Самобутність митця

З винятковим захопленням і насолодою працював Дов­женко над кожною своєю картиною, починаючи з «Сумки дипкур'єра» (1927). Інтернаціоналізм — ось провідна думка цього революційно-пригодницького фільму. Талант режисера яскраво виявився в іронічно-символічній «Звени-горі» (1928). Новий фільм ламав усі закони тогочасного кіномистецтва.

«Січневе повстання в Києві в 1918 році» — така робоча назва кінострічки «Арсенал» (1929). Сценарій історично-революційного фільму будується на контрастах і проти-

250

ставленнях: «Поле, огороджене колючим дротом. Небо сіре. Хмари низькі. Вибух». Уже на початку твору імперіа­лістична війна зображується Довженком як трагедія матері: «В хаті злидні й пустка, тільки жінка з слідами важкої праці й нестатків. Руки, як цівки, спущені, очі ви­цвіли. Смуток». Рембрандтівської сили портрет знедоленої матері паралелізується з пейзажем спустошеного війною поля... Народ і революція — провідна тема «Арсеналу».

Вічні загальнолюдські теми — життя і смерть, людина і земля, старе і нове — зумовлюють високий поетично-фі­лософський зміст «Землі» (1930). Зачин твору настроює — і читача і глядача — на філософський лад.

Червневої місячної ночі йде Василь сільською вулицею після побачення з коханою Наталкою. Від надміру щастя він починає танцювати. Натхненно. Немов лине під зоря­ми. У танці виражено все: радість праці, радість кохання, радість життя.

Бандитська куля обриває життя юнака.

В образі Василя Трубенка митець уособлює найкращі риси нашої молоді — любов до рідної землі, відданість рідному народові, працелюбність, вірність. Один із зару­біжних літературознавців наголошує: «Більшість глядачів зрозуміла, що справжнє в «Землі» — у глибинах підтек­сту, що Довженко засвідчив нею невмирущість свого наро­ду і наче б поставив пам'ятник тій Україні, коло нищення якої заходжувалися більшовики колективізацією. Достоту як пам'ятник невмирущости народу сприймається і багата дарами земля його, і кадри з дівчиною під соняшником, і монументальна постать діда Уласа на горбі з волами обабіч, і весь патетичний дух фільму в цілому» '.

Серед найкращих дванадцяти картин, створених за всю історію світового кіно, «Землі» Олександра Довженка — поряд з «Броненосець «Потьомкін» Сергія Ейзенштейна та «Матір'ю» Всеволода Пудовкіна — належить першо­рядне місце. Такі результати міжнародного опиту крити­ків, що його провело Бюро з історії кінематографії на Брюссельській Всесвітній виставці (1958).

Довженка глибоко хвилює проблема формування нової людини. Він заходжується працювати над кіноповістю про будівництво Дніпрогесу і в 1932 році знімає свій перший звуковий фільм «Іван». Героєм фільму є народ, що тво­рить свою історію, що перемагає води Дніпра і одвічні

Кошолівець І. Олоксандер Довженко: Спроба творчої біогра­фії.— Мюнхен: Сучасність, 1980. С. 146_147.

251

граніти його берегів. Разом з країною в робітничому колек­тиві зростає й проста людина — працелюбний юнак Іван.

У середині 30-х років актуального значення в нашій літературі набуває оборонна тематика. «Аероград» (1935) задуманий Довженком як фільм оборонний. Це романтич­на, урочисто піднесена кінорозповідь про будівництво нового міста на березі Тихого океану.

Довженко створює образ патріота Степана Глушака, колишнього партизана. Цей мисливець — справжній гос­подар Примор'я. Саме він знешкодив диверсантів і запро­данця Худякова. Свою любов до прекрасної землі Довженко висловлює устами Глушака: «І кожен день дивлюся і не надивлюся, і все питаю себе: чи є на світі ще така краса і такі багатства? Ні. Такої краси і таких багатств на світі немає».

У переважній більшості кінорежисери ставлять фільми за сценаріями інших авторів. Олександр Довженко сам писав сценарії для своїх кінофільмів. Тож він формувався одночасно і як кінорежисер, і як письменник. В україн­ській літературі він виступив зачинателем жанру кіно­повісті.

Кіноповість — жанровий різновид сценарію. Це повість, написана з урахуванням специфіки кіно, його динаміки.

Кіноповісті Олександра Довженка особливі. За своєю будовою й формою вони мають класичні ознаки прозового художнього твору і читаються як твори, що мають цілком самостійне художнє значення. Вони відзначаються фі­лософською заглибленістю, романтичною окриленістю і масштабністю. Автор майстерно розробляє діалогічні сцени, шіфоко вводить власні міркування з приводу подій, героїв, використовує ліричні відступи, іноді вказує й на те, як слід акторові виконувати ту чи іншу роль.

У 1940 році Довженко призначений художнім керівни­ком Київської кіностудії.

У липні 1940 року на екрани країни вийшов новий звуковий художньо-документальний фільм Довженка «Визволення українських і білоруських земель від гніту польських панів...» До цього Олександра Петровича знали як режисера і драматурга-художника; у «Визволенні...» розкрилась ще одна грань його таланту — першокласного докум енталіста.

Довженко завершив роботу над сценарієм «Тарас Буль­ба», влітку в заповіднику Асканія-Нова мав розпочати знімати новий фільм. Початок війни перекреслив усі плани.

262