Аграрний аспект регіоналізації

Перехід аграрного сектора до ринкових відносин має супроводжуватися формуванням кількісно і якісно нових продуктивних сил у системі АПК, зміною структури виробництва, змісту та характеру зайнятості сільського населення, що значною мірою залежить від регіональних особливостей розміщення і спеціалізації аграрної сфери, процесів приватизації землі або інших засобів виробництва. Адже вигода, яку суспільство отримуватиме від трансформації відносин власності і господарювання, сьогодні стоїть надзвичайно гостро, бо поки що загального приросту ефекту від цього не досягнуто.

Вирішення таких, поставлених самим життям проблем потребує виваженого методологічного підходу, конкретизованого стосовно регіональної специфіки соціально-економічного механізму реалізації і всесторонньої оцінки набутого практичного досвіду трансформації колективних і державних форм господарювання в нові, більш ініціативні та результативні підприємницькі структури і

види діяльності, господарські товариства (союзи) й агрокооперативні та агропромислові утворення, корпорації, фермерські господарства, агрофірми тощо.

Дослідження приватизаційних процесів на селі повинні здійснюватись на комплексній основі з урахуванням особливостей кожного регіону країни. При цьому важливо детально враховувати фактори економічного, соціального, політичного і психолого-побутового характеру, а також фізичної здатності частини сільського населення до приватного ведення сільськогосподарсь­кого виробництва. Ігнорування хоча б одного з цих факторів може завдавати економічної і соціальної шкоди, негативно позначатися на результатах господарювання всього АПК.

Приватизацію в умовах розвитку ринкових відносин слід розуміти значно ширше, ніж передача майна і засобів виробництва в Приватну власність. Зокрема, економістам слід глибше дослідити та розробити конкретні механізми забезпечення паритету товарообміну між сільською і міською сферами АПК, між сільським господарством і промисловістю, між виробниками і споживачами, без чого неможливо досягти збалансованого розвитку, раціонального місцевого і міжзонального кооперативного руху в країні, дати об'єктивну оцінку різних форм господарювання в аграрному секторі. Очевидно, на нинішньому етапі не можна кидатися з однієї крайності в іншу - від суцільної колективізації (кооперування), що насильницьки відбулася свого часу, до спроб суцільної фермеризації зараз.

Масова фермеризація на основі приватної власності, при Відсутності належних інвестицій і технічних засобів, з одночасною ліквідацією державних і колективних господарств загрожує Подальшим спадом національного товарного виробництва Продовольства. При цьому неминуче збільшиться безробіття на селі, в тому числі й серед спеціалістів аграрного профілю. Може бути порушений і оптимальний принцип поєднання великого (сьогодні більш адаптованого) і дрібного виробництва і бізнесу з відповідним штучним виключенням з господарського обороту продуктивних сил громадського господарства без одночасного приросту їх у Приватному секторі. Інакше кажучи, руйнація і надалі переважатиме створювальні процеси. Ефективні аграрні реформи - це не <1№оразовий правовий акт, а складний еволюційний процес розвитку і поступових перетворень виробництва і продовольчого ринку в більш ефективні господарські системи сучасного типу. Запорукою успішного розвитку аграрної економіки кожного регіону є забезпечення оптимальних умов для існування різних форм власності і господарювання з загальним оновленням і нарощуванням продуктивних сил в їх взаємодії, налагодження між ними кооперативно-партнерських відносин, з рівноправною ринковою конкуренцією між різними формами власності.

В основу методологічного підходу до визначення регіональних розмірів господарств мають бути покладені такі основні критерії: 1) можливість конкурентоздатності, раціонального використання землі і систем машин на різній за величиною площі (або поголів'я худоби); 2) якнайповніше використання трудового потенціалу; 3) досягнення ефективної фондовіддачі, тобто одержання більшого прибутку на гривню виробничих фондів; 4) забезпечення достатнього соціального і психологічного ефекту від ведення господарства; 5) збалансованість попиту і пропозиції на регіональних продовольчих ринках і збільшення експортних можливостей.

