2. Педагогічна творчість та її особливості

Життя коротке, та безмежна штука І незглибиме творче ремесло.

Іван Франко

Здатність творити є великий дар природи; процес творіння в душі, яка творить, є великою таїною; мить творчості є хвилиною великого священнодійства.

В.Г. Бєлінський,

російський літературний критик

Піднесення світової університетської освіти у ХУІИ-ХІХ століттях, у т.ч. і в Україні (Києво-Могилянська академія, Харківський і Київський університети та ін.) сформувало такий образ професора університету: ба­гатство наукових знань, наявність власної школи викладання, педагогіч­на майстерність, вільнодумство, честолюбство вченого й толерантність. Г.С. Сковорода свого часу боровся проти схоластики та обмеженості мис­лення у деяких викладачів. Т.Г. Шевченко з любов’ю писав про високе покликання педагогів, які метою свого життя вважали самовіддане слу­жіння народові.

У відповідності з новою філософією вищої освіти сучасний викладач не може бути лише транслятором науково-культурного й професійного досвіду (пе успішніше можна зробити за допомогою новітніх інформа­ційних технологій) або носієм незаперечної істини, що має бути засво­єна студентами. Ше П.П. Блонський писав: «Ми не збираємося,навчити^ студента «усьому», але ми повинні навчити його самостійно, протягом усього майбутнього життя, коли поряд не буде ні лекторів, ні виклада­чів, вивчити все, що йому потрібно».^

Педагогічна майстерність - комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійно-педагогіч­ної діяльності. Її елементами є гуманістична спрямованість, професійні знання, педагогічні здібності та педагогічна техніка (Г. А. Зязіон). Критеріями педагогічної майстерності викладача є такі:

• доцільність (за спрямованістю);

• продуктивність (за результатами - рівень знань, умінь і навичок сту­дентів, ступінь їхньої вихованості);

• оптимальність (у виборі педагогічних засобів);

• творчість (за змістом професійної діяльності).

Висока ерудиція, володіння педагогічною технологією і методами на­вчання забезпечують успіх педагогічної діяльності, що і є педагогічною майстерністю. Все це молодий викладач може досягнути вже в перші ро­ки самостійної педагогічної праці, якщо забезпечуватиме не тільки ви­кладання студентській аудиторії певного обсягу наукових знань, а й (що дуже важливо) взаємодію між цими знаннями та студентами.

Поступово з примноженням педагогічного досвіду викладач починає виокремлювати стержневі ідеї розв’язання педагогічних завдань, заново для себе відкриває психологічні та дидактичні принципи, уміє передбача­ти результати своїх дій, «випереджаючи» умови їхнього досягнення. При аналізі й оцінці своєї професійної діяльності він уже бачить за кожним конкретним педагогічним рішенням певну конструктивно-методичну схему, загальну педагогічну ідею та вдосконалює шляхи її практичного втілення.

Своє педагогічне мистецтво викладач виявляє в тому, як він органі- зовує самостшну навчальну роботу студентів, у який спосіб контактує з ними й підбирає потрібний тон педагогічного спілкування в різних пе­дагогічних ситуаціях. Це й настанова на розуміння думок іншої люди­ни, на сприйняття інакшого погляду, а також уміння доводити власну думку, переконувати в ній студентську аудиторію - тобто орієнтування на діалогічне мислення. Центральний тягар у синкретичній (діалогічній) культурі припадає на унікальну особистість та індивідуальну свідомість, визнання права на власну думку і точку зору, незалежно від соціально- рольового статусу суб’єкта.

Мистецтво викладання полягає в умінні будувати зі студентами діа­лог, і не тільки зовнішній, а й внутрішній (діалог навіть при слуханні лекції). Внутрішній діалог уміщує критичне сприймання інформації, роз­мірковування з її приводу, самовизначення як слухача. У зв’язку з цим слушним є висловлювання К.Д. Ушинського, що «керівництво процеса­ми педагогічної взаємодії і спілкування - це справжнє педагогічне мис­тецтво».

