Характеристика договору дарування 1. За договором дарування одна сторона передає іншій стороні майно. Предметом договору дарування можуть бути як матеріальні, нематеріальні активи та цінні папери, так і грошові кошти. 2. За договором дарування дарувальник безоплатно передає обдаровуваному майно у власність. 3. Сторонами договору дарування можуть бути юридичні та фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада. 4. Вимоги щодо форми договору дарування встановлені ст. 719 ЦК України; крім того, на нього поширюються загальні вимоги щодо форми угод (ст. 181 ГК України; ст.ст. 205-210 ЦК України). 5. Договір дарування є специфічним договором щодо порядку його укладення. За загальними правилами він вважається укладеним з моменту передачі майна обдаровуваному і є реальним договором. Договір про пожертву також є реальним, проте є укладеним з моменту прийняття пожертви (ст. 729 ЦК України).

83. Контрактація сільськогосподарської продукції.

За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник цієї продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору (ст. 713 ЦК).Спеціальне правове регулювання договору здійснюється § 4 гл. 54 ЦК, ГК та іншими актами. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний. Сторони договору: продавець (виробник продукції) та заготівельник (контрактант). Ними, як правило, є підприємці, тому цей договір відносять традиційно до господарських договорів. У зв'язку з цим у разі закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб інтереси держави представляють спеціальні особи — державні замовники. Форма договору — письмова. Характеристика договору контрактації сільськогосподарської продукції. 1. Предметом договору контрактації сільськогосподарської продукції є вироблення та наступна передача сільськогосподарської продукції або передача вже виробленої продукції. 2. Сторонами договору контрактації сільськогосподарської продукції є виробник і контрактант. 3. Контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві продукції за договором контрактації сільськогосподарської продукції. 4. Контрактант зобов'язується прийняти продукцію виробника. Згідно зі ст. 273 ГК України виробник повинен не пізніш як за 15 днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі. В Україні сільське господарство визнане пріоритетною галуззю господарства. Тому впродовж років незалежності приймалося чимало нормативних актів різного рівня, що встановлювали відповідні пільги для сільськогосподарських виробників. 5. Контрактант зобов'язується оплатити продукцію. Як і стосовно договорів купівлі-продажу і поставки, до договору контрактації застосовуються положення щодо вільних та державних цін і тарифів.

84. Поняття та ознаки договору підряду. Види договору підряду.

за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується па свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Частина 2 ст. 837 ЦК доповнює характеристику договору підряду, вказуючи на те, що договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Договір підряду – консенсуальний договір, він вступає в силу з моменту його укладення, тобто досягнення сторонами домовленості за всіма істотними умовами. Це оплатний договір, бо виконаній роботі підрядника відповідає зустрічне грошове задоволення з боку замовника. Хоча не можна не відмітити, що законодавство знає і винятки з цього правила, а саме безвідплатне виконання робіт, до яких, наприклад, слід віднести обов'язок наймача проводити поточний ремонт речі, переданої у найм, або капітальний ремонт речі, переданої у найм наймодавцем, якщо інше не буде встановлено договором або законом (ст. 776 ЦК). Сторонами в даному договорі можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Важливе значення договір підряду має для задоволення різних потреб громадян і організацій. Предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядника, який набуває тієї чи іншої матеріалізованої форми, оскільки робота виконується з матеріалів сторін і здається у вигляді, придатному для оцінки. Договір побутового підряду. Відповідно до ст. 865 ЦК за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язуєть­ся виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного пере­оснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцем знаходження об'єкта.Капітальним будівництвом визнається процес створення нових, а також розширення, реконст­рукція,  технічне переоснащення діючих підприємств,  об'єктів виробничого і невиробничого призначення, пускових комплексів (з урахуванням проектних робіт, проведення торгів (тендерів) у будівництві, консервації, розконсервації об'єктів, утримання ди­рекцій підприємств, що будуються, а також придбання технологіч­ного обладнання, що не входить до кошторису об'єктів).

85. Поняття та зміст договору про надання послуг. Сторони в договорі про надання послуг.

