36. Початок десталінізації та демократизації суспільного життя в Україні (1953-1964).М.Хрущов

Частковий відхід від сталінізму, який проходив протягом 1953—1955 рр., не змінив тоталітарної суті суспільного ладу в СРСР. Критика на адресу Й.Сталіна була вкрай непослідовною і поміркованою. Разом з тим найбільш далекоглядні керівники партії і держави розуміли, що без певної демократизації суспільного життя абсолютно неможливе оновлення країни, прискорення економічного розвитку, підтримання високого рівня військової могутності. Переломною подією в суспільно-політичному життя Радянського Союзу став ХХ з'їзд КПРС, який відбувся у лютому 1956 року. В історію цей з'їзд увійшов насамперед завдяки надзвичайно відвертій доповіді на закритому його засіданні тодішнього першого секретаря ЦК партії М.Хрущова «Про культ особи Й.Сталіна та його наслідки». З'їзд засудив широку репресивну практику тоталітарного режиму, охарактеризовану як «культ особи Й.Сталіна», гостро виступивши проти масових репресій 30 — 40-х років.

Уперше на такому високому рівні були наведені численні факти злочинів і прямих зловживань Й.Сталіна і його оточення, абсолютного нехтування законами. М.Хрущов звинуватив сталінську владу в незаконних переслідуваннях народів у роки війни, розпалюванні національної ворожнечі, численних репресіях повоєнного часу. Незважаючи на обмежену критику сталінізму, з'їзд започаткував важливі зміни у суспільстві. Боротьба за утвердження демократичних засад у всіх сферах життя, ліквідація жахливої спадщини сталінізму були оголошені стратегією політичного курсу партії. В Україні рішення XX з'їзду КПРС були сприйняті більшістю населення з ентузіазмом і надією. Народ чекав повної правди, послідовної демократизації суспільства, гарантій від повторення трагедії. Впродовж короткого часу в республіці були знищені тисячі сталінських бюстів і пам'ятників, ім'я Сталіна було викреслено з найменувань майданів, вулиць, заводів, колгоспів, установ тощо. Але перебудова психології, особливо людей старшого покоління, не скрізь здійснювалася швидко. Частина ветеранів громадянської війни і революції, колишніх фронтовиків, та й взагалі - значна кількість людей, одурманених комуністичною пропагандою, ставилась до змін з певною обережністю.

Тоталітарна система дозволяла критикувати свого творця суворо дозовано, у визначених нею рамках, вихід за які не допускався. Проявом цього стала фактична заборона для вітчизняного читача (аж до 1989 року) доповіді М.Хрущова на XX з'їзді. Громадянам СРСР було запропоновано її «полегшену» версію: у липні 1956 р. було опубліковано постанову ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків». За змістом і гостротою викладу цей документ був кроком назад порівняно з доповіддю. Та й сам М.Хрущов поступово став змінювати тональність виступів. У ряді промов він почав говорити, що Сталін — це «великий революціонер», «великий марксист-ленінець» і партія не дозволить «віддати ім'я Ста­ліна ворогам комунізму».

37. Спроби та наслідки реформування економіки України наприкінці 50 — у першій половині 60-х рр.

Найслабшою ланкою радянської економіки було сільське господарство. Усі заходи, спрямо­вані па розвиток сільського господарства в другій половині 1940 — на початку 1950-х рр., не мали успіху. Рівень зростання обсягів продукції за пе­ріод 1949—1952 рр. складав лише 10 % , у той час як у промисловості — 230 % . До того ж сільське господарство було збитковим.

