3. Професіоналізм особистості викладача

Щоб виглядати пристойною людиною, передусім потрібно бути нею.

Адріан Декурсель, французький драматург

Любитель живе надіями; професіонал працює.

Г. Кейнін, американський письменник

Гуманізація вищої освіти передбачає центрацію навчального процесу не на навчальній дисципліні, а на особистості студента, його професій­ному становленні та особистісному зростанні. Для цього сам викладач повинен мати високий рівень особистісної і громадянської зрілості.

Професіоналізм викладача як особистості - це якісна характерис­тика його як суб’єкта педагогічної праці, яка відображав виткий рівень

дечують ефективність. , педагогічної . діяльно сті. Рівень продуктивності діяльності викладача значною мірою залежить від його професійно-пе- дагогічної спрямованості - сукупності стійких мотивів, потреб, інтере­сів, переконань, ціннісних орієнтацій, які виражають світогляд людини і спрямовують на досягнення певного результату. Професійно-педагогічна спрямованість має такі різновиди:

1. Справжня педагогічна спрямованість передбачає наявність у ви­кладача стійкої настанови на розвиток особистості майбутнього фахівця засобами свого навчального предмета, формування в студентів позитив­ної мотивації учіння, потреби в професійних знаннях і уміннях, якими володіє сам педагог.

2. .Формально-педагогічна спрямованість, яка пов’язана з прагненням викладача будь-що виконува’ги навчальний план і робочу програму. Ця потреба затьмарює собою особистість студента, його бажання і можли­вості, успіхи і невдачі (це формально-бюрократичний стиль педагогічно­го управління).

У) Хибно-педагогічна спрямованість - спрямованість викладача на са­мого себе, власне самовираження і самопрезентацію, свою професійну кар’єру. На заняттях у таких викладачів студенти малоактивні, продук­тивність їхньої праці дуже низька, зникає бажання навчатися. Викладачів із такою негативною професійно-педагогічною спрямованістю мало, але вони, на жаль, є.

Велике значення особистісні характеристики викладача мають ще й тому, що мета підготовки майбутнього фахівця з вищою освітою перед­бачає формування в нього професійно значущих особистісних якостей. Проте життєві цінності та смисли не можуть передаватися студентові так само, як знання, уміння і навички. Єдиним шляхом розвитку духовності, формування ціннісних орієнтацій і життєвих смислів у студентів є духо­вність і моральна культура викладача (його емоційний світ), що вияв­ляється через його ставлення до навколишнього світу, подій, студентів і самого себе. Якраз ці якості викладача визначають його педагогічний імідж. ..

Імідж ^ створений у свідомості людей навколо емоційно-забарвле- н&го образу індивіда, що відображає їхні соціальні очікування. Імідж викладача здійснює великий вплив на його взаємини зі студентами, на ефективність їхньої сумісної праці. Імідж набуває рис символу особис­тості викладача, стає його візиткою, рисою його характеру та формує ставлення студентів і до нього, і навіть до навчального предмета, який він викладає. У зв’язку з цим згадаємо А.С. Макаренка, який казав: «Ви­значальним чинником навчально-виховного процесу завжди залишається прекрасна особистість педагога».

Індивідуальність викладача насамперед виявляється в його зовніш­ності, яка спрямована на інших людей. Емоційна виразність, спосіб і си­ла виявлення хвилювань і почуттів визначають як експресивність. Вид і форма експресії значною мірою впливає на динаміку й особливості між­особистісних взаємин викладача і студентів. Через це серед особистіс­них якостей викладача визначають педагогічний артистизм - здатність управляти собою, виявляти весь арсенал своєї експресивної виразності. Артистизм викладача виконує такі функції:

• мотиваційну (викликає інтерес студентів до особистості викладача і до предмета, який він викладає);

• мобілізаційну (викликає в студентів налаштування на позитивну до­мінанту, наприклад, сприймання інформації);

• атракційну (приваблює, притягує інших до своєї особи);

• стимулювальну (викликає активну роботу студентів);

• фасилітаторську (полегшує педагогічну взаємодію, сприяє організа­ції уваги студентів, сприяє виявленню у них здібності до вивчення предмета).