Договір про надання послуг є:- двосторонньозобов'язувальним, оскільки і виконавець, і замовник наділені як правами, так і обов'язками. На виконавця покладено обов'язок надати послугу і надано право на одержання відповідної плати або відшкодування фактичних витрат, необхідних для виконання договору. Замовник у свою чергу зобов'язаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуги з боку виконавця.- консенсуальним, оскільки він вважається укладеним не з моменту передачі певної речі, як це властиво реальним договорам, а з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.- має сплатний характер, покладаючи на замовника обов'язок оплатити послугу. Проте ст.904 ЦК передбачає укладення договору про безоплатне надання послуг із відшкодуванням виконавцеві фактичних витрат, необхідних для виконання договору.- може бути публічним договором (ст.633 ЦК), у якому одна сторона -- підприємець бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Так до публічного договору про надання послуг можна віднести договори про надання послуг зв'язку, медичних, готельних, туристських та інших подібних послуг.

Сторонами договору про надання послуг є виконавець та замовник. Оскільки ст.901 ЦК не містить жодних обмежень щодо суб'єктного складу зобов'язання, то можна стверджувати, що і виконавцем, і замовником можуть бути фізичні (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства) і юридичні особи (підприємства, установи, організації усіх форм власності і господарювання). Також слід згадати і фізичну особу -- підприємця як суб'єкта вказаного зобов'язання. Проте спеціальний суб'єктний склад цього договору може передбачатися законом або випливати з характеру послуги. Наприклад, лише юридична особа може виступати виконавцем за договором про надання послуг телефонного зв'язку (Закон України "Про зв'язок"), лише юридична особа -- вищий навчальний заклад вправі надавати освітні послуги і видавати диплом про вищу освіту (Закон України "Про вищу освіту"). Якщо вказувати на замовника, то лише юридична особа може ним виступати у договорі про надання аудиторських послуг (Закон України "Про аудиторську діяльність").

86. Загальні положення про перевезення.

Перевезення - один з видів підприємницької діяльності, яка не супроводжується створенням яких-небудь предметів матеріального світу. Основний економічний ефект, який сторони одержують у результаті транспортної діяльності, - це переміщення вантажів, пасажирів, багажу й пошти. Існують такі основні види транспорту: транспорт загального користування (залізничний, морський, автомобільний, повітряний, річковий (внутрішній - водний), місцевий електротранспорт, у тому числі метрополітен; промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний та шляхи сполучення загального користування. Всі вони тісно взаємопов’язані і становлять єдину транспортну систему країни. Разом з цим технічна характеристика перевізних засобів і організація перевезень даними видами транспорту багато у чому відрізняються одне від одного. У Гл. 64 ЦК міститься перелік низки договорів, що опосередковують відносини з перевезення вантажів, пасажирів, багажу й пошти. Серед них такі: а) перевезення вантажу (ст. 909 ЦК); б) перевезення пасажирів і багажу (ст. 910 ЦК); в) чартеру (фрахтування) - ст. 912 ЦК тощо.

Проте сам перевізний процес не вичерпується відносинами, що виникають з договору перевезення (ст. 908 ЦК). Обов’язки перевізника з подачі рухомого составу, а відправника - з надання для навантаження вантажу також належать до процесу перевезення. Перевізними також є відносини, що виникають з договорів про організацію роботи із забезпечення перевезення вантажів. Вони, зокрема, охоплюють: вузлові угоди, договори на централізоване завезення (вивезення) вантажів, на експлуатацію залізничних під’їзних колій, на подачу і прибирання вагонів, подачу заявок і замовлень, вчинення інших дій учасниками перевізного процесу як до укладення договору перевезення вантажів, так після його виконання. Отже, відомі чинному цивільному законодавству договори, що опосередковують перевізний процес, становлять єдину систему договорів, предметом яких є надання послуг з перевезення вантажів, пасажирів, багажу й пошти. Всю систему цих договорів можна поділити на два види: основні й допоміжні. Основні опосередковують головну сферу взаємовідносин перевізників і клієнтури, допоміжні - нормальну організацію перевізного процесу. Основними НПА, що визначають загальні умови перевезення, є: ЦК, ЗУ «Про транспорт» (від 10 листопада 1994 р.) і «Про залізничний транспорт» (від 4 липня 1996 р.), «Про автомобільний транспорт» (від 5 квітня 2001 р.), та відповідні транспортні кодекси і статути: Повітряний кодекс України від 4 травня 1994 р. (далі - ПК), Кодекс торговельного мореплавства України від 9 грудня 1994 р., Статут залізниць України від 6 квітня 1998 р.

