го Громада

1)Територіальна громада самостійно та незалежно вирішує питання місцево­го значення. Вона має право вирішувати питання, віднесені до її компетенції, через громадські слухання, місцеві референдуми, загальні збори, місцеві ініці­ативи тощо. Урамках громади за ініціативою жителів мають право створюва­тися будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення, які наділяються частиною власної компетенції, фінансів, майна. До повнова­жень громади входить вирішення таких проблем: прокладання доріг, водопро­водів, будівництво мостів, вирубка дерев, створення зеленої зони, збереження навколишнього середовища, облаштування та покращення роботи шкіл, закла­дів охорони здоров’я, організація зон відпочинку, дитячих і спортивних май­данчиків, допомога людям похилого віку, організація дозвілля, спортивних і культурних заходів тощо.Виконавчими органами громади є сільські, селищні та міські ради, які ма­ють виконавчий комітет, відділи, управління. Виконавчі органи очолюються головою, який є головною посадовою особою.У межах громади активну участь заохочують і підтримують Центри міс­цевої активності. Вони оперативно вивчають і потреби та інтереси громади; інформують населення та діляться історіями успіху громади; сприяють розвитку освіти, культури спілкування та створенню неформаль­них об’єднань і громадських організацій; підвищують авторитет людей, які беруть активну участь у вирішенні місце­вих проблем.Реалізація й захист громадою своїх прав і законних інтересів та участь у міс­цевому самоврядуванні закріплені в статті 40 Конституції України. Громадяни мають право направляти індивідуальні та колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів місцевого самоврядування, посадових і службо-вих осіб цих органів, які зобов’язані розглянути звернення й дати обґрунтова­ну відповідь у встановлений законом строк. Звернення є самостійною формою здійснення громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні. громадська участь— це безперервний двонапрямний процес взаємодії між громадянами та органами місцевого самоврядування, що відповідають за при-йняття рішення та включають заходи, які сприяють участі громадян у при-йнятті рішень. Громадяни мають право брати участь у визначенні пріоритетних завдань і напрямів роботи органів місцевого самоврядування, у розробці про­ектів їх рішень, у контролі за їх діяльністю.Прозорий процес прийняття рішень при залученні всіх членів громади на-зивається врядуванням. Ефективне врядування полягає у відкритості та про­зорості прийняття рішень органами державної влади та місцевого самовряду­вання, підзвітності громадянам, оскільки вони є джерелом влади, та широкому залученні громадян до прийняття рішень.

2)Традиційно в політології під поняттям демократичного суспільства розуміють суспільство рівних можливостей. У таких суспільствах традиційно сильними та сформованими є інститути громадянського суспільства, врегульовані механізми контролю за роботою державних інститутів, пріоритетними напрямками державного контролю є права громадян, відсутні політико-правові суперечності між гілками влади.Демократія існує базуючись на демократичних принципах. Демократичні принципи -це поняття, яке більшість людей вважає найбільш важливим в демократичному суспільстві.Демократичне суспільство -це суспільство, що ним управляють громадяни як безпосередньо через розгляд найважливіших питань на референдумі, так і через обраних представників, котрі складають органи державної влади та місцевого самоврядування. У демократичному суспільстві існує така система прийняття рішень, у якій узгоджуються інтереси всіх громадян.Однією з основних ознак демократії є участь громадян в управлінні країною. Це основна функція громадянина в демократичному суспільстві. Участь у керуванні країною не тільки право, але й обов'язок. Воно може виявлятися в різних формах: наприклад, у висуванні своєї кандидатури на виборах, у голосуванні, поінформованості про політичне життя країни, обговоренні проблем, що хвилюють суспільство, відвідуванні зборів і мітингів, роботі в недержавних добровільних організаціях, сплаті податків і навіть у вираженні протесту. Участь громадян в управлінні сприяє зміцненню демократичного суспільства.Демократичне суспільство приділяє особливу увагу дотриманню принципу рівності. Це означає, що всі громадяни однаково шановані, мають рівні можливості і не можуть бути піддані дискримінації за ознакою раси, релігії, статі, сексуальної орієнтації чи ставлення до тієї або іншої етнічної групи. В умовах демократії як окремі люди, так і групи людей мають право на захист культури, індивідуальності, мови і вірувань.Демократичне суспільство політично терпиме. Це означає, що, хоча в умовах демократії і править більшість, повинні бути дотримані і права меншості. В людей, що не мають влади, повинна бути можливість створювати свої організації і пропагувати свої принципи. Іноді меншості називають «опозицією», тому що вони не розділяють поняття і принципи більшості. Індивідууми також повинні навчитися бути терпимими одне до одного.

