Структурні зміни у виробництві споживчих товарів

Ринок України наповнили імпортні товари широкого вжитку з Польщі, Італії, Туреччини і багатьох інших країн. Крім того, частково втрачено сировинні ринки Середньої Азії та Росії, що, в свою чергу, скоротило й можливості експорту до них готових українських виробів. З огляду на все це, вітчизняна легка промисловість майже припиняє своє існування. Її частка в загальнопромисловій структурі 1995 р. знизилася (проти рівня 1990 р.) в 4 рази і становить усього 2,8%. Більшість підприємств не працює або працює обмежений час внаслідок відсутності сировини та ринків збуту готових товарів. При цьому галузь має висококласних працівників, які здатні випускати експортну продукцію і конкурувати з іноземними фірмами. Певне технологічне переобладнання дозволило, наприклад, нашим швейникам виконати замовлення на випуск жіночих пальт, які експортувалися до США. На міжнародних виставках українські моделі одягу і взуття користуються постійним успіхом. Тим часом наш ринок заполонили імпортні товари далеко не кращої якості, бо відсутній будь-який захист власних товаровиробників та споживачів.

Більше того, такі сировинні ресурси, як, скажімо, шкіри тварин та й самі тварини, масово скуповують іноземні ділки, використовуючи хабарництво, за безцінь. Вони вивозять їх за кордон, виробляють там готову сировину, виготовляють з неї модельне взуття та експортують його на наш же ринок. На цьому Україна втрачає значні валютні ресурси. Її ж власні підприємства легкої промисловості, маючи всі підстави успішно функціонувати на своїх внутрішніх доходах і забезпечувати істотний вклад до бюджету, через відсутність якісної сировини і законодавчого захисту опинилися в стадії розвалу. З 1990 по 1995 р. обсяг випуску товарів легкої промисловості скоротився на 68%⁶⁷. Більшість підприємств цієї галузі або вже припинила, або майже припиняє виробництво.

Аналогічний процес відбувається, хоча й повільнішими темпами, в харчовій промисловості, яка внаслідок штучного заниження контрактних цін і несвоєчасних розрахунків з сільськогосподарськими постачальниками часто залишається без достатньої кількості сировини, а також внаслідок штучного обмеження ринків збуту різко скорочує виробництво харчових продуктів. Випереджаючі темпи зростання споживчих цін порівняно з доходами не дозволяють купувати необхідні продукти споживачам з середніми і нижчими від середніх доходами. З 1990 по 1995 р виробництво продуктів харчування зменшилося на 53%⁶⁸.

Разом з тим відмова в 1995 р. від закупівлі значної частини сільськогосподарської продукції за державними замовленнями і несвоєчасна оплата державою закупленої продукції змушують аграрних товаровиробників продавати її різним посередникам, і в тому числі - міжнародним комерсантам ( за нашим розумінням, спекулянтам). Вони оптом скуповують пшеницю, цукор, соняшник тощо безпосередньо в господарствах і платять відразу готівкою, здебільшого - у валюті, але за цінами, значно нижчими від їх дійсної вартості. Куплена в такий спосіб продукція вивозиться за кордон, де перепродається відповідно до кон'юнктури зарубіжних ринків за цінами, в 1,5-2 рази вищими, або переробляється на кінцеві продукти харчування, які нерідко й повертаються до наших же споживачів, тільки за цінами, набагато вищими, ніж вітчизняні.

Зрозуміло, що ніяких податків держава від такої комерційної діяльності не одержує. Це тільки один з поширених методів державного і господарського пограбування - під виглядом "вільного" ринку. Так "вміло" тепер використовують ринкові відносини і необізнаність з ними сільських товаровиробників, їх невміння оперативно приймати вірні комерційні рішення, боротися на законних підставах з контрабандними діями ділків, які наживаються на біді наших селян. Мало того, що подібні торговельні операції завдають Україні відчутних збитків, так вони ще й ставлять під загрозу внутрішню продовольчу безпеку нашої держави.

Переробна промисловість України дійсно відстає від західної в технологічному відношенні. Над цим ще треба наполегливо працювати, щоб добитися належної конкурентоспроможності її підприємств. Проте це зовсім не означає, що треба економічно знищувати її та переходити на імпортне продовольство. Така політика влаштовує лише корумпованих управлінців і хабарників, а більшості українського населення вона загрожує голодним існуванням.

Критична ситуація складається з виробництвом та збутом м’ясо- і молокопродуктів, а також різноманітних виробів дитячого харчування. В 1994-1995 рр. відбувся особливо значний спад їх виробництва і погіршення його структури. Розрахунки свідчать, що від продажу кінцевих продуктів харчування в розфасованому й затареному вигляді під попит споживачів можна одержати втричі більші доходи, ніж від експорту сировинних ресурсів, з яких вони виготовляються (соняшнику, худоби (живою вагою), зернових тощо).

На мій погляд, треба негайно виправляти становище, докорінно змінювати структурну політику (і насамперед - у промисловості), брати на першій стадії ринкових реформ власних товаровиробників під правовий захист з тим, щоб зовсім не втратити промисловий потенціал країни. Процес його модернізації вимагає часу та інвестицій. Не можна використовувати цей час на руйнування виробничих сфер, і особливо - вирішальних для необхідного життєзабезпечення людини та суспільства. Зрозуміло, що деформована економічна структура не обіцяє прогресивних зрушень, але ж зруйнована - взагалі заганяє економіку до безвихідної прірви.