При вирішенні питань роздержавлення і приватизації, пов'язаних із землеустроєм, важливо спростити механізм орендних відносин. Орендний рух на селі має бути спрямований в русло практичного дієвого підходу, що створює необмежений простір для розвитку ефективних фермерських господарств і системи їх кооперації, агропромислового підприємництва і інтеграції, до співіснування різних форм власності в агросекторі. Положення Земельного Кодексу, державні законодавчі акти про право власності на землю та інші повинні глибоко враховувати особливості окремих регіонів (щільність населення, оціночні показники якості і вартість сільськогосподарських угідь, рельєф місцевості, лісистість, водозабезпеченість тощо).

Потребують повнішого відображення в земельному законодавстві різні аспекти здійснення земельної реформи, в т. ч. диференційованого врахування місцевих умов, особливостей розміщення сільських і міських поселень, промислових і природоохоронних територій, транспортних артерій, рекреаційних зон та інші. Особливо важливо, щоб діючі закони про землю були достатньо повними і чіткими для розуміння, не допускали їх вільного трактування з боку місцевих органів влади, судів, управлінських органів і всіх землевласників і землекористувачів.

У зв'язку з тим, що проблеми розвитку агропромислового виробництва мають комплексний характер, органічно пов'язаний з природою, необхідністю збереження її екологічної рівноваги і послідовного поліпшення, підвищення родючості земель існує потреба в ефективному функціонуванні в системі АПК регіональних науково-виробничих центрів у кожній області та автономній республіці Крим. Кооперація вчених і господарників на регіональному рівні допоможе уникнути дублювання в проведенні технологічних, економічних і організаційно-управлінських робіт, забезпечить належний рівень їх результативного виконання. Слід мати на увазі, що в Україні історично склалися регіональні зони торгового землеробства і тваринництва стосовно до природно-кліматичних умов. Зони Півдня, наприклад, спеціалізуються на виробництві зерна, зокрема, високоякісних товарних пшениць, озимого ячменю, кукурудзи і зернобобових (особливо на зрошуваних землях), соняшнику, виробництві молока і свинини. Тут також склалися підзони розвитку високотоварного садівництва, виноградарства і овочівництва. Зона Лісостепу спеціалізується на вирощуванні зернових і цукрових буряків, кормових і розвитку тваринництва. Тут також є підзони товарного садівництва і овочівництва, вирощування соняшнику тощо. Полісся - зона .товарного картоплярства і льонарства, виробництва молока і яловичини. Свої особливості мають передгірські та гірські зони Карпат, Криму, західних регіонів країни. На жаль, Південь майже .втратив розвиток тонкорунного вівчарства. В ряді регіонів останнім часом грубо порушується зональна і мікрозональна спеціалізація аграрного розвитку, що завдає великої шкоди державі і аграрним товаровиробникам, розвитку продовольчих ринків.

Сьогодні в Українській державі немає іншого виходу, як посилення науково обгрунтованого регулювання економічного Розвитку регіонів ринковими методами, здійснюючи розвиток ринкових відносин між містом і селом на принципі еквівалентного Обміну. За допомогою моделювання є можливість оптимізувати параметри виробничо-торгової діяльності агрогосподарств різних "Піпів з промисловим розвитком у кожному регіоні, сформувати високоефективну модель функціонування регіональної ринкової економіки майбутнього з сучасними міжрегіональними зв'язками в єдиній системі внутрішніх ринків і виходом на міжнародні ринки конкурентоздатною продукцією.

Під неослабний державний нагляд у перехідний період слід взяти насамперед ті сільськогосподарські регіони, в яких порушене екологічне середовище та відбувається зниження продуктивності і культури землеробства, приросту населення, спостерігаються над­мірні міграційні потоки, особливо сезонного характеру (Карпат­ський регіон, Крим). У більшості регіонів Поділля, Полісся, Півдня, Заходу і Сходу порушено збалансований розвиток між сферами АПК - виробництвом засобів виробництва, аграрним сектором, переробною промисловістю, виробничою і соціальною інфраструк­турою. Фундаментальні і прикладні дослідження в цьому напрямі потребують об'єднаних зусиль наукових установ різного профілю, що дозволить забезпечити новий кількісний і якісний вимір параметрів розвитку АПК і всієї економіки в кожному конкретному регіоні, достовірно прогнозувати прогресивні зрушення.