Тенденції та зміни в аграрній структурі

Структура сільськогосподарського виробництва є більш стабільною, ніж промисловості (див. табл. 9).

Проте, як і раніше, вона залишається незбалансованою. Частка в ній рослинницької продукції навіть дещо підвищується, але ж спад виробництва кормових культур і незбалансованість кормів за білком поставили під загрозу розвиток тваринництва. Частка останнього в загальній структурі сільськогосподарського виробництва має тенденцію до зниження, а особливо - в його продуктивності, товарності й доходності. Кількісні та якісні параметри економічної ефективності тваринницьких галузей також суттєво знизилися.

Таблиця 9*. Структура сільськогосподарського виробництва за вартістю виробленої продукції (в порівнянних цінах 1983 р.) (%)

Продукція сільського господарства	Роки:
	1990	1991	1992	1993	1994	1995
Продукція сільського госпо­дарства (в цілому)	100	100	100	100	100	100
у тому числі:
продукція рослинництва	44,8	42,8	47,4	52,2	47,9	51,4
зернові	12,1	10,8	11,6	13,4	12.3	12,4
технічні культури	7.5	7,3	6,7	6,8	6,5	8,1
картопля, овочі та баштанні	11,1	11,5	14,8	16,0	15,5	16,1
плодово-ягідні та виноградні	4,4	3,3	4,5	5,4	3,2	4,8
кормові культури	8,6	9,0	8,2	8,5	7,7	8,1
інші види рослинницької продукції	1,1	0,9	1,6	2,1	2,7	2,0
продукція тваринництва	55,2	57,2	52,6	47,8	52,1	48,6
вирощування худоби і птиці	29,8	30,5	27,2	24,0	24,9	21.9
молоко	19,9	20,9	19,5	18,5	21,8	21,6
яйця	3,2	3,4	3,3	2,8	2,9	2,8
вовна	0,5	0,5	0,5	0,5	0,5	0,4
інші види тваринницької продукції	1,8	1,9	2,1	2.0	2,0	1,9

*Розраховано заданими: Статистичний щорічник України, І994. С 200. Статистичний щорічник України, 1995. С. 230.

У структурі харчування українського населення значно зменшується частка м'яса І м'ясопродуктів, молока, яєць, риби і рибопродуктів. У 1995 р. в середньому на душу населення їх споживання скоротилося (проти рівня 1990 р.) відповідно, на 42,6%, 34,6, 37,1 і 79,4%⁷⁰. Як свідчать розрахунки, до 2000 р. немає вагомих підстав очікувати досягнення за рахунок власного виробництва не тільки медично обгрунтованих норм їх споживання, але й уже досягнутих у 1990 р. За рівнем роздрібних цін тваринницькі продукти перетворилися на не доступні для переважної більшості людей, і в тому числі - для тих, хто має середні, а частково й вищі від середніх душові доходи.

Потребує зміни структура зернового господарства у напрямі випереджаючого приросту виробництва фуражного зерна (зокрема. з урахуванням зональних особливостей, - кукурудзи, ячменю, сої. гороху або інших бобових), розвитку високопродуктивних культурних пасовищ і сіножатей. Особливої уваги заслуговують інтенсивний розвиток садівництва, ягідництва та виноградарства, що традиційно залишалися і продовжують залишатися "в загоні", хоча без фруктів, ягід та винограду не можуть бути забезпечені раціональні (науково обгрунтовані) обсяги й структура харчування, і в тому числі - дитячого. Слід підкреслити, що кожна природно-кліматична зона, кожний регіон країни повинні мати аграрні структури, що найкраще відповідають їх умовам.

Споживчий ринок своєю платоспроможністю має підштовхувати сільськогосподарське товаровиробництво до активізації структурних змін. Стимулюючі функції ринкової економіки в тому й полягають, щоб розширювати платоспроможну місткість ринку та формувати під неї відповідні пропозиції, тобто обсяги і структуру випуску товарів.

У продовольчій сфері такий взаємозв'язок, гнучкість співвідношень попиту й пропозиції є найбільш могутніми каталізуючими чинниками структуроутворення. Крім зазначених галузей, залишаються невирішеними проблеми структурного набору овочевих культур і забезпечення їх цілорічного споживання в широкому асортименті.

До зональних особливостей як найефективнішого кормовиробництва має бути пристосована структура розвитку тваринництва. Зони високоінтенсивних виробництв молока й яловичини, а також продукції свинарства, птахівництва та інших галузей повинні формувати відповідні тваринницькі структури, які б задовольняли потреби внутрішнього ринку і дозволяли розширювати експортні можливості країни. В аграрній сфері структурна політика держави теж характеризується поки що не досить точною визначеністю та відсутністю належної стабільності.

Діючі промислові й аграрні структури товарного виробництва не сприяють подоланню кризових явищ, і насамперед тому, що й сьогодні (після семи років ринкових реформ) не мають органічного зв'язку з дійсним ринковим попитом, мінливою кон'юнктурою споживчих ринків, чітким визначенням обсягів і структур експорту та імпорту. Оскільки підприємницька активність щодо розвитку й оновлення виробництва товарів і послуг залишається значною мірою "замороженою", а комерційна - є однобічно спрямованою на особисте збагачення, то й структурні зрушення в народному господарстві не відбуваються цілеспрямовано, в ефективному напрямі.

