33. Об’єкти суміжних прав.

Наближеними до авторського права є «суміжні права». Реалізація суміж­них прав здійснюється через можливість використання певних результатів твор­чої діяльності авторів. Суміжне право виникає внаслідок факту виконання тво­ру, виробництва фонограми, відеограми, оприлюднення передачі організації мов­лення.

Охорона суміжних прав здійснюється згідно з положеннями статей 13, 41, 54, 55 Конституції України; ЦК України; законів України: «Про авторське пра­во і суміжні права»; «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм»; «Про телебачення і радіомовлення»; «Про кінематографію»; «Про інформацію»; Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, вироб­ників фонограм і організацій мовлення від 26 жовтня 1961 р. (м. Рим); Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 p.; Договору Всесвітньої організації інтелектуаль­ної власності про авторське право; Договору Всесвітньої організації інтелекту­альної власності про виконання і фонограми, прийнятого Дипломатичною кон­ференцією 20 грудня 1996 р., та ін.

У статті 449 ЦК наводиться вичерпний перелік об'єктів суміжних прав. Так, Об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є:

а) виконання;

б) фонограми;

в) відеограми;

г) програми (передачі) організацій мовлення. Правовій нормі, що міститься у ст. 449 ЦК, кореспондуються положення ст. 35 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Визначення таких об'єктів суміжних прав, як виконання, фонограми та відеограми міститься у ст. 2 вказаного Закону.

Публічним виконанням є подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за ви­нятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути при­сутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Фонограмою визнається звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій). Примірником фонограми є копія фонограми на відповідному матері­альному носії, яка виконана безпосередньо чи опосередковано із цієї фонограми і містить усі зафіксовані на ній звуки чи їх частину.

Відеограма — це відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухо­мих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріа­лом для виготовлення її копій. Примірником відеограми є копія відеограми на відповідному матеріальному носії, яка виконана безпосередньо чи опосередко­вано із цієї відеограми і містить усі зафіксовані на ній рухомі зображення чи їх частину (як із звуковим супроводом, так і без нього).

Визначення поняття програми (передачі) організацій мовлення на законодав­чому рівні не дається. Але, проаналізувавши норми гл. 37 ЦК та Закону України «Про авторське право і суміжні права», можна зробити висновок, що програма (пе­редача) організацій мовлення — це об'єктивна форма використання творчого ре­зультату суб'єкта авторського та (або) суміжних прав, яка здійснюється організа­цією ефірного чи кабельного мовлення за допомогою відповідних технічних засобів і може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» мовленням визнається передача на відстань звукової або зорової інформації за допомогою електромагнітних хвиль, що розповсюджуються переда­вальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю телерадіоприймачів.