Педагогічна діяльність стає справжнім педагогічним мистецтвом - педагогічною творчістю, для якої характерна зміна власних думок і но­визна педагогічної позиції, що виникає під час проектування педагогіч­ного процесу і структурування його змісту, і варіювання педагогічних за­думів у процесі їхнього втілення у практику. Педагогічна творчість щодо реалізації викладачем педагогічних планів у студентській аудиторії має свої особливості:

• жорстко лімітована в часі (тривалість лекції або семінарського заняття);

• здійснюється систематично й безперервно;

• настанова тільки на позитивне вирішення педагогічної проблеми;

• підвищена відповідальність, адже результати педагогічної діяльності викладача пов’язані з особистісним зростанням майбутнього фахівця, його професійним становленням;

• педагогічна діяльність - це особлива творча діяльність, творення на людях (театр одного актора), а тому потрібна воля, уміння управляти своїми емоціями та здібність до саморегуляції.

Масштаби творчих педагогічних задач різні, серед них такі: внесення нового у зміст, форми й методи навчальної роботи; вирішення досі не чуваних питань і проблем, які виникають у педагогічному процесі; по­будова композиції заняття; визначення обсягу і способів організації са­мостійної навчальної роботи студентів; втілення педагогічних задумів у студентській аудиторії; варіювання запланованого вже під час проведен­ня заняття та ін.

Педагогічна творчість викладача, звичайно, формується під час прак­тичної діяльності, але дуже важливо постійно аналізувати свою роботу, зіставляти її результати з надбаннями психолого-педагогічної науки, кри­тично оцінювати власні успіхи, шукати причини можливих невдач, поєд­нувати теорію з практикою навчально-виховної роботи. «Творчість - не професія, а ставлення до своєї праці» (народна приказка).

Прояв творчості має прямий зв’язок із креативністю в мисленні й почуттях. У мисленні - це сприйнятливість до нових ідей, чутливість до проблем, гнучкість і оригінальність думки в розробці нових завдань. У почуттях під час процесу спілкування - це подолання емоційних бар’є­рів, здібність управляти власними емоціями, психологічна проникливість у емоційний світ партнерів по спілкуванню.

Педагогічна творчість часто відбувається як імпровізація, за якої ство­рення нового та його відтворення збігається в часі. Проте імпровізація грунтується на попередньому досвіді, і нерозривна від інтуїції. Наприк­лад, під час проведення заняття виникає чимало непередбачуваних си­туацій (запитання з аудиторії, які вимагають негайного пояснення, уточ­нення та інтерпретації змісту навчального матеріалу тощо), заплановане іноді змінюється, а нове педагогічне рішення стає ефективнішим. Педа­гогічний успіх залежить від ерудиції викладача, глибини його професій­них знань, від роботи думки, уяви і навіть від його емоційного піднесен­ня. Тут має значення не тільки науково-теоретична підготовка виклада­ча, а також володіння ним методикою викладання, рівень його загальної культури ведення діалогу, мистецтво педагогічного спілкування.

Педагогічна творчість - завжди співтворчість викладача зі студент­ською аудиторією. Її інструментом є інша людина, а результатом - над­бання студентами розуму, почуттів і волі. Це також наближення майбут­нього фахівця до самостійної творчості та відповідальності, хоча ре­зультати виявляються через якийсь час (наприклад, у роботі колишнього студента вже як вчителя).

Розглянуті якості мислення викладача забезпечують успішність його педагогічної діяльності, сприяють виробленню відповідних педагогічних стратегій, здійсненню тактичних прийомів впливу і визначаються як педа­гогічні здібності. Педагогічні здібності)- комплекс якостей особистості, які відповідають вимогам педагогічної діяльності та забезпечують легке оволодіння цією діяльністю і досягнення у ній високих результатів.

Актуальне дослідження, присвячене проблемі формування педагогіч­них здібностей, було проведено Н.В. Кузьміною, яка обгрунтувала такі положення:

• Глибина та різнобічність знань педагогів не завжди збігається з про­дуктивністю їхньої педагогічної діяльності - у цьому разі очевидно, що компенсація відбувається завдяки спеціальним педагогічним здіб­ностям.

• Рівень розвитку педагогічних здібностей часто не збігається з рівнем ставлення педагога до справи, набагато перевищуючи його, або, на­впаки, відстаючи від нього.

• Педагогічний досвід (стаж роботи) сам по собі не призводить до структурних змін у педагогічній діяльності, що характерні для ви­сокого рівня майстерності. Оволодінню педагогічною майстерністю, ймовірно, завжди сприяють педагогічні здібності.

