57. Сучасна українська наука і освіта, досягнення і перспективи.

З набуттям Україною незалежності, у 1991 р. Верховною Радою було ухвалено Закон України "Про освіту", що визначив школу як основу духовного та соціально-економічного розвитку держави й передбачив кардинальні зміни в її роботі. Відповідно до закону, а також внесених до нього змін і доповнень (1996 р.), освіта в сучасній Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, реальної взаємоповаги між націями та народами. Система освіти в державі досить розгалужена й передбачає дошкільну та загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну, вищу й післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру та самоосвіту. Цей закон проголосив відхід від загальної стандартизації навчання; врахування існуючого досвіду щодо створення реальних умов для самореалізації учнів та студентів; відхід від жорсткої уніфікації навчальних планів, включно в школах різних типів.

У країні почали виникати навчально-виховні заклади нового типу - коледжі, гімназії та ліцеї. Віхою на шляху реформування освіти в Україні став закон "Про загальну середню освіту", ухвалений Верховною Радою України 13 травня 1999 р. Цей закон визначив правові, організаційні та фінансові засади функціонування й розвитку системи загальної середньої освіти в нових умовах. Згідно із законом, не допускається реорганізація та ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості, заснованих на комунальній формі власності, без згоди територіальних громад. Істотні зміни закон запропонував у структурі й організації середньої освіти. На відміну від традиційної структури середньої загальноосвітньої школи, починаючи з 1 вересня 2001 р. почав здійснюватися поступовий перехід до 12-річного терміну навчання у загальноосвітніх навчальних закладах для здобуття повної загальної середньої освіти. Мета таких новацій полягала, з одного боку, у наближенні до європейських стандартів середньої школи, термін навчання у якій триває 12-14 років, а з, іншого боку, розвантаження школярів. Але ці зміни не були доведені до кінця, випуску 12-класників в Україні не дочекались. 22 липня 2010 р. Президент України В. Янукович підписав прийнятий Верховною Радою України Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань середньої та дошкільної освіти», згідно з яким відбулось повернення до 11-річного навчання. Головний аргумент Міністерства освіти за повернення до 11-річної освіти полягав у тому, що були відсутні необхідні для переходу з 2012 року на 12-річку кошти. «Якби парламент не прийняв такий закон, то освіту чекала б катастрофа», - коментував закон міністр освіти Дмитро Табачник. За його словами, протягом року необхідно було би ввести 17 000 нових учительських ставок, з них 8,5 тисячі – у селах, а такого запасу кадрів країна не має в своєму розпорядженні, також через брак кадрів та приміщень від 250 до 400 тисяч школярів чекала б друга зміна, а для доправлення цих дітей до школи і додому довелося б закуповувати шкільні автобуси

. Освіта в сучасних умовах являє собою передачу самого вміння здобувати нове знання, коли темп накопичення знань настільки прискорився, що стало доволі безперспективним вивчити якусь науку раз назавжди: протягом життя людини кожна галузь знання змінюється докорінно. Тому функція сучасної освіти полягає у способі передачі навичок до отримання нових знань.

З 2003/04 навчального року розпочався перехід старшої школи на профільне навчання. Було відкрито класи різних профілів: універсального, суспільно-гуманітарного, природничо-математичного, технологічного, спортивного тощо. Значну увагу було приділено вивченню української мови, історії, культури, традицій. Позитивним моментом з огляду на демократизацію вступу до ВНЗ стало запровадження з 2008 р. замість вступних іспитів зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО).

На основі Закону України "Про освіту" (1991) була реорганізована і вся структура вищої та середньої спеціальної освіти для наближення її до реальної практики суспільного життя. Відбувся перехід на триступеневу підготовку - бакалавр, спеціаліст, магістр. Почалось інтенсивне розроблення та впровадження нових навчальних планів і програм. Поряд із державними з'явилися навчальні заклади, базовані на інших формах власності. Держава відмовилась від монополії на установи ос­віти, тому запроваджено процедури ліцензування навчальних закладів, тобто надання дозволу на освітню діяльність. Визначався також професійний рівень діяльності та юридичного статусу освітньої установи, тобто акредитація навчальних закладів.Вона проводиться за чотирма рівнями. Найвищий, чет­вертий рівень отримують університети і академії. Наука в сучасній Україні є важливою складовою частиною духовної культури, формою суспільної свідомості, потенціал якої в Україні залишається порівняно високим. Активізації наукового пошуку сприяло створення та заснування наукових установ та інституцій, які стали локомотивом в організації академічної та прикладної науки в Україні. Водночас, в науковій сфері простежується і низка негативних тенденцій, зокрема: постійне зниження витрат на науку у внутрішньому валовому продукті, недостатня матеріальна база, обмежений доступ до новітньої наукової інформації, зниження ефективності функціонування наукових установ, внутрішній і зовнішній «відтік умів» – від'їзд молодих і перспективних інтелектуалів за кордон. За останні роки багато науково-дослідних інсти­тутів Національної академії наук України (НАН Ук­раїни) втратили до половини свого наукового потен­ціалу. Більше всього потерпають від цього явища такі науки, як генетика, фізіологія, біологія, теоре­тична фізика.

Певні успіхи спостерігаються в розвитку гу­манітарних наук: історії, психології, філології тощо. Зменшення державних асигнувань на наукову роботу слабо позначилася на стані справ в цій галузі, тому що гуманітаріям не потрібна значна кількість лабораторій, устаткування, видатків на витратні матеріали.

Світовий досвід засвідчує, що для збереження культурного, наукового й освітнього потенціалів країни необхідно відмовитися від величезної і неефективної інфраструктури з її чиновницьким апаратом, створити умови для наслідування кращих традицій і надбань як вітчизняної, так і світової культури, виділяти більше державних коштів на розвиток освіти і науки. Подальші перспективи нашої країни пов’язані передовсім з можливостями вітчизняної науки створювати нові технології та здатністю національної економіки їх освоювати. Таким чином, наука значною мірою орієнтується не на техніку, а, насамперед, на саму людину, на безмежний розвиток її інтелекту, творчих здібностей, культури мислення, на створення матеріальних і духовних передумов для всебічного, гармонійного розвитку суспільства.