2. Навчання майбутніх педагогів управління конфліктними ситуаціями і вирішення педагогічних конфліктів

Правильно визначайте слова, і ви звільните світ від половини непорозумінь. Рене Декарт, французький філософ

У будь-якій суперечці ми відстоюємо не свій погляд, а своє «Я».

Поль Валері, французький поет

Основними шляхами формування готовності студентів щодо запо­бігання і розв’язання конфліктів є інтеграція спеціальних знань завдя­ки доповненню змісту психолого-педагогічних навчальних дисциплін

(«Соціальна психологія», «Вікова і педагогічна психологія», «Теорія ви­ховання», «Основи педагогічної майстерності» та ін.) відповідними пи­таннями з проблем конфліктології, а також читанню спецкурсу «Основи педагогічної конфліктології», розробці і виконанню студентами спеціаль­них завдань під час проходження виробничої (педагогічної) практики. У змісті теоретичної конфлікгологічної підготовки студентів розглядаються питаннями про роль конфліктів у розвитку особистості, про значення різних аспектів педагогічного спілкування у виникненні педагогічних конфліктів, про психологічні особливості людей, що можуть спричинювати конфліктні взаємини, про моделі (стилі) поведінки в конфліктній ситуації та ін.

У дослідженні Ю.О. Костюшка вивчалася підготовка студентів до міжособистісної взаємодії в ситуації конфлікту, яка передбачала спеці­ально організований процес формування гуманістичної спрямованості та оволодіння студентами відповідними знаннями, вміннями й навичками. Теоретично обґрунтовано та апробовано такі психолого-педагогічні умо­ви підготовки майбутніх педагогів до міжособистісної взаємодії в си­туації конфлікту: діалогічна взаємодія у навчально-виховному процесі; організація діяльнішої підготовки студентів за принципами активного соціально-психологічного навчання; створення сприятливого соціально- психологічного середовища для розвитку активної рефлексії. Визначено також базову педагогічну умову підготовки до міжособистісної взаємодії у вигляді інтегрованого підходу, який охоплює всі відомі форми організа­ції навчально-виховного процесу.

Спецкурс «Основи педагогічної конфліктології» є засобом цілеспря­мованого формування конфлікгологічної компетенції студентів завдяки використанню таких організаційних форм і методів активного соціально- психологічного навчання:

1. Лекції і семінарські заняття у формі діалогу з аудиторією, наве­дення цікавих фактів і статистичних даних, проведення інтелектуальних вправ, сократичних бесід, «мозкової атаки», «круглого столу» тощо для формування у студентів пізнавального інтересу до питань урегулювання конфліктів у педагогічній діяльності.

2. Ділові і рольові ігри для моделювання майбутньої професійної діяльності, програвання можливих конфліктних ситуацій у взаємодії з учнями, їхніми батьками, колегами.

3. Використання тестових методик для самооцінки студентами роз­витку емпатії, рівня конфліктності, панівного стилю поведінки і спілку­вання в конфлікті та ін.

4. Тренінгові заняття для розвитку в майбутніх фахівців навичок ефективного спілкування і раціональної поведінки в конфлікті, форму­вання вмінь управляти своєю поведінкою у складних і критичних ситуа­ціях соціальної взаємодії.

6. Аналіз інцидентів і конфліктів, що реально виникали у студентів у різних життєвих умовах, а також розв’язання спеціально розроблених психолого-педагогічних ситуацій і завдань, які стосуються різних аспектів міжособистісних взаємин у педагогічному процесі та пошук шляхів їхньо­го вирішення з різних позицій (учителя, учня, студента, викладача, спо­стерігача). Це спрямовує майбутніх учителів на самостійний пошук опти­мальних способів поведінки педагога у взаєминах з іншими учасниками педагогічного процесу, оволодіння ними конфліктологічними вміннями.

Важливою ланкою формування у студентів готовності до здійснення діяльності із запобігання і подолання конфліктів є педагогічна практика, перед проходженням якої майбутні вчителі отримують цільові завдан­ня (спостереження за взаємодією вчителя з учнями та учнів між собою; виявлення особливостей спілкування лідерів і аутсайдерів серед учнів; складання психолого-педагогічної характеристики учня з урахуванням особливостей його взаємодії й спілкування з іншими людьми; анкетуван­ня вчителів, щоб вивчити стилі педагогічного спілкування, їхній вплив на соціально-психологічний клімат у класі; фіксування під час відвідувань уроків «емпатійних» і «неемпатійних» реплік учителя, «конфліктогенних зон» у класі; проведення бесід з учнями з урахуванням розв’язання за­вдань організації безконфліктного спілкування тощо).

