4. Європейські системи приватного права.

В процесі формування і розвитку права склалися певні правові системи, які відрізняються підходом до розв'язання принципових питань правового становища особистості, відносин її з державою, методами правового регулювання тощо.

Враховуючи різні точки зору, висловлені фахівцями у галузі порівняльного правознавства, можна виділити наступні правові системи:

- романо-германська;- англо-американська;- східноєвропейська;- мусульманська;- далекосхідна.

Поділ приватного права на типи близький до класифікації права взагалі, але абсолютної тотожності між ними немає.

Передусім, має бути врахована традиція права, характерна для такої країни або цивілізації. Також в рамках традиції права можуть бути виділені певні системи приватного (цивільного) права.

Чинниками, що впливають на характер приватноправової системи, є:

1) характер джерел права;

2) структура цивільного права, перелік і зміст основних інститутів;

3) концепція регулювання приватноправових відносин, характер відносин держави і особистості;

4) міра впливу римського приватного права (або його відсутність).

З урахуванням цих чинників можуть бути виокремлені такі цивільно-правові системи: романська, англосаксонська, центральноєвропейська, східноєвропейська, мусульманська, далекосхідна, африканська. Стосовно приватного права Європи становить інтерес виклад характерних рис перших чотирьох із названих систем, які можуть бути названі "родини приватного права".

5. Приватне право і цивільне право.

Поняття приватного права близьке до поняття цивільного права, як і публічне право має ряд спільних рис з такими категоріями, як «конституційне право», «адміністративне право» і т.п. Однак ці поняття ототожнювати не можна. Співвідношення понять «приватне право» і «цивільне право» визначається тим, що цивільне право є найбільш повним відображенням ідей і положень приватного права на національному рівні. Однак необхідно мати на увазі, що при визначенні такого співвідношення можливі розбіжності. В Україні оцінка цивільного права, як приватного права, доцільність виділення поряд з цивільним правом, так званого «господарського права», віднесення сімейних відносин до сфери цивільно-правового регулювання і т.п. продовжує залишатися предметом дискусій. Значною мірою така ситуація пов'язана з тим, що диференціація зазначених галузей здійснюється в залежності від наявності державних або приватних елементів у регулюванні тієї чи іншої групи відносин. Прикладом уявлень про таку «комплексності» правового регулювання може бути оцінка відносин, що складаються в області підприємницької діяльності, де при визначенні характеру взаємовідносин підприємців пропонується враховувати необхідність застосування публічно-правових принципів, а для регулювання відносин, що виникають з договорівміж приватними особами, використовувати норми приватного права. Такий підхід, у принципі, можливий, оскільки категорії «приватне право» і «публічне право» є узагальнюючими поняттями, які використовуються для позначення певного типу нормативних масивів, що регулюють відносини між тими чи іншими суб'єктами за допомогою різних засобів і методів. Реальні відносини при здійсненні цих та інших видів діяльності комплексного характеру підлягають регулюванню на засадах приватного або публічного права залежно від їх конкретного змісту. Разом з тим, з точки зору методологічної та практичної більш виправданим, очевидно, було б формування нового цивільного права України як галузі, яка охоплювала б всю сферу відносин між приватними особами, тобто була б практично тотожною категорії «приватне право». Це дозволило б більш чітко визначити принципи взаємовідносин між такими суб'єктами та забезпечити більш повний захист їх прав та інтересів.