Усе це свідчить про те, що викладач вищої школи повинен демонстру­вати не тільки зразки науково-педагогічної діяльності, а й певні якості особистості, які мають таке саме важливе значення, як і його професій­ні знання і вміння. Цим пояснюється підвищення вимогливості до про­фесіоналізму особистості сучасного викладача. Можна сказати, що ви­кладач повторює себе у своїх студентах. Вони переймають від нього не

тільки професійно-наукові знання, а й уроки життя, професійний досвід, моральні й життєві цінності, погляди та переконання, манери поведінки, спосіб мислення, окремі звички тощо.

Особистісне, переконливе, захоплююче ставлення викладача до на­вчального матеріалу посилює його вплив на студентів, викликає у них інтерес до нього. Через це до зовнішніх складників іміджу викладача від­носять також виконання ним вимог педагогічного спілкування, дотри­мання правил поведінки, норм етикету у процесі сумісної професійної діяльності (форма звертання, манера спілкування і навіть форма ділового одягу - все це с нормами ділового етикету).

Зовнішній складник іміджу викладача не повинен розходитися з вну­трішньою стороною - рівнем його духовного розвитку, який виявляється у системі цінностей (загальнолюдських, національних, громадянських та ін.), до яких належать і такі педагогічні цінності:

1. Безумовна пріоритетна цінність - людина (дитина, учень, студент), її життя, фізичне й психічне здоров’я. У викладача ця цінність має ви­являтися в любові до студента, проте це не лише і не стільки позитивна емоція, скільки поважне ставлення до людини, віра в її розсудливість і благородство, надія на її майбутнє, здатність перейматися її хвилюван­нями, бути чутливим до її проблем тощо. Це відповідає відомій педаго­гічній позиції викладача - розуміти, визнавати, приймати студента, на­магання створити всі умови для реалізації ним своїх творчих потенцій. Педагогічна віра виявляється також у прагненні зробити того, кого вчиш, центром свого життя і служіння. Віра в іншу людину виявляється через глибокі й достовірні гуманітарні знання, які дають змогу усвідомлювати межі власної компетентності, своїх творчих сил. Саме тому для виклада­ча дуже важливо бути освіченою людиною з психологічного боку.

2. Цінності знання - орієнтація на систематичне поповнення і вдоско­налення професійних знань як необхідної умови професійно-педагогіч­ної діяльності й педагогічної творчості, професійного зростання загалом. «Учитель живе доти, доки він учиться. Як тільки він перестає вчитися, у ньому вмирає вчитель», — говорив К.Д. Ушинський.

3. Ціннісно-мотиваційна настанова на розвиток своїх творчих потен­ційних можливостей, прагнення до самореалізації та саморозвитку - це цінність особистісного зростання у професійній сфері.

4. Цінності - ставлення, які відображають ставлення педагога до са­мого себе як суб’єкта діяльності, його «Я-концепцію», а також динаміку цього ставлення (почуття честі, гідності). Зі зміною самоставлення змі­нюється також ставлення до своєї професійної діяльності. Тому й важли­во для викладача мати постійне прагнення до професійного зростання, намагання ставити й вирішувати все нові й нові завдання, постійно під­вищувати свою педагогічну й наукову кваліфікацію.

Ціннісні орієнтації для суб’єкта розкривають у природі той зміст, який виробила культура. Формування ціннісних орієнтацій - шлях входження до культури. Етапи сходження до ціннісного бачення: за фактом побачи­ти явище, в явищі побачити закон життя, а закон приймати за норму жит­тя. Основний зміст виховання - відкривати шлях до ціннісних ставлень, які мають три форми прояву: раціональне ставлення, емоційне ставлен­ня, дієве ставлення.