• Залежно від швидкості входження в педагогічну діяльність та її успіш­ність розрізняють два рівні педагогічних здібностей: перцептивно- рефлексивний, спрямований на об’єкт і суб’єкт, та проективний, спря­мований на способи впливу на об’єкт.

Для перцептивно-рефлексивного рівня педагогічних здібностей ха­рактерні такі ознаки:

• Особлива чутливість до об’єктів дійсності, які спричинюють інтелек­туальний та емоційний відгук у суб’єкта педагогічного впливу, сильне почуття емпатії, що виявляється у швидкій, порівняно легкій проник­ливості у психологію вихованця («відчуття об’єкта»),

• Особлива чутливість до змін, які відбуваються в об’єкті педагогічної діяльності під впливом різноманітних засобів педагогічного впливу, та причин, які викликали ці зміни («відчуття міри»).

• Особлива чутливість до переваг та недоліків своєї педагогічної діяль­ності, які виявляються під час взаємодії з вихованцями.

Проективний рівень педагогічних здібностей пов’язаний із вироблен­ням стратегії педагогічного впливу і також виявляється в особливій чут­ливості:

а) до конструювання способів педагогічного впливу;

б) до організації педагогічної дії;

в) до комунікації з вихованцями;

г) до аналізу причин успіхів і невдач під час здійснення педагогічної діяльності.

Умовно всі педагогічні здібності можна поділити на три групи: осо­бистісні (є якостями, властивостями особистості), дидактичні (пов’язані з передачею інформації іншим), організаційно-комунікативні (пов’язані з організаторською функцією і спілкуванням).

Розглянемо ці педагогічні здібності стосовно викладача вищої школи (за н.в. Кузьміною).

І. Особистісні здібності:

1. Прихильність до студентів - це основа у структурі педагогічних здібностей. Йдеться про любов до студентів, прихильне ставлення до них, бажання спілкуватися та працювати з ними. Студенти вельми спо­стережливі і тонко це відчувають. Зазвичай вони відповідають взаємніс­тю, якщо відчувають прихильність до себе.

2. Витримка та самоконтроль. Для викладача важливо у будь-якій непередбаченій ситуації володіти собою, управляти власними емоціями, не втрачати контролю над своєю поведінкою. Велике значення має зді­бність швидко орієнтуватися, вирішувати, як потрібно поводитися в кон­кретних умовах.

3. Важливою здібністю викладача є здібність постійно перебувати на занятті в оптимальному для студентів психічному стані. Щоб не трапилося, викладач завжди повинен заходити до аудиторії оптимістич­но налаштованим, у хорошому настрої, стримуючи негативні емоції. Це надзвичайно важливо, адже психічне самопочуття студентів залежить від настрою викладача, який є сильним психогенним чинником. Якщо

викладач зайшов до аудиторії похмурим, незадоволеним - це відразу не­сприятливо позначається на емоційно-вольовій сфері студентів, гальмує їхню пізнавальну активність на занятті.

2. Дидактичні здібності:

1. Здібність пояснювати - це здібність зрозуміло доносити власну думку до іншого. Такий викладач робить зміст навчального процесу до­ступним, дохідливо пояснює теоретичний матеріал або дає уявлення про суть наукової проблеми, викликає інтерес до навчального предмета й на­уки, стимулює студентів до активного самостійного мислення, виявляє методичну винахідливість. Педагог уміє, якщо потрібно, важке для ро­зуміння зробити легким, складне для опанування - простим, основою для цього є настанова на обов’язкове врахування психологічних особли­востей студентів, рівня їхнього інтелектуального розвитку і попередньої підготовки (що вони вже знають і чим ще не опанували, а що вже могли забути), передбачає та запобігає їхнім можливим пізнавально-інтелекту­альним труднощам. Досвідчений викладач може уявити себе на місці сту­дентів, зрозуміти та прийняти їхні погляди.

2. Експресивно-мовні здібності - це здібність дохідливо, чітко та пра­вильно висловлювати власні думки та виявляти почуття за допомогою грамотної літературної мови, емоційно забарвленого та мімічно виразно­го мовлення.

3. Академічні здібності у певній галузі науки і відповідного навчаль­ного предмета. Це наукова ерудиція та фахова компетентність викладача, який аналізує результати досліджень інших учених, вивчає педагогічний досвід своїх колег, запозичує все цінне, але ніколи сліпо не копіює їхню роботу, сам активно займається наукою, розроблює навчально-методичні комплекси вивчення дисципліни.

