41. Спроби економічних реформ 1964-1985 рр.

Спроби реформування економіки

У 1965 р. почалася економічна реформа з метою прискорення науково-технічного прогресу, інтенсифікації розвитку народного господарства СРСР.

Сільське господарство

Реформа в сільському господарстві передбачала:

• o підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію;

• - встановлення твердих планів закупівлі сільськогосподарської продукції. За здану понад план продукцію встановлювалася надбавка 50% закупівельної ціни;

• - перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства;

• - заходи, що сприятимуть розвитку соціальної сфери села.

Однак, істотних змін в аграрній політиці не відбулося - реформа лише дещо "обновила" колгоспну систему. Зміни не призвели до ліквідації відставання виробництва сільськогосподарської продукції, створення достатку продовольства і сировини для промисловості.

Для забезпечення населення продовольством держава була змушена закуповувати хліб за кордоном.

До цього слід додати безгосподарське використання земель: відведення найродючіших фунтів під індустріальну забудову, бездумні програми хімізації, меліорації та будівництва штучних водоймищ. Занедбаною залишалися соціальна та духовна сфера на селі.

Промисловість

Реформа в промисловості передбачала перехід від адміністративних до економічних методів управління:

• - переведення підприємств на госпрозрахунок;

• - оцінку діяльності підприємств не за валовою, а за реалізованою продукцією;

• - створення на підприємствах фондів матеріального стимулювання і т.ін.

Але, з іншого боку, здійснювалася централізація управління економікою: замість республіканських раднаргоспів, створених Хрущовим, відновлювалася система управління через союзні та союзно-республіканські міністерства. 95% підприємств України знову були підпорядковані Москві.

На першому етапі проведення реформи забезпечувалися відносно високі темпи розвитку промисловості. Економісти називали восьму п'ятирічку (1966-1970 рр.) "золотою". В Україні основні виробничі фонди і загальний обсяг промислового виробництва зросли в 1,5 рази, а національний дохід - на 30%.

Проте вже на поч. 70-х рр. з'явилися перші симптоми краху реформи.

Посилення кризових явищ

З поч. 70-х років темпи економічного зростання уповільнюються.

Економіка продовжувала розвиватися екстенсивним шляхом, намітилося постійне відставання від розвинених країн Заходу в науково-технічному і технологічному прогресі. Командна система не змогла повністю вписатися в умови, запропоновані НТР, що стало однією із основних причин економічного спаду. Продуктивність праці була нижчою, ніж у США: в промисловості - у 2 рази, у сільському господарстві - у 5 разів.

42. Прихід до влади м. Горбачова. Розгортання національно-демократичного руху в Україні.

Після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС К. Черненка в березні 1985 р.на посаду керівника КПРС та СРСР було обрано М. Горбачова. Саме за його ініціативи розпочалась перебудова в СРСР (квітень 1985 р.). Перебудова мала охопити п'ять провідних галузей життєдіяльності су­спільства: економіку(від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних), внутрішню політику(демократизація суспільного життя та народовладдя), зовнішню політику (припинення «холодної війни» та побудова спільноєвропейського дому); соціальну сферу(підви­щення матеріального та культурного добробуту населення), ідеологію (ліквідація цензури, гласність, вільне виявлення думок громадян). Але ідеї перебудови швидко зайшли в глухий кут. В усіх галузях життя виникла гостра суспільно-політична, економічна та національна криза, яка завершилася розпадом СРСР.Партійне керівництво України, не сприймало і певний час блокувало перебудовчі процеси в Україні. Преса називала Україну заповідником застою. Протягом 1985—1987 рр. в Україні не існувало значних політичних сил у вигляді громадських об'єднань та народних фронтів. Пасивність широких народних мас має своє пояснення. На тлі загального, насамперед економічного, розвалу ситуація в Україні залишалась відносно стабільною. В Україні головним чинником, який розхитав суспільство, стала Чорно­бильська катастрофа (квітень 1986 р.). Ще одним фактором активізації су­спільно-політичного життя став процес русифікації.Як наслідок в умовах політики гласності (започаткована 1987 р.) в Україні виникли групи «зелених», політичні клуби, просвітницькі українознавчі ор­ганізаці, їхня діяльність одразу вийшла за межі суто просвітницької діяльності й набула політизованого характеру. Восени 1987 р. у Києві виник Український культурологічний клуб (УКК). За спробу провести в 1988 р. демонстрацію до другої річниці Чорнобиля кіль­кох лідерів УКК було заарештовано. У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України, підтриманої історико-просвітнім товариством «Меморіал» і Товариством української мови ім. Т. Шевченка, виникла масова політична організація Рух(На­родний Рух України за перебудову). На час установчого з'їзду (8—10 вересня 1989 р. у Києві) кількість членів руху становила 280 тис. осіб. Швидка політизація суспільства виявилася в мітингах і демонстраціях. Перший у новітній історії України масовий мітинг(близько 20 тис. осіб) відбувся у Києві 13 листопада 1988р.На ньому гостро постало питання про відповідальність конкретних посадових осіб за приховування негативних на­слідків Чорнобильської катастрофи. Дуже важливою масовою акцією (взяли участь близько 800 тис. осіб) став «живий ланцюг» між Києвом та Львовом21 січня 1990р., присвячений проголошенню 1919 р. об'єднання УНР і ЗУНР в єдину державу. До Верховної Ради СРСР вперше вдалося провести ряд депутатів від опозиції. У Львові майоріли жовто-блакитні прапори, лунали заклики до страйку. На політичну арену виходило робітництво. Улітку 1989 р. страйк шахтарів охопив найважливіші вугледобувні райони СРСР, у тому числі Донбас і Львівсько-Волинський басейн. Хоча вони висува­ли тоді здебільшого економічні вимоги, однак КПРС не могла уже виставляти себе захисником інтересів робітничого класу. Восени 1989 р. вдалося внести істотні поправки до проекту Закону про вибори до Верховної Ради УРСР,зокрема, було зйято представництво від гро­мадських організацій. Тоді ж Верховна Рада прийняла Закон про мови, згідно з яким українська мова проголошувалася державною. У той час відбувається стрімкий розвал КПУ. Суспільство і правляча верхівка починає все більше усвідомлювати необхідність Домогтися реального суверенітету республіки.

