Постсоціалістична криза

Спроби подолати застійний стан в економіці СРСР у другій половині 80-х років за допомогою анархічної політики так званої "перебудови", яку наполегливо ініціював під диктовку ідеологів економічно могутнього західного світу М. Горбачов протягом більш як п'яти років, не привели до позитивних результатів. Стагнація економіки завершилася повним розвалом тоталітаризму, а разом з ним - найбільшої держави і всієї "соціалістичної" співдружності європейських країн. На жаль, у період його вибухового розвалу (1991 р.) революційно-політична ейфорія національних сил і нових державних структур, які прийшли до влади, узяла гору над тверезим економічним мисленням і зваженою політикою, яка б не тільки не допускала руйнування народного господарства і розкрадання загального національного багатства, а, навпаки, творчо трансформувала весь економічний організм у новий якісний стан, з приростом ефекту і піднесенням рівня життя населення.

Внаслідок помилкової політики "ринкового шоку" ці країни, що займають величезний простір (понад 1/6 земної суші), потрапили у своєрідну соціально-економічну катастрофу. Зосередившись на національній незалежності, вони, по суті, самоізолювалися не тільки від єдиного союзного Центру, що став їм ненависним, але й одна від одної. Формування нових держав під гаслами національних інтересів, під прапором демократії ведеться в умовах все тієї самої економічної анархії. Розпочалася вона з одночасного і вибухового розриву інтеграційних зв'язків, розвалу валютно-фінансової та кредитно-банківської систем, які діяли в єдиному просторі, довільного поділу (точніше, захоплення на правах сильного) суспільних ресурсів і майна, що, природно, не могло привести і не привело до бажаних соціально-економічних результатів.

Більше того: мабуть, усі країни, які нецивілізовано роз'єдналися, не тільки не подолали застою, але й опинилися в глибокій загальноекономічній кризі, в соціальному і духовному занепаді. Скороспішний випуск урядами новоутворених держав власних паперових грошей - без належних знань і вміння організації грошового обігу і контролю за ним, без відповідної платіжної угоди між країнами-партнерами по кооперованих поставках та інтегрованих ринкових зв'язках, без наявності за новою грошовою масою належного власного товарного покриття, реальної вартісної бази і навіть елементарного захисту від підробок - спричинив неминучий процес інфляції. В умовах безконтрольної емісії, спаду виробництва і бурхливого зростання цін інфляція дуже швидко набрала характеру розкручуваної інфляційної спіралі, що увійшла у стадію спочатку галопуючої, а потім і гіперінфляції великої руйнівної сили. Навіть далекі від ринкових бартерні товарообміни між окремими країнами та їх господарськими системами на початковому етапі реформування були позбавлені достовірних вартісних і грошових еквівалентів. Це спричиняло відплив товарних і валютних ресурсів одних країн на користь інших, посилюючи тим самим їх партнерську нерівність.

Кожна країна, діючи, на перший погляд, виключно у власних інтересах, опинялася, врешті-решт, в економічному програші. Той, хто вигравав від нееквівалентних угод за рахунок свого партнера, дуже швидко втрачав його ринок і залишався ні з чим, а той, хто програвав, відразу ж безповоротно втрачав валютні ресурси, відтворювальні можливості та конкурентоспроможність. Виникла гостра кризова ситуація з взаємними платежами. Хоча було здійснено величезні емісії, все ж ціни, які штучно роздувалися монополістами, а також відсутність необхідного регулюючого законодавства і чітко функціонуючих банківських структур паралізовували всю систему своєчасних грошових взаєморозрахунків. Було перервано нормальний хід відтворювальних процесів, грошового, кредитного і загальноекономічного обігу в усіх країнах, що роз'єдналися.

Явно нерівномірний поділ науково-технічного потенціалу, потужних наукових центрів, учбових закладів, науково-технічної інтелігенції та управлінської еліти (включаючи гостродефіцитні спеціальності фінансово-банківської системи), які у свій час формувалися за рахунок спільних інвестицій і поточних затрат усіх союзних республік, поставив одні країни в привілейоване Становище, а інші - в складні умови необхідності забезпечення розвитку НТП, можливостей для технологічного оновлення Господарства і ринку, конкурентоспроможності на зарубіжних і внутрішніх ринках. Адже загострення кризи особливо руйнівно позначається саме на науково-технічній сфері, спричиняє втрату нею активної дієздатності на найпередовіших рубежах, що обіцяють фундаментальні прориви в горизонті людських знань.

Труднощі економічної кризи, в свою чергу, заблокували внутрішні мотивації громадян більшості постсоціалістичних країн До активної підприємницької діяльності та високопродуктивної праці. Гіперінфляція з'їдала фонди споживання і нагромадження, справляла дестимулюючий і руйнівний вплив на всю економіку, блокуючи інтерес людини, трудових колективів і суспільства в цілому до створювальної діяльності. Ринкові механізми припиняють своє стимулююче і регулююче діяння. Так звана "невидима рука Адама Сміта", про яку так багато говорять ідеологи "ринкового шоку", паралізується і не виконує своїх функцій.

У зв'язку із загальним падінням ВВП і НД, послабленням системи державного контролю і управління макроекономічними процесами, а також відсутністю жорсткого менеджменту на рівні господарських систем їх конкурентоспроможність природно знижується. Обсяги імпорту перевищували обсяги експорту, загострюючи тим самим дефіцит платіжного балансу. Валютні ресурси від експорту поки що не дозволяли повністю покривати імпорт, насамперед, енергоносіїв (нафти й газу), а також таких сировинних ресурсів, як бавовна, ліс і лісоматеріали, деякі кольорові метали, лікарські засоби. Зовнішня заборгованість України досягла рівня близько 11,5 млрд. дол. (1996 р.). Співвідношення сукупного експорту і імпорту становили в 1994 р. 10,3 і 10,7 млрд. дол., а в 1995 р. відповідно - 11,6 і 11,3 млрд. дол.⁹³ Орієнтація на випуск конкурентоспроможної експортної продукції може забезпечити відповідний приріст валютної виручки.