2. Організаційно-комунікативні здібності:

1. Організаційні здібності, які виявляються, по-перше, у здібності ви­кладача організувати навчально-пізнавальну діяльність студентів, роботу академічної групи, згуртування студентського колективу, надання йому достатньої ініціативності й самостійності. По-друге, у здібності виклада­ча організувати свою науково-педагогічну діяльність, що передбачає усві­домлення мети і чіткість завдань, послідовність їхнього виконання, умін­ня правильно планувати свою роботу і здійснювати самоконтроль. Так, наприклад, у досвідчених викладачів виробляється своєрідне «відчуття часу» - уміння «вкладатися» на занятті в заплановані часові інтервали.

2. Комунікативна здібність - це здібність викладача вибирати пра­вильний стиль педагогічного спілкування і модель взаємин зі студентами (групою або окремим студентом), враховуючи їхні вікові та індивідуальні психологічні особливості. У цьому разі викладачеві необхідно втриму­ватися від двох крайнощів. Не слід поблажливо-відчужено ставитися до

студентів, постійно підкреслювати різницю соціального статусу, тримати їх «на дистанції». Проте не потрібно припускатися й протилежної помил­ки - дозволяти псевдодружні стосунки зі студентами, стирати будь-яку соціально-психологічну межу між собою та ними.

4. Соціально-перцептивні здібності - це педагогічна спостережли­вість, здібність проникати у внутрішній світ студента. Соціально-пер- цептивна проникливість пов’язана з тонким розумінням особистості сту­дента та його тимчасового психічного стану. Здібний викладач за ледве помітними ознаками, незначними проявами поведінки і діяльності сту­дента помічає найдрібніші зміни у його внутрішньому світі, правильно інтерпретує, що означають ці зміни.

5. Сугестивна здібність - це здібність ставити педагогічні вимоги і домагатися їхнього виконання шляхом вольового емоційно-інформацій­ного впливу на студентів. Сугестивна здібність залежить від розвитку волі викладача, великої впевненості в собі, почуття відповідальності за навчання та виховання студентів.

6. Педагогічний такт - виявляється у здібності викладача знаходи­ти найдоцільніші міри впливу на студентів, зважаючи на їхні вікові та індивідуальні психологічні особливості, та залежно від конкретної педа­гогічної ситуації. Суть педагогічного такту полягає в умілому поєднанні поваги до студента та вимогливості до нього, довіри та систематичного педагогічного контролю.

7. Для успішного здійснення викладачем педагогічної діяльності важ­ливе значення мають також його предметні професійні здібності: музич­ні, художні, математичні тощо (відповідно до предмета викладання).

Рівень розвитку педагогічних здібностей викладача визначається ре­зультативністю його педагогічної діяльності (за Н.В. Кузьміною):

1. Репродуктивний рівень: викладач, який перебуває на цьому най­нижчому рівні, вчить інших так, як вчили його (або за відомою методи­кою викладання предмета).

2. Адаптивний рівень: викладач розпочинає передавати свій досвід із деякими перетвореннями, щоб зробити його доступнішим для інших.

3. Локально-моделювальний рівень: викладач володіє стратегіями на­вчання студентів з окремих розділів навчального курсу, вміє формулю­вати педагогічну мету, передбачати результат і створити систему та по­слідовність включення в навчально-пізнавальну діяльність тих студентів, хто хоче і може навчатися.

4. Системно-моделювальний рівень: викладач володіє стратегіями формування потрібної системи знань, умінь і навичок студентів зі свого предмета загалом.

5. Системно-реалізаційний діяльність і поведінку рівень: викладач володіє стратегіями перетворення свого навчального предмета в засіб

формування особистості студента як майбутнього фахівця, задоволен­ня його потреби в професійному самовихованні, самоосвіті та самороз­витку.

Однією з обов’язкових передумов ефективності професійно-педаго- гічної діяльності викладача є високий рівень його психологічної компе­тентності, якого він може досягнути у процесі засвоєння певного обсягу психологічних знань і оволодіння технологією педагогічного управління, зокрема удосконалюючи психолого-педагогічні впливи навчально-вихов­ного змісту.