Таким чином, технологія підготовки майбутніх учителів до розв’я­зання конфліктів у міжособистісній взаємодії містить такі компоненти:

1. Змістовий компонент складається з певної послідовності модулів, у межах кожного з них відбувається обговорення теоретичного матеріалу, оцінюється загальна підготовка студентів до заняття за трьома рівнями: знання, пояснення, ілюстрація.

2. Діяльніший компонент передбачає оволодіння студентами вміння­ми, навичками, прийомами організації міжособистісної взаємодії в ситу­ації конфлікту на прикладі педагогічної діяльності; визначається рівень усвідомлення студентом складності педагогічної взаємодії, випробову­вання власних сил у виконанні тренінгових завдань.

3. Рефлексивний компонент містить осмислення студентами власних індивідуальних характеристик міжособистісної взаємодії та підходів до конфлікту; тренування в саморегуляції контролю над власного поведін­кою та хвилюваннями, які її супроводжують; здійснення самоаналізу та самооцінки, отримання та осмислення зворотного зв’язку від викладача та інших членів групи про успішність своїх дій; формування здатності неупереджено та об’єктивно розглядати власну поведінку з позиції про­фесійної доцільності; оволодіння інструментарієм позитивної взаємодії з іншими членами групи та викладачем на рівні аналізу їхніх взаємин.

Студентам потрібно оволодіти також такими опосередкованими ме­тодами: метод «виходу почуттів», уміти висловлювати їх опоненту в

коректній формі «Я-повідомлення»; метод активного слухання опонен­та; метод обміну рольовими позиціями та ін.

Надзвичайно важливо розвивати у студентів соціально-перцептивні уміння для неупередженого сприйняття конфліктної ситуації та об’єк­тивної оцінки опонента. До того ж потрібно враховувати деякі відомі за­кономірності соціальної перцепції. Оцінюючи діяльність педагога, сту­денти можуть припускатися «фундаментальної помилки атрибуції» (Д. Майєрс): недооцінювати ситуаційні (наприклад, неготовність студентів до заняття, організаційна неузгодженість у навчальному процесі, хворо­бливий стан тощо) і переоцінювати диспозиційні (стійкі риси, мотиви, настанови) впливи на його педагогічні дії. Запобігає цьому застосування, наприклад, інтерактивних методик (В.В. Власенко).

Для набування студентами відповідних умінь ефективної поведінки в конфліктних ситуаціях, набуття досвіду неконфліктної педагогічної взає­модії у навчальний процес треба запроваджувати активні методи навчан­ня, зокрема, проводити заняття, на яких студенти навчаються вирішувати педагогічні конфлікти, а саме:

1. Інтегровані заняття, які сприяють активізації оптимальних вза­ємин студентів із викладачем (особливо, коли заняття проводять два ви­кладачі) і студентів між собою. Як наслідок, студенти активно обміню­ються інформацією, реалізують і засвоюють певні педагогічно-рольові функції. В умовах безпосереднього соціального порівняння викладачі свідомо дотримуються педагогічно доцільних професійно-рольових про­грам поведінки.

2. Заняття-гра, яке створює сприятливу емоційну атмосферу без над­мірного психологічного напруження і хвилювання, сприяє ідентифікації студента з новою соціально-професійною роллю (зокрема, «педагог»), знімає бар’єр «соціального статусу» в спілкуванні студента з викладачем тощо.

3. Заняття-діалог, під час якого найповніше забезпечується кому­нікативна взаємодія студентів між собою та з викладачем, здійснюється взаємообмін соціально-рольовими функціями. Така робота не тільки роз­виває комунікативні вміння майбутнього викладача, а завдяки дії меха­нізму «соціальної фасилітації» (посиленню домінантних реакцій у при­сутності інших) покращує виконання завдання, яке полягає в тому, щоб логічно переконати свого опонента. Це сприяє підвищенню самооцінки студентів, надихає впевненість у собі. Учасники діалогу можуть міня­тися ролями (зокрема, і викладач зі студентом). Це дає змогу зіставити результати обговорення проблеми, активізувати для обговорення якомога більше студентів, кожному проявити себе ініціатором у діалозі, показати вміння висловлювати свою думку публічно. Присутні с одночасно і слу­хачами, і експертами, і потенційними учасниками самого діалогу.

