4. Психологічні засади управління навчальним процесом у вищій школі

Управління сучасні вчені розглядають як об’єктивне явище, притаман­не високоорганізованим динамічним системам, яке полягає у здійсненні цілеспрямованого впливу керівної системи на керовану за допомогою спе­ціальної сигнально-інформаційної програми (Л.М. Карамушка). Управ­ління в технологічному значенні передбачає організацію, адмініструван­ня та керування, від яких залежить ефективність роботи всієї системи. Управління як процес впливу суб’єкта на ту чи іншу систему забезпечує цілеспрямований розвиток її структури, збереження або видозміну її.

Одним із складників професіоналізму діяльності викладача вищої школи є його організаторські здібності, володіння технологією управлін­ня навчальним процесом, навчально-професійною діяльністю студентів.

1. Необхідність управління у сфері освіти та його особливості

У педагога є лише одна сила - сила прийти на допомогу, і одна честь - честь надати допомогу.

Р. Емерсон, американський письменник

Освіта є впорядкованою, налагодженою системою, яка складається з декількох ланок (дитячий садок - школа - ВНЗ), між якими існує черго­вість і наступність. Система освіти підпорядкована єдиній меті - форму­вання людини як особистості шляхом входження її в соціальне середо­вище; розвиток особистості, яка в подальшому здатна до соціальної твор­чості та збагачення культури. Саме тому освіта визнана цивілізованим світом як реальна цінність суспільства з підготовки молодого покоління до самостійного життя і праці.

Освіта - динамічна система, бо зміст і програма освіти залежать від розвитку науки і культури суспільства. Разом зі зміною і розвитком куль­тури змінюється також зміст, мета, завдання та технологія навчання і вихо­вання. Наприклад, у другій половині XX століття змінилося три стратегії навчання і виховання: 1) академічна, 2) технологічна, 3) гуманістична.

Управління в системі освіти, як і в інших сферах суспільного бут­тя людини, враховує психологічні (індивідуально-психологічні особли­вості людини, зміст її діяльності і характер поведінки та ін.) і соціально-психологічні чинники (закономірності взаємин у групі, стиль спілкуван­ня тощо), які впливають на цей процес.

На відміну від технічних систем, управління в системі освіти завжди особистісне (особистість - особистість), тобто це взаємодія двох осіб - ке­рівника (вчителя, викладача) та підлеглого (учня, студента). Складність у тому, що керувати людьми можна легко і ефективно лише тоді, коли вони цього хочуть. Якщо ж вони цього не бажають, тоді їх треба тільки примушу­вати. Проте керівництво набагато ефективніше й дієвіше, ніж примус. Тому забезпечити ефективну реалізацію цілей і завдань управління у сфері освіти можна лише при врахуванні психологічних особливостей цього процесу.

Студент є об ’єктом управління викладача, оскільки діяльність останньо­го спрямована на зміни особистості майбутнього фахівця. Одночасно сту­дент є суб'єктом своєї навчально-професійної діяльності. Викладач забез­печує відповідну мотивацію і створює умови для досягнення студентом ме­ти діяльності, а той повинен працювати на високому рівні активності, щоб домогтися цієї мети. У викладача є набір допоміжних педагогічних впливів для цього: від вказівок, зауваження, пропозицій, оцінювання («Треба ще подумати», «Перевірте ще раз» тощо) до прямої алгоритмізації (приписи що? у якій послідовності? та як? треба робити). У цьому значною мірою ви­являється професіоналізм викладача щодо управління діяльністю студента.

Студент є суб’єктом власної навчально-професійної діяльності, бо до­сягнення цілей відбувається лише при самостійному їхньому визначенні, прийнятті й розв’язанні навчальних завдань, коли є внутрішня детермі­нація діяльності.

Розподіл функцій між викладачем і студентом має динамічний харак­тер. У зв’язку з цим завдання, які ставить викладач, відповідають не са­мій меті, а є засобом досягнення тієї мети, домагання якої залежить від діяльності студента.

Таким чином, управління навчально-професійною діяльністю студен­та має не прямий, а опосередкований характер, наприклад, мета навчити студента розв’язувати певне професійне завдання. Для досягнення цього студент повинен прийняти мету, мати потребу її досягти, усвідомити спо­сіб розв’язання завдання, спланувати свою діяльність, проконтролювати себе і оцінити результати (вивчив, знаю, можу). І якщо у студента одно­часно виникає потреба в самоосвіті, самотворенні власної особистості, то це і є показником успішного управління його професійним зростанням.

Таким чином, освіта - нерівнозначна навчанню. Навчання - лише час­тина освіти. Рівень академічних знань студента не є єдиним і головним показником якості вищої освіти. Не менш важливі також такі здобутки майбутнього фахівця'.

1. Сформованість у студентів стійкої мотивації пізнання, щоб майбут­ній фахівець міг самостійно навчатися все життя.

3. Вироблення загальних способів навчально-професійної діяльності, професійних знань, умінь і навичок.

4. Розвиток особистості майбутнього фахівця, рівень його вихованос­ті. Є два показники ступеня розвитку особистості студента як фахівця:

• менталітет - глобальна характеристика світоглядних і поведінкових параметрів особистості (духовність, відповідальність, гідність, со­вість та ін.);

• прагнення до найповнішої життєвої самореалізації з урахуванням власних здібностей (переконання в тому, що це є смисл свого життя) і шляхів їхньої реалізації.

Як співвідносяться ці вимоги з нинішнім реальним станом професій­ної підготовки майбутніх фахівців? На жаль, і сьогодні студенти продо­вжують орієнтуватися на сприймання готових знань, відтворюючи те, що почули від викладачів. Це зумовлює переважно безініціативний їх­ній стан щодо самостійної навчальної роботи. Як наслідок, наприклад, у багатьох молодих викладачів є проблема входження до студентської аудиторії, оскільки вони мають вузьке уявлення про методи викладан­ня, про струкіурування лекційного матеріалу (як ілюстрація цього може слугувати таке висловлювання студента: «Прийде така молода панночка в аудиторію, а сама нічого не знає, що робити»). Серед магістрантів, які в майбутньому можуть бути викладачами ВНЗ, під час занять і асистент­ської практики трапляються такі недоліки:

• невміння опрацьовувати друковану продукцію, а треба в майбутньому займатися науковою роботою;

• невміння структурувати лекцію;

• розгубленість під час семінарських занять тощо.

Такі труднощі відчувають і молоді викладачі. Багато вчених вважа­ють, що ці недоліки спричинені недосконалим педагогічним управлін­ням у вищих навчальних закладах.