Як ми бачили з аналізу, макроструктура економіки навіть погіршується, віддаляючись від ринкової та соціальної спрямованостей. Стимулюючі діяння ринку паралізуються розвитком антиринкового нееквівалентного бартеру, що приносить товаровиробникам і державі лише втрати. Насиченість внутріш­нього ринку імпортними товарами складається великою мірою під впливом його доларової місткості, попиту на іноземні товари в їх конкуренції з аналогічними товарами вітчизняного виробництва, а також здійснення експортно-імпортної політики держави, її заходів по захисту власних товаровиробників від несумлінних дій з боку іноземних конкурентів. Тенденції в зміні співвідношень власних та імпортних товарів на внутрішньому ринку складаються не на користь національних інтересів нашої держави. І це ставить вимогу відповідної корекції законодавчого регулювання перехідних процесів. Можна навести чимало прикладів як позитивного, так і негативного впливу ринкових регуляторів на доходність, відтворювальні цикли та структурні зміни в економіці.

Наведемо такий приклад. Внаслідок падіння реальних середньодушових доходів і платоспроможності основної маси міського населення знизився ринковий попит на найбільш дорогі м'ясо та м'ясопродукти. І, як показують дані таблиці 4, це зумовило падіння їх частки в загальному сільськогосподарському виробництві (на 6-7%). Виробництво м'яса в усіх категоріях господарств продовжувало скорочуватися в 1996 і 1997 рр. Разом з тим збільшився попит на дешевші картоплю та овочеві культури, і відповідно зросла частка їх виробництва (на 4-5%). Дещо скорочувалася також частка виробництва технічних культур, попит на які з боку переробної промисловості знижувався внаслідок її неконкурентоспроможності порівняно з відповідними західними фірмами.

Як вже зазначалося, інфляційний шок завдав найбільшої шкоди аграрній сфері, що виявилася найменш захищеною і найбільш вразливою. Закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію (і особливо - на продукти тваринництва) в Україні завжди були штучно заниженими і не відповідали реальній вартості їх виробництва та збуту. З введенням державою політики так званої "цінової лібералізації" зростання закупівельних цін на сільсько­господарську продукцію продовжувало адміністративне стримува­тися, за практично майже необмеженого зростання промислових цін на засоби виробництва, куповані селом.

Внаслідок цього цінові диспропорції в товарообміні між двома вирішальними сферами виробництва не тільки не усунуто, а навпаки - значно посилено. Різниця в темпах вибухового зростання аграрних і промислових цін була досить значною на користь промисловості. Поточні виробничі затрати й інвестиції в розрахунку на одиницю продукції сільського господарства також суттєво зростали і продовжують зростати у фактичних цінах, при одночасному скороченні затрат у натурі.

Не маючи необхідних доходів, господарства змушені істотно скорочувати використання енергоресурсів, мінеральних добрив, гербіцидів, кормів тощо. Тим самим порушуються строки і технологічні якості робіт у полі та на тваринницьких фермах, що негативно відбивається на рівні врожайності вирощуваних сільськогосподарських культур і продуктивності худоби. За умов різкого падіння технології й продуктивності праці собівартість сільськогосподарської продукції підвищується швидше, ніж зростають ціни реалізації (тим більше - за відсутності належної платоспроможності).

У 1995-1996 рр. сільське господарство взагалі зазнало фінансового банкрутства. Тваринництво стало повністю збитковим, а середньогосподарська рентабельність знизилася з 45% (у 1994 р.) до 8,3% (у 1995 р.) від сукупної собівартості продукції. Якщо врахувати інфляційне знецінення аграрного прибутку на кінець року, а також сплату обов'язкових платежів і податків, то господарства практично втратили нагромадження для інвестицій та поповнення оборотних засобів для наступного відтворювального циклу. Не маючи надійного державного регулювання цін і доходів, з опорою на вкрай несприятливу ринкову кон'юнктуру, вся аграрна сфера опинилася в досить скрутному економічному становищі. Відсутність у 1996-1997 рр. належних кредитних ресурсів та їх дорожнеча ще більш погіршували ситуацію.

Слід зазначити, що така ситуація аж ніяк не сприяє активізації структурної перебудови. З одного боку, зберігається негативна тенденція до нічим не виправданого спаду частки сільськогосподарського виробництва в структурі ВСП (з 21,5% у 1990 р. до 16,8% у 1993 р. і до 16,5% у 1994 р.)⁷¹, а також у виробництві НД (відповідно, з 30,5 до 21,3 і до 19,1%⁷²). І це - за умов, коли темпи спаду виробництва в сільському господарстві були нижчими серед інших галузей економіки. Частка ж сільського господарства в загальному обсягу прибутку підприємств і господарських організацій становила в 1994 р. тільки 12,4%, а в 1995 р. - лише 4,4%⁷³. Сьогодні грошові доходи концентруються не там, де власне зосереджується товаровиробництво. З іншого боку, сама аграрна структура залишається досить консервативною і грунтовно не змінюється навіть у системі радикальних перетворень форм власності та господарювання, а також мінливої ринкової кон'юнктури. Саме це тепер великою мірою визначає економічний стан сільського господарства.

На жаль, у 1996-1997 рр. тенденції до погіршення продовжуються у зв'язку із загостренням фінансової кризи та переважанням руйнівного напряму в здійсненні аграрних реформ. Це дістає відповідне відображення і в проекті Національної програми розвитку сільськогосподарського виробництва на період 1996-2005 рр. У наступному десятиріччі, з огляду на загальноекономічний занепад, істотних зрушень у розвитку аграрного й агропромислового комплексів не намічається. Прогнозується лише досягти рівня, втраченого за минуле п'ятиріччя економічного пожвавлення, з певними структурними та якісними змінами. Але вони не розкривають справжнього діяння стимулюючих ринкових чинників.

Поряд з ринковими регуляторами, в аграрному секторі особливе значення для перехідного періоду мають державні регулятори. Необхідною є активна аграрна політика трансформацій на науковій основі, без чого не може бути відчутного прогресу.