Нові реформи в сільському господарстві розпо­чались після смерті Сталіна. Вересневий Пленум ЦК КПРС (1953 р.)намітив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства. Так, передбачалось укріплення матеріально-технічної бази господарств, матеріальне заохочення мешканців села, підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію, змен­шення податків на присадибне господарство, списування заборгованості кол­госпів, поліпшення якісного складу керівників сільгосппідприємств та ін. Завдяки таким заходам сільське господарство вперше за довгі роки стало рентабельним. Позитивні зрушення не були дуже вагомими через нереалістичні надпрограми, що почали втілюватись у життя вже в 1954 р. Першою такою програ­мою стало освоєння цілинних і перелогових земель.  Її суть полягала в освоєнні майже 13 млн га земель (пізніше цю цифру збільшили до 28—ЗО млн га) у Казах­стані, Сибіру та Північному Кавказі. Україні в цій програмі відводилась роль джерела матеріальних і людських ресурсів. Другою надпрограмою, що була започаткована в цей час, стало розширення площ посівів кукурудзи та інших «диво-культур». Лютневий 1955 р. Пленум ЦК КПУ прийняв рішення про збільшення площі посівів кукурудзи до 5 млн гектарів. Проте кукурудзяна кампанія не дала очікуваних результатів. У багатьох районах не­виправдані обсяги посівів кукурудзи призвели до порушення сівозмін, струк­тури ґрунтів, зниження врожайності зернових тощо. Третя надпрограма передбачала різке збільшення виробництва м'яса та іншої продукції тваринництва, маючи намір перегнати за цими показника ми провідні капіталістичні країни. Із цією метою почалось будівництво гігант­ських відгодівельних комплексів. Це породило проблему забезпечення худоби кормами і ветеринарним обслуговуванням. Існуючі покоси багатолітніх трав не могли дати необхідної кількості кормів, а спроба забезпечити тваринництво кормами за рахунок засіву луків кукурудзую та іншими рослинами, які дають значну кількість зеленою маси, викликали нові проблеми. Місцеві породи тва­рин не були звичні до нових кормів. Не було налагоджено виробництво комбі­кормів. Розпочалась масова ерозія ґрунтів і виведення їх із сільгоспобороту. Посуха 1963 р. призвела до скорочення на 30 % валового збору зернових. Щоб уникнути голоду, радянське керівництво було змушене вдатись до закупівлі зерна за кордоном. Сільсь­ке господарство до кінця існування СРСР залишалося у кризовому стані. Із 1958 по 1964 р. обсяг валової продукції колгоспів зріс лише на 3 % . Незважаючи на те, що нове радянське керівництво приділяло велику увагу розвитку сільського господарства, а в 1953 р. проголосило курс на переважний розвиток промисловості групи «Б», усе ж пріоритетним залишався розвиток важкої промисловості. У республіці розвивались галузі, що закріплювали статус УРСР як паливно-енергетичної, металургійної бази СРСР, важливого району важкого машинобудування і воєнної промисловостіІдеологічним обґрунтуванням змін у системі управління стала ідеологічна установка на побудову «загальнонародної держави», яка замінила постулат про «диктатуру пролетаріата».

38.. Пожвавлення літературно-мистецького життя України в умовах десталінізації. «Шістдесятники».

Після смерті Й. Сталіна (1953 р.) у суспільно­му житті народів СРСР відбуваються якісні змі­ни. Розпочинається процес десталінізації . Біля керма партії, а отже, і держави стає М. Хрущов. Роки його перебування при владі дістали назву«відлиги».Послаблення тоталітарного режиму далося взнаки як у політичній і соціально-еконо­мічній, так і в культурній та ідеологічній сферах. Справжнім потрясінням став XX з'їзд КПРС і розвінчання на ньому культу особи Сталіна. Реабілітація в'язнів сталінських концтаборів зачепила й групу діячів ук­раїнської культури. Однак за ними ще довго залишалося тавро «ворогів на­роду» або «українських буржуазних націоналістів». Раніше вилучені з біб­ліотек і книготорговельної мережі твори репресованих повільно поверталися до читача. Український культурно-мистецький фонд поповнювався раніше невідомими або недоступними творами авторів доби «розстріляного відродження».

Хрущовська «відлига» дала надію на припинення свавілля та краще життя людей. Це надихало письменників і поетів, інших діячів культури на творчу діяльність. Важливим суспільно-політичним явищем 1960-х рр. став національно- культурний рух молодих українських письменників, критиків, поетів, ху­дожників, композиторів, їхня творчість і громадсько-політична активність сприяли піднесенню української духовності та культури. Однак незабаром «шістдесятники» переконались у неможливості корінних змін у межах тоталітарної системи та прагнули оновлення суспільства на ґрун­ті загальнолюдських цінностей. Завдяки їм в Україні виникли національно- культурні осередки та сформувався рух дисидентів, що стало важливою пере­думовою національно-державного будівництва в 1990-х рр. «Відлига» в культурі й духовній сфері, як і в інших галузях суспільного життя, була сповнена суперечностей, викликаних прагненням М. Хрущова та його оточення щось змінити, не зачепивши основ тоталітарної держави. Тому лібералізація суспільства супроводжувалася переслідуваннями діячів культури й мистецтва, критика сталінщини співіснувала з посиленням ідео­логічного наступу, реформування економіки й обіцянки комуністичного май­бутнього поєднувалися з адміністративно-командними методами управління, суспільно-політичним і духовним життям, процвітанням партійно-державної бюрократії.

Висновок.Процес десталінізації та лібералізації суспільного життя сприяв розвитку культури й духовного життя суспільства. Паростки національ­но-культурного відродження, викликані «відлигою», загрожували існуючій політичній системі, панівній ідеології, тому тиск на творчу інтелігенцію набирав нових форм і масштабів. Це призвело до ресталінізації й стагнації суспільства, але не могло знищити духовний потенціал народу, прогресивні тенденції культурно-історичного розвитку.■ Дата: 1958 р. — реформа освіти.