10. Права і свободи людини. Покоління прав людини.

Права людини: вроджені, надаються людям тому, що вони є людьми; універсальні й належать кожному; невід’ємні, не можуть бути відібраними; вразливі, можуть бути порушені, але не припинені; є життєво необхідними для забезпечення свободи, справедливості й миру. Права людини охоплюють різноманітні сфери життєдіяльності: особисту, політичну, соціальну, економічну, культурну. Оскільки ці права різняться не лише змістом, а й часом законодавчого закріплення, говорять про покоління прав людини. Покоління прав людини — це історичний етап в еволюції уявлень про права людини, визначений хронологічними межами, доповненими нормативно-правовими актами, у яких закріплені права людини. Перше покоління прав людини було сформоване наприкінці ХVIII — на початку ХІХ ст. До нього належать громадянські й політичні права, зокрема право на свободу думки, слова, совісті, віросповідання, асоціацій, на рівність усіх перед законом, на справедливе судочинство, на участь у політичному житті суспільства тощо. Вони дають людям можливість реалізовувати свою свободу від втручань з боку держави у сфери, що регулюються цими правами, тобто дають негативну свободу. Друге покоління прав людини охоплює соціальні, економічні та культурні права. Вони формувалися з кінця ХVIII ст. до закінчення Другої світової війни в 1945 р. в процесі боротьби за поліпшення економічного та соціального становища. До прав другого покоління належать права на працю й вільний вибір роботи, соціальне забезпечення й відпочинок, захист материнства та дитинства, освіту, участь у культурному житті суспільства.

11. Верховенство права.

Верхове́нство пра́ва — це фундаментальний правовий принцип і правова доктрина, яка передбачає, що жодна людина не є вище закону, що ніхто не може бути покараним державою, крім як за порушення закону, і що ніхто не може бути засудженим за порушення закону іншим чином, ніж у порядку, встановленому законом. Верховенство права різко контрастує з ідеєю, що правитель, законодавець може бути вище закону, що було особливістю римського права, радянського права, нацистського права, та деяких інших правових систем.

12. Поняття про прав дитини. Захист прав дитини.

Права дитини — система можливостей, які необхідні особі для її комплексного та цілісного розвитку в умовах і відповідно до вимог середовища, беручи до уваги незрілість дитини. Як ви вже знаєте, становлення особистості відбувається від народження, і дитинство є тим часом, коли закладаються основи характеру та світогляду людини. Для забезпечення щасливого гармонійного дитинства було розроблено окрему ідею прав дитини. Ці права покликані захищати як дітей у розумінні людей, так і специфічні характерні особливості дитинства. За міжнародно-правовими актами дитиною визнається «кожна людська істота до досягнення 18-річного віку». Українське законодавство захищає права дитини за допомогою таких механізмів: • Конституція України (ст. 24, 51, 52, 92); • Сімейний кодекс України (глави 13, 14 та ін.); • Цивільний кодекс України (ст. 295, 1261 та ін.); • самозахист дитини; • захист із боку батьків;

13. Порушення прав людини.

Закони України надають усім громадянам у випадку порушення їхніх прав і свобод або незгоди з діями органів влади і посадових осіб, звертатися в судові інстанції. Ст. 55 Конституції говорить, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Також кожний громадянин має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Після використання всіх національних засобів правового захисту громадяни мають право звертатися за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнародні судові установи або міжнародні організації, членом або учасником яких є Україна. Крім цього, кожний має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушення і протиправних зазіхань.

14. Національні та міжнародні механізми захисту прав людини.

Захист прав людини може відбуватися як на національному рівні, тобто всередині окремої держави, так і на міжнародному — у випадку, коли держава не здатна самостійно забезпечити захист прав своїх громадян. Усередині держави завдання захисту прав людини покладене передусім на правоохоронні органи та судову гілку влади. Передбачається, що законодавство країни має будуватися на тому, що людина є найвищою цінністю, і враховувати міжнародну нормативно-правову базу щодо прав людини. Якщо громадянин України вважає, що його права держава не захищає належним чином, згідно з Конституцією, він має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ або відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.