87. Поняття договору ренти. Сторони у договорі ренти. Зміст договору ренти. Форма і розмір ренти.

Стаття 731. Договір ренти 1. За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі. 2. Договором ренти може бути встановлений обов'язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку. Ст. 733 Сторони у договоріренти 1. Сторонами удоговорі ренти можуть бути фізичні або юридичні особи. Сторонами договору є одержувач ренти та платник ренти. Ст. 737. Форма і розмір ренти 1.Рента може виплачуватися у грошовій формі або шляхом передання речей, виконання робіт або надання послуг. Форма виплати ренти встановлюється договором ренти. 2. Розмір ренти встановлюється договором. Якщо одержувач ренти передав у власність платника ренти грошову суму, розмір ренти встановлюється у розмірі облікової ставки Національного банку України, якщо більший розмір не встановлений договором ренти. Розмір ренти змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки Національного банку України, якщо інше не встановлено договором. Ст. 738. Строк виплати ренти 1. Рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу, якщо інше не встановлено договором ренти. Зміст договору ренти Домовленість сторін договору ренти втілюється в наділенні його сторінсуб’єктивними правами і обов’язками, що виникають після укладеннядоговору ренти. Ці права й обов’язки носять суб’єктивний характер, оскільки вони виникають тільки у сторін договору ренти. Платник ренти зобов’язаний: • виплачувати періодично ренту на умовах, передбачених договором • застрахувати ризик невиконання виконання своїх обов’язків у випадку, якщо така умова зазначається в договорі ренти • нести ризик випадкової загибелі або випадкового псування майнапереданого безоплатно під виплату безстрокової ренти п. 1 ст. 742 ЦКУ. Права одержувача ренти: • вимагати від платника ренти періодичних виплат ренти на умовах і в строки, передбачені договором; • у випадку, коли договором ренти передбачається оплатне відчуження майна у власність платника ренти під виплату ренти , одержувач ренти вправі вимагати здійснення оплати цього майна; • вимагати надання забезпечення виплат ренти шляхом страхування ризику невиконання чи неналежного виконання своїх обов’язків платником ренти, у випадку, якщо така умова вимовляється в договорі ренти;

88. Довічне утримання (догляд).

Стаття 744. Поняття договору довічного утримання (догляду)

1. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона(відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Стаття 745. Форма договору довічного утримання (догляду)

1. Договір довічного утримання (догляду) укладається уписьмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

2. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.

Стаття 746. Сторони в договорі довічного утримання (догляду)

1. Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може

бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я.

2. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може

бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа.

3. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають

співвласниками майна, переданого їм за договором довічного

утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності.

Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов'язок перед

відчужувачем є солідарним.

4. Договір довічного утримання (догляду) може бути укладений

відчужувачем на користь третьої особи.

89. Договір поставки.

Договором поставки є такий договір, за яким постачальник, що є суб'єктом господарювання, зобов'язується передати в обумовлені строки (або строк), що не збігаються з моментом укладання договору, товари у власність (господарське відання, оперативне управління) покупця для використання у господарській діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму.

Договір поставки як різновид договорів на реалізацію майна, що найбільше подібний до договору купівлі-продажу, є консенсуальним, сплатним та двостороннім. Договір поставки має кваліфікуючі ознаки, що дозволяють відрізнити його від інших видів договорів цієї групи, насамперед від договору купівлі-продажу1:

суб'єктний склад договору поставки. Відповідно до ГК (ч. З ст. 265) постачальниками та покупцями можуть бути лише суб'єкти господарської діяльності (як господарські організації, так й індивідуальні підприємці); згідно із ЦК (ч. 1 ст. 712) встановлюється лише вимога до постачальника, який має бути суб'єктом підприємницької діяльності. Оптимальний (і компромісний) варіант цієї ознаки: сторони в договорі - учасники господарських відносин, при цьому постачальник має бути суб'єктом господарювання, що професійно здійснює виробництво та/ або реалізацію відповідних товарів; покупцем може бути інший суб'єкт господарювання або інша організація, що використовує цей договір для матеріально-технічного забезпечення своєї статутної (основної) діяльності;

цільова спрямованість договору поставки завжди є господарською, не пов'язаною з особистим, домашнім або іншим подібним споживанням; мета договору - забезпечення господарських потреб учасників господарських відносин (для виробників продукції та суб'єктів торговельної діяльності - щодо реалізації товарів/продукції, для покупців - щодо матеріально-технічного забезпечення своєї основної/статутної діяльності);

об'єктом договору поставки є продукція виробничого призначення (сировина, матеріали тощо), або товари для продажу та ринку.

4) моменти укладення і виконання договору поставки не збігаються в часі.

Підстави укладення договору поставки: державне замовлення або на розсуд

(за вільним волевиявленням) сторін (ч. 2 ст. 265 ГК України). Відтак договори поставки можуть бути планованими або регульованими.

90. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

Стаття 714. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу

1. За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

2. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

3.Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Коментар:

У ст. 714 ЦК України договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу визначений як правовідношення, в якому одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму використання відповідної мережі, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Договір про постачання енергії та інших ресурсів є консенсуальним, двостороннім та оплатним. Об'єктом договору постачання енергетичними та іншими ресурсами може виступати електрична і теплова енергія, природній газ, вода, нафта та інші ресурси, які надаються споживачеві (абонентові) через приєднану мережу електропроводів, трубопроводів тощо.

Істотною ознакою даних видів договорів є спосіб транспортування (доставки) енергетичних та інших ресурсів споживачеві, а саме - через приєднану мережу, яка може перебувати у власності чи управлінні не тільки постачальника чи абонента, а й третіх осіб. Тому юридична модель договору постачання енергетичними та іншими ресурсами не застосовується до тих відносин, в яких доступ споживача до відповідного ресурсу забезпечується іншим способом, як то: купівля-продаж акумуляторних батарей та елементів живлення, природного газу в балонах, палива на автозаправних станціях тощо. Важливою ознакою договорів постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу є покладення на споживача (абонента) додаткових обов'язків з дотримання режиму використання відповідної мережі та безпечної експлуатації енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. Зокрема, особливості договірних відносин постачання енергетичних та інших ресурсів визначаються Законами України "Про електроенергетику", "Про нафту і газ", "Про теплопостачання", "Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу", "Про енергозбереження", "Про питну воду та питне водопостачання", "Про житлово-комунальні послуги", "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" та ін., а також прийнятими на їх основі підзаконними нормативно-правовими актами, наприклад, Правилами користування електричною енергією, Правилами користування електричною енергією для населення тощо.

91. Договір міни.

Договір міни ще називають бартером. Ст. 715. Договір міни 1. За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. 2. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. 3. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. 4. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. 5. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). 6. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни. Ст. 716. Правове регулювання міни 1. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

92. Договір страхування.

