7. Загальна характеристика об’єктів інтелектуальної власності.

Об'єктами права інтелектуальної власності є результати інтелектуальної, творчої діяльності, які відповідають вимогам закону. У різних правових системах світу права на об’єкти інтелектуальної діяльності визначаються по-різному. У Великій Британії, Іспанії, Португалії, Франції, ФРН, Японії, США та деяких інших країнах результати інтелектуальної діяльності визнаються об’єктами права власності. В Австрії, Бельгії, Греції, Нідерландах, Скандинавських країнах, Швейцарії, Єгипті та у деяких інших країнах ці самі результати визнаються об’єктами виключного права на використання.

Водночас аналіз передусім патентного законодавства зазначених країн як однієї, так і іншої групи свідчить, що суб’єкти і права власності, і виключного права на використання мають такі ж самі права. Отже, правовий режим цих узагальнених понять зумовлюється скоріше певними традиціями та іншими факторами.

Чинний нині перелік об’єктів права інтелектуальної власності був легалізований на міжнародному рівні у 1967 р. у Конвенції, якою засновувалася Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), про що вже йшлося вище. Так, згідно зі ст. 2 цієї Конвенції інтелектуальна власність включає права, що належать до:

• літературних, художніх і наукових творів;

• виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійних передач;

• винаходів у всіх галузях людської діяльності;

• наукових відкриттів;

• промислових зразків;

• торговельних марок, фірмових найменувань і комерційних позначень;

• захисту від недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, які стосуються інтелектуальної діяльності у промисловій, науковій, літературній та художній галузях.

Загальний перелік об’єктів права інтелектуальної власності у національному законодавстві закріплений у ст. 420 ЦК України. Проте зазначена стаття ЦК України не містить виключного переліку та визначення категорії «об’єкт права інтелектуальної власності», а наводить лише їх перелік.

Так, до об’єктів права інтелектуальної власності належать:

• літературні та художні твори;

• комп’ютерні програми;

• компіляції даних (бази даних);

• виконання;

—фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

• наукові відкриття;

• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• раціоналізаторські пропозиції;

• сорти рослин, породи тварин;

• комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

• комерційна таємниця.

Разом із тим, наведення узагальненого переліку об’єктів права інтелектуальної власності у законодавстві України є новелою та значним кроком вперед у проведенні правової реформи у сфері інтелектуальної власності. Проте зі змісту ст. 420 ЦК України можна дійти висновку, що пропонований перелік не є виключним. Доцільність існування не виключного переліку об’єктів права інтелектуальної власності полягає у тому, що з кожним роком у світі та в Україні стрімко розвивається наука і техніка, у зв’язку з чим можуть з’явитися нові об’єкти права інтелектуальної власності, які не передбачені в чинному національному законодавстві. У такому випадку наявність не виключного переліку виключає можливість відсутності їх правової охорони з боку держави.

Крім того, аналіз ст. 420 ЦК України дає підстави дійти висновку, що законодавець ввів до переліку деякі об’єкти права інтелектуальної власності, віднесення яких до вказаних об’єктів викликає неоднозначність міжнародно-правової оцінки. Прикладом таких об’єктів права інтелектуальної власності є наукове відкриття та раціоналізаторська пропозиція. Водночас, якщо порівняти перелік, що наводиться у міжнародно-правовому акті, з існуючим переліком вищезгаданої статті ЦК України, то можна зробити висновок, що як один, так і другий перелік є «відкритим», тобто передбачає існування й інших об’єктів права інтелектуальної власності, які згодом можуть виникнути. По суті, перелік, наведений у ЦК України, також відображає певні зміни, що відбулися з 1967 р. У прийнятих міжнародних офіційних підходах щодо правової охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Мова, зокрема, йде про комп’ютерні програми, компіляції даних (бази даних), географічні зазначення, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин та породи тварин.

