Інвестиційна політика в структуроутворенні

Політика ефективних ринкових реформ органічно пов'язана з інвестиціями у структурні перетворення, спрямовані на економічне оновлення і зростання. Без всебічно обгрунтованих системних рішень та їх практичної реалізації за конкретними програмами і проектами цілеспрямованих структурних зрушень не відбувається. Для цього потрібні відповідний час та фінансово-матеріальні ресурси. У свою чергу, активна інвестиційна й інноваційна діяльність вимагає чіткої системи господарського управління та контролю за своєчасним і якісним здійсненням проектів структурної та технологічної модернізації або створення якісно нових форм і об'єктів господарювання, які б у процесі функціонування випереджали своїх конкурентів. Інших шляхів прогресивних структурних зрушень не існує.

Галузеву структуру формують відповідна державна політика та господарська діяльність, використовуючи сучасні методи управління відтворювальним процесом - визначення джерел інвестицій, необхідних обсягів і напрямів вкладень у структуроутворення виробництва та ринку. Головне в прогнозному і проектному моделюванні - точний вибір з багатьох можливих структурних варіантів найкращих за оціночним критерієм приросту кінцевих результатів (економічного і соціального ефекту), за умови забезпечення ринкової збалансованості. Виробничі системи, що працюють безпосередньо на ринковий попит або виконують контрактні замовлення на виготовлення тих чи інших технологій, інформаційно-обчислювальних систем, окремих видів продукції, машин, устаткування тощо, мають ринковий характер - незалежно від форм власності та господарювання.

Вони змушені гнучко пристосовувати своє виробництво до змін у платоспроможному попиті й кон'юнктурі ринків. Інвестиційна діяльність за цих умов також вимагає ретельного врахування прогнозів ринкових змін. Без вірогідного моделювання прогнозу виробничо-ринкових структур і систем краще майбутнє створити неможливо. Величезні вкладення у радикальну переструктуризацію економіки згідно з стратегічним курсом держави вимагають ретельного техніко-економічного обгрунтування відповідних інвестиційних програм і конкретних проектів. Здійснювати інвестиційну та структурну політику, виходячи лише з поточної ринкової кон'юнктури, наприкінці XX століття, принаймні, наївно і нерозумно. Це неминуче вимагатиме нічим не виправданих ресурсних перевитрат на безперервне формування тимчасових перехідних структур, без досягнення стратегічної мети. Зрозуміло, ця теза стосується макроструктурної політики і формування інтегрованих господарських структур великого бізнесу. Що ж до сфер малого та середнього бізнесу, то їх структури формуються, хоча й у більш оперативних режимах, але також з орієнтацією на майбутній технологічний і ринковий прогрес.

Аналіз тенденцій у структурних перетвореннях економіки України свідчить, що до останнього часу структура інвестицій складалася без належної цілеспрямованої політики з боку як держави, так і систем господарського управління. Визначені стратегією ринкових реформ пріоритети не підкріплюються конкретними джерелами інвестування. По суті, кредитні ресурси випадають з сфери довгострокових інвестицій, бо зосереджуються комерційними колами в короткочасному обороті з метою нагромадження переважно фіктивного капіталу - "грошей з повітря". Спекулятивні нагромадження інфляційних коштів також не спрямовуються в структурну перебудову економіки, оскільки здебільшого перебувають у руках не здатних на неї комерсантів і "тіньовиків".

Як уже зазначалося, іноземні інвестори поки що не заінтересовані в широкомасштабному інвестуванні в українську економіку. Щорічні фактичні вкладення (не наміри і не обіцянки) Для масштабів економіки України майже не відчутні. Внутрішні нагромадження переважної більшості з діючих підприємств різних форм власності, загнаних до гостро кризового стану падіння національного товаровиробництва і доходів, залишаються Мізерними. До того ж вони рік у рік зменшуються.

За рахунок асигнувань з дефіцитного бюджету держави та місцевих органів влади, який більше дотується Національним банком України, досить важко реалізовувати навіть найважливіші державні цільові програми, не кажучи вже про можливості вагомої підтримки розвитку всіх галузей і господарських структур. Держава робить чималі зусилля, щоб звільнити свій збіднілий бюджет від цього тягаря. Проте поки що належних результатів не досягнуто. Заплановані надходження коштів до бюджету - внаслідок відсутності жорсткої платіжної дисципліни, приховування доходів та імітації фінансових банкрутств - не виконуються, що не дає можливості своєчасно виплачувати навіть заробітну плату працівникам бюджетних сфер.

Кошти фондів нагромадження продовжують за старими методами розпорошуватися по численних об'єктах, не даючи очікуваних результатів. Власне, саме така політика централізованих нагромаджень та інвестицій призводить до паралічу найважливіших державних програм конверсії ВПК, структурної перебудови економіки, розв'язання гострих проблем економічної безпеки. Зміни в обсягах і структурі капіталовкладень по групах галузей, що відбулися за минулі роки реформ, можна простежити за наведеними в таблиці 10 результатами розрахунків, з яких напрошуються такі висновки.

