- •Поняття цивільного права.
- •2. Джерела приватного права.
- •3. Значення римського приватного права у сучасному цивільному праві.
- •4. Європейські системи приватного права.
- •5. Приватне право і цивільне право.
- •6.Поняття цивільного права.
- •7. Предмет цивільного права.
- •8. Учасники цивільних відносин.
- •9. Метод цивільного права.
- •10. Засади цивільного права (цивільного законодавства).
- •11. Структура цивільного права.
- •12. Типологія цив права в укр.
- •13. Цив кодекс урср 1963 року.
- •14. Цив кодекс України 2003 року.
- •15. Система норм приватного (цив) права.
- •16. Поняття цив законодавства. Акти цив законодавства україни.
- •17. Дія цив законодавства у часі, в просторі та за колом осіб.
- •18. Застосування цивільного законодавства по аналогії (види аналогій). Поняття та види тлумачення цивільно-правових норм. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків.
- •19. Захист цивільних прав та інтересів.
- •20. Поняття та елементи цив правового відношення. Субєктивні цив права та обов’язки.
- •21.Правосуб’єктність фізичної особи.
- •22. Види цивільних правовідносин.
- •23.Поняття та класифікація юридичних фактів у цивільному праві.
- •24.Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
- •25.Ім’я фізичної особи.
- •26.Місце проживання фізичної особи.
- •27.Поняття та елементи дієздатності фізичної особи. Обсяг дієздатності.
- •30.Акти цивільного стану
- •34. Правосуб’єктність юридичної особи.
- •35. Класифікація юридичних осіб
- •36. Виникнення юридичної особи. Статутні документи юридичної особи.
- •37. Припинення юридичної особи.
- •38.Форми участі держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах:
- •40. Речі дії та результати дій як обєкти цивільних прав (правовідносин). Цінні папери як об’єкт цивільних прав.
- •41. Результати інтелектуальної, творчої діяльності як об’єкти цивільних прав.
- •42. Інформація як об’єкт цивільних прав.
- •44. Особливі об’єкти цивільних прав.
- •45. Поняття та види правочинів. Умови дійсності правочинів.
- •46. Строки у правочинах. Умовні правочини.
- •47. Форма правочину.
- •48. Відмова від правочину.
- •49. Недійсність правочину. Наслідки визнання правочину недійсним.
- •50. Поняття представництва. Підстави виникнення та види представництва.
- •51. Представництво за довіреністю. Довіреність та її види. Форма довіреності. Передоручення.
- •52. Інші форми встановлення й реалізації цивільних прав і обовязків через інших осіб.
- •54. Підстави виникнення права власності. Припинення права власності.
- •55. Право приватної власності.
- •56. Право державної і право комунальної власності.
- •57.Поняття і види права спільної власності. Порядок здійснення права спільної власності.
- •58. Захист права власності. Віндикаційний та негаторний позов.
- •59. Права на чужі речі.
- •60. Емфітевзис та суперфіцій, як види прав на чуже майно. Підстави встановлення та припинення.
- •61. Посідання.
- •62. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи.
- •63. Право на охорону здоров’я. Право фізичної особи на медичну допомогу.
- •1 Група:
- •2 Група:
- •3 Група:
- •64. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.
- •65. Поняття права інтелектуальної власності.
- •66. Поняття авторського права та суміжних прав.
- •67. Правова охорона винаходів, корисних моделей та промислових зразків.
- •1. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України:
- •2. Відомчі нормативно-правові акти:
- •3. Міжнародні договори:
- •68. Право інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації суб'єктів цивільного обороту, та на знаки для товарів і послуг.
- •69. Поняття та види зобов’язань. Елементи зобов'язань.
- •70. Підстави виникнення зобовязань. Поняття та значення юридичних фактів. Юридичний (фактичний) склад. Види юридичних фактів.
- •71. Припинення та виконання зобов’язань.
- •72. Поняття договору. Види договору. Зміст (умови) договору.
- •73. Укладання, зміна та розірвання договору. Правові наслідки недотримання встановленої законом форми договору. Правові наслідки зміни або розірвання договору.
- •74. Характеристика засобів забезпечення виконання зобовязань.
- •75. Поняття цивільно – правової відповідальності.
- •76.Підстави цивільно – правової відповідальності.
- •77. Форми цивільно – правової відповідальності.
- •78. Підстави звільнення від відповідальності.
- •79. Загальна характеристика договору купівлі – продажу.
- •80. Права і обовязки покупця і продавця.
- •101. Договір доручення. Наслідки припинення договору доручення.
- •102.Договір управління майном.
- •103.Договір комісії.
- •104. Агентський договір.
- •105. Позика.
- •106. Договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
- •107.Договір банківського рахунку.
- •108. Ліцензійний договір.
- •109. Підстави відповідальності за завдану шкоду. Звільнення від відповідальності за завдану шкоду. Порядок відшкодування шкоди. Відшкодування моральної шкоди.
- •110.Публічна обіцянка винагороди.
- •116. Поняття сімейного права. Принципи та система сімейного права.
- •117 . Поняття сім’ї . Види сімейних правовідносин.
- •118. Поняття шлюбу за сімейним законодавством. Фактичні шлюбні відносини.
- •119. Умови вступу в шлюб та перешкоди до укладення шлюбу.
- •120. Особисті немайнові правовідносини подружжя.
- •121. Майнові відносини подружжя. Режим власності подружжя.
- •122. Поняття та зміст шлюбного договору. Підстави визнання його недійсним.
- •123. Припинення шлюбу.
- •124. Особисті немайнові права та обов’язки батьків та дітей.
- •125. Підстави та наслідки позбавлення батьківських прав. Порядок позбавлення батьківських прав.
- •126. Специфіка майнових правовідносин батьків та дітей
- •127. Усиновлення.
19. Захист цивільних прав та інтересів.
Згідно зі Ст. 15 ЦКУ Право на захист цивільних прав та інтересів 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За суб'єктами визнається право на захист права, яке порушене, не визнається чи оспорюється. Зазвичай захист права здійснюється судом (ст. 16 ЦК). Але Цивільний кодекс передбачає, що захист цивільних прав здійснюється також нотаріусом (ст. 18), органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування (ст. 17). Особі надається право на самозахист своїх прав (ст. 19). Ч. 2 ст. 15 ЦК піднімає юридичне значення інтересів особи до рівня таких, що захищаються законом. Це — загальне правило, яке може застосовуватися лише остільки, оскільки воно не суперечить спеціальним. Зокрема, спеціальні правила встановлює ст. 13 ЦК щодо меж здійснення цивільних прав. Тому при виникненні протиріччя між інтересом особи та правом іншої особи, що здійснюється в установлених межах, інтерес захищатися не може. Інтерес не може захищатись також у випадках, коли є можливість захисту права, навіть якщо така можливість і надавалась іншій особі. Чітку позицію з цього приводу опрацював Європейський Суд з прав людини. Зокрема, Суд не допускає можливості захисту інтересів учасників (засновників) юридичної особи у разі порушення майнових прав юридичної особи, оскільки в таких випадках юридична особа сама має захищати свої права. Інтереси учасників (засновників) можуть захищатись лише у випадках, коли існують перешкоди для захисту юридичною особою своїх прав, порушення яких зрештою призвело до порушення інтересів учасників (засновників).
20. Поняття та елементи цив правового відношення. Субєктивні цив права та обов’язки.
Суб’єкти цивільного права вступають між собою у різні суспільні відносини, які регулюються нормами цив.права, тому їх ще називають цивільними правовідносинами.
Цивільне правовідношення – це врегульоване нормами цивільного права суспільне відношення між суб’єктами, забезпечене можливістю застосування засобів державного примусу.Цивільне правовідношення має певну, чітко визначену структуру. Воно складається з трьох елементів: суб’єктів, об’єкту та змісту правовідносин.Суб’єкти правовідношення – це особи, які беруть участь в цивільному правовідношенні. Учасниками цивільних правовідносин є три категорії осіб:фізичні особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства;юридичні особи – організації, підприємства, установи;публічно-правові утворення – держава Україна, Автономна Республіка Крим та місцеві територіальні громади.
Той із учасників правовідношення, який наділений правами, називається управоможеною особою (кредитором), а учасник, який несе обов’язки – зобов’язаною особою (боржником).Об’єктом правовідношення є благо, з приводу якого складаються відповідні правові зв’язки між особами. В цивільному правовідношенні об’єктами виступають речі та майно, цінні папери, результати робіт та послуги, результати інтелектуальної праці (твори науки, літератури, мистецтва), нематеріальні блага (життя, здоров’я, сім’я, ім’я, честь, гідність, ділова репутація) та інформація.Змістом цивільного правовідношення є суб’єктивні права та обов’язки учасників правовідносин. Суб’єктивне цивільне право – це визначена законом міра можливої поведінки управоможеної особи (право кредитора на повернення свого майна з
|
чужого незаконного володіння, на отримання грошей за відвантажену продукцію, на безпечні для життя та здоров’я умови довкілля). Суб’єктивний цивільний обов’язок, в свою чергу, є визначеною законом мірою належної поведінки зобов’язаної особи (обов’язок боржника сплатити гроші, передати майно, відшкодувати шкоду, завдану кредитору).Правовідносини виникають на підставі конкретних життєвих явищ, які мають назву юридичних фактів.Юридичний факт – факт реальної дійсності, з яким норми цивільного права пов’язують виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.За змістом вони поділяються на події – юридичні факти, що не залежать від волі та свідомості осіб (стихійні лиха, смерть особи, досягнення певного віку) та дії – юридичні факти, що залежать від волі та свідомості людей. Дії можуть бути як правомірними (укладання договору, знахідка скарбу, створення твору інтелектуальною працею), так і протиправними (завдання шкоди, укладання недійсного правочину).
Учасників цивільних правовідносин поділяють на уповноваженого та зобов'язаного. Проте суб'єктний склад цивільних правовідносин може змінюватись внаслідок правонаступництва, тобто коли одна сторона (правонаступник) передає іншій стороні (правоприємнику) свої права та обов'язки за певними правовідносинами (універсальне), або тільки права чи тільки обов'язки (сингулярне).
Зміст цивільних правовідносин становлять суб'єктивні цивільні права та суб'єктивні цивільні обов'язки його учасників.
Суб'єктивне цивільне право — це міра дозволеної поведінки учасника цивільних правовідносин. Змістом суб'єктивного права є юридичні можливості, що надані суб'єктові, які в своїй сукупності становлять повноваження. Кожне суб'єктивне цивільне право передбачає, зазвичай, такі основні повноваження:
• повноваження на власні дії — можливість самостійного вчинення суб'єктом фактичних та юридично значущих діянь. Наприклад, власник, здійснюючи своє право власності, може вчиняти дії з володіння, користування та розпорядження певним майном;
• повноваження вимоги — можливість вимагати від зобов'язаного суб'єкта виконання покладених на нього обов'язків. Наприклад, покупець за договором купівлі-продажу має право вимагати в продавця передачі йому у власність майна, за яке він сплатив відповідну суму;
• повноваження на захист — можливість самостійно чи опосередковано через юрисдикційні органи застосувати щодо зобов'язаної особи заходи державно-примусового характеру з метою усунення перепон у здійсненні регулятивного суб'єктивного права чи відновлення його до попереднього стану. Іноді ці повноваження в літературі розглядаються як окреме суб'єктивне цивільне право.
Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра необхідної поведінки учасника цивільних правовідносин. Розрізняють два види суб'єктивних цивільних обов'язків:
• активний (позитивний) обов'язок — спонукання суб'єкта до вчинення суспільно корисних дій (наприклад, вчинити дію з передачі майна, виконання робіт чи надання послуг) в інтересах уповноваженого суб'єкта, оскільки невиконання цього обов'язку забезпечується санкцією;
• пасивний (негативний) обов'язок — спонукання суб'єкта до утримання від учинення певних дій, якими порушуються публічні інтереси та інтереси уповноважених осіб (наприклад, заборона заподіювати шкоду іншим особам зумовлює обов'язок не вчиняти дій, якими може бути завдано шкоду).