«Кривда»

В. Симоненко назвав цей твір новелою. Справді, в ньо­му помітні найприкметніші ознаки жанру: поет повідом­ляє про незвичайну життєву подію, несподівану розв'язку. Дія в новелі напружена, драматична. Змальовано Іва­севі складні переживання: дитина знає ласку тільки від матері:

Але в грудях жаринка стука, Є завітне в Івася одно — Хоче він, щоб узяв за руку І повів його тато в кіно.

Він з усім згоден: «Хай би тато смикнув за вухо, хай нагримав би раз чи два,— Все одно він би тата слухав і ловив би його слова».

Та де ж він, той тато? — Покинув, повихрився...

Івась підсвідоме, всерйоз повірив словам сусіда: «Ти пустуєш... а тебе дома батько жде».

Та це була брехня, підла, підступна — і тому хлоп'я сприйняло її як нелюдську кривду. Оповідь ведеться лако­нічно, жодного зайвого слова. Поет фіксує і наївну дитячу

608

помсту кривднику — з рогатки вибив шибку. Новела за­свідчила вміння поета вести розповідь економне і ефектив­но Ось приклад згущеного, майстерного письма: «З оче­нят від плачу промоклих, рукавом витирав блакить», «Любить босим прогоготіти По ранковій колючій росі». Психологічно вмотивована поведінка Івасева — відкри­тість його душі, відвертість, довірливість.

«Все в тобі прекрасне і священне...»

(Інтимна лірика)

Василь Симоненко — тонкий, ніжний лірик. Він любив рідну землю, країну свою безталанну, невмирущу україн­ську пісню, мову народу. В серці його юнацькому бриніла пісня кохання. На папір лягали задушевні вірші про неї — омріяну і суджену, ніжну білу мрію.

«вона прийшла»

Не зумів її зустріти юнак, бо все сталося раптово, не­сподівано. Він створив для себе її образ, далекий від чогось конкретного, реального, кохана з'являлася хлопцеві тіль­ки в романтичних маревах. І ось сталося: «Вона до мене випливла з туману Моїх юнацьких несміливих снів».

Почуття любові всесильні, вони здатні оновити люди­ну, особливо молоду, здатні направити її на рівну дорогу життя. Поет малює привабливий образ вимріяної в снах любові:

Вона прийшла, заквітчана і мила, І руки лагідно до мене простягла, І так чарівно кликала й манила, Такою ніжною і доброю була.

У душі ліричного героя сталася зміна — і досить при­мітна: він «не чув, як жайвір в небі тане, кого остерігає з висоти...» Образ оспіваного в піснях солов'я українських степів не випадково появився в поезії: він символізує злагоду між людьми, несе добро і щастя. Про це мовиться в двох заключних рядках цієї прекрасної поезії.

Прийшла любов непрохана й неждана —

Ну як мені за нею не піти?

У кожній з трьох строф повторюються слова, винесені ¹ в заголовок твору: «Вона прийшла, прийшла любов». Значення цих повторів очевидне, вони підсилюють основну Думку вірша: в душу ліричного героя, в його молоде життя надійшло свято кохання.

609

«€ В коханні і будні і свята...»

Як буває часом непросто молодим людям порозумітися, знайти спільну стежину в житті, а надто гармонію в ін­тимних почуттях... Ліричний герой Симоненка розуміє, якими складними й суперечливими можуть бути ці почут­тя. Поет добирає слова-антоніми (будні і свята, радість і жаль), за допомогою яких досягає повноти і художньої виразності висловленої думки.

Розуміючи своєрідну неминучість певних життєвих не­гараздів у стосунках між коханими чи молодим подруж­жям, поет констатує:

...Не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль.

Цей метафоричний вислів поет уживає для того, щоб нібито виправдати можливі непорозуміння між закохани­ми. Третя строфа теж метафора, тільки більш розгорнута і категоричніша:

Але певен, що жодного разу

У вагання і сумнівів час

Дріб'язкові хмарки образи

Не закрили б сонце від нас. Любов у душі «щедро... б світила» і знову й знову онов­лювала б людські почуття. Цікаве закінчення поезії: слова ліричного героя вимовлені експресивно, але й без конфрон­тації:

Ненаглядна, злюща, чудова,

Я без тебе не можу жить!..