Демократичне суспільство найчастіше складається з представників різних культур, рас, релігій і етнічних груп, чиї погляди не збігаються з поглядами більшості населення. Плюралізм лише зміцнює демократичне суспільство. Якщо більшість не хоче і не дотримує прав опозиції, вона убиває демократію.Становлення демократичного суспільства в Україні, тобто суспільства людиноцентристського типу, можливе за утвердження цілісної системи: громадянського суспільства, соціальної, правової держави і ринкової економіки. Елементи цієї системи формуються синхронно.Демократія дозволяє людям домовлятися один з одним, а не нав'язувати іншим свою волю. Неодмінною передумовою демократизації суспільства є встановлення контролю суспільства над політикою, бо там, де народ не контролює уряд, там уряд контролює народ, не даючи йому розвиватися. Чим більш демократичний політичний устрій країни, тим більш вона конкурентоспроможна. Тоталітарні й диктаторські режими неконкурентні ні в зовнішньому, ні у внутрішньому розвитку. Це показало XX століття, коли наймогутніші недемократичні режими розвалювалися.Створення демократичних політичних інститутів та практик у сучасній Україні супроводжується гостримисуперечками про їхню доцільність і можливість застосування в українському політичному процесі. Орієнтаційна складова політики змінюється повільно, тому усвідомлення громадянами необхідності демократичної інституціоналізації стикається з традиційним підходом до політичної сфери.Стабільність демократії залежить від широкої підтримки з боку громадян. Громадянське суспільство не може бути просто запозичене, воно має формуватися на основі традиційної культури з огляду на економічний і політичний розвиток країни, зростання добробуту і самосвідомість народу. Однією з головних економічних перешкод демократичного розвитку сьогодні є відсутність середнього прошарку суспільства, малозабезпеченість більшої частини населення. А майбутнє демократії в країні, як відомо, пов’язане з розвитком її економіки.Для України, що перебуває на шляху демократичних перетворень, першочергове значення має питання спроможності інститутів демократії витримати політичні конфлікти. Демократія виходить з цінності кожної людини, тому прагне до створення цивілізованих умов життя для всіх громадян незалежно від багатства і таланту. Утвердження демократії визначається здатністю політичних акторів досягти консенсусу. Значною мірою це залежить від типу політичного режиму, що є в країні.

3) Центр місцевої активності використовує широкий набір способів і методів оптимального використання соціального ресурсу, а саме:

• оперативне вивчення і стратегічне узгодження територіальних міжгрупових і внутрішньогрупових потреб та інтересів;

• демонстрація досягнутих містом, селом успіхів;

• підвищення авторитету людей, які беруть активну участь у вирішенні місцевих проблем.

• підвищення рівня соціальної інформованості населення;

• сприяння освіті і розвитку неформальних об’єднань і громадських організацій;

• забезпечення та поглиблення «спільності переживань»; підвищення культури спілкування в спільній діяльності.

Виділяються наступні види соціальної активності:

а) споживацька активність - скарги та прохання, спрямовані на те, щоб інші (влада, бізнес і т.п.) вирішили проблеми мешканців, у тому числі й ті, за які влада не відповідає («Перекладання»);

б) протестна активність - виникає з бажання жителів протидіяти діям і планам влади, майже не замислюючись про альтернативні плани. Така активність розвивається у формах пікетів, мітингів, колективних скарг, перекриттів доріг, узгодженого бойкоту виборів вулицею, мікрорайоном, протестного голосування на виборах;

г) фіктивно-демонстративна активність. При використанні населення як статистів для реалізації рекламних або політичних проектів. Самостійна активність імітується за рахунок найнятих та сплачених активістів, а також публікацій у ЗМІ, інших методів;

в) конструктивна активність - ініціативи, спроби коригування дій влади та підприємств для створення більш сприятливих умов життєдіяльності території. Партнерська взаємодія влади та населення.