5. Колективні форми роботи, зокрема, співробітництво студентів у парі змінного складу тощо. Потрібно зауважити, якщо студенти в конфліктній ситуації вдаються до ненормативної поведінки, до антиіуманних негідних учинків щодо один до одного і до викладача, це серйозний сигнал про не- благополуччя в їхньому вихованні, наслідком чого може бути підвищення конфліктності. Саме тому викладачеві треба зупиняти навіть будь-які жарти між студентами, якщо в них є хоча б натяк на ображення чиєїсь гідності.

Практичні поради викладачам і студентам щодо оволодіння вміння­ми вирішення конфліктів:

1. Прагніть з’ясувати предмет і причину конфлікту. Дайте собі відпо­відь на запитання: конфлікт це чи ні?

2. Не розширюйте предмет конфлікту, а навпаки, зменшуйте вимоги до людей - особливо це стосується емоційної сфери. З’ясуйте: між вами взаємне непорозуміння, ділова конкуренція чи звичайна заздрість.

3. Враховуйте, на якій із трьох стадій перебуває Ваш конфлікт: ста­дія виникнення (напруження стосунків), стадія взаємного непорозуміння (сутички), стадія вирішення (конструктивного чи деструктивного).

4. Необхідно уважно ставитися до тих, хто конфліктує, надавати іні­ціативу і тому, кого звинувачують. З’ясуйте цілі партнера: вони ділові, самостверджувальні, амбіційні або є прагнення принизити когось. Запро­понуйте не лише покарання, а й позитивний шлях вирішення конфлікту.

5. У конфлікті не повинно бути переможців і переможених, бо кон­флікт розвиватиметься далі.

6. Не можна недооцінювати одних і переоцінювати інших, не слід од­них увесь час заохочувати, інших - карати, а третіх - не помічати.

7. Особливу увагу проявіть до конфліктних особистостей.

8. Намагайтеся зрозуміти іншу точку зору.

9. Що ближчі стосунки, то тяжчим буде конфлікт. Не налагоджуйте близьких особистих стосунків у колективі, яким керуєте.

10. Не намагайтеся виховувати інших - краще виховуйте себе.

11. Необхідно примножувати позитивні знання про іншу людину, а не «підгодовувати» свої негативні емоції. Припиняйте плітки. Індивідуальні проблеми вирішуйте наодинці.

12. Слідкуйте за тоном розмови, уникайте категоричності й різкості суджень.

13. У взаєминах ураховуйте тендерні особливості психіки людей. Жі­ноча психологія має такі риси: інтуїтивність, ситуативність, асоціатив­ність. Справжнім чоловікам притаманні: точний розрахунок, зіставлення фактів, логічний аналіз, раціональний підхід. Чоловіки самостійні, ціну­ють свою надійність, сміливість, твердість. Жінки в пріоритеті мають до­броту, ніжність та емоційність, тому вони чутливі до тону розмови і до манери поведінки людей.

Питання для самоконтролю

1. Коли і в кого не виникає конфліктів у спілкуванні?

2. Педагоги зазначають, що зараз кількість конфліктів у закладах освіти збільшилася. Якщо це так, то які можливі причини цього явища?

3. Особливості педагогічного конфлікту, стадії його розвитку. Чим відріз­няється педагогічний конфлікт від звичайного конфлікту у взаєминах?

4. Причини виникнення конфліктів у взаєминах «студент - викладач» і «викладач - студентська академічна група». Чи бувають конфлікти, яких не можна вирішити?

5. Шляхи конструктивного подолання бар’єрів і вирішення конфліктів у педагогічній взаємодії «викладач - студент».

6. Як готувати студентів до вирішення конфліктів?

7. Чи є конфлікти, від яких не можна відмовлятися?

8. Чи завжди в конфліктах є об’єкт зіткнення?

9. Чи згідні Ви з відомим викладачем Є.І. Ільїним, який говорив, що перед тим, як зайти в аудиторію, викладачеві доцільно про себе промовити: «Япомню чудноемгновенье, передо мной...»1 Доведіть свою думку.

Література

Акофф Р. Искусство решения проблем: Пер. с англ. - М.: Мир, 1982. - 224 с.