По-перше. Всі без винятку галузеві блоки скоротили обсяги інвестицій. За загального падіння капіталовкладень на 73,6%, промисловість різко знизивши обсяг виробництва, залишає за собою 46,9% інвестицій, а сільське і лісове господарство - навпаки, зменшивши обсяг виробництва тільки на третину, скоротили інвестиції на 88,8% і опинилися в найгіршому стані. Сфери будівництва, транспорту й зв'язку, товарообороту також залишилися з мізерними обсягами інвестицій. Дещо кращою є ситуація в житловому та соціальному будівництві.

Таблиця 10. Динаміка обсягів і структури інвестицій по агрегованих групах галузей економіки (в порівнянних цінах) (млрд. крб., %)

Групи галузей	Одиниці виміру	Роки
		1990		1991		1992		1993		1994		1995
		х	у % до під­сумку	х	у % до під­сумку	х	у % до під­сумку	х	у % до під­сумку	х	у % до під­сумку	х	у % до під­сумку
По групах галузей економіки (в цілому)	млрд. крб.	53516	100,0	49713	100,0	31363	100,0	28103	100,0	21768	100,0	14134	100,0
	у%до 1990р.	100,0	х	92,9	х	58,6	х	52,5	х	40,6	х	26,4	х
Промисловість	млрд. крб	18450	34,5	15159	30,5	11149	35,6	9662	34,4	9858	45,3	6624	46,9
	у%до 1990р.	100,0		82,2		60,4		52,4		53,4		35,9
Сільське і лісове господарство	млрд. кро.	11468	21,4	11321	22,8	5309	16,9	3623	12,9	2158	9,9	1577	11,2
	у%до 1990р.	100,0		98,7		46,3		31,6		18,8		13,7
Будівництво	млрд. крб.	1861	3,5	1612	3,2	885	2,8	692	2,5	377	1,7	203	1,4
	у%до 1990р.	100,0		86,6		47,6		37,2		20,4		10,9
Транспорт і зв'язок	млрд. крб.	5165	9,6	3561	7,2	2085	6,7	1622	5,8	1502	6,9	1230	8,7
	у%до 1990р.	100,0		68,9		40,4		31,3		29,1		23,8
Торгівля, громад-ське харчування, матеріаль­но-технічне поста-чання і заготівлі	млрд. крб.	1493	2,8	1187	2,4	544	1,7	562	2,0	317	1,5	199	1,4
	у%до 1990р.	100,0		79,5		36,4		37,5		21,2		13,9
Житлове господарство	млрд.крб	8670	16,2	9903	19,9	7215	23,0	6865	24,4	3991	18,4	2360	16,7
	у%до 1990р.	100,0		114,2		83,2		79,1		46,0		27,2
Наука, культура, мистецтво, освіта, охорона здоров'я	млрд. крб.	6409	12,0	6970	14,0	4176	13,3	5072	18,0	3513	16,2	194]	13,7
	у%до 1990р.	100,0		108,8		65,2		79,1		54,8		30,2

І все це - порівняно з показниками 1990 р. Коли ж врахувати, що і в базовому році інвестиційна активність уже була значною мірою "замороженою", то такі бурхливі темпи спаду довели її до критичного стану, що тільки прискорило небувало високі темпи старіння фондів. До того ж, у зв'язку з інфляційним знеціненням їх балансової вартості, амортизаційні відрахування, що раніше слугували вагомим джерелом фондооновлення, різко скоротилися і почали втрачати цю важливу функцію. У 1995 р. обсяг капіталовкладень підприємств усіх форм власності скоротився (проти рівня 1994 р.) ще на 35,1%. Самі ж основні фонди, замість ефективного функціонування у виробничих процесах, здебільшого. або простоюють, або - під виглядом приватизації розбазарюються за безцінь і навіть розкрадаються, що посилює руйнування економіки підприємств та країни взагалі.

По-друге. Досить парадоксальною є тенденція до структурних змін в інвестиційних процесах. Ті галузі, що роблять найістотніший вклад до народного добробуту, найбільше втрачають і свою частку в структурі загальних інвестицій. У 1990 р. сільське й лісове господарство мало цю частку на рівні 21,4%, а в 1995 р. - всього 11,2%, будівництво - відповідно 3,5 і 1,4%, сфера товарообороту -2,8 і 1,4%, транспорт та зв'язок - 9,6 і 8,7%. Тим часом зросла частка вкладень у промисловість (з 34,5 до 46,9%), але й тут вони спрямовуються не в першочерговий розвиток легкої та харчової промисловості, не в І сферу АПК, не в пошуки і видобування нових Джерел енергоресурсів, не в новітні технології, а переважно в Традиційні галузі (добувну та обробну) важкої промисловості. Це свідчення недостатньо зваженої інвестиційної й структурної Політики перехідного періоду. Немає сумніву, що позитивні душення проявилися в підвищенні частки вкладень у житлове господарство (на 0,5%) та в будівництво закладів соціальної сфери (на 1,7%).