Реалізація принципу ціннісних орієнтацій у роботі педагога означає:

• одухотворення (олюднення) довкілля;

• узагальнення факту до обсягу явища;

• виявлення закономірності явища;

• трактування закономірності як норми життя.

Викладач повинен бути високоморальною людиною, що передусім виявляється в його педагогічній культурі:

• щирість і доступність у педагогічному спілкуванні;

• доброзичливість (але не поблажливість студентам);

• щирість, тактовність, коректність;

• толерантність;

• готовність використовувати будь-який випадок педагогічного спілку­вання як життєвий урок.

До характеристики особистості викладача належать також про­фесійні моральні якості:

Загальногромадянські риси: громадянська активність із метою розбу­дови Української держави; національна самосвідомість, патріотизм і то­лерантність щодо інших народів і культур; володіння українською мовою як державною; соціальний оптимізм; гуманізм - визнання суверенності особистості та недоторканості її гідності, віра в невичерпність людської доброзичливості; відповідальність і працелюбність.

Професійні моральні якості, які репрезентують совість, професій­ну чесність (ділова вимогливість до самого себе, самовіддача в робо­ті), принциповість і стійкість переконань (уміння відстоювати власну точку зору, але з повагою до думки іншого), організованість і відпо­відальність, скромність та оптимізм (віра в людей), великодушність (терпимість до вад людей, уміння пробачати образи, не бути зло­пам’ятним), справедливість і об’єктивність (неупереджене оцінюван­ня ділових якостей і дій студентів), самоконтроль, дисциплінованість і вимогливість.

Позитивна «Я-концепція»: почуття власної гідності, прийняття себе як суб’єкта науково-педагогічної діяльності, самоповага, висока профе­сійна самооцінка, відповідальність за себе і власне майбутнє, потреба в самоактуалізації. Особливості «Я-концепції» викладача впливають на індивідуальний стиль його педагогічної діяльності (див. табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Індивідуальний стиль педагогічної діяльності викладача залежно від особливостей його «Я-концепції»

Викладач із позитивною «Я-концепціею»	Викладач із негативними тенденціями в «Я-концепції»
Спокійний, упевнений у собі	Надмірно хвилюється, підвищений рівень тривожності; «нервовий сам і нервує дітей» (П.П. Блонський)
Гуманна щирість, емоційно-цін- нісна налаштованість на міжосо­бистісні взаємини зі студентами	Мінімізація міжособистісних контактів зі студентами, превалювання формаль­них стосунків
Виявляє готовність спілкуватися з кожним студентом і приймати йо­го таким, яким він є	Вибірковість у взаєминах зі студентами, має у групі «любимчиків»
Приязний у взаєминах зі студен­тами, поважає їхню гідність	Часто вдається до дисциплінарних засо­бів впливу на вихованця з приниженням його гідності (підвищення голосу, зне­важливі вислови, «ярлики» тощо); багато часу витрачає на організаційні моменти
Жвавий, життєрадісний, із тон­ким почуттям гумору; моделює ситуації для вияву студентами позитивних емоцій	Емоційно скутий, «сухий», не виявляє власного ставлення до змісту заняття; не стимулює позитивних переживань сту­дентів
Надає перевагу активним, нефор­мальним методам навчання; по­важає думку майбутнього фахів­ця, допомагає актуалізувати його творчий потенціал	Схильний до стереотипного, формаль­ного педагогічного мислення та догма­тичного стилю роботи; на занятті пере­важно активний сам і репрезентує лише себе
Індивідуальний підхід до навчан­ня студентів, опора на їхні психо­логічні особливості	Здебільшого орієнтація на всю аудито­рію без урахування індивідуальних пси­хологічних особливостей студентів
Адекватно оцінює конкретні вчин­ки, риси й досягнення студентів; залучає їх до взаємооцінювання, стимулює їхню самооцінку	Суб’єктивний в оцінюванні; часто зани­жує можливості й досягнення студентів; нехтує їхньою самооцінкою та не залучає однокурсників до взаємооцінювання