Управління економічними реформами

Складні й суперечливі процеси ефективного ринкового реформування успішно проходять під впливом міцної державної влади та чітко діючої системи соціально-економічного управління (сучасного менеджменту). З боку держави це здійснюється на макрорівні методами правового регулювання і контролю діяльності банківсько-фінансової системи, грошового і кредитного обігу, структурних зрушень в економіці під впливом науково-технічного і суспільного прогресу, розробки й виконання тих або інших загальнодержавних програм, формування раціональних управлінсь­ких структур тощо. Держава створює також найсприятливіші економічні умови, надійну правову базу для розвитку підприємництва і ринкових відносин. З боку самого ринку на мікрорівні - його місткість, ступінь дефіцитності платоспроможного попиту, цінова кон'юнктура виступають важливим стимулюючим фактором розвитку власного товаровиробництва або заміни його більш вигідним імпортом. Але конкурентоспроможність вироб­ництва, у свою чергу, визначає ступінь розвитку і використання сучасного менеджменту в системі господарювання, його техно­логічну й організаційну досконалість, рівень мотивації підприєм­ництва і праці. Саме тут ринкова конкуренція активно впливає на формування доходності, прибутків та інвестиційних нагромаджень як основи економічного зростання, виробничого і ринкового оновлення, прискорення темпів загального прогресу.

Держава аж ніяк не може стояти осторонь управління соціально-економічними процесами, що бурхливо змінюються. Навпаки, вона повинна раціонально поєднувати, оптимально сполучати діяння централізовано і ринкове регулюючих механізмів Управління макро- і мікроекономічним розвитком. І це поєднання відіграє особливу роль у моделі перехідного періоду, коли Збуваються кардинальні соціально-економічні перетворення. Всі підойми економічного регулювання і контролю необхідно спрямувати на здійснення ефективних ринкових реформ. модернізацію діючих і створення нових конкурентоспроможних господарських структур, які б давали приріст ВВП, НД, а також прибутку - фондів нагромадження, споживання і резерву.

Вони і є реальним економічним джерелом підприємницької і трудової мотивації, розширеного відтворення під покриття мінливого ринкового попиту. Це забезпечує і відповідну стабільність створювальної діяльності, послідовного структурного і якісного оновлення виробництва, ринкової інфраструктури, всього економічного організму. Ніякі вільні ринки, ринкові кон'юнктури. шокова монетарна політика, самі по собі, без конкретних управлінських рішень і дій, організації відповідного інвестиційного процесу "знизу" і "зверху", не здатні забезпечувати прогресивні господарські перетворення.

Це відбувається в безпосередніх управлінських рішеннях і діях по реалізації науково обгрунтованих програм, конкретних проектів модернізації або створення нових об'єктів і виробничих систем з всебічними техніко-економічними обгрунтуваннями, а також у системі оперативного управління. Інженерний і економічний аспекти ринкових перетворень є в кінцевому підсумку вирішальними. А вони без сучасного моделювання, вибору оптимальних варіантів рішень, жорсткого менеджменту належного ефекту не дають. Використання новітніх методів і засобів управління не лише сприяє, а й практично забезпечує прискорення темпів переходу в нові, більш результативні соціально-економічні структури, тобто в нову якість прогресивного розвитку. Всі складові ринкових перетворень вимагають ретельних економічних обгрунтувань, що виключають, як уже зазначалося раніше, анархічний розвал діючих структур без випереджаючого формування і розвитку оновлених. Вони мають не тільки компенсувати втрати від вибуття з господарського обороту застарілих виробництв, а й давати приріст додаткового ефекту, ставати конкурентоспроможними на внутрішніх і зарубіжних ринках.

Це стосується, насамперед, вирішення проблем роздержав­лення і приватизації господарських систем, розвитку ринкової інфраструктури, структурної переорієнтації всієї економіки України, включаючи конверсію ВПК, диверсифікацію капіталу в напрямі переходу від тоталітарної до соціальне орієнтованої ринкової структури товаровиробництва і розвитку сучасного ринку. Перебудова банківсько-фінансової системи також вимагає відповідних інвестиційних витрат на здійснення обгрунтованих проектів. Обмеженість внутрішніх нагромаджень можна і слід подолати шляхом економічного пожвавлення і зростання доходів у діючих та оновлюваних господарських і ринкових структурах, наведення належного державного порядку в надходженні бюджетних коштів, у цільовому направленні кредитних ресурсів у сфери ефективної інвестиційної та інноваційної діяльності.

Досвід останніх шести (1991-1996) років показує, що Україна має мізерні надходження інвестиційних капіталів іззовні. Як уже відзначалося, відплив ВКВ за кордон суттєво перевищував її приплив, що лише погіршувало економічне становище країни. Розраховувати всерйоз на це джерело інвестиційного забезпечення марно. Для масштабів економіки України, навіть якби обсяги щорічних інвестицій з-за кордону становили, скажімо, не 300-400 млн., а 2-3 млрд. дол., вони мало дали б для відчутного прискорення темпів структурного оновлення й економічного розвитку. За моїми оцінками, на це треба близько 100 млрд. дол. Ніхто нам таких грошей давати в кредит не збирається, а якби й давали, то це практично означало б повну залежність країни від іноземного капіталу. Саме тому політика Уряду зосереджується на пошуках і використанні власних інвестиційних можливостей, виборі пріоритетних сфер розвитку з швидкими темпами економічного обороту і приросту внутрішніх нагромаджень. На законодавчій основі слід було б нині направити на розвиток високоприбуткових і конкурентоспроможних виробництв, середнього і малого бізнесу Нагромадження нових підприємницьких структур, у тому числі і сфери так званої "тіньової економіки", де, за експертними оцінками, сконцентровано близько половини загальнодержавного грошового Обігу. І об'єктивно необхідно направляти тепер у розвиток енергетики, вирішальні галузі промисловості та агропромисловий ' Комплекс кредитні ресурси.

