34.Масові депортації в Криму: причини та наслідки

Основна фаза насильного переселення відбулася протягом неповних трьох діб, почавшись удосвіта 18 травня 1944 року і закінчившись о 16:00 20 травня. Всього з Криму депортували 238 500 людей – майже все кримськотатарське населення.

Для цього НКВД залучила понад 32 тисячі силовиків.

Офіційною причиною насильницького переселення стало звинувачення всього кримськотатарського народу в державній зраді, "масовому винищенні радянських людей" і колабораціонізмі – співпраці з нацистськими окупантами. Такі аргументи містилися в рішенні Держкомітету оборони про депортацію, яке з'явилося за тиждень перед її початком.

Однак історики називають інші, неофіційні причини переселення. Серед них - той факт, що кримські татари історично мали тісні зв’язки з Туреччиною, яку СРСР у той час розглядав як потенційного суперника. У планах Союзу Крим був стратегічним плацдармом на випадок можливого конфлікту з цією країною, і Сталін хотів перестрахуватися від можливих саботажників і зрадників, якими він вважав татар.

На користь цієї теорії свідчить також те, що з прилеглих до Туреччини кавказьких районів переселяли й інші мусульманські етноси: чеченців, інгушів, карачаївців і балкарців.

Службовці НКВС заходили до татарських помешкань і оголошували господарям, що через зраду батьківщини їх виселяють з Криму.

Щоб зібрати речі, давали 15-20 хвилин. Офіційно кожна сім'я мала право взяти з собою до 500 кг багажу, однак реально дозволяли забрати значно менше, а іноді – взагалі нічого.

Людей вантажними автомобілями відвозили до залізничних станцій. Звідти на схід відправили майже 70 ешелонів з наглухо зачиненими товарними вагонами, що були переповнені людьми.

Під час переїзду загинули близько 8 000 людей, більшість з яких - діти і літні люди. Найпоширеніші причини смерті – спрага і тиф.

Деякі люди, не витримавши страждань, сходили з розуму.

Все майно, що залишилося в Криму після татар, держава присвоїла собі.

Куди депортували татар?

Більшість татар відправили до Узбекистану і сусідні з ним райони Казахстану і Таджикистану.

Невеликі групи людей потрапили в Марійську АРСР, на Урал і в Костромську область Росії.

Які були наслідки депортації для татар?

За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх депортованих.

Серед померлих за перший рік майже половина - діти до 16 років.

Марійська АРСР. Бригада на лісоповалі. 1950 р. Через брак чистої води, погану гігієну і відсутність медичної допомоги серед депортованих поширювалися малярія, жовта лихоманка, дизентерія та інші хвороби. Новоприбулі не мали природного імунітету проти багатьох місцевих недуг.

35.Післявоєнна відбудова і розвиток України в 1945-на початку 50-х рр.

Війна принесла багато втрат Україні. Від рук фашистів загинув кожний шостий її житель. У важких умовах жила більшість населення України. Не вистачало продуктів харчування, одягу, взуття. Мільйони людей тулилися в землянках, бараках, гуртожитках і переповнених комунальних квартирах. Досить складним залишалося внутрішньополітичне становище, особливо в західних регіонах України, де з поверненням радянської влади з небаченою силою спалахнула боротьба з ОУН - УПА. Насадження тоталітарного режиму, прискорена радянізація західних областей після вигнання німців, масові репресії проти місцевого населення призвели до спалаху громадянської війни. Спираючись на значну підтримку місцевого населення, боротьба ОУН - УПА активізувалася. Після завершення війни Україна активно виходить на міжнародну арену. У квітні 1945 року Україна разом з СРСР та Білоруссю була включена до складу 47 країн-засновників ООН. Українські представники з'явилися в ЮНЕСКО, Міжнародній організації праці та ін. З одного боку, міжнародна діяльність республіки має позитивний характер, а, з другого, — вона повністю залежить від рішень Москви.

У досить складних і суперечливих умовах почалася післявоєнна відбудова народного господарства України. Ціною величезного напруження сил загоювалися рани війни. У відбудові народного господарства доводилося долати чимало труднощів. Наприклад, союзний уряд визнав недоцільним, економічно неефективним повернення в Україну багатьох об'єктів промисловості та сільського господарства. Доводилося все починати спочатку. Сталінська пропагандистська машина вдалася до добре випробуваних ідеологічних гасел: «Потрібне напруження всіх сил для відбудови. Тепер ми живемо складно, відбудуємося — і все зміниться на краще». У республіці широкого розмаху досягло соціалістичне змагання. Для пропаганди нової політики встановлено медаль «За відбудову вугільних шахт Донбасу». У серпні 1946 року Верховна Рада УРСР схвалила п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства республіки на 1946-1950 pp. Протягом п'ятирічки обсяг капіталовкладень у відбудову народного господарства в 3 рази перевищував фінансування всіх попередніх трьох п'ятирічок разом узятих. За темпами будівництва Україна нагадувала 30-ті роки. Наприклад, до жовтня 1945 року в республіці відбудовано 123 з 306 основних шахт. Навесні 1947 року Дніпрогес дав перший струм. Піднялися з руїн «Запоріжсталь» і «Азовсталь», машинобудівні підприємства Києва, Харкова та інших міст, здано в експлуатацію найбільший на той час в СРСР та Європі газопровід «Дашава - Київ». Обсяг валової продукції промисловості України за першу післявоєнну п'ятирічку збільшився в 4,5 раза й перевищував рівень 1940 року на 15% . На кінець п'ятирічки Україна виробляла чавуну, сталі, кам'яного вугілля стільки, як у довоєнний час, а з виробництва прокату, чорних металів, продукції машинобудування, електроенергії, залізної руди показники значно перевищували цей рівень.