Тема 9. Культура української діаспори

1. Поняття „українська діаспора” та етапи еміграції.

2. Культурна праця української еміграції у Західній і

Центрально-Східній Європі.

3. Культурне життя української діаспори в Америці та

Австралії.

4. Культура східної діаспори.

1. Поняття „українська діаспора” та етапи української еміграції

Від 12 до 20 мільйонів українців проживають поза межами своєї історичної батьківщини. Цифра є приблизною, бо є ще значна кількість нелегальних емігрантів. Слово діаспора грецького походження і означає розсіяння, тобто перебування значної частини народу (етнічної спільноти) поза межами країни походження внаслідок насильницького виселення або ж дії багатьох інших факторів (економічних, географічних, політичних, церковних тощо).

Термін українська діаспора утвердився у наукових дослідженнях порівняно недавно, адже раніше говорили про українські меншини у сусідніх країнах, про емігрантів, в окремих випадках – про політичну еміграцію тощо. Українська діаспора є важливою інтегральною частиною українського народу, бо саме вона протягом багатьох років популяризувала Україну в світі, поширювала знання про її минуле, розвивала різні аспекти науки та культури.

Українську діаспору розділяють на західну та східну.

Західна діаспора представляє сукупність осіб українського походження, які проживають за кордонами України поза межами колишнього СРСР, насамперед, у Європі, Америці та Австралії.

Учені розрізняють чотири хвилі масової української еміграції на Захід. Перша – наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., коли переселенці переважно з території Закарпаття, Галичини, Буковини та незначна кількість українців з Наддніпрянської України у пошуках кращого життя виїжджали до Канади, США, Аргентини й інших країн.

Друга хвиля розпочалася у ході І Світової війни. Більшість емігрантів, серед яких переважали учасники національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., виїжджали до країн Європи – у Чехо-Словаччину, Францію, Італію, Німеччину, Польщу. У країнах поселеннях вони організовували політичні організації та культурні осередки (наукові установи, навчальні заклади, видавництва, друковані органи тощо.

Поза національними теренами України діяли три українські легальні уряди – УНР з центром у Тарнові, ЗУНР з осередком у Відні, Кубанської Народної Республіки у Празі. Одночасно у 1920-х рр. відбувалося переселення частини селян із західноукраїнських земель до Канади, Аргентини, Бразилії, Уругваю, Парагваю.

Третя хвиля масової еміграції на Захід – у період ІІ Світової війни і післявоєнні роки, була спричинена політичними факторами, зокрема переслідуванням за інакомислення та патріотизм, загрозою фізичного знищення.

З 1945 р. – до початку 1950-х рр. близько 250 тисяч українських емігрантів перебували у т. зв. таборах для переміщених осіб, створених в американських, великобританських і французьких окупаційних зонах Німеччини та на території Австрії. На початку 1950 рр. розпочалося переселення їх мешканців до Австралії, США, Канади, Аргентини, Бельгії, Франції та інших країн.

Представники цієї хвилі переважно були національно-свідомими, політично-активними людьми, котрі заснували наукові установи, університети, школи українознавства, політичні і церковні організації, координуючі організації (Український конгресовий комітет Америки, Світовий конгрес українців та ін.). Вони залишили вагомий творчий доробок, що є надбанням української та світової культури.

Четверта хвиля розпочалася з середини 1980-х рр. і триває донині. Вона зумовлена економічними факторами, зокрема складним соціально-економічним становищем в Україні, відкритістю українських кордонів. Учасники цієї хвилі оселилися в Португалії, Іспанії, Італії, Греції, Чехії, Словаччині, Польщі, Німеччині, Нідерландах, Великобританії та США і Канаді. Українці працюють навіть у Китаї, Лаосі, В’єтнамі. Частина представників четвертої хвилі перебуває у країнах поселеннях нелегально або планує повернутися на батьківщину. У цьому середовищі існують національні організації, зокрема Союзи українців Греції, Португалії Іспанії, періодичні видання, радіотелевізійні програми. Виразники четвертої хвилі належать до різних релігійних конфесій і політичних партій.

По-іншому формувалася східна діаспора. Її виникнення розпочалося ще з доби пізнього середньовіччя та було пов’язане з добровільними і примусовими переселеннями, а також з проживанням українців на своїх етнічних землях, завойованих Московією (Курщина, Воронежчина).

Українською східною діаспорою називають сукупність українців (осіб українського походження), які проживають за кордонами України на просторах колишнього СРСР у пострадянських країнах. За союзним переписом 1989 р. таких налічувалося 6,7 млн. чол., з них найбільше у Росії – 4,4 млн. чол., у Казахстані – бл. 900 тис., у Молдавії – бл. 600 тис., у Білорусії – бл. 300 тис. чол.

За переписом 2002 р. у Росії проживало лише 2,9 млн. українців, що свідчить про асиміляцію та зміну національності частиною осіб. Сьогодні східна діаспора потребує значної державної підтримки від України в організації української освіти, наукового життя, преси та інших засобів комунікації.