Поки що залишається далекою від оптимальної макроструктура як усього АПК, так і його аграрної сфери. Вище вже говорилося про Її' незадовільне технічне забезпечення. До цього слід додати гострий дефіцит енергоресурсів, мінеральних добрив. гербіцидів, отрутохімікатів І багатьох інших хімічних продуктів, а також матеріалів для пакування й зберігання сільськогосподарської продукції. Крім того, аграрний ринок зіткнувся з дуже обмеженою платоспроможністю сільських товаровиробників. Внаслідок цінових диспропорцій у 1995-1997 рр. вони майже не мали фінансових можливостей для придбання вкрай необхідних виробничих ресурсів.

Інакше кажучи, з одного боку, І (промисловий) блок АПК і в кількісному, І в якісному відношеннях відстає від запитів та потреб сільськогосподарських товаровиробників, а з другого, -сільськогосподарські товаровиробники втратили необхідний рівень доходності й нагромаджень на поповнення основних і оборотних фондів. У свою чергу, III блок АПК (переробна промисловість), хоча й займає в його загальному виробництві близько 45%, теж опинився в гостро кризовому стані. У високорозвинутих країнах частка цього блоку в агропромисловій сфері становить 70-80%, тобто є набагато вищою, ніж у нас. Тому Урядові належить спрямувати агропромислову політику на структурне та якісне оновлення всієї виробничої структури, і в тому числі — на випереджаючий розвиток переробної промисловості на базі сучасних технологій безвідхідності та глибокої переробки цінної біологічної сировини.

За даними Мінстату України⁶⁹, в 1995 році галузі, що забезпечують АПК засобами виробництва, скоротили обсяг їх випуску на 23,7% (у тому числі тракторне і сільськогосподарське машинобудування - на 38,7%, підприємства по виготовленню технологічного обладнання для торгівлі та громадського харчування - на 35,3%, хімічні підприємства по виробництву мінеральних добрив і засобів захисту рослин - на 11,2%). Одночасно продовжує скорочуватись і промислова переробка сільськогосподарської сировини: в легкій промисловості - на 35,4% і в харчовій - на 13,8% (в тому числі в м'ясопереробці - на 35,6%). М'ясний ринок України наповнюється імпортом різноманітних м'ясопродуктів, не кращої якості. Загальна тенденція негативних змін у структурі АПК проявляється щорічно протягом 1991-1997 рр.

Не можна обминути увагою і стан українського ринку щодо багатьох товарів широкого побутового призначення. Під тиском імпорту наша країна втрачає розвиток власного виробництва сучасної теле- і радіоапаратури, холодильників, пилососів та багатьох інших видів побутової техніки, не кажучи вже про легкові автомобілі, мотоцикли й моторолери, які за своїми якісними параметрами завжди відставали від зарубіжних. Сьогодні вітчизняний випуск цих товарів (і навіть велосипедів) зводиться нанівець. Те саме стосується конче потрібних людям сантехнічного обладнання, керамічних виробів, шпалер, різних видів покриттів та інших товарів для впорядкування житла. Як слід не налагоджено випуск навіть кухонного посуду.

Наша країна, яка має досить великий промисловий потенціал, стає залежною від імпорту багатьох товарів, що забезпечують життєздатність людини. Ці товари можуть і повинні дешевше та краще вироблятися вітчизняними товаровиробниками. Тим часом, за даними Мінстату України, обсяг виробництва товарів народного споживання в 1995 р. зменшився на 19,1% та продовжує скорочуватися в 1996-1997 рр. Зростання обсягів і частки у внутрішньому товарообороті імпорту одягу, білизни, взуття, Продуктів харчування, ліків, технічних засобів, технологій, Радіоелектронної апаратури, інформаційно-обчислювальних систем, різноманітних побутових товарів тощо є наочним свідченням глибокої економічної кризи у вирішальних галузях національного товаровиробництва. І таке явище аж ніяк не можна вважати нормальним. Давно відомо: країни з переважанням експорту сировини і матеріалів та імпорту готових виробів належать до категорії залежних і слаборозвинутих.

Державна економічна політика ринкового реформування не може ігнорувати цей вірогідний факт. Вона має бути зорієнтована, насамперед, на розвиток високотехнологічних виробництв конкурентоспроможних товарів на власній території, а не на забезпечення соціальних і технологічних потреб за рахунок дорожчого та руйнівного для національної економіки імпорту готових товарів і послуг. Тим більше, коли цей Імпорт здійснюється переважно на примітивній основі величезних зусиль, затрат ручної праці й коштів так званих "човникарів" за ідеалом хаотичної базарної торгівлі. Високоорганізовані виробничо-торговельні системи сучасного рівня обходяться значно дешевше і є вигіднішими для держави та споживачів.

Безумовно, Україна має реальні можливості щодо вибору перспективних варіантів ефективного розвитку різних подібних систем, спроможних виробляти високоякісні товари не тільки для задоволення масового ринкового попиту населення, але й за індивідуальними та серійними замовленнями судно-, літако- і ракетобудування, електротехнічної та хімічної промисловості, виробництв будівельних матеріалів, виготовлення коштовностей тощо. Треба лише активно діяти в цьому напрямі як підприємницьким, так і урядовим структурам, та не чекати, коли за них це зробить "невидима рука" Адама Сміта.