Види участі	Форми участі
Традиційна (загальноприйнята) політична участь.	голосування; участь в політичних кампаніях; звернення до політичних та державних посадовців; вступ у члени; робота чи передача засобів на потреби політичних організацій; прояв інтересу до політики; обговорення політики.
Нетрадиційна (протестное) політична поведінка	законні демонстрації, підпис петицій, бойкот продуктів; свідома відмова від покупки деяких продуктів по політичним, етнічним чи екологічним переконанням.
Участь в діяльності громадських об’єднань	членство, сприяння без членства, передача коштів та добровільна робота в об’єднанні
Неформальна громадська участь	Різні форми індивідуальної і групової участі в суспільному житті поза організаціями та асоціаціями.
Неформальна допомога	різноманітні форми активної індивідуальної і групової допомоги іншим поза соціальними та благодійними об’єднаннями

Рівень участі громадян у житті громади:

• Пасивна участь - люди беруть участь у суспільній роботі вже тим, що просто слухають виступ адміністратора, менеджера, лідера, у якому презентується будь-який проект, міститься звіт про результати проведеної членами громади роботи і т. і. Пасивна участь є однобічною, тому що думка пасивного учасника по обговорюваних питаннях не вислухується.

• Участь в наданні інформації. Кожен член громади має свій індивідуальний досвід життя в громаді, він є носієм цінної інформації, аналіз якої дозволить зацікавленим особам визначити найбільш актуальні потреби місцевого соціуму й шляхи їхнього вирішення. Беручи участь у різних видах опитування, анкетування як реципієнт, опитуваний опосередковано впливає на процес прийняття відповідних рішень.

• Участь шляхом консультування. Члени громади іноді звертаються за консультативною допомогою до фахівців у державні або громадські організації. «Цей процес, - підкреслюють автори, - не припускає жодної їхньої думки в прийнятті рішень, а фахівці не зобов’язані використовувати думки людей». Однак це все-таки участь, оскільки знання, отримані шляхом консультування, члени громади використовують для поліпшення свого життя або життя навколишніх людей.• Участь за матеріальні стимули. Член громади бере участь у програмі розвитку за винагороду (гроші, речі). Цей вид участі значно впливає на процеси розвитку громади: люди виконують різні види робіт, приймають відповідні рішення, однак при цьому, як правило, втрачають інтерес, якщо матеріальний стимул зникає.

• Функціональна участь. Для вирішення заздалегідь передбачених завдань проекту розвитку громади ініціатори або фасілітатори створюють певні групи. Діяльність цих груп вносить безпосередні зміни в життя громади, хоча самі члени групи залежать від ініціаторів.

• Участь шляхом взаємодії (інтерактивна участь) Цей рівень активності автори розкривають у такий спосіб: «Участь відбувається шляхом спільного аналізу, результатом якого стає план дії та формування нових місцевих інституцій чи зміцнення вже існуючих, які мають за мету зміни в існуючій системі» .

• Самомобілізація. Члени громади висовують власні ініціативи щодо зміни існуючої системи та укладають угоди з зовнішніми інституціями задля отримання  необхідних ресурсів та технічної допомоги й зберігають контроль над їх використанням.

4) Культура громадянськості- вираження ставлення індивідів до інституцій держави та настанов влади, їхньої законослухняності та критичної вимогливості. Культура громадянськості, на відміну від культури політичності, належить до царини взаємодії населення, з одного боку, та влади - з іншого, а не до сфери протистояння окремих верств одна з одною. Вона характеризується сприйняттям влади не як предмету боротьби й завоювання, а як об'єкту впливу з приводу захисту інтересів і прав громадян. Культура громадянськості виражається у ставленні населення до існуючого порядку, у знанні й визнанні ним суспільних норм, готовності їх дотримуватися. До змісту культури громадянськості належать знання людей про їхні права й обов'язки, про влаштування держави, про існуючу політичну систему й головні конституційні і законодавчі регламенти та процедури політичного (зокрема виборчого) процесу. Культура громадянськості у демократичному суспільстві буває наслідком систематичного методично й концептуально обґрунтованого, позаідеологічного освітнього й виховного впливу.