2. Студент як суб’єкт навчально-професійної діяльності

Початок премудрості є щире бажання навчатися. Старий Заповіт, Соломон

Учіння як пізнавальна діяльність має психологічну структуру, а її успі­хи залежать від активності того, хто вчиться. Студент - суб ’єкт навчання

тоді, коли працює на вищому рівні активності, здатний ініціювати і здійс­нювати пізнавальну діяльність та брати на себе відповідальність за свої дії.

Студенти найбільш активно використовують досягнення культури і характеризуються високим рівнем пізнавальної мотивації. Через це сту­дентство - найважливіший інтелектуальний потенціал нашого суспіль­ства. Проте низка негативних чинників може обмежувати інтелектуаль­но-пізнавальні і соціальні функції студентів:

• надмірна інтенсифікація навчальної праці;

• завищення обсягів навчального навантаження;

• невідповідність навчальних програм і технології навчання віковим і

типологічним особливостям студентів;

• авторитарний стиль педагогічного спілкування викладачів зі студен­тами.

На заваді стоїть також ще недосконала організація навчального про­цесу. По-перше, вища школа традиційно орієнтує студентів не на само­стійне здобуття знань, а на сприймання інформації через викладача, що й зумовлює переважно безініціативний, пасивний стан їхньої особистості. По-друге, потрібно створювати майбутнім фахівцям кращі умови для са­мостійного пошуку знань і набування соціального досвіду (комп’ютерне оснащення, забезпечення новою літературою, консультації викладачів щодо прийомів її опрацювання тощо).

Що вимагає професія від сучасного фахівця з вищою освітою?

1. Фахівець повинен знати загальну теорію науки, володіти наукови­ми знаннями. Наукові знання відрізняються від життєвих знань тим, що вони є результатом узагальнення, з’ясування суттєвого, виявлення зако­номірностей тих чи інших явищ. Якщо життєві знання мають інтуїтив­ний характер, то наукові знання одержують унаслідок раціонального по­яснення явищ, їхнього розуміння і навіть прогнозування. Наукові знання передаються через систему зафіксованого узагальненого досвіду (теорії, принципи, положення).

2. Наука має також численний різноманітний і унікальний фактичний матеріал, але він систематизований, упорядкований і тому дає змогу кож­ному професіоналові орієнтуватися в розмаїтті знань при аналізі й вирі­шенні конкретних практичних проблем.

3. Фахівець повинен володіти понятійним апаратом науки, з якої готується стати професіоналом, оперувати цими поняттями, знати мову символіки, умовних позначень тощо.

Лише за цих умов фахівець може бачити факти з професійної ді­яльності, класифікувати їх, пояснювати з точки зору законів науки і ви­рішувати нові практичні проблеми, що виникають під час праці (інакше виникає «вторинна неграмотність», коли фахівець не лише не може само­стійно вирішити виробничу проблему, а й не бачить її).

Щоб відповідати цим професійним вимогам, студентові треба сві­домо, цілеспрямовано навчатися у ВНЗ, а також мати потребу і вміння вчитися, і надалі самостійно поповнювати професійні знання і вміння. Освіченим фахівцем тепер вважається той, хто вміє самостійно здобува­ти знання протягом усього професійного життя.