Договір страхування є цивільно-правовою угодою між страхувальником і страховиком, що регулює їхні взаємні обов'язки відповідно до умов визначеного виду страхування. Такий договір виконує дві основні функції. По-перше, це — юридичний факт, з яким норми права пов’язують виникнення (а також зміни і припинення) зобов’язань. Відповідні зобов’язання, оскільки вони виникають на підставі договору, називаються договірними. Кожне зобов’язання відбиває певні правовідносини. Це означає, що договір як угода сторін є юридичним фактом, на підставі якого виникають договірні зобов’язання і правові відносини. По-друге, оскільки сторони договору не лише встановлюють між собою правовий зв’язок, а й тією чи іншою мірою визначають його зміст, то договір є ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких будується правовий зв’язок його учасників. Угода про страхування досягається взаємним волевиявленням сторін. Страхувальника до укладання договору страхування спонукає страховий інтерес. Страховик, укладаючи договір, не лише реалізує страхові інтереси страхувальника, а й свої економічні інтереси, які спрямовані на поповнення ресурсів страхового фонду, збалансування страхового портфеля й отримання прибутку від укладеної угоди. У своїй основі договір страхування — це договір про передачу та прийняття ризику. Страховик за страхову премію зобов'язується відшкодувати страхувальнику втрати, які відбулися у зв'язку з настанням зумовленої в договорі події. Договір укладається на основі правил страхування. Правила страхування розробляються за видами страхування та містять: — визначення об'єктів страхування; — перелік страхових випадків;; — визначення строків страхування; — порядок укладання договору страхування; — обов'язки сторін за договором; — можливі випадки відмови у страхових виплатах, тощо. Підставою для укладення договору є заява страхувальника. Вона містить явно виражений та адресований страховику намір страхувальника укласти договір страхування на відповідних умовах. Договори страхування можуть укладатися з громадянами та юридичними особами і передбачати виконання зобов'язання на користь третьої особи, а не страхувальника. Договір страхування може бути укладено на будь-який строк, за домовленістю сторін, що передбачено чинним законодавством і зумовлено багатьма факторами (метою, з якою укладається договір страхування, видом і формою проведення страхування, платоспроможністю страхувальника тощо).

93.Предмет та види договору страхування.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані: 1) з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);  2) з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); 3) з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності). Види страхування:  1) особисте страхування — страхування, пов'язане з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи; 2) майнове страхування — страхування, пов'язане з володінням, користуванням і розпорядженням майном; 3) страхування відповідальності — страхування, пов'язане з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі. аконом "про страхування". у ньому міститься вичерпний перелік 33 видів обов'язкового страхування.це, зокрема: 1) медичне страхування; 2) страхування спортсменів вищої категорії: 3) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; 4) авіаційне страхування від нещасних випадків на транспорті, 5) страхування цивільної відповідальності власників транспортнихзасобів; 6) страхування засобів водного транспорту; 7) страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічнихнасаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаюзернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськимипідприємствами всіх форм власності; 8) страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічноїдіяльності.

94. Загальна характеристика договору майнового найму (оренди).

За договором майнового найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. В укладанні договору найму зацікавлена кожна зі сторін. Наймач, інколи, не має можливості (або бажання) придбати майно у власність, тому користується тимчасово чужим майно. Наймодавець, як власник, максимально вилучає корисні властивості зі свого майна, яке йому тимчасово не потрібне. Предметом договору найму може виступати будь-яка неспоживна річ, що визначена індивідуальними ознаками і дозволяє відмежувати цей договір від договору позики, а також майнові права. Характерною ознакою договору найму є і його оплатний характер, оскільки в іншому випадку вже буде йтися про договір безоплатного користування майном, тобто про позичку. Строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не передбачене законодавством. Якщо строк договору найму не встановлений сторонами, він вважається укладеним на невизначений строк. У цьому випадку кожна зі сторін може відмовитися від договору в будь-який час, попередивши контрагента письмово про це за один місяць, а в разі найму нерухомого майна - за три місяці. Обов'язками наймодавця є:o своєчасно передати майно наймачеві у стані, який відповідає призначенню майна й умовам договору. Залежно від характеру майна передача може здійснюватися або шляхом безпосереднього вручення майна наймачеві (транспортний засіб, телевізор), або може бути виражена у формі допуску наймача до користування майном, яке залишається у володіння наймодавця (користування музичним інструментом, каналами зв'язку, машинним часом тощо). Передача здійснюється у строк, який зазначений у договорі, якщо він відсутній - то на першу вимогу наймача. Передача, як правило, повинна бути оформлена приймально-здавальним актом, в якому зазначається технічний стан майна, що передається; Наймач зобов'язаний: - користуватися майном відповідно до його призначення та договору; - підтримувати майно у належному стані; - виконувати поточний ремонт, якщо інше не передбачене законом чи договором; - своєчасно сплачувати за майно.

95. Договір прокату.

96. Лізинг.

Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Лізинг має дві основні форми — прямий та такий, що повертається. Прямому фінансовому лізингу надається перевага, коли підприємству потрібне переоснащення технічного потенціалу. Лізингова фірма при такій угоді забезпечує 100%-ве фінансування, придбання обладнання. При лізингу орендар виплачує у лізинговій формі не орендну плату, а повну вартість майна у кредит. У випадку виявлення дефектів лізингових основних фондів, лізингова фірма повністю звільняється від претензії. Претензії за трьохсторонньою угодою стосуються постачальника. Також, градація на прямий та непрямий лізинг може відштовхуватись від умови в договорі лізингу про придбання предмета лізингу лізингодавцем, тайкий лізинг слід називати непрямим, в той час коли відсутня дана умова - прямий лізинг. Угода лізингу укладається на наступних умовах: термін лізингу дорівнює терміну служби основних засобів;сума платежу об'єднує в собі вартість основних фондів, проценти за кредит, комісійні платежі;ризик, пов'язаний із псуванням та загибеллю, приймає на себе лізингоотримувач;основні фонди є власністю лізингової фірми (орендодавця).  Розрізняють два види лізингу: фінансовий;операційний.  Фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Операційний лізинг характеризується більш коротким, ніж життєвий цикл виробу, терміном контракту, що передбачає неповну амортизацію обладнання за час оренди, після чого воно повертається лізингодавцю і може бути знову здано в оренду. Комерційними банками і лізинговими компаніями застосовується, як правило, фінансовий лізинг. Це найбільш типова і розповсюджена форма лізингу, що характеризується середньо- і довгостроковим характером контрактів, амортизацією повної або більшої частини вартості обладнання.

97. Договір найму (оренди) житла.

За договором найму (оренди) житла одна сторона — власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату (ст. 810 ЦК). Юридичні ознаки договору: взаємний, реальний або консенсуальний, відплатний. ЦК України розрізняє такі види найму: • договір найму (оренди) житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності; • договір найму (оренди) житла, за яким наймодавцем є підприємець (договір комерційного найму). Сторонами договору є наймодавець та наймач, якими можуть бути фізичні та юридичні особи. Договір найму житла належить до строкових договорів. Однак строк не є істотною умовою договору, тож якщо у договорі його не встановлено, то договір вважається укладеним на 5 років. Форма договору — письмова. Специфіка договору найму (оренди) житла полягає в наявності низки особливостей змісту прав та обов'язків сторін, зокрема наймача. Основні обов'язки наймача житла (ст. 815 ЦК): 1) використовувати житло лише для проживання у ньому, забезпечувати збереження житла та підтримувати його в належному стані; 2) своєчасно вносити плату за житло (у строк встановлений договором найму житла, а якщо строк не встановлено — що місяця); 3) здійснювати поточний ремонт житла, переданого у найм, якщо інше не встановлено договором. Характерними рисами договору піднайму житла є: 1) договір піднайму житла є реальним та відплатним; 2) строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму житла; 3) у разі дострокового припинення договору найму житла одночасно з ним припиняється договір піднайму; 4) до договору піднайму житла не застосовується положення про переважне право на укладення договору на новий строк.

98. Поняття договору позички. Форма договору позички. Сторони та зміст договору позички.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості (ст. 1046 ЦК). Форма договору: усна або письмова. Спрощене оформлення договору позики можливе шляхом представлення розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Проте складання розписки позичальником не є письмовою формою укладення договору позики, і в разі якщо такої письмової форми вимагає закон, то наявність розписки не є перешкодою для настання для сторін наслідків, що передбачено ст. 218 ЦК. Сторонами договору є позикодавець та позичальник. Це можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права, однак позикодавцем може виступати лише власник відповідних грошових коштів або речей, що визначені родовими ознаками. Зміст договору становлять його права та обов'язки. Основним обов'язком позичальника є повернення позикодавцеві позики (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що передав йому позикодавець) у строк та в порядку, встановлені договором. Якщо договором не встановлено строк повернення позики або цей строк визначено моментом пред'явлення вимоги, позику позичальник має повернути протягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Вимогу про повернення позики може бути пред'явлено в усній або в письмовій формі, залежно від форми договору.

