Активізація створювальної діяльності

Економіка і політика органічно пов'язані між собою, перебувають у постійній взаємодії. Політична нестабільність, безумовно, негативно впливає на економічну ситуацію, загострюючи кризу. Теорія циклічного розвитку дає відповідь на процеси її зародження і подолання. Економічні кризи в історії людства були, є і будуть у майбутньому, оскільки існують внутрішні і зовнішні суперечності соціально-економічного життя, протидії між прогресом і регресом. Економіка розвивається за своїми законами, здебільшого не по висхідній прямій, а звивисто: фази піднесення і розквіту змінюються кризовими явищами, за якими йдуть фази пожвавлення, переходу до якісно нового витка чергового економічного циклу.

Щоб не допускати господарського і ринкового хаосу, потрібні не безплідні дискусії та пусті балачки про реформи, а активні дії на всіх рівнях влади і господарських систем по розбудові економіки на якісно нових засадах. Йдеться, насамперед, про ефективну структурну, технологічну, економічну і організаційну трансфор­мацію національного товаровиробництва, його радикального оновлення, формування і розвиток різних форм власності і господарювання, активного підприємництва і ринкової інфраструктури. Повинна бути значно активізована державна політика зміцнення валютно-фінансової і кредитної системи, цінового і податкового регулювання, боротьби з інфляцією і бюджетним дефіцитом з метою досягнення збалансованості попиту і пропозиції на споживчому ринку, розширення зовнішньоекономічних зв'язків. Без цього ніякі проекти, ніякі навіть відмінні законодавчі акти нічого не варті.

Політичні й громадські сили суспільства, борючись за владу. повинні чітко розуміти, що господарський і ринковий розвал рівнозначний краху усіх їх надій, стратегічних і тактичних задумів. Не можна рубати сук, на якому сидиш. Вихід з економічної кризи, подолання товарних і грошових дефіцитів, поліпшення життя людей є єдиним стрижнем суспільно-політичної стабілізації в інтересах українського і всіх інших народів країни. Тільки докорінна модернізація та структурна переорієнтація під ринковий попит товарного виробництва, розумне його роздержавлення, включення до системи вільної конкуренції, розвиток великих і створення на сучасній технологічній базі дрібних і середніх підприємств з рівними економічними можливостями за всіх форм власності, як це склалося в багаторічній світовій практиці бізнесу, що заповнять усі пори ринкових дефіцитів, здатні забезпечити прогресивні зрушення, активізацію всього економічного життя.

Ринок - могутній каталізатор ділової активності та ініціативи людей. Але багато говорячи про нього, про ринкові відносини, як свідчить аналіз, ми поки що, на жаль, рухаємось у прямо протилежному напрямку, повертаючись до первісних джерел безкоштовного обміну "річ на річ", що є зворотним від прогресу рухом. В умовах сьогоднішнього гостродефіцитного (або товарів, або грошей) ринку, такий продуктообмін практикується все ширше, загострюючи й без того складну економічну ситуацію.

Не знайшовши ефективних засобів її подолання, колишній союзний уряд став на досить легкий, але настільки ж помилковий, шлях безконтрольної емісії грошових знаків, активізації інфляційних процесів, різкого зростання бюджетного дефіциту. ПІД виглядом вільного підприємництва були відкриті шлюзи для грабіжницького спекулятивного буму. Майже всі дефіцитні товарні ресурси держави, включаючи продовольчі, перекочували в так звані "тіньові" ринки.

Як це не парадоксально, але сама держава виявилася паралізованою на порозі входження в ринкову економіку. Вона не змогла діловим, "купецьким" засобом захистити інтереси народу і навіть власні економічні інтереси. У результаті мільйони рядових споживачів, інтереси яких нібито старанно захищали уряд і держава, виявилися просто обдуреними і пограбованими. Бо мафіозі і спекулянтам завжди вигідно тримати ринок у дефіциті. І чим дефіцит більший, тим більша їх нажива, і, значить, тим гірше становище рядових споживачів.

І коли зараз перехід, а точніше повернення нашої економіки від адміністративно-бюрократичної системи розподілу й обміну до системи звичайних ринкових відносин, видається за нібито принципову новину, то в мене особисто це викликає лише подив і нерозуміння. Та й самі "ринкові програми" різних авторів виглядають невиправдано претензійними, начебто й не було багатовікового досвіду в розвитку ринкового господарства і ринку, мінливих вартісних відносин, сучасних засобів їх регулювання (до речі, в усіх країнах світу), фундаментальної науки про ринок, його теоретичних основ.

Не зовсім вірно, що тільки приватна власність формує ринкові відносини. Безумовно, приватна власність була, є й буде надалі функціонувати незалежно від бажань владних структур. Справа лише в тому, чиєю працею вона нажита і яка її питома вага в загальній структурі власності та системі відносин. Зокрема, межа між особистою і приватною власністю досить умовна, хоча остання трактується, як така, що пов'язана із засобами виробництва і експлуатацією чужої праці.

Але засоби виробництва купуються зараз без обмеження на власні доходи. Вони ж використовуються й на купівлю акцій, на створення кооперативної та корпоративної власності тощо.

Проте здійснення суцільної приватизації за наших умов - справа досить складна. Обсяг національного багатства України, створений спільною працею трудящих різних поколінь, великий і його протиправне і неефективне розтринькування неприпустиме, бо це неминуче призводить до більш швидкого господарського розвалу.

Між тим проблема "моє і не моє", "приватне і громадське", Дійсно, існує і її треба вирішувати так, щоб насправді розв'язати ініціативу і підприємництво, щоб кожний господар, приватний чи колективний, був дійсно власником, працював ефективно, боровся за якість і дешевизну товарів і послуг, насичення ними ринкового попиту. Тільки враховуючи потенційні і реальні можливості різноманітних форм власності і господарювання, особливості і розміри тих або інших виробництв і господарських систем, можна раціонально розв'язати проблему. Насильницька денаціоналізація таким же шляхом, як у свій час здійснювалася націоналізація, призводить до чергової грубої помилки. Самі трудівники повинні зробити вибір, яку форму власності і господарювання вони хочуть мати. Дехто закликає до аукціонного розпродажу державної власності, дехто - до здійснення зрівняльного розподілу її за допомогою нібито цінних, а насправді пустих паперів, чи продажу за безцінь. Все це аж ніяк не зробить людей багатшими і не викличе у них інтерес до вільного підприємництва.

Дійсний економічний інтерес закладений у самому виробництві, його розкріпаченні від адміністративно-бюрократичного диктату, створенні сприятливих економічних умов для ефективного функціонування в ринковому середовищі. Колективний власник навіть державних засобів виробництва і майна перетворюється на господаря, якщо він має вільний вибір у формах виробництва і розподілу, ринків придбання ресурсів і збуту власних виробів, використання цінової кон'юнктури тощо. Конкурентна боротьба за збільшення госпрозрахункових прибутків, оплати праці і соціального забезпечення своїх працівників є проявом справжнього економічного інтересу. Тому головне - мати виробництво на сучасній технологічній базі і поставляти на ринок необхідну товарну масу. Лише дрібна приватна власність не виведе країну з кризи, а відкине її назад від сучасного науково-технічного прогресу.

Відомо, що в економічно розвинених країнах поряд з дрібними і середніми власниками склалася величезна концентрація капіталу, могутні національні і транснаціональні корпорації з багатомільярдними річними обігами. Вони виступають свого роду міцним фундаментом і каркасом економічного потенціалу цих країн. Такі корпоративні системи охоплюють вирішальні сфери діяльності та новітні науково-технічні досягнення. Швидкий і якісний економічний розвиток за сучасних умов неможливий без багатомірних систем власності та господарювання.

Є різні шляхи економічного піднесення. Найбільш надійний з них - економічно зацікавити підприємців в доступі до необхідних ресурсів на розвиток товарного виробництва і насичення ринку потрібною товарною масою за цінами, доступними найширшому колу споживачів. Підприємці, відшкодовуючи повну вартість, намагаються і далі поліпшувати якість і здешевлювати виробництво товарів, щоб збільшувати масу прибутку за рахунок коштів споживачів, у тому числі із найнижчими доходами. Саме в цьому варіанті інтереси виробників і споживачів збігаються. Якщо є можливість закуповувати ті чи інші споживчі товари за кордоном на взаємовигідних засадах, продаючи їм наші товари, то можна насичувати внутрішній ринок і з цього джерела. Проте тут потрібно постійно підтримувати збалансованість зовнішнього обороту.

Але можна домогтися збалансованості ринку прямо протилежним шляхом - шляхом штучного обмеження попиту за рахунок підвищення цін, зменшуючи споживання товарів все більшою кількістю населення. Воно зубожіє, викликаючи неминучі соціальні потрясіння. Проблема дефіциту грошей, як і раніше дефіциту товарів, набуває загрозливого характеру, охопивши всю територію країни. Державні та місцеві органи влади постали перед необхідністю захисту своїх ринків. Паралельно з грошима в обіг свого часу були пущені різного роду їх місцеві сурогати - купони, талони, картки, чеки, візитки тощо, без яких гроші втрачали свою купівельну спроможність. Непоодинокі факти встановлення міліцейських кордонів не лише між країнами, але й між областями, містами і навіть районами. Все це штучно обмежує свободу купівлі-продажу, руйнує ринок, перетворюючи його на хаотичне джерело спекулятивного зловживання. Такі дії ринок аж ніяк не стабілізують.

Для стабілізації ж його треба, перш за все, докорінно змінити структуру виробництва й обігу, спрямувати їх на різке збільшення і поліпшення товарної маси.

Високорозвинена ринкова економіка передбачає свободу підприємницької і ринкової діяльності. Проте забезпечує конкурентоздатність не тільки на внутрішньому, а й на зовнішніх ринках. Для цього треба мати повноцінну ринкову інфраструктуру з усіма її атрибутами, включаючи інтелектуальний потенціал, чітко діючий економічний механізм регулювання економічних відносин.