38. Замовні матеріали «джинса».

Замовні матеріали зазвичай підписують псевдонімом, вони містять сумнівні соціологічні дані, псевдоаналітику маловідомих експертів, приховану рекламу тощо. Прихована реклама — це, наприклад, використання героями серіалів певних видів продукції, розміщення на концертах або спортивних змаганнях на задньому фоні банерів, на яких зупиняється камера. «Джинса» як один з видів корупції — свого роду хабар, який дається медіа для того, щоб розповіли щось добре, чи когось знеславили, очорнили.

39. Суспільні медіа.

Суспільні медіа мають мати редакційну незалежність, автономію, підтримувати баланс думок в інформаційному просторі та слугувати протидією маніпуляціям з боку влади. До таких медіа належить Суспільне (громадське) телебачення і радіомовлення — така телерадіоорганізація, яка фінансово не залежить від власників або інституцій, не залежить ні від кого у своїй інформаційній політиці, крім самих журналістів і глядачів. Суспільне телебачення і радіомовлення України є некомерційним і регламентується законом «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» від 2014 р. Після прийняття цього закону в Україні утворилася Національна суспільна телерадіокомпанія України (НСТУ) — юридична особа, на яку безпосередньо покладається функціонування новоствореної системи Суспільного телебачення і радіомовлення.

40. Маніпуляції в медіапросторі. Фейкові інформація, пропаганда.

Маніпуляції, пропаганда не тільки поширюють стереотипи; вони ще й формують їх. Творці маніпуляцій і пропаганди в мас-медіа розуміють, що через стереотипи інформація фільтрується, спрощується, а те, що не відповідає стереотипам, відкидається. Чому аудиторією, яка мислить стереотипами, легко маніпулювати, управляти? Тому що в основі стереотипного мислення лежать спрощені уявлення, схеми, образи, які не випливають з власного досвіду людини. Натомість вони нав’язуються їй, закріплюються в її свідомості засобами масової інформації. Оскільки фейки — це не просто недостовірна інформація, а навмисно спотворена, несправжня, то їх потрібно вчасно виявляти, спростовувати, інформувати про них громадськість. Однак кожному реципієнтові медіатекстів також потрібно вміти розпізнавати фейкову інформацію, хоче це зробити нелегко. Адже фейк створюється таким чином, аби переконати аудиторію у правдивості поданої інформації, змусити реципієнта повірити в неї, а ще й відреагувати, зокрема, перепостити, переказати, переслати фейкове повідомлення іншому реципієнтові. Фахівці пропонують розпізнавати фейк за такими ознаками: 1) сенсаційність повідомлення, скандальний характер події, що набуває широкого розголосу й ганьбить її учасників; 2) сенсаційний заголовок, який шокує, провокує; 3) нагнітання негативу, очорнення, звернення до таких емоцій людини, як страх, тривожність, гнів, відраза; 4) емоційність інформації, тенденційність висвітлення теми; 5) подання однієї позиції (порушення балансу поглядів); 6) відсутність посилань на джерела чи посилання на незалежні джерела; 7) абсурдність інформації з погляду правдоподібності, здорового глузду (те, у що взагалі важко повірити).