Психологічна компетентність.це-6і пь-менш стала підструктура професійно-педагогічної свідомості й самосвідомості особистості тге- дагога, яка складається із взаємопов’язаного комплексу психологічних новоутворень, єдність функціонування якого забезпечує^ оптимальне (успішне) здійснення викладачем професійно-педаґогГчІоТ діяльності.' Вона відіграє надзвичайно важливу роль у процесі становлення особис-' тості викладача як су(Рєкта "педагогічного управління, що виявляється, наприклад, у змісті і формах психолого-педагогічних впливів, які він здійснює на студента як суб’єкта навчально-професійної діяльності."

У дослідженні О.В. Полуніної виявлені базові складники ггг>р-»^,р„ психологічної компетентності викладача вищого педагогічного навчаль­ного закладу, показниками яких є уміння викладача психологічно осмис­лювати й вирішувати педагогічні ситуації, його активність в інноваційній діяльності, емпатійність (емоційна, когнітивна, дійова), рефлексивність. інгернальність, мотидація досягнення, схильність пп прпфег.ійно-психа- догічного саморозвитку. Важливе значення до того ж відіграє висока мо­тивація педагога до оволодіння психологічними знаннями. Досягнення вищого рівня психологічної компетентності викладача є передумовою активізації й фасилітації ним процесу учіння студента, розвитку його на­вчальної рефлексії і формування позитивних мотивів навчання та здіб­ності до професійної самоосвіти.

Проявом психологічної компетентності викладача є педагогічна уява, яка виражається у передбаченні ним наслідків своїх педагогічних дій, у проектуванні особистісного розвитку студентів. Вона пов’язана з уявлен­ням про те, що зі студента буде в майбутньому та за яких умов це можли­во, прогнозуванням розвитку тих чи інших його якостей.

Викладач високого рівня педагогічної майстерності може розподіля­ти увагу між декількома об’єктами або видами педагогічної діяльності. Так, наприклад, під час лекції він уважно стежить за змістом навчального матеріалу, який викладає студентам, висловлює власні думки, водночас тримає в полі зору всю групу, реагує на ознаки її втомленості, неуваж­ності, нерозуміння і, зрештою, слідкує за власною поведінкою (мовою, поставою, жестами, мімікою).

Педагогічна діяльність, як і будь-яка інша, характеризується певним індивідуальним стилем. Стиль - це стійка система способів і прийомів, які виявляються в різних умовах життєдіяльності людини. Стиль зумов­люється як специфікою самої діяльності, так і індивідуальними психоло­гічними особливостями суб’єкта діяльності. Індивідуальний.стиль. діяль- масті (за£АЛ0іімовим) - це зумовлена типологічними особливостями людини стійка система засобів і прийомів, що формується в люпини, яка. прагне до найкращого здійснення своєї діяльності. Індивідуальний стиль педагогічної діяльності - це педагогічний «.почерк» певного, викладача, який визначає його манеру працювати, педагогічну майстерність, яка пов’язана з його педагогічними здібностями.

Є такі критерії і показники оцінки індивіду шіьногостилю педагогіч­ної діяльності (за Л.М. Макаровою^:

1. Ціннісна орієнтація на професійно-педагогічну діяльність^-.

• професійно-орієнтоване мислення;

• мотиваційна спрямованість;

• професійне самовизначення і максимальна самореалізація у педа­гогічній діяльності, що виявляється у високому рівні задоволеності нею.

2. Ступінь розвитку професійних якостей і здібностей:

• самостійність;

• готовність до особистісної взаємодії в системі «викладач-сту- дент»;

• здатність до емпатії;

• високий рівень громадянської зрілості.

3. Творча активність:

• вільна імпровізація в діях, евристичний підхід до вирішення про­фесійних завдань;

• оригінальність педагогічного мислення, здібність до педагогічних інновацій;

• надситуативна активність у всіх видах педагогічної діяльності.

4. Здібність до професійного саморозвитку:

• професійне самопізнання;

• самоорганізування у професійній діяльності;

• професійна самоосвіта;

• професійне самовдосконалення.

5. Рефлексивна саморегуляція:

• здатність адекватно діагностувати і аналізувати діяльність;

• здібність критично оцінювати, прогнозувати результати.

Для успішного розвитку індивідуального стилю педагогічної діяль­ності викладачеві необхідно аналізувати конкретні педагогічні ситуації, проявляти готовність до професійного зростання, формувати здібність до самовдосконалення (знати, як це робити), уміти втілювати задуми в

реальність - коригувати свою професійну діяльність; максимально за­безпечувати суб’єктну позицію педагога.