Слід звернути увагу на те, що питання класифікації об’єктів права інтелектуальної власності належить до дискусійних питань, оскільки відсутній єдиний підхід до об’єднання того чи іншого об’єкта права інтелектуальної власності в ту чи іншу групу за тим чи іншим критерієм.

Якщо виходити з переліку об’єктів права інтелектуальної власності, який наведений у ст. 2 Конвенції про заснування ВОІВ, та відповідного коментаря до неї то об’єкти права інтелектуальної власності поділяються на дві групи: об’єкти авторського права та об’єкти промислової власності. До об’єктів авторського права відносять літературні, художні, наукові твори, а також виконавську діяльність артистів, звукозаписи, радіо- і телевізійні передачі. Об’єкти промислової власності включають винаходи в усіх галузях людської діяльності; наукові відкриття; промислові зразки; торговельні марки, фірмові найменування і комерційні позначення; захист від недобросовісної конкуренції.

Проте, якщо звернути увагу на Паризьку конвенцію з охорони промислової власності від 20 березня 1983 p., перелік об’єктів, що входять до промислової власності, буде дещо іншим. Так, до об’єктів промислової власності належать: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення на джерело, найменування місця походження; заходи з припинення недобросовісної конкуренції.

На підставі спільних ознак об’єктів права інтелектуальної власності у спеціалізованій юридичній літературі пропонуються різні класифікації, які можна об’єднати таким чином:

першу групу складають об’єкти авторського права та суміжних прав, що межують з першими. До них належать наукові, літературні, художні твори, комп’ютерні програми та бази даних, а також об’єкти суміжних прав (виконання, фонограми та відеограми, передачі організацій мовлення);

другу групу складають об’єкти патентного права (об’єкти виключного права на результати творчої діяльності, використовувані у виробництві) — винаходи, промислові зразки, корисні моделі, а також комерційна таємниця, ноу-хау;

до третьої групи належать засоби індивідуалізації цивільного обороту, товарів, робіт, послуг — комерційні найменування, торговельні марки, географічні зазначення;

четверта група об’єднує у собі інші об’єкти інтелектуальної діяльності — сорти рослин і породи тварин, топографії інтегральних мікросхем, наукові відкриття тощо.

Водночас наведена вище класифікація об’єктів права інтелектуальної власності є дещо дискусійною. Так, виходячи з сучасного рівня законодавства у галузі авторського права та суміжних прав, є сумнівним об’єднання в одну групу об’єктів авторських прав та суміжних прав. Це пояснюється тим, що на сьогодні суміжні права, хоча й деякою мірою пов’язані з авторським правом, становлять самостійну, відокремлену систему норм права, що регулюють відповідні суспільні відносини, які пов’язані з виконавською діяльністю, діяльністю виробників фонограм, а також діяльністю організацій ефірного та кабельного мовлення.

Зауваження викликає й ототожнення комерційної таємниці з «ноу-хау». Відповідно до ст. 505 ЦК України комерційна таємниця — інформація, яка є секретною у тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невід’ємною та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Під «ноу-хау» зазвичай розуміють певні знання, досвід та секрети виробництва, необхідні для вирішення технічних або інших задач, інформація, яка складає предмет «ноу-хау», не підлягає державній реєстрації та не отримує охорону (наприклад, патентом, свідоцтвом тощо). Поняття «ноу-хау» є ширшим і включає як комерційну таємницю, так і службову таємницю, норми, спрямовані на захист від недобросовісної конкуренції, норми договірного та деліктного права, а також кримінально-правові норми у випадках, коли присутні ознаки злочину.

До дискусійної площини належить і виокремлення групи інших об’єктів інтелектуальної діяльності.

ЦК України, залежно від особливостей об’єктів права інтелектуальної власності та правового регулювання набуття на них прав, здійснення таких прав та правового захисту, ввів нову класифікацію об’єктів права інтелектуальної власності, що знайшла відображення у структурі та змісті Книги четвертої ЦК України і відповідає правовим інститутам права інтелектуальної власності як самостійної комплексної галузі права.