По-третє. На жаль, і в 1995 р. процес скорочення нагромаджень та інвестицій не припинився. Помітного пожвавлення інвестиційної діяльності в галузях товаровиробництва не спостерігалося в 1996 і 1997 рр. Це свідчення того, що подолати кризові явища не вдалося. Немає особливих сподівань і на те, що це відбудеться найближчим часом, якщо не припинити діяння шкідливого антиринкового принципу адміністративного перерозподілу доходів і нагромаджень "згори". Залучаючи до бюджету майже всі прибутки тих, хто більше працює і виробляє, держава тим самим позбавляє їх економічних можливостей для розширеного відтворення та оновлення товаровиробництва, а також матеріальних стимулів до наступного розвитку. Водночас ті, хто менше вносить або нічого не вносить до держбюджету, одержуючи з нього кошти на підтримку, теж не заінтересовані ефективно працювати, а очікують бюджетних подачок. Це не що інше, як все ті ж самі вади "соціалістичної зрівнялівки", яку комуністичні ідеологи не зуміли подолати протягом усієї історії їх руху. Тому в ринковому реформуванні така фінансова політика має бути докорінно перебудована. Без цього не можливе й ефективне структурне реформування.

Слід зрозуміти: якщо немає вагомого приросту товарної маси, неінфляційних доходів і нагромаджень, то бракує й надійних джерел справжньої активізації інвестиційної діяльності. Без неї ж паралізується розширене відтворення. Це - аксіома економічного розвитку. Економіка потрапляє до своєрідного "зачарованого кола", розірвати яке можна різними шляхами.

Найдоступнішим з них є ринкове реформування виключно створювального типу, з одночасним удосконаленням системи організації товаровиробництва, піднесення продуктивності та інтенсивності праці, а також поліпшення всіх якісних параметрів, незважаючи на технологічну досконалість. Інакше кажучи, треба розпочинати з негайного використання якнайближчих резервів діючого виробництва, з наведення належного порядку, з мотивації, дисципліни і культури праці та комерційної діяльності як початкового імпульсу до приросту доходів та інвестиційних нагромаджень для наступного кардинального технологічного оновлення.

Це, безперечно, тягне за собою жорсткий режим економії, контроль за поточними виробничими й оборотними затратами (собівартістю) та капітальними вкладеннями, вивільнення з підприємств надлишків робочої сили в умовах високоорганізованого виробництва, закриття частини зайвих структур і збанкрутілих підприємств. Усе це відповідно загострює соціальну напруженість, вимагає активізації роботи ринку праці, здійснення науково обгрунтованих соціальних програм, своєчасної перекваліфікації працівників та відкриття нових робочих місць з тим, щоб запобігти масовому безробіттю. Але ж з посиленням руйнування цей етап стає неминучим, і його слід проходити якомога швидше.

Водночас треба законодавче навести державний порядок у діяльності грошово-фінансової та банківсько-кредитної систем, спрямувавши їх на чітке обслуговування процесів ефективних ринкових реформ, структурної перебудови макро- і мікроекономіки. У перехідному періоді об'єктивно необхідно запровадити ринково-державний механізм концентрації кредитних ресурсів на .вирішальних, пріоритетних напрямах економічного зростання. Йдеться як про внутрішні, так і про зовнішні кредити. Без цього швидких результативних перетворень в українській економіці не досягти.

Важливим резервом підвищення доходності є комерційна діяльність, з введенням системи оперативного збирання та аналізу вірогідної інформації про цінову кон'юнктуру, пошуком і використанням найвигідніших ринків збуту для своїх товарів і .послуг, обов'язковим виключенням їх продажу за безцінь, на чому Україна втрачає сьогодні, за експертними оцінками, не менш як .третину своїх доходів та інвестиційних нагромаджень. Це саме стосується й пошуку вигідних ринків для імпорту товарів, потрібних нам. Тут також є широкий діапазон виграшних і програшних .варіантів. Кожний підприємець повинен володіти наукою складної Комерційної діяльності, знати кон'юнктуру ринків і оперативно Діяти для їх вигідного використання.

Тільки внутрішні інвестиційні нагромадження є дійсно міцним фундаментом для нормального економічного розвитку країни. Розрахунок на приплив великого іноземного капіталу значною мірою є ефемерним. Довгострокові кредити іззовні, незважаючи на свою важливість, можуть відіграти лише допоміжну роль у структурній перебудові економіки, у переведенні її на сучасні ринкові рейки, про що свідчить світовий досвід багатьох країн, які розвиваються. Щодо цього потрібні вірні стратегічні орієнтири та зважені тактичні рішення. Стимулюючі дії ринкових відносин спроможні надати могутній поштовх активізації інвестиційної діяльності, і цей чинник слід використати на повну силу. Це стосується всіх джерел інвестування в їх комплексному використанні. Однак державну інвестиційну політику треба спрямувати на першочергову реалізацію пріоритетних програм, тим самим гарантуючи країні економічну безпеку в її широкому розумінні.