БехІ.Д. Справедливість-несправедливість у міжособистісних взаєминах II Педагогіка і психологія: Вісник АПН України. - 2006. - № 1. - С. 5-14.

Булах І.С. Психологічні аспекти міжособистісної взаємодії виклада­чів і студентів: Навч.-метод. посібник / І.С. Булах, Л.В. Долинська. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. -114 с.

Ващенко І.В. Конфлікт та його сутнісні характеристики // Психоло­гія: 36. наук, праць. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2000. -Вип.З(ІО). - С. 47-54.

Журавлев В.И. Основьі педагогической конфликтологии: Учебник. - М.: Рос. пед. агентство, 1995. - 183 с.

Загітова К.І. Психологічні умови конструктивного вирішення кон­фліктів у професійних ситуаціях // Проблеми вищої педагогічної освіти у світлі рішень II Всеукраїнського з’їзду працівників освіти. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. - 4.2. - С. 46-49.

Ішмуратов А. Т. Конфлікт і згода (основи когнітивної теорії конфлік­тів). - К.: Наук, думка, 1996. - 192 с.

Костюшко Ю.О. Педагогічні умови підготовки майбутнього вчите­ля до міжособистісної взаємодії в ситуації конфлікту: Автореф. дис.... канд. пед. наук: 13.00.041 Житомир, держ. ун-т ім. І. Франка. - Житомир, 2005. - 20 с.

Котик І. О. Розвиток суб'єктивності учнів при розв'язанні конфліктів у процесі діалогічного навчання // Психологія: 36. наук, праць. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова. - 2000. -Вип.З(ІО). - С. 143-150.

Лукашонок О.Н. Конфликтологический зтюд для учителя. - М.: Рос. пед. агентство, 1998. - 80 с.

Пірен М.І. Конфліктологія: Підручник. - К.: МАУП, 2003. - 360 с.

Пов’якель Н.І. Психологічна експертиза конфліктів як напрям профе­сійної діяльності практичного психолога II Психологія: 36. наук, праць. - Вип. 1 (4). - К.: НПУ, 1999. - С. 49-54.

Повякель Н.И. Практическая психология конфликта: Учеб. пособие / Н.И. Повякель, Г.В. Ложкин. - К.: МАУП, 2002. - 256 с.

Пов'якель Н.І. Психологічні детермінанти продуктивності професій­ного мислення у вирішенні завдань управління конфліктами // Актуаль­ні проблеми психології. - Т. 1. Соціальна психологія. Психологія управ­ління. Організаційна психологія. - Ч. 1.- К.: Інститут психології АПН України, 2001. - Вип. 1. - С. 65-73.

Рьібакова М.М. Конфликтьі и взаимодействие в педагогическом про- цессе. - М.: Просвещение, 1991. - 128 с.

Сергеечева В. Словесное каратз: Стратегия и тактика общения. - СПб.: Питер, 2002. - 192 с.

Середницька І. Стресостійкість як спосіб попередження конфліктів у студентської молоді // Педагогічна думка. - 2005. - №4. - С. 20-24.

Соколова І.М. Рівень конфліктності та ступінь емоційного напру­ження у студентів молодших курсів // Вісн. Харків, держ. пед. ун-ту ім. Г.С. Сковороди. - Харків, 2001. - Вип. 5: Психологія. - С. 170-174.

Станкин М.И. Если мьі хотим сотрудничать...: Книга для преподава- телей и воспитателей. - М.: Изд. центр Академия, 1996. - 384 с.

Фокин В.А. Динамическая модель конфликта // Вестник МГУ. Сер. 14: Психология. - 1996. - №3. - С. 45-50.

Хасан Б.И. Конструктивная психология конфликта. - СПб.: Питер, 2003. - 250 с.

Чудновский В.З. Опьіт изучения педагогического конфликта как фак­тора становлення смьісложизненньїх ориентаций учителя / В.З. Чуднов­ский, Л.й. Сутормина // Психологическая наука и образование. - 2003. - №4. - С. 23-29.

Юрченко В.І Вплив взаємин між студентами і викладачами на «Я - концепцію» майбутнього вчителя II Освіта і управління. - 1997. - №1. -

С. 119-123.

Юрченко В.І. Оцінні ставлення в педагогічній взаємодії І/ Освіта і управління. - 1998. - № 4. - С. 91-98.