У 1989—1990 рр. з'являються паростки багатопартійності. У 1980 р. КПРС (КПУ як її складова) відмовилась від монополії на владу. Активізація політич­ного життя спричинила стрімке зростання національної свідомості населення. З 1990 р. почався рух за вихід із СРСР. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України,у якій проголошу­валися верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.Висновок. Перебудова в СРСР сприяла формуванню і розгортанню національ­но-демократичного руху, який мирним шляхом заклав основи проголошення незалежності України.

44. Політична ситуація в Україні у 1985-1991 рр. Початок формування багатопартійності в Україні Першою масовою демократичною партією в сучасній Україні став Народний Рух. Установчий з’їзд Народного Руху України відбувся в Києві 8-10 вересня 1989 р. На з’їзді було присутньо 1109 делегатів, які представляли близько 280 тис. членів Руху.

Програма нової політичної організації проголошувала своєю головною метою "побудову в Україні демократичного і гуманного суспільства, в якому будуть створені справжнє народовладдя, благополуччя народу і умови для гідного життя людини.", а також "створення суверенної української держави, що будує свої стосунки з іншими республіками СРСР на підставі нового Союзного Договору". На других Всеукраїнських зборах Руху в жовтні 1990 p., де було представлено більше 630 тис. членів організації, вже не йшла мова про соціалізм і новий союзний договір. Мета Руху була сформульована коротко і чітко: вихід України зі складу СРСР, усунення комуністів від влади. Вплив Руху нестримно зростав, він перетворився на реальну силу, яка перебувала в непримиренній опозиції до КПРС і виступала за повну незалежність України.

У березні 1990 р. була змінена ст. 6 Конституції СРСР, з якої було вилучено положення про "керівну і направляючу" роль КПРС, що давало можливість формування нових політичних партій. Цю подію прискорило створення багатопартійної системи в Україні.

У квітні 1990 р. в Києві відбувся установчий з’їзд Української республіканської партії (УРП), сформованої на базі Української Хельсінської спілки. Спочатку партія налічувала не більше 2,5 тис. членів. Основною метою партії було оголошено створення Української незалежної держави. Партія мала яскраво виражену антикомуністичну спрямованість. УРП вважала ідеологію і практику комуністів за антигуманну і нелюдську, наполягала на націоналізації майна КПРС. У програму партії були включені вимоги демонополізації виробництва, переходу до ринкової економіки, приведення українського законодавства у відовідність з нормами міжнародного права, виходу України з військової системи СРСР, створення професійної національної армії, проголошення України без’ядерною зоною.

На вересні 1990 р. З’явилася Партія "зелених" України. Партія поставила за мету створення "екологічно солідарного суспільства", в якому інтереси всіх "гармонійно поєднуватимуться з вищими біосферними законами природи". Крім того, було відмічено, що ні комунізм, ні капіталізм неприйнятні в сучасній Україні, якій належить шукати свій, третій шлях розвитку.

Впродовж 1990 року в Україні з’явилося близько 20 опозиційних політичних партій. Проте тільки три з них користувалися реальним впливом: Республіканська, Демократична і Партія демократичного відродження України. В той же час жодна політична партія не могла ще навіть порівнятися за своїми реальними можливостями з КПУ, в якій ще залишалися близько 3 млн чоловік. Залишаючись правлячою партією, комуністи тримали під своїм контролем всі державні установи, командні висоти в економіці, правоохоронні органи, армію і КДБ.