Залежно від сторони удоговорі позики, права та обов’язки за ним поділяються на два види: - права позикодавця; - права та обов’язки позичальника. Права позикодавця. 1) на повернення предмету позики у такій самій сумі, а щодо речей визначених родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані позикодавцем; 2) на отримання розписки від позичальника про отримання предмету позики; 3) на одержання від позичальника процентів. Права позичальника: 1) не надавати позикодавцеві винагороди за отриману позику, якщо вона є безпроцентною; 2) на пільговий 30 денний строк на повернення позики; 3) дострокове повернення позики, якщо вона була безпроцентною; 4) оспорювання договору позики.

99. Договір транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ч. 1 ст. 929 ЦК). Договір транспортного експедирування є публічним. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний (якщо експедитор організує виконання експедиційних послуг) або реальний (якщо експедитор надає експедиційні послуги із ввіреним йому вантажем), відплатний. Сторонами договору є клієнт — сторона, якій надають послуги, та експедитор — сторона, яка надає послуги. Форма договору — письмова.

Змістом договору є права та обов'язки сторін, які визначаються законом і домовленістю між сторонами за договором. За договором транспортної експедиції експедитор зобов'язаний виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу. Розрізняють основні та додаткові обов'язки. Основним обов'язком експедитора є надання послуг юридичного характеру щодо організацій перевезення вантажу: а) організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, обраним експедитором або клієнтом; б) укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу тощо. Додатковими обов'язками експедитора є надання послуг фактичного характеру, необхідних для доставки вантажу, а саме: а) перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження; б) сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта; в) зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення; г) одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо.

100. Загальні положення про зберігання. Спеціальні види зберігання.

Ст. 936 За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Положень ст. 939 ЦК свідчить про те, що договір зберігання може бути як реальним, так і консенсуальним. Договір є реальним, якщо виникнення договірних відносин поставлено сторонами у залежність від факту передачі речей зберігачу на зберігання. Коли сторони визначають можливість (саме можливість, а не обов'язок поклажодавця) передачі речей на зберігання після його укладення, тобто у майбутньому, - договір є консенсуальним. Як правило, такий договір укладається тоді, коли на стороні зберігача виступає особа, яка надає послуги по забезпеченню зберігання чужих речей, здійснюючи підприємницьку діяльність (професійний зберігач). Сторонами договору зберігання є поклажодавець і зберігач, якими можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи. Виняток становлять випадки здійснення зберігання на засадах підприємницької діяльності, яку може здійснювати тільки професійний зберігач (ч. 2 ст. 936 ЦК). В останньому випадку прийняття речі на зберігання визначається як його обов'язок (ст. 940 ЦК). Спеціальні види зберігання. Ст. 967 Зберігання речі у ломбарді 1. Договір зберігання речі, прийнятої ломбардом від фізичної особи, оформляється видачею іменної квитанції. 2. Ціна речі визначається за домовленістю сторін. 3. Ломбард зобов'язаний страхувати на користь поклажодавця за свій рахунок речі, прийняті на зберігання, виходячи з повної суми їх оцінки. Ст. 968 Продаж речі, яку поклажодавець не забрав з ломбарду 1. Річ, яку поклажодавець не забрав із ломбарду після спливу трьох місяців від дня закінчення строку договору зберігання, може бути продана ломбардом у порядку, встановленому законом. Ст. 969 Зберігання цінностей у банку 1. Банк може прийняти на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності. 3. Укладення договору зберігання цінностей у банку засвідчується видачею банком поклажодавцеві іменного документа, пред'явлення якого є підставою для повернення цінностей поклажодавцеві. Ст. 970 Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком 1. Банк може передати поклажодавцеві індивідуальний банківський сейф (його частину або спеціальне приміщення) для зберігання у ньому цінностей та роботи з ними. 2. Банк видає поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, що ідентифікує поклажодавця, інший знак або документ, що посвідчує право його пред'явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей. 3. Банк приймає від поклажодавця цінності, контролює їх поміщення усейф та одержання їх із сейфа. Ст. 971. Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що не охо­роняється банком 1. До договору про надання особі банківського сейфа без відповідальності бан­ку за вміст сейфа застосовуються положення цього Кодексу про майновий найм (оренду).