При цьому банківський капітал має функціонувати сугубо в інтересах стабілізації і розвитку національної економіки та соціального забезпечення гідного життя українського народу, а не ховатися в тіньовому обороті і закордонних банках, де він працює на економіку інших країн. Здійснення разом з грошовою реформою відповідної реформи банківсько-фінансової системи має відбуватися в напрямі вирішення головної проблеми - забезпечення її стабільного ринкового функціонування, чіткого контролю за грошово-кредитним обігом та емісією грошей і цінних паперів, органічної ув'язки їх обсягу з обсягом і рухом ВВП, товарів і послуг, не допускаючи руйнівної інфляції, падіння курсу національної грошової одиниці щодо іноземних конвертованих валют.

Треба виключити з безпосереднього товарно-грошового обороту на внутрішньому ринку іноземні валюти, ввести жорсткий порядок і контроль за забезпеченням своєчасних і точних взаєморозрахунків, банківського обслуговування клієнтів, ефективної процентної політики; кредитні ресурси слід направляти на розвиток найбільш важливих сфер створювальної діяльності, насамперед у високоприбуткові товаровиробництва. Водночас потребують точнішого і чіткішого визначення законодавством функції Національного банку щодо відносин його з комерційними банками, виконання контрольних функцій за їх діяльністю, процесами загальногрошового обігу, здійсненням антиінфляційної і курсової політики, формуванням і використанням резервних фондів стабілізації, емісією і введенням в обіг грошей та цінних паперів тощо.

Те саме стосується і необхідності точнішого законодавчого визначення функцій комерційних банків: з одного боку - відносин їх з Національним банком, а з другого - з багатомільйонними їх клієнтами: юридичними і фізичними особами, яких обслуговують комерційні банки. Мають бути виключені будь-які прояви суб'єктивізму і свавілля у цих відносинах. Банківська і фінансова системи - це найбільш розгалужені, життєво важливі й масові обслуговуючі сфери. Від ступеня їх активності, якості і точності роботи, культури обслуговування, відсутності кримінальних елементів і дій у банківсько-фінансових структурах, які під виглядом ринкових реформ прагнуть збагатитися за рахунок своїх клієнтів, залежить і рівень довіри народу не тільки до них, а й до державної влади взагалі.

Тому проблему законодавчого регулювання діяння банків, ощадних установ і фінансових органів та структур треба розв'язувати фундаментальне, підвищити їх правову відповідальність за подолання кризи платежів, формування і використання кредитних ресурсів, бюджетних коштів, оперативне обслуговування товаровиробників, а також жорсткий контроль за грошовим обігом, збереженням вартісного вмісту національної грошової одиниці та цінних паперів тощо. Якщо цього не буде зроблено, то провал ринкових реформ стане неминучим. За досвідом економічно розвинутих країн, наша банківська і фінансова системи мають бути введені у цивілізоване русло створювальної діяльності. Їх дії, безумовно, мають»бути підконтрольними державі, її законам та перебувати під пильним громадським контролем, як це робиться у цивілізованих країнах.

У кожній господарській системі, незалежно від форми власності і господарювання, має діяти сучасна система менеджменту. Потрібно цьому навчати професіональних менеджерів і фахівців. На законодавчій підставі має бути налагоджена в усіх господарських структурах, незалежно від форм власності, чітка система обліку і звітності як основа прийняття і здійснення вірних управлінських рішень, планування і прогнозування розвитку, повної та своєчасної сплати податків і платежів. Особливо гостро стоїть це питання у сферах діяння приватних і кооперативних форм, підприємств з обмеженою відповідальністю, де облік здебільшого або штучно заплутується або навіть зовсім не ведеться, щоб уникнути сплати податків. У податковій системі поки що немає певного досвіду, її працівники не навчилися своєчасно виявляти і карати порушників податкового законодавства. Внаслідок цього державний і місцеві бюджети рік у рік не одержують величезних сум грошових надходжень. Так звана ''тіньова економіка" взагалі не бере участі у формуванні доходів бюджету, що в правовій державі аж ніяк не можна вважати нормальним явищем.

Система управління в банківській і фінансовій сферах має свою специфіку. В економічно розвинутих країнах вона базується виключно на сучасних засобах швидкодіючих інформаційних систем з точним обліком, необхідним опрацюванням і своєчасною Передачею потрібної інформації за призначенням, обслуговуючи клієнтів з максимальною зручністю і мінімальною втратою часу. Ці системи мають діяти за комп'ютерними програмами з високим ступенем точності і оперативності. На жаль, більшість українських банків і фінансових структур працювати в такому режимі ще не навчилися та й не мають для цього потрібних методик технічного обладнання. Про це свідчать і гостра платіжна криза, і прояви фінансових махінацій, і несвоєчасність взаєморозрахунків з клієнтами, і навіть штучне створення безвихідних ситуацій, які взагалі заморожують активну економічну діяльність. Тому проблема реформування цих систем пов'язана з радикальною перебудовою управління й контролю, підготовки та перепідготовки банківських і фінансових фахівців, добору їх за критеріями вищих людських якостей. На це, безумовно, також потрібен час і відповідні витрати коштів банківсько-фінансових структур.