39. Деструктивні процеси на селі 1964-1985

Збільшення капіталовкладень сприяло зростанню тракторного парку, вантажних автомобілів і зернозбиральної техніки в колгоспах і радгоспах республіки. Таким чином, енергоозброєність праці в сільському господарстві зросла в півтора рази, в два рази більше стали використовувати електроенергію у виробництві. В колгоспах та радгоспах України збільшилось число спеціалістів сільського господарства: агрономів, зоотехніків, механізаторів. Україна продовжувала залишатися головною «житницею» СРСР, вона давала майже 23% від загальної сільськогосподарської продукції Радянського Союзу. Проте уже на початку 70-х років негативні тенденції торкнулися й аграрного сектора економіки. Це було викликано насамперед тим, що не вдавалося до кінця врегулювати соціальні та економічні проблеми села. Гарантована оплата праці колгоспників здебільшого не була пов'язана з її кінцевими результатами, що сприяло зростанню споживацьких настроїв серед сільських трудівників. Зростала чисельність керівного апарату районної ланки управління (з початку 60-х до середини 80-х років вона збільшилась втроє: з 20 осіб в відділі сільського господарства райвиконкому до 60 осіб).Суттєвою проблемою продовжувала залишатись низька культура сільськогосподарського виробництва, безгосподарське використання земельних угідь. До значних витрат коштів та зниження родючості ґрунтів (через їх засоленість) привело збільшення площ зрошуваних земель. Україна втрачала посівні площі (чорноземи), обміліли або зовсім зникли десятки малих річок, що стало однією з головних причин зростання екологічних проблем. Не вдалося вирішити проблеми соціального розвитку села. На початку 70-х років лише близько 15% осель сільських мешканців мали централізоване опалення, водопровід і каналізацію. Магазини та їдальні мали лише третина сільських населених пунктів. Більшість сіл не мали шляхів з твердим покриттям, які б з'єднували їх з районними центрами. У невеликих населених пунктах не було середніх та неповних середніх шкіл і діти змушені були ходити до шкіл, яка знаходились за багато кілометрів від домівки. На селі не вистачало будинків побуту, будинків культури, чи просто клубів.

Повільне вирішення соціальних проблем села стало однією з причин масової міграції сільської молоді в міста, в результаті чого скоротились і так обмежені трудові ресурси колгоспів і радгоспів. Чисельність сільського населення скоротилась за двадцять років майже на 5 млн. осіб.

Проблема скорочення трудових ресурсів на селі змусила радянське керівництво шукати виходу з ситуації, що склалася. У 60–80-х роках традиційним стало залучення до сільськогосподарських робіт (під виглядом надання шефської допомоги) міського населення: робітників, службовців, студентів, школярів. Але й ці заходи не сприяли вирішенню проблеми. Ефективність сільського господарства падала, зростала собівартість його продукції. До початку 80-х років, коли ця важлива галузь економіки опинилась у кризовому стані, стало зрозумілим, що для виведення сільського господарства з кризи потрібні невідкладні і рішучі заходи. Система таких заходів розглядалась на травневому (1982) пленумі ЦК КПРС. Пленум прийняв Продовольчу програму СРСР до 1990 року. В листопаді цього ж року була прийнята аналогічна Продовольча програма УРСР. Ці програми передбачали систему заходів, які були спрямовані на безперебійне забезпечення населення республіки і країни в цілому продуктами харчування.

40. Опозиційний рух в Україні 1965-1985 У 1960—1980-ті pp. було закладено організаційні основи дисидентського руху: зріс його інтелектуальний потенціал, громадянська активність частини інакодумців стала набувати рис суспільного руху, виникають елементи координації цього руху. У 1965 р. в УРСР за вільнодумство були заарештовані понад 20 осіб. Українські політичні в'язні написали «Відкритий лист до Організації Об'єднаних Націй». У ньому було викладено ідеї українського дисидентства: протест проти дискримінації українців і безправного становища України в складі СРСР. Активізації діяльності дисидентів у 1968— 1976 pp. сприяли інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 p., що викликала хвилю обурення і протестів. У 1970—1972 pp. в Україні самвидавом друкувався «Український вісник», заснований В. Чорноволом, де подавалася інформація про порушення свободи слова, прав особи й нації, гарантованих Конституцією, про судові й позасудові репресії в Україні, про різні акції протесту.

На нараді з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р. Радянський Союз підписав Гельсінський Акт, який передбачав гарантію громадянських прав і свобод у країнах-учасницях наради. У 1976 р. Створена у Києві група сприяння виконанню Гельсінських угод — Українську Гельсінську спілку — першу організовану структуру в українському визвольному русі. Група збирала матеріали про виконання Гельсінських угод, виступала на захист політв'язнів, допомагала колишнім репресованим і родинам політв'язнів. Члени групи навіть наважилися діяти легально. У 1976—1979 pp. до групи увійшло 36 осіб. Згодом вони були заарештовані й більшість із них засуджені. В Україні було й релігійне дисидентство, пов'язане з вимогою відновити діяльність греко-католицької церкви. З ініціативи його представника у 1982 р. було створено Комітет захисту УГКЦ із метою легалізації її діяльності в Україні. Значення дисидентського руху Наступ карально-репресивної системи не загальмував розвиток націонал-демократичного руху.

Свідчив про наявність кризових явищ у радянській системі. Сприяв розхитуванню радянської тоталітарної системи, поширенню і утвердженню в народі демократичних ідеалів. Продовжив традиції національно-визвольної боротьби. З'єднав два етапи національно-визвольного руху — середини і кінця XX ст. Відкривав Україну світові.

Досвід та ідеологічні напрацювання дисидентів були використані в період перебудови і здобуття Україною незалежності. Із середовища дисидентів вийшла чимала когорта політиків. Дисиденти зробили вагомий внесок у сучасну теорію і практику державного будівництва, розвиток української науки і культури. Дисиденти зробили вагомий внесок у сучасну теорію і практику державного будівництва, розвиток української науки і культури. Дисидентський рух в Україні був виявом національно-визвольного руху, спрямованого на демократизацію суспільно-політичного життя. Зусилля й жертви дисидентів не були марними. Ці люди несли народові України правду, відкрили Україну світові. їхні принципи стали базою для сучасного державного будівництва в незалежній Україні.