60. Емфітевзис та суперфіцій, як види прав на чуже майно. Підстави встановлення та припинення.

Емфітевзис — це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Емфітевзис встановлюється за договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою (землекористувачем). Строк емфітевзису, розмір оплати, її форма, порядок та строки виплати встановлюються договором.  Важливою особливістю емфітевзису є те, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування. Землекористувач не лише має право користуватися земельною ділянкою відповідно до договору, а й зобов'язаний своєчасно вносити плату, підвищувати родючість землі, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.    Землекористувачу надано право продати своє право на користування земельною ділянкою. При продажу власник цієї земельної ділянки має переважне перед іншими особами право на її придбання за ціною, що оголошена для продажу, та на інших рівних умовах.    Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі:    а) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;    б) спливу строку, на який було надане право користування;    в) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю.

Суперфіцієм є право передачі земельної ділянки в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель.    Суперфіцій може виникати на підставі договору або заповіту як на визначений, так і на невизначений строк.    Землекористувач зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, вносити плату за користування земельною ділянкою та інші платежі, встановлені законом. Він має право власності на будівлі (споруди), зведені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.    Право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі:    а) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;    б) спливу строку права користування;    в) відмови землекористувача від права користування;    г) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

61. Посідання.

Володіння (посідання) як самостійне речове право являє собою фактичне володіння речами, поєднане з наміром володіти ними для себе.

Таким чином, володіння (посідання) містить два елементи: об'єктивний (фактичне володіння майном) і суб'єктивний (намір володіти ним для себе).

У своїх основних характеристиках володіння (посідання) нагадує право власності: суб'єктами володіння можуть бути ті ж особи, які можуть бути власниками; його об'єктом є майно, що може стати об'єктом права власності.

Водночас ці дві категорії не можна плутати. Право власності є видом прав на речі, виражає стан присвоєння майна. Володіння (посідання) — відображає фактичний стан речей, а не право на речі

Підкреслюючи ці відмінності, римські юристи напрацювали короткі, але точні формули для характеристики вказаних понять: право власності -- "я маю право на річ", володіння -- "я маю річ".

Зміст володіння (посідання) полягає у можливості володіння, користування і розпорядження річчю. При цьому всі зазначені можливості тлумачаться як фактичні стани і не оцінюються як суб'єктивні права.

Володіння (посідання) може виникнути:

1) внаслідок заволодіння майном (первинне встановлення володіння, встановлення володіння уперше);

2) внаслідок передачі володіння майном від однієї особи до іншої (похідне володіння).

Припиняється володіння (посідання) внаслідок втрати одного з елементів — об'єктивного (втрата фактичного володіння майном) або суб'єктивного (відмова від володіння, тобто припинення наміру володіти майном для себе).

Захист законного володіння здійснюється таким же чином, за